Поняття, види та зміст аграрних правовідносин.

Поняття, види та зміст аграрних правовідносин.

Аграрні правовідносини – відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, а також після її перероблення та реалізації.

В аграрному секторі економіки складаються суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права: цивільного, фінансового, адміністративного, земельного, кооперативного.

 

За характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогосподарської діяльності (товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробничо-технічного, фінансового та іншого характеру);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприємства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють регулювання сільського господарства);

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяють на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами аграрного господарювання.

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:

- відносини в галузі тваринництва;

- відносини в галузі рослинництва;

- відносини в галузі агровиробничого сервісу.

В умовах переходу до ринкової економіки, аграрні правовідносини в Україні набули таких особливостей:

а) існування й функціонування цих відносин на засадах приватної власності, її вияву — колективної та державної форми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби виробництва

б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємництва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридич­ними особами;

в) поступовий перевід від державної форми аграрного господарювання до приватних форм;

г) розширення кола об'єктів правовідносин, які включають в себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження і, зрештою, включен­ня до кола об'єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об'єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;

ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин;

д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва, тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особ­ливо соціальних, Функцій усіх легальних організаційно-правових форм суб'єктів аграрної підприємницької діяльності.

Предмет господарське право

Господарська діяльність, як предмет ГП – це діяльність, що пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконання норм, робіт і наданням послуг, а також із забезпечення виробників необхідними ресурсами.

Нормативне визначення господарської діяльності таке – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГКУ).

Ознаками господарської діяльності є те, що вона:

1. Здійснюється у сфері суспільного виробництва, а не у сфері особистого споживання.

2. Вона пов’язана насамперед з тією стороною суспільного виробництва, у якій знаходить своє відображення використання майна, здійснюється там, де здійснюються речові права.

3. Результати господарської діяльності мають реалізовуватись за плату, тобто функціонувати як товар.

4. Поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси.

Таким чином, господарська діяльність по своїй суті діяльність організаційно-майнова, де організаційний і майновий елементи організаційно пов’язані.

Господарська діяльність у найбільш повному виді проявляється у сфері матеріального виробництва.

Типовими сферами господарської діяльності є виробництво і реалізація продукції виробничо-технічного призначення та питання будівництва, виконання науково-технічних і проектно-конструкторських робіт, перевезення вантажів різними видами транспорту і таке інше.

Окремі результати господарської діяльності (роздрібна торгівля, пасажирські перевезення, надання інших послуг окремим громадянам) виходить за межі сфери матеріального виробництва, на першому плані тут відносини споживання, у межах яких здійснюється за домовленістю окремих громадян – господарська діяльність тут вторинна, вона є лише засобом.

Допоміжний характер господарської діяльності особливо помітний у соціальній сфері.

Залежно від мети, способу організації та здійсненні господарської діяльності виділяють два її види:

1. Підприємницьку (комерційну) – це діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку. Це ініціативна, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи – суб’єкти господарювання, зареєстровані, як господарюючі суб’єкти у порядку, встановленому у законодавстві.

2. Непідприємницьку (некомерційну) – ця діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб, незалежно від прибутковості такої діяльності. Отримання прибутку від такої діяльності не є обов’язковим. Такою є діяльність частини казенних експериментальних та інших планово збиткових підприємств, що фінансуються за рахунок державних бюджетів.

3. Діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі, або без участі суб’єктів господарювання є господарчим забезпеченням не господарюючих суб’єктів (наприклад, будування гуртожитків Академією).

Підприємництво - це комерційна, певною мірою творча діяльність, яка є пошуком можливостей максимального використання обмежених ресурсів і ефективної реалізації цих можливостей на практиці.

Підприємець під час здійснення цієї діяльності несе відповідальність за її результати. Самостійність підприємця у здійсненні власної діяльності полягає у тому, що ніхто, навіть держава, не можуть втручатися у господарську діяльність підприємства. Також, вона полягає у тому, що підприємці без обмежень можуть здійснювати будь-які різновиди підприємницької діяльності, що не заборонені законом.

