Характеристика об’єктів та суб’єктів аграрного права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика об’єктів та суб’єктів аграрного права.



Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Об'єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно; товарні продукти харчування рослинного і тваринного походження; грошові кошти, в тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс, водойма , загальнопоширені корисні копалини тощо; земельні й майнові паї; інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.

 


Склад суб'єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними.

Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин.

Земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів аграрних правовідносин — фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств.

 

 

Об'єктам аграрних правовідносин властиві й інші особливості, які не мають аналогів в інших галузях права.

До таких, насамперед, належать ті, що з'явилися в ході реформування сільськогосподарських підприємств — нові види майна: земельні й майнові паї, що є об'єктами складних, але досить поширених на селі правових відносин.

Своєрідними об'єктами аграрних

правовідносин є селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.

Зазначені об'єкти аграрних правовідносин надають особливої, неповторної специфіки цим відносинам, роблять їх несхожими на відносини, врегульовані іншими галузями українського права.

1. Поняття господарське право. Розмежування відносин, що регулюються ГП та іншими галузями права.

2. Предмет господарське право: господарська підприємницька, некомерційна діяльність і діяльність з господарського забезпечення.

3. Принципи господарського права.

4. Методи господарського права.

5. Заборони на здійснення господарської та підприємницької діяльності.

6. Господарські правовідносини та їх зміст.

7. Класифікація господарських правовідносин.

Господарське право (ГП) – це система норм, які регулюють господарські відносини у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання.

Сутність ГП полягає у тому, що воно є інструментом, засобом забезпечення в господарському обігу, у народному господарстві і в економіці.
Підприємницька діяльність відрізняється від промислу за ознакою систематичності. Під систематичністю розуміють постійну, регулярну діяльність. Відповідно до Декрету КМУ від 17.03.1993 року «Про податок на промисел», під систематичною підприємницькою діяльністю розуміють діяльність, що здійснюється 4 і більше разів протягом календарного року.

ГП не регулюються майнові та особисті, немайнові відносини, що регулюються ЦК, а також земельні, лісові, гірничі та водні відносини, відносини щодо використання, охорони рослинного та тваринного світу, територій та об’єктів природного заповідного фонду, трудові відносини, фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та виконання бюджетів усіх рівнів, адміністративні та інші відносини з управління за участі суб’єктів господарювання, органів державної влади або місцевого самоврядування, наділені господарськими компетенціями, безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Водночас слід зазначити, що чіткої межі між господарською, цивільною, екологічною, фінансовою, податковою, адміністративною та іншими галузями права провести важко. Особливо дискусійним є розмежування ГП та ЦП. Аргумент: у разі існуванні колізії між цивільним та господарським законодавствами, то перевага повинна надаватися нормам господарського права, як спеціальних, по відношенню до загальних норм ЦП.

Податкове законодавство, що вивчає способи наповнення бюджетів, пов’язане з багатьма інститутами ГП, наприклад, щодо регламентації порядку формування собівартості і ціни продукції, порядку нарахування прибутку, регламентації бухгалтерського обліку, порядку розрахунку з іноземними контрагентами, спеціального режиму господарювання і таке інше.

Предмет господарське право

Господарська діяльність, як предмет ГП – це діяльність, що пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконання норм, робіт і наданням послуг, а також із забезпечення виробників необхідними ресурсами.

Нормативне визначення господарської діяльності таке – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГКУ).

Ознаками господарської діяльності є те, що вона:

1. Здійснюється у сфері суспільного виробництва, а не у сфері особистого споживання.

2. Вона пов’язана насамперед з тією стороною суспільного виробництва, у якій знаходить своє відображення використання майна, здійснюється там, де здійснюються речові права.

3. Результати господарської діяльності мають реалізовуватись за плату, тобто функціонувати як товар.

4. Поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси.

Таким чином, господарська діяльність по своїй суті діяльність організаційно-майнова, де організаційний і майновий елементи організаційно пов’язані.

Господарська діяльність у найбільш повному виді проявляється у сфері матеріального виробництва.

Типовими сферами господарської діяльності є виробництво і реалізація продукції виробничо-технічного призначення та питання будівництва, виконання науково-технічних і проектно-конструкторських робіт, перевезення вантажів різними видами транспорту і таке інше.

Окремі результати господарської діяльності (роздрібна торгівля, пасажирські перевезення, надання інших послуг окремим громадянам) виходить за межі сфери матеріального виробництва, на першому плані тут відносини споживання, у межах яких здійснюється за домовленістю окремих громадян – господарська діяльність тут вторинна, вона є лише засобом.

Допоміжний характер господарської діяльності особливо помітний у соціальній сфері.

Залежно від мети, способу організації та здійсненні господарської діяльності виділяють два її види:

1. Підприємницьку (комерційну) – це діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку. Це ініціативна, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи – суб’єкти господарювання, зареєстровані, як господарюючі суб’єкти у порядку, встановленому у законодавстві.

2. Непідприємницьку (некомерційну) – ця діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб, незалежно від прибутковості такої діяльності. Отримання прибутку від такої діяльності не є обов’язковим. Такою є діяльність частини казенних експериментальних та інших планово збиткових підприємств, що фінансуються за рахунок державних бюджетів.

3. Діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі, або без участі суб’єктів господарювання є господарчим забезпеченням не господарюючих суб’єктів (наприклад, будування гуртожитків Академією).

Підприємництво - це комерційна, певною мірою творча діяльність, яка є пошуком можливостей максимального використання обмежених ресурсів і ефективної реалізації цих можливостей на практиці.

Підприємець під час здійснення цієї діяльності несе відповідальність за її результати. Самостійність підприємця у здійсненні власної діяльності полягає у тому, що ніхто, навіть держава, не можуть втручатися у господарську діяльність підприємства. Також, вона полягає у тому, що підприємці без обмежень можуть здійснювати будь-які різновиди підприємницької діяльності, що не заборонені законом.

Для зайняття підприємницькою діяльністю потрібно отримувати патент або ліцензію. Порядок патентування та ліцензування встановлюються в окремих НПА.

Принципами підприємницької діяльності є:

1. Вільний вибір підприємцем виду підприємницької діяльності.

2. Самостійність у виборі постачальників, споживачів, матеріально-технічних, інших ресурсів, встановлення цін на продукцію і послуги.

3. Підприємництво здійснюється на основі вільного найму працівників.

4. Комерційний розрахунок і власний ризик здійснення.

5. Підприємці мають право вільно розпоряджатися отриманим прибутком.

6. Підприємництво може здійснюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, не забороненій законодавством.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.36.32 (0.013 с.)