Поняття тлумачення норм права.

Тлумачення норм права вказує на переклад його абстрактних велінь на зрозумілішу і доступнішу мову конкретніших понять і висновків. Необхідність тлумачення норм права зумовлена викладом змісту норм права в текстах нормативно–правових актів та інших актів – документів, які належать до джерел права, знання теорії тлумачення права є розумовою базою, фундаментом практичної діяльності. Соціальне призначення будь–якого тлумачення права – забезпечити правильне, однозначне розуміння змісту юридичної норми всіма, хто має її застосовувати або реалізовувати.

Поняття тлумачення норм права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення(з’ясування) та роз’яснення змісту норм права, державної волі, яка в ній виражена. Усвідомлення – перший і обов’язковий елемент тлумачення, який дає змогу зрозуміти для себе зміст правового акту, розкрити зміст правової норми. Це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості інтерпретатора. У повній мірі значення тлумачення проявляється у роз’ясненні, коли в тій чи іншій формі зовні (для інших) розкривається розуміння змісту правової норми, тобто – це викладення сенсу і змісту державної волі та вираження її назовні. Мета цих двох елементів – практична реалізація правової норми. Таким чином, тлумачення правової норми – це діяльність суб’єктів для усвідомлення (з’ясування) і роз’яснення змісту правової норми з метою правильного її застосування і реалізації. Тлумачення не вносить і не може вносити поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на увазі дослідження існуючого конкретного правового припису. Орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально–економічного і господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових норм, надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, який вкладений у них законодавцем.. Розрізняють тлумачення індивідуального і загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях і констатаціях. Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає в першу чергу виявлення оригінального змісту і призначення, які є в цих нормативних приписах, їх зв’язків і способів єднання, юридичної сили і природи.

Способи тлумачення правових норм – це засіб(прийом), заснований на даних окремої галузі знань і використовується для розкриття змісту і аналізу правових норм, з метою їх практичної реалізації.

В залежності від тих або інших критеріїв розрізняють такі види тлумачення правових норм: тлумачення за суб’єктами та за обсягом.

Тлумачення за суб’єктами. В залежності від юридичних наслідків, до яких призводить роз’яснення, розрізняють: офіційне і неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб’єктами – державними органами, посадовими особами і закріплюється в спеціальному акті, що має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права.

Офіційне тлумачення правових норм за характером і юридичними наслідками поділяється на два види – нормативне(загальне) і казуальне(індивідуальне).

Нормативне(загальне) тлумачення – не призводить до створення нових правових норм, воно лише з’ясовує і роз’яснює зміст існуючих. Суть його полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми не досить досконалі за своєю формою, мають різне текстове розуміння, невірну й суперечливу практику їх застосування. Воно покликано забезпечити одноманітність в розумінні і застосування норм права. Серед офіційного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив дану норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Будь–якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів йому не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

Легальне тлумачення – дається спеціально на те уповноваженим органом(наприклад, тлумачення, яке дається в постановах Пленуму Верховного Суду). На Конституційний Суд України покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно–правових актів(актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Конституції України), а також офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ, підприємств з приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства.

Казуальне тлумачення – це таке тлумачення, коли норми права роз’яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб’єктивні права і обов’язки та інші юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно поширюється тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні аналогічних справ. Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснив, що договір довічного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передбачені відповідними статтями Цивільного кодексу України, тягне за собою недійсність угоди.

Неофіційне тлумачення – це роз’яснення норм права, яке дається не уповноваженими суб’єктами, і тому позбавлене юридичної сили і не може викликати юридичних наслідків. Сила і значення неофіційного тлумачення в переконаності, обгрунтованості, науковості, в авторитеті тих суб’єктів, якими воно дається. Воно може виражатися в усній або письмовій формі. Його також поділяють на доктринальне, компетентне і буденне. Його суб’єктами можуть бути громадяни, вчені–юристи, практичні працівники, наукові, громадські організації.

Доктринальне (наукове) тлумачення – це наукове роз’яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в ході наукового аналізу права, в монографіях вчених, науково–практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Його значення визначається переконливістю і авторитетом тих суб’єктів, які здійснюють це тлумачення. Базується воно на знаннях закономірностей впливу права на суспільні відносини, створення законодавства, на узагальненні практики застосування правових норм. Таке тлумачення здійснює значний вплив на правове життя суспільства. Доктринальне тлумачення може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення – це більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Не систематизоване тлумачення – виражається у наукових гіпотезах, ідеях, що потребують перевірки, додаткової аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій тощо.

Компетентне (професійне) тлумачення – дається фахівцями–юристами і грунтується на професійних знаннях в галузі права, як правило, юристів–практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакцій юридичних видань, радіо, телебачення, що ведуть спеціальні юридичні огляди та здійснюють консультації.

