Початки давніх цивілізацій на території України. Трипільська культура.

Київська Русь за князювання Володимира Великого

 

Влолдимир (980 -1015) Після смерті Святослава між його синами почалася жорстока боротьба за владу, в якій переміг Володимир Святославич.
Одним із головних завдань, що постали перед князем на початку його правління, було утримання понад двох десятків племен під владою Києва. Протягом 981 — 984 рр. Володимир приборкав повстання в'ятичів, радимичів, встановив для них данину, також приєднав землі Червенської Русі — міста Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що належали полякам, і землі ятвягів між Німаном та Західним Бугом, а потім землі білих хорватів.
Володимир непокоївся печенізькою загрозою і постійно намагався її відвернути. Для протидії цьому була потрібна сильна армія. Отож Володимир розпочав військову реформу, замінивши племінну організацію війська на феодальну — службу за право володіти земельною власністю. Це зміцнило і владу князя. Окрім цього, була створена система фортець, валів, опорних пунктів тощо на річках Ступні, Сулі, Трубежі.
Адміністративна реформа передбачала ліквідацію племінних княжінь, поділ усієї країни на 8 округів. Округи ділилися на волості, на чолі яких були поставлені довірені особи або князівські сини. Судова реформа запровадила окремий князівський суд, який був світським і відокремлений від єпископського.
Була проведена й релігійна реформа, щоб упорядкувати систему язичницьких вірувань в державі і тим самим сприяти згуртуванню слов'янських племен. З цією метою він створив язичницький пантеон із 6 богів і зробив обов'язковим поклоніння їм. Проте, переконавшись в неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдину релігію, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за візантійським обрядом.
Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.
Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося церковне будівництво: найбільшу церкву було споруджено в Києві на честь Богородиці та названо Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став духовним центром поширення християнства та діяльності православної церкви. Там знаходилась резиденція митрополита, якого висвятив константинопольський патріарх — найвища духовна особа православної церкви. Першим митрополитом був грек Феофілакт (988—1018). Духовній владі київського митрополита підлягали єпископи: вони правили єпархіями (церковними округами), куди входили численні парафії (церковні общини на чолі із священиками), що засновувались в містах і селах.
Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастирі. Першими монастирями стали Межигірський, Печерський, Видубицький та ін.
На утримання вищого православного духовенства і монастирів київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, ліси, сіножаті і рибні озера. Селяни і міщани для утримання місцевих церков сплачували десятину.
Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави:
• воно зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом;
• сприяло формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для різноплемінного населення держави і його згуртуванню у єдину давньоруську народність;
• дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи;
• сприяло бурхливому розвиткові культури, торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам з християнським світом.

 

Ярослав Мудрий (1019 1054).

 

Наприкінці правління Володимира Святославича
виникла серйозна загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив син Святополк, а
другий син — Ярослав відмовився, сидячи у Новгороді, сплачувати Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але 1015 р. помер.
Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком почалася кривава боротьба за одноосібну владу в державі. В ній вийшли переможцями Ярослав і Мстислав.
За угодою 1026 р. брати поділили Русь на окремі володіння вздовж Дніпра: Ярослав став княжити в Києві, а Мстислав — на Лівобережжі з центром у Чернігові. Брати спільними зусиллями вигнали поляків з Червенської Русі, знову приєднавши її до Київської держави. Цей похід відбувся 1031 р. А 1036 р., після смерті Мстислава, Ярослав став правити одноосібно. Ярослав докладав багато зусиль для зміцнення єдності та централізації держави. Він продовжував будівництво захисних споруд проти кочовиків, фортець навколо Києва. 1036 р. печенігам було завдано остаточної поразки, після чого вони припинили свої набіги на Русь.
При Ярославі, якого прозвали Мудрим, Русь досягла зеніту свого розвитку. З'явилися нові міста, що стали центрами торгівлі і ремесла, збільшилась земельна власність бояр і дружинників. Зростав і міжнародний авторитет Київської держави, свідченням чого були династичні шлюби дочок Ярослава з найвпливовішими володарями Європи: вони стали угорською, норвезькою та французькою королевами. Сам Ярослав одружився із шведською принцесою, а його сестра стала дружиною польського короля.
Найважливішим актом державотворення часів Ярослава було складання у єдиний збірник законів держави — «Руську Правду», яку потім доповнили статтями та положеннями сини Ярослава. «Руська Правда» закріпила ті суспільні відносини, що склалися в Київській державі на той час. її статті закріплювали нерівноправність осіб різних верств населення. Найбільшими правами, зрозуміло, користувався князь. Частина штрафів, які накладались на злочинців, йшли на його користь. Грошові покарання були різними залежно від соціального стану потерпілих. «Руська Правда» охороняла приватну власність та її власника.
При Ярославі багато уваги приділялось культурному розвиткові держави: було відкрито школи, бібліотеки, розпочалося літописання та переписування книг ченцями. При монастирях засновано перші лікарні.
Саме тоді посилилось і значення Київської митрополії: найвищу церковну посаду — митрополита — почав обіймати вже не грек, як раніше, а русич. Ним став Іларіон.

