Розвиток русько-візантійських відносин у ІХ-ХІІ ст 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток русько-візантійських відносин у ІХ-ХІІ ст



Контакти Візантійської імперії з північними народами, в тому числі зі східними слов’янами, згідно з ромейськими джерелами розпочалися уже на межі VIII- ІХ ст. Тривога за свої позиції в Причорномор'ї і за північні межі була головним мотивом в політиці Візантії по відношенню до Русі. Ця боротьба не могла перерости в тривалий озброєний конфлікт - географічні умови унеможливлювали ведення широких військових дій. Русь мала ту перевагу, що була в змозі час від часу завдавати вагомих ударів по найважливіших візантійських центрах. Візантія у відповідь діяла чужими руками, нацьковувавши на Русь сусідні народи. Крім того, одним з найважливіших засобів візантійської політики стає християнізація Русі. Візантія, безумовно, розраховувала, що услід за релігійним вдасться розповсюдити на Русь і політичний вплив.

Ініціатором в розвитку зв'язків з Візантією стала Руська держава, зацікавлена у встановленні регулярних стосунків з Константинополем, вона силою зброї крок за кроком долала перешкоди, створені зусиллями візантійської дипломатії.

Першим етапом в розвитку русько-візантійських відносин було встановлення зв'язків Русі з візантійською колонією в Криму - Херсонесом, торгівля якого з "варварами" Причорномор'я була головним джерелом його існування і процвітання. Пізніше з'явилася тенденція до встановлення прямих зв'язків з імперією, оминувши посередництво херсонітів. У цьому, проте, не були зацікавлені ні Херсонес, ні Константинополь : перший - через економічні, другий - за політичними мотивами.

Другий етап русько-візантійських відносин характеризується спробами русів встановити безпосередні зв'язки з містами прибережних чорноморських провінцій Візантії. Візантійці знали про русів задовго до їх появи під стінами Константинополя 860 р. Зокрема в «Житії Георгія Амастридського» (ІХ ст.) описується нарад «варварів-росів» на Амастриду.

Третій етап русько-візантійських відносин - початок безпосередніх контактів з Константинополем. Спробу встановити регулярні зв’язки із столицею імперії ще в першій половині IX ст. можна побачити в повідомленні Бертинських анналів. При імператорові Феофілі в Константинополь явилися посли деякого «кагана росів». Не маючи можливості повернутися на батьківщину звичайним шляхом, оскільки він був перерізаний ворожим народом, посли поверталися окружною дорогою і в 839 р. прибули в Інгельгейм до Людовика Благочестивого. Посли називали себе русами, але автор Бертинських анналів вважає їх шведами. Відомо, що і згодом не раз в числі послів російського князя у Візантію виявлялися норманські дружинники.

У червні 860 р. флот русів напав на Константинополь. Околиці столиці були спустошені. Напад русів був абсолютно несподіваним для візантійців. Через якийсь час (бл. 863 р) до Константинополя прибуло посольство русів з проханням миру та хрещення. Таким чином відбулося хрещення русів - т. зв. «Аскольдове хрещення» (згадка в листах Патріарха Фотія, включення єпископів Русі до переліку кафедр Константинопольської Патріархії).

Договори русів з греками 907(?) і 911 рр. (князь Олег – імператор Лев VI) свідчать про систему дипломатичних і торгових відносин, що сформувались, ймовірно, до кінця IX ст. Торгівля з Візантією сприяла збільшенню економічної могутності правителів Русі. Угоди, в основному, стосувалися унормування відносин між державами, регламентували торгівлю руських купців у Константинополі і передбачала службу руських контингентів у візантійській армії. Угода була досить вигідною для обох сторін.

Князь Ігор організував невдалий похід на Царгород (941) і планував взяти реванш, плануючи похід 944 р. однак, імператор Роман Лакапін вирішує питання мирним шляхом – відправляє до Ігоря послів. Внаслідок був підписаний договір 944 р. менш вигідний для русів, ніж договір 911 р.

У 957 р. до столиці Імперії для владнання торговельних умов і політичних зв’язків прибула княгиня Ольга, прийняла християнство в Константинополі. Проте вже в цей час в стосунках Русі з імперією посилюються риси настороженості і ворожості. Василевс Костянтин VII Багрянородний бачив в Русі потенційного ворога і робив ставку на печенігів як на союзників проти русів. Прийомом в Константинополі Ольга залишилась незадоволеною, оскільки угода залишилась без змін. Намагаючись вплинути на позицію константинопольського двору Ольга у 959 р. відправила послів до Оттона І з метою зав'язати переговори про організацію християнської церкви на Русі. Однак, спроба була невдалою.