Для зайняття підприємницькою діяльністю потрібно отримувати патент або ліцензію. Порядок патентування та ліцензування встановлюються в окремих НПА.

Принципами підприємницької діяльності є:

1. Вільний вибір підприємцем виду підприємницької діяльності.

2. Самостійність у виборі постачальників, споживачів, матеріально-технічних, інших ресурсів, встановлення цін на продукцію і послуги.

3. Підприємництво здійснюється на основі вільного найму працівників.

4. Комерційний розрахунок і власний ризик здійснення.

5. Підприємці мають право вільно розпоряджатися отриманим прибутком.

6. Підприємництво може здійснюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, не забороненій законодавством.

Методи господарського права

1. Метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин – суб’єкти господарювання мають право скласти ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. В межах цього методу суб’єкти господарювання можуть самостійно планувати господарську діяльність, вільно обирають предмети господарських договорів, визначають зобов’язання в них і всі необхідні елементи господарських взаємовідносин.

2. Метод владних приписів – господарюючі суб’єкти підпорядковуються тим моделям правовідносин, що визначені законодавчо. Це може бути, наприклад, додержання заборон на здійснення підприємницької діяльності, дотримання певних спеціальних режимів і таке інше.

3. Метод рекомендації – держава регулює поведінку суб’єктів господарювання шляхом рекомендації можливих моделей правовідносин. Наприклад, встановлюються зразкові форми договорів, методичні рекомендації щодо здійснення певних видів господарської діяльності і таке інше.

Названі методи використовуються в залежності від конкретних господарських ситуацій, державного інтересу і таке інше.

Заборонені види діяльності – ними громадяни не мають права займатися без наявності відповідного статусу.
Деякі суб’єкти, наприклад, аудитори, взагалі не мають права займатися підприємницькою діяльністю.

Право власності на землю

Територіальні громади.

Держава.

Способи набуття громадянами України права власності на земельні ділянки:

n Безоплатна передача із земель державної та комунальної власності.

n Приватизація земельних ділянок.

n Виділення в натурі незалежної їм земельної частки (паю).

n Цивільно-правові договори (купівлі-продажу, дарування).

n Прийняття спадщини.

n Набувальна давність.

Право землекористування

Концесійне землекористування – засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою з метою створення, поліпшення експлуатації об'єкта концесії. Надають органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

В) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини.

Г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

Д) споруджувати житлові будинки, виробничі будівлі.

Обов'язки землекористувачів:

А) забезпечення використання землі за цільовим призначенням;

Б) дотримання вимог законодавства про охорону довкілля;

В) своєчасна сплата податку або орендної плати;

Г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок;

Г) підвищувати родючість грунтів;

Д) своєчасно подавати інформацію про стан використання земель;

Е) дотримання правил добросусідства та обмежень;

Фінансове право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади коштів з метою забезпечення покладених на них функцій.

Поняття, види та зміст аграрних правовідносин.

Аграрні правовідносини – відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, а також після її перероблення та реалізації.

В аграрному секторі економіки складаються суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права: цивільного, фінансового, адміністративного, земельного, кооперативного.

 

За характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогосподарської діяльності (товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробничо-технічного, фінансового та іншого характеру);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприємства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють регулювання сільського господарства);

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяють на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами аграрного господарювання.

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:

- відносини в галузі тваринництва;

- відносини в галузі рослинництва;

- відносини в галузі агровиробничого сервісу.

В умовах переходу до ринкової економіки, аграрні правовідносини в Україні набули таких особливостей:

а) існування й функціонування цих відносин на засадах приватної власності, її вияву — колективної та державної форми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби виробництва

б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємництва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридич­ними особами;

в) поступовий перевід від державної форми аграрного господарювання до приватних форм;

г) розширення кола об'єктів правовідносин, які включають в себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження і, зрештою, включен­ня до кола об'єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об'єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;

ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин;

д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва, тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особ­ливо соціальних, Функцій усіх легальних організаційно-правових форм суб'єктів аграрної підприємницької діяльності.