 

Початки давніх цивілізацій на території України. Трипільська культура.

ПАЛЕОЛІТ (1млн. р. - 15 тис. р. тому) - давньокам'яний вік. Характеризується найбільш примітивним розвитком продуктивних сил і суспільної організації. Саме в палеоліті на територію України насувається льодовик (близько 100тис. р. тому). Кам'яні знаряддя праці виготовляються в основному відколюванням, без шліфування та свердління. Основні заняття людей - мисливство та збирання. Поступовий розвиток людини в палеоліті приводить 30-40 тис. р. тому до появи гомо сапієнс - наближеної до сучасного типу людини. Замість первісного стада в цей час виникає більш досконала форма організації людей - рід. Головну роль відіграє в родовій організації жінка, отже, встановлюється матріархат. Основні пам'ятки палеоліту на території України є в Криму: печери Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля, навіс Заскельний. Найдавнішою вважають археологи стоянку біля с.Королеве на Закарпатті. У більш пізній період давньокам'яного віку стоянки з'являються на Десні (Мізин, Пушкарі, Чулатів), Дніпрі (Круглик, Кодак, Кирилівка), Дністрі (Лука-Врубівецька, Молодова), в Донбасі (Амвросіївка).

МЕЗОЛІТ (13 тис. р. тому - 7000 р. до н.е.) - середньокам'яний вік. Льодовик починає танути, формується сучасний клімат і ландшафт, північ України покривають ліси. Кількість населення значно збільшується. Люди внаслідок зміни природних умов переходять переважно до полювання на дрібних тварин; винайдено лук та стріли; приручено собаку. Крім мисливства, поширюється рибальство. У знаряддях праці і зброї використовуються мікроліти - крем'яні пластинки різних форм, які слугують лезами до гарпунів, списів, дротиків, стріл і т.п. В первісному суспільстві виникає племінна організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки епохи мезоліту: в Криму - Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині - Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі - Гребеники, в Надпоріжжі - Осокорівка.

НЕОЛІТ (7000 р. - 3000 р. до н.е.) - новокам'яний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства. В степових та лісостепових районах України на початку цієї епохи виникає примітивне землеробство і скотарство,Виникає ткацтво та гончарство. У період неоліту був досягнутий помітний прогрес в обробці каменю. Різання, шліфування і свердління дали змогу виготовляти досконалі кам'яні сокири, насаджені на рукоять, що перетворило їх на основне знаряддя праці.. У неоліті було освоєно також виготовлення ліпної кераміки, з'явилися тканини. Обпалена глина — це перший штучний матеріал, створений людиною. Глиняний посуд давав змогу готувати рідку їжу і зберігати харчі.
У цей період спостерігається розвиток духовного світу людини, мистецтва. Полювання втрачає основне значення, тому, мабуть, зникають реалістичні зображення звірів. Натомість поширюється культ божеств родючості в образі жінки. Цей культ характерний для землеробських племен не тільки України, а й Малої Азії, Месопотамії тощо..

— мідно-кам'яний вік (енеоліт) — 4—3 тис. років до н.е. Люди опановують технології виробництва й обробки першого відомого людині металу — міді; вдосконалюються землеробство, скотарство; з'являється гончарство (винайдено перший штучний матеріал — кераміку), винайдено колісний транспорт. Формуються великі племена, територіальні общини. Найбільш яскравою археологічною культурою доби енеоліту на території України є трипільська культура, відкрита наприкінці XIX ст. В.В. Хвойкою поблизу с Трипілля на Київщині (звідси її назва);

— бронзовий вік — кінець 3 — початок 1 тисячоліття до н.е. У цей період поширюються вироби з бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з кольоровими металами (оловом). Основними галузями господарства залишаються землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Подальшого розвитку набувають ремесла, відбувається другий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Відбувається перехід до батьківської (патріархальної) общини; зростає майнова і соціальна нерівність (особливо у скотарів). З'являється таке явище, як кочівництво;

— ранній залізний вік — від рубежу 2-1 тисячоліття до н.е. і до початку середньовіччя — V ст. н.е. Цей період характеризується появою залізних знарядь праці. Перехід до залізного віку ознаменувався зростанням соціальної нерівності і формуванням ранньодержавних утворень.

Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України,Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км².

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території усучасної України у 1893-94 роках Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи^[1]:

§ Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)

§ Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)

§ Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)

§ Пізній: 3100—2500 н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра іПівденного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни сфлопоруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіялипшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення малополювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд.

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу.

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званоїямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури.

3. Здобутки духовної культури населекеення українських земель в епоху ранніх цивілізацій (пізній кам’яний та мідно-бронзовий віки).

На території Східної Європи, в тому числі й на Україні, неолітичний період датується VІ-ІV тисячоліттям до н.е. У країнах Стародавнього Світу ця епоха розпочинається ще у VІІІ тис. до н.е. В цей час відбуваються значні зрушення в розвитку економіки, соціальних відносин і духовної культури. Неолітична людина переходить від присвоюючої системи ведення господарства до відтворюючої. Основними галузями виробництва стають землеробство і скотарство.

Завдяки археологічним розкопкам відомих вчених М.Я.Рудинського, М.О.Макаренка, Н.В.Добровольського, В.М.Даниленка, Д.Я.Телєгіна та інших в межах України досліджені численні пам'ятки неоліту, що дозволило віднести їх до різних археологічних культур цієї епохи. Так населення культур - Буго-Дністровської, Сурської, Кріш-Старчево, Тиської та Культури лінійно-стрічкової кераміки на землях України жило в епоху раннього неоліту (кінець VІ - початок ІV тис. до н.е.), а населення Дніпро-Донецької та Ямково-Гребінцевої кераміки - в епоху пізнього неоліту (ІІІ тис. до н.е.)

Щодо духовності, то у матеріалах Буго-Дністровської культури найповніше відобразились вірування людини неолітичної епохи. Уявлення про життя, смерть і народження простежується у групових могильниках, у ямах зі спеціальним похованням частин ритуальних тварин тощо. Уявлення про велике матріархальне божество, яке особливо шанувалося у найдавнішому землеробському середовищі, і, мабуть, співзвучне з давньогрецькою Деметрою - матір'ю землі - знайшли своє відображення у знахідках жіночих статуеток.

Важливим джерелом для вивчення ідеології місцевого населення є різноманітний орнамент, яким прикрашено глиняний посуд. На ньому можна простежити декілька орнаментальних схем, але не всі вони піддаються дешифруванню. Найбільш цікавим і цінним, на думку В. М. Даниленка, є розкриття змісту так званого волютного і волютно-меандрового рисунка, який він розшифровує як символ дракона, що уособлює чоловіче начало і, можливо, пов'язаний з сонцем та загалом з небом.

В цілому комплекс релігійно-ідеологічних уявлень населення Буго-Дністровської культури не був окремою замкнутою системою. Він був частиною світоглядних уявлень, які притаманні значній частині того землеробського світу, що представлений Культурою лінійно-стрічкової кераміки, культурами Старчево, Караново, Кереш, Боян, Хаманджія тощо. Слід також зазначити, що орнаментальні схеми, близькі до буго-дністровських, з'являються і в неземлеробському середовищі - у матеріалах сусідньої Сурсько-Дніпровської культури.

Однак, як стверджує В. М. Даниленко, найголовнішим і найсуттєвішим є те, що, порівнюючи Буго-Дністровську культуру і Раннє Трипілля за ознаками форм ідеологічного розвитку, можна говорити про подвійну схожість не лише стосовно самого змісту деяких орнаментальних схем, але й також і у відношенні техніки їх виконання, специфіка якої полягає у нанесенні на підсушену поверхню посудини широких пролощених ліній.

Детальнішому розгляду питань релігійно-ідеологічного розвитку стародавнього населення Південно-Східної Європи епох неоліту та енеоліту присвячена спеціальна праця В. М. Даниленка, яка була опублікована його учнем Ю.О. Шиловим лише у 1999 році. В ній, зокрема, зазначено, що у кінці докерамічного неоліту і особливо у ранньому керамічному неоліті в регіонах Східного Середземномор'я, Середньої Азії і на Півдні Європи (тобто в районах Старого Світу, де складалося землеробство) виникли різні варіанти давньоземлеробського культу, що згодом розвинулися у перших державах світу, а у народних звичаях він існує і сьогодні.