Буденне – це тлумачення норм права, яке може здійснювати будь – який суб’єкти права. Його точність залежить від рівня правової культури суб’єкта, життєвого досвіду, фактів повсякденного життя. Причому від характеру такого” життєвого” тлумачення в більшості залежить стан законності, оскільки він є базою юридичної діяльності громадян, їх правомірної поведінки. Особливо це чітко проявляється під час проведення всенародних обговорень проектів тих чи інших нормативно–правових актів, референдумів. Таке тлумачення має велике значення для дотримання громадянами заборон, виконання юридичних обов’язків, а також при здійсненні ними суб’єктивних прав.

Тлумачення за обсягом. Тлумачення правових норм має за мету з’ясувати дійсний зміст норми, що мав на увазі сам законодавець. Свою волю він формулює мовними засобами. Тому зовнішній вираз його волі може не завжди збігатися з її справжнім змістом.

Використання цих способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом – це з’ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.

В залежності від співвідношення між текстуальним виразом правової норми та її дійсним змістом розрізняють тлумачення буквальне, розширене та обмежувальне.

Буквальне тлумачення – найбільш типовий вид тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми відповідає буквальному тексту – “букві” закону; “дух” і “буква”” закону збігаються. Наприклад, ст.129 Конституції України зазначає, що “Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону…” Як бачимо, зміст і письмовий виклад цієї норми співпадають. Проте так буває не завжди. В силу об’єктивних чи суб’єктивних причин словесний вираз волі законодавця і фактичний зміст цієї волі, яка виражена у правовій нормі, можуть не збігатися. В таких випадках, як виключення, можуть застосовуватися розширене чи звужене тлумачення.

Розширене тлумачення – це таке тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми стає ширшим, ніж буквальний текст; “дух” закону ширший за його “букву”

Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення одна сторона(повірений) зобов’язаний виконувати від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають терміни “повірений” і “довіритель”, оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін “певні юридичні дії”, тобто дії, які передбачені Цивільним кодексом України відповідно до правоздатності і дієздатності суб’єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік обставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як правило, завершується виразами “і тому подібне”, “інші”, “в аналогічних випадках”. Розширене тлумачення можливе і без відповідної вказівки в законі. Зокрема Цивільний кодекс України передбачає відповідальність за шкоду, “заподіяну громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб…. Чи будуть відшкодовані збитки, якщо шкода заподіяна не громадянину, а іноземцю або особі без громадянства? Мабуть тут слову “громадянин” потрібно надавати розширеного тлумачення.

Обмежувальне тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права вужчий за її буквальне значення. Наприклад, Сімейний кодекс України зазначає, що “ майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою…” Проте трапляються випадки, коли подружжя, не розриваючи шлюбу, проживають окремо. Чи буде за таких обставин нажите ними майно спільною власністю? В цьому випадку необхідно норму права тлумачити обмежувальним способом (а саме, будь – яке майно, нажите під час шлюбу, є спільною власністю).

Отже, норми права, як правило, тлумачаться буквально. Що ж до обмежувального розширеного тлумачення, то вони є винятком з загального правила. Зрозуміло, що ці види тлумачення є результатом недосконалості законодавства, наявності прогалин, незрозумілих формулювань тощо.

Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації. Кожен з них відрізняється від іншого своїми специфічними особливостями і засобами з’ясування змісту правової норми.

Основні способи тлумачення: граматичний, логічний, систематичний, історико–політичний, спеціально–юридичний.

Граматичний спосіб тлумачення – це з’ясування змісту норми права шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства. Іноді це тлумачення називають “словесним”, “філософським”, “мовним”, “текстуальним”. Всі ці терміни хоч і близькі, але за своїм змістом різні. Граматичний спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання державної мови, оскільки законодавець в процесі правотворчої діяльності використовує офіційну державну мову, яка склалася історично і офіційно закріплена в Конституції України. (ст.10). На жаль, створення термінів за власним мовним досвідом, звичкою чи навіть інтуїцією стало серйозною проблемою. Сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого поняття – звичне явище в українській правничій термінології. Наприклад, “вогнепальна зброя” та “вогнестрільна зброя”, “крайня необхідність” ті “крайня потреба”, “строк” та “термін” тощо. Інтерпретатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права і окремих галузей права.

Слід мати на увазі, що окрім викладених вище питань розбудови правничої термінології, як найактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису. Разом з тим фахівцями, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформульовані деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них слід віднести такі правила:

¨ Словам і формулюванням нормативно–правових актів слід надавати того значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав іншої їх інтерпретації;

¨ Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна поширювати на інші галузі;

¨ Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати того значення, в якому вони встановлюються в юридичній практиці і науці;

¨ Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різного значення, якщо цей акт не передбачає іншого;

¨ Не треба без належних підстав різним термінам надавати одного і того ж значення; словам і виразам нормативно–правових актів потрібно надавати того значення, в якому вони вживаються в період їх видання;

¨ Слід враховувати сучасні тенденції розвитку правової системи, що дістануть відображення в термінології нормативно–правових актів;

¨ З метою ліквідації синонімії для позначення одного поняття пропонується тільки один термін, який найбільш точний за змістом та природний за формою;

¨ Перевагу слід віддавати українським словам, найбільш відповідним за формою та чітким за змістом.