За князювання Святослава Русь розглядалася Візантією як сила, якої треба було остерігатися і одночасно пробувати використати з вигодою для себе. Військові успіхи Святослава в розширенні території Київської Русі, розгрому Хозарського каганату не на жарт стурбували імператора Никифора ІІ Фоку, на запрошення котрого Святослав вирушає в похід проти Болгарії, однак похід був вдалим для київського князя, але закріпити владу надовго Святослав не зміг. Другий похід київського князя на Балкани розпочався 969 р, Святославу вдається повернути позиції втрачені у Болгарії, а також просунутися вглиб Візантійської імперії. Проте, новому імператорові Іоанну Цимісхію вдається зупинити військо Святослава під Адріанополем та укласти мирну угоду 971 р. згідно з якою Святослав зобов’язувався не воювати з Візантією і відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим. А імператор зобов’язувався переконати печенігів не нападати на Святослава на шляху до Русі.

У 987 р. у Візантії спалахнуло повстання проти імператора Василя ІІ під проводом Варди Фоки. Василій ІІ звернувся до князя Володимира за військовою допомогою, пообіцявши видати за нього заміж свою сестру Анну. Але, коли небезпека минула, імператор не захотів виконувати свою обіцянку. Тоді Володимир напав на візантійські міста в Криму, взяв Корсунь (Херсонес) і погрозив походом на Константинополь. Імператор відповів, що не може видати своєї сестри за язичника. У відповідь прозвучала заява Володимира про готовність охреститися. Хрещення, а водночас і шлюб Володимира з Анною, можливо, відбулося у Корсуні в 987 р. По приїзді князя до Києва, він охрестив своїх синів і киян ( офіційне хрещення 988 р.). В умовах того часу спорідненість з імператорським Константинопольським двором означала значне підвищення міжнародного авторитету Русі.

Утвердження християнства на Русі відкрило нові горизонти у відносинах між Руссю та Візантією. Характерним стає культурний та ідеологічний вплив Візантії. Збільшується кількість руських найманців у візантійській армії. У Візантії формуються два руські центри: один з них – монастир на Афоні, другий – в Константинополі.

Протягом майже всього часу його князювання Ярослава Мудрого в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Проте, 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена зміною політичного курсу нового імператора Константина IX Мономаха, що недружньо повівся з Ярославом, почав чинити перешкоди руським купцям у Константинополі та інших містах імперії, морський похід русів на Царгород був невдалим. Конфронтація з Візантією тривала до 1046 р. і закінчилася новою угодою, скріпленою шлюбом сина Ярослава Всеволода з родичкою імператора Константина IX Марією.

На цьому суперечності не припинилися, варто згадати спробу князя Ярослава позбутися залежності від Візантії в церковних справах поставивши без згоди Патріарха в 1051 р. Іларіона митрополитом, але по смерті Ярослава його наступники відмовляються від подібних дій.

Ярославовичі залишаються союзниками Візантії. Активну участь візантійської дипломатії у руських справах, добре помітно на прикладі Олега Святославовича, котрого дядьки позбавили спадщини – Чернігівської землі.

Продовжується традиція укладання шлюбів. Важливу роль зіграв Володимир Мономах, визнавши самозванця Лжедіогена спадкоємцем візантійського престолу і видав за нього дочку Марину. У 1122 р. новий союз було скріплено шлюбом між сином візантійського імператора Іоанна Комніна та дочкою Мстислава Володимировича.

Протягом ХІІ ст. продовжуються непорозуміння в церковній політиці між Візантією та окремими правителями на Русі. Дещо занепадає торгівля Києва з Візантією.

Варто відзначити, що 1104 р. було закріплено перший випадок прямого політичного союзу Візантії з окремим руським князівством. Дочка перемишльського князя Володаря була видана за сина імператора Олексія Комніна. Такий союз був досить вигідним для обох сторін.

Галицькі князі виступали на стороні Візантії у сутичках з половцями в середині ХІІ ст. Конфронтація між Візантією і Галицьким князівством наступила після загибелі Адроніка Комніна (родича князя Ярослава Осьмомисла) у 1185 р. коли до влади прийшла династія Ангелів – відповідно змінилися відносини між Візантією та Галицьким князівством. Проте, конфронтація між імперією та князівством не була тривалою.

Отже, відносини Київської Русі з Візантійською імперією пройшли еволюцію від конфронтації до співпраці. Протягом ІХ-Х ст. Русь укладає ряд угод, що сприяють розвитку торгівлі з Візантією, утвердженню руської держави на міжнародній арені. Окремо варто розглядати питання прийняття християнства на Русі, а також вплив візантійського Патріархату на розвиток Руської Церкви. У ХІІ ст. спостерігаємо розвиток відносин окремих удільних руських князівств і правителів з Візантією.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 704; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.007 с.)