Найвидатнішою пам'яткою минулого є Кам'яна Могила. Після висвітлення її історичного значення ми повернемося до цих та інших процесів, які дають виключно важливу інформацію про духовну спадщину предків українського народу.

Пагорб Кам'яна Могила, розташований на Півдні України в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя Запорізької області. До теперішнього часу тут зберігається у печерах та гротах безліч наскельних малюнків, які відтворюють первісні форми релігії: тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків тощо. У геологічному та історичному плані Кам'яна Могила - найунікальніший зі своєрідних пам'ятників такого роду.

Зображення трапляються на всіх рівнях Кам'яної Могили - від первісного щита та брил на схилах і аж до поодиноких пісковикових скель, розташованих на рівні луків, що має певне значення для хронологічного розчленування численних зображень в гротах, печерах і навісах цієї визначної пам'ятки.

Дослідження Кам'яної Могили було започатковане ще у 1890 році відомим археологом, професором Санкт-Петербурзького університету М.І.Веселовським, а у ХХ столітті продовжене В.М.Даниленком, О.М.Бадером, М.Я.Рудинським, В.М.Гладиліним, Ю.О.Шиловим, А.Г.Кифішиним та Б.Д.Михайловим.

Внаслідок проведених археологічних розкопок Кам'яної Могили тут відкрито 65 гротів і печер, на стінах і стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень. Глибоко реалістичні рисунки дають уявлення про господарство первісних людей Південної України та їхню духовну культуру. На стелях нанесені рисунки різних історичних епох - палеолітичної, мезолітичної, неолітичної, міді-бронзи, і середньовіччя.

Серед багатьох рисунків Кам'яної Могили, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. В основному вони наносилися на пісковик не фарбами, як, наприклад, у Франції чи на Південному Уралі, а протиралися шматком твердого каменю. Зрідка прадавні митці покривали утворені заглибини червоними і чорними мінеральними фарбами. А нещодавно у печері №36,б виявлені живописні малюнки, виконані жовтогарячою і чорною фарбами.

В цілому неолітичне мистецтво Кам'яної Могили за своїми стилістичними рисами є продовженням мистецтва епохи пізнього палеоліту та мезоліту, де, як і раніше, головний герой - звір (тварина). Як правило, ці рисунки виконані в реалістичній манері, хоча вже й простежується деяка стилізація образу. І тільки в енеоліті в образотворчому мистецтві відбувся яскравий спалах символізму й умовності.

Дослідники Кам'яної Могили вважають, що в петрогліфах гроту "Бика" закладені основи космічної моделі, яка поширилася по світу. Як відзначалося вище, образ "великого дикого бика" виник ще в епоху раннього неоліту. До космогонічних образів належить і зображення чотирьох биків на стелі з цього ж гроту, яке символізує чотири сторони світу, тобто чотирьохкутову горизонтальну його модель.

Крім того, чотири сторони світу можуть позначити по горизонтальній орнаментації такі поняття як північ - низ, підземне царство, небуття і південь - верх, вирій, небо, обитель богів. А внизу розташовувалися злі духи, велетні-титани та інші істоти, пов'язані з підземним світом.

Одну з найважливіших інформацій щодо проблеми походження писемності дають рисунки з гроту "Дракона" (№55), а також численні зображення звіриної та людської стопи на брилах, названих "плитами слідів" (гроти №28, 34, 44, 49, 53, 55). Подібні людські і звірині сліди відомі з багатьох пам'яток від пізнього палеоліту до епохи міді-бронзи. Вони пов'язані з певними міфологічними уявленнями людини цього періоду.

Наведемо ще один цікавий приклад стародавнього міфу, який відображено на Кам'яній Могилі, зокрема в печері "Риба".

Головним її атрибутом є горельєфне зображення великої риби, виконане на кам'яному полі, прокресленому петрогліфами у вигляді лінійно-геометричних зображень. Подібні печери, пов'язані із культом Риби, в ті давні часи існували також у Сибіру, Закавказзі, Дворіччі (Шумері), Палестині і Малій Азії.