Логічний спосіб тлумачення – цей спосіб тлумачення полягає в тому, що тлумачення правового акту здійснюється з використанням різних логічних прийомів, законів формальної логіки. Якщо граматичне тлумачення має своїм завданням з’ясувати буквальний зміст того, що закріплено безпосередньо в тексті, то логічне має за мету, застосовуючи правила формальної логіки, виявити те, що законодавець прагнув висловити в тексті закону, але не висловив. Зрозуміло, що для цього інтерпретатор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми, зокрема:

¨ Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст. 186 ч.1 КК України зазначено: “Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років”. Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб’єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила це правопорушення, підлягає покаранню за ч.1 ст.186 КК України. Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов’язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати таке: “Всяка осудна особа, яка вчинила відкрите викрадення майна, буде зобов’язана понести покарання згідно ст.186 ч. 1 КК України”

Необхідність логічних перетворень пояснюється внутрішньою структурою правової норми. Іноді внутрішня структура норми права не збігається з зовнішньою формою, яка виражена в статті нормативного акту. Звичайно, що ці процеси відбуваються лише тоді, коли суб’єкт застосування норми права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

¨ Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм у випадку прогалин у праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб’єкт А знаходиться в умовах Б, то повинен здійснювати дії С. На основі цього можна вивести такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, що призводить до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона призводить, якщо не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом з тим одна і та ж ціль може бути досягнута різними способами і діями.

¨ Висновок “a fortiori” (лат. – тим більше) Ці висновки складаються із двох правил: а)хто уповноважений або зобов’язаний до більшого, той уповноважений або зобов’язаний до меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила запозичені з римського права і традиційно їх відносять до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов’язаний керуватися тими ж оцінками, що і суб’єкт правотворчості.

¨ Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв’язки, що містять зв’язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його обсягом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність. Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття – це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки – розгортання його до детальних суджень. При цьому відбуваються аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції, індукції, умовивід.

¨ Висновки за аналогією. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалині в праві, а й як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перелік подій стихійного лиха: зноси, землетруси, повені та ін. У цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не зазначені в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

¨ Висновки від протилежного. Це правило побудоване за логічним законом протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов’язково буде неправильним. Інтерпретатор повинен з’ясувати і усунути неправильне судження.

¨ Доведення до абсурду. Наприклад, при аналізі поняття “джерело підвищеної небезпеки” можна визнати таким не тільки автомобіль, а й велосипед, гужовий транспорт. У даному випадку помилковість тези доказується шляхом доведення до абсурду.

Систематичний спосіб тлумачення. Цей спосіб обумовлено самою системою права. Системність обумовлює з’ясування змісту конкретних норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Норми права не існують незалежно одна від другої, тому для глибокого всебічного з’ясування змісту норми права недостатньо її внутрішнього аналізу, а потрібне дослідження її змісту, зв’язків з іншими нормами. Наприклад, нам потрібно розтлумачити норму права, яка міститься в ч. 2 ст 296 КК України, а саме: “Ті самі дії, вчинені групою осіб”. Виникає питання, які ж це “ті самі дії”? Звернемося до ч.1 цієї ж статті КК України. В ній вказано на них. Йдеться про хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується зухвалістю чи винятковим цинізмом. Для того, щоб відокремити хуліганство, яке карається в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, яке карається в адміністративному порядку, слід порівняти ст. 296 КК України і Постанову Пленуму Верховного Суду України “ Про посилення відповідальності за хуліганство”, яка визначає дії, що складають дрібне хуліганство. Для з’ясування змісту ст. 296 КК України стосовно суб’єкта хуліганства потрібно звернутися до ст. 22 КК України, де зазначено, що суб’єктом хуліганства є особа, яка досягла 14 років. Як бачимо, такий спосіб найбільш повно проявляється при зіставленні норм загальної частини галузі права з особливою частиною.

Історико–політичний спосіб тлумачення. За допомогою цього способу встановлюється зміст норми права, виходячи із соціально–економічних і політичних умов прийняття нормативно–правового акту. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов’язані з історією виникнення норми, яка підлягає тлумаченню. Таке тлумачення необхідне в умовах, коли закони застарілі і не відображають об’єктивних умов часу їх застосування. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення і прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо. Історико–політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні суспільні відносини, які регулювала норма. Це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми.

Телеологічне (цільове) тлумачення – виражається в аналізі суті правової норми шляхом з’ясування її мети.

Спеціально–юридичне тлумачення – з’ясування змісту норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки, практики. Таке тлумачення передбачає дослідження техніко–юридичних засобів і прийомів виразу волі законодавця. Воно розкриває зміст юридичних термінів, конструкцій тощо. Це обумовлено тим, що в сфері законодавчої стилістики існує своя “мова” законів як особливий стиль викладення. Перш за все це терміни і конструкції, специфічні для законотворчості. Тому, щоб правильно здійснити правову кваліфікацію обставин справи, дати їм