Зображення великої Риби вказує на існування в комплексі Кам'яної Могили своєрідного "дому Риби", збудованого за всіма канонами давньосхідної релігії.

Епоха бронзового віку яскраво зафіксована відповідними петрогліфами - "письменами".

Унікальною подією стало виявлення у багатьох гротах і печерах "письмен", які дослідники датують VІ - І тис. до н. е., що засвідчує безперервність їхнього існування і розвиток серед давнього населення Південної України. Вони нанесені на стінах Кам'яної Могили, в багатьох її гротах та печерах. Як вважає автор відкритих "письмен" Б.Михайлов, вони мають схожість з писемними знаками Наддунав'я (Болгарія, Румунія), о. Кріт, Фінікії та Шумеру.

Перші спроби виділення "письмен" на Кам'яній Могилі належать М. Я. Рудинському, який вбачив у комплексах петрогліфів єдину лінію розвитку, "передану":... у спільності основних елементів композиції".

У 1983 р. під час розкопок печери "Підкова" Б. Д. Михайлов уперше звернув увагу на присутність серед петрогліфів піктографічних і буквоподібних знаків.

Згодом в результаті перегляду усіх відомих місцезнаходжень з петрогліфами на Кам'яній Могилі ним же були відзначені численні лотографічні і буквоподібні знаки, які вчений прирівняв до піктографічного і буквеного письма.

Відомий російський шумеролог А.Г. Кіфішин запропонував свою спробу дешифрування, прочитання та інтерпретацію частини написів Кам'яної Могили.

За підрахунками А. Г. Кіфішина у гротах Кам'яної Могили зафіксовано 130 написів-панно, накреслених на їх стінах, стелях та карнизах. Крім того відомо 160 кам'яних табличок з відповідними написами, які зберігаються у чотирьох сховищах. На сьогодні вченим розшифровано і проінтерпретовано 40 написів-панно і 16 табличок [23, с. 58]. Всі написи, як підкреслює дослідник, дають інформацію про богів тих часів, а також висвітлюють фактичні події, які відбувалися в районі Кам'яної Могили від пізнього палеоліту до мідно-бронзового віку.

Мідний вік (енеоліт) в межах України датується серединою V - ІІІ тис. до н.е.

В епоху мідного віку на території нашої країни жило і працювало населення багатьох археологічних культур, яке вело в основному осілий землеробський спосіб життя. Так на території Правобережної України виявлено пам'ятки класичних землеробських культур - Трипільської та Гумельниця.

Глибоке проникнення в духовний світ трипільського населення, що мешкало на обширній території, можливе лише в загальному контексті розуміння ідеологічних уявлень тогочасного населення. Уже на ранньому етапі Трипілля, як свідчать археологічні матеріали, найголовнішим завданням мешканців було забезпечення свого існування шляхом пристосування, а точніше, використання сил природи, асоційованих з відповідними міфічними персонажами - божествами. Первісна людина була переконана в тому, що міф і обряд не менш важливі, ніж практичні дії. Неабиякою була роль жіночих статуеток. Вони втілювали культ родючості з його складними ритуалами і символами. Ідея родючої сили природи втілювалася в образі жінки - Великої Матері, Матері-Прародительки. Немає сумніву, що жіночі фігурки зі своїми особливостями могли зображати і богинь родючості, і покровительок різних видів землеробської діяльності, наприклад, збирання врожаю тощо. С. М. Бібіков на прикладі ранньотрипільського поселення Лука-Врублівецька на Дністрі, дослідження якого дало величезну кількість цінних археологічних знахідок (лише одна колекція антропоморфної та зооморфної пластики нараховує 283 одиниці), дав інтерпретацію застосування антропоморфної жіночої пластики. Він вперше залучив обширний етнографічний матеріал для пояснення призначення статуеток. Аналізуючи умови знахідок ранньотрипільських статуеток і враховуючи їх фрагментарність, а також опираючись на етнографічні паралелі, С.М. Бібіков прийшов до думки про їхнє попереднє розбивання і використання під час виконання різних обрядів - спорудження печей, культових та виробничих місць тощо. При аналізі способів виготовлення статуеток він вперше використав метод рентгеноскопії. Це дало можливість виявити у глиняній масі статуеток домішки зерна, що свідчить про зв'язок антропоморфної пластики із землеробськими культами. Крім всього цього, залучення великої кількості культових матеріалів ранньоземлеробських культур дозволило С.М. Бібікову зафіксувати у трипільській пластиці цікаві сюжети - положення та жести рук, плечові виступи і т. ін.

Безпосередній вияв родючої сили природи трипільці вбачали в образі жінки, Матері-Рожениці. Тому для культових ритуалів та обрядів обрали скульптурне зображення жінки. Б. О. Рибаков у такій скульптурі вбачав жіночі фігури, які зображували богиню родючості, жриць цієї богині, учасниць аграрних церемоній, покровительок того чи іншого природного явища, яке сприяє збільшенню врожаю.

З культом Рожениці тісно переплітається культ Бика. Він сприймався давніми землеробами у нерозривному зв'язку з культом Сонця і Верховного Божества Неба. Підрахунки загальної кількості зооморфної трипільської пластики, зібраної на території сучасної України та Румунії станом на 1990 p., нараховували 1104 статуетки.

Б.О. Рибаков наголошує, що з числа тих нових ідей, які з'явились у ранніх осілих землеробів, на перше місце необхідно поставити ідею святості житла і домашнього вогнища.

Біноклевидні культові вироби знайшли широке розповсюдження на більшості трипільських поселень у період найвищого їх розвитку. Більшість дослідників при фіксації біноклеподібних посудин обмежується лише твердженням про їхнє ритуальне призначення. Біноклеподібні вироби ми розглядаємо передусім у тісному взаємозв'язку з образом Матері-Прародительки, яка, за визначенням Б. О. Рибакова, виступає в ролі не прохачки, а подавальниці небесної вологи. Трипільські художники і скульптори добре уявляли собі триярусну структуру світу: земля, небо, яке видно, і верхнє небо, що зберігає запаси води. К. К. Черниш у загальних рисах, у відповідності до концепції Б. О. Рибакова з цієї проблеми, зупинилася на процесах, що сприяли виникненню таких виробів. Їхні витоки дослідниця вбачає у різноманітних трипільських вівтарях, що застосовувалися на ранніх трипільських поселеннях Трушешти на Правобережжі Прута у Румунії. Унікальний вівтар було знайдено у житлі № 38 цього поселення. Тут дві однаково змодельовані антропоморфні фігурки знаходяться у "рогатих кріслах", їхні сторони і "роги", що прикрашають спинки крісел, з'єднані валиком. Пласкі тулуби обох фігур з широкими плечовими виступами завершуються головою (головами) у вигляді чашок, з яких донизу стікала вода. Аналогічними є моделі культових невеликих кріселець з поселень Ліпкани на Дністрі, що на території Молдови, та Кошилівці-Обоз із Західного Поділля. Судячи з аналогії, вівтарі імітують фігурки двох богинь, що сидять на троні. Ритуальне виливання води здійснювалося глиняними черпаками, ручки яких закінчувалися жіночими голівками.

Одним з найважливіших і надійних джерел для глибокого вивчення й проникнення в матеріальний та духовний світ трипільців є керамічні вироби усіх періодів Трипільської культури, на яких зафіксовані життєво важливі процеси, що відбувалися в V-III тис. до н. е. в трипільському суспільстві. Цікавими з точки зору орнаментики є колекції з таких трипільських поселень як Бернашівка, Лука-Врублівецька, Поливанів Яр, Заліщики, Кошилівці, Кліщів, Жванець, Сандраки, Ворошилівка, Печера, Стіна, Чечельник, Немирів тощо, які нараховують від кількох сотень до тисячі, а то й більше предметів.

О. В. Цвек вважає, що фахівці у здійсненні релігійних функцій займали відособлене, часто панівне становище в общині. Про це свідчать культові споруди і окремі культові місця на поселеннях у Кліщеві, Тростянчику, Жванці тощо. Особливе значення у свідомості трипільців займав культ родючості землі. Немає ніякого сумніву, що існував тісний взаємозв'язок між згаданим культом та культом Великої Матері-Богині, Рожениці. У період найвищого розвитку Трипільської культури було дуже багато цікавих пам'яток, в тому числі поселення Кліщів. На поселенні знайдено чимало біноклевидних виробів, за допомогою яких, як зазначалося вище, в уявленні трипільців з'єднувалися земля з небом: вода, яка протікала через два отвори, давала життя і землі, і людині. Ці та інші вірування відтворювали широкий світогляд та багатий духовний світ трипільського населення того часу. В орнаментальних композиціях на посуді простежуються досить складні сюжети, виконані на високохудожньому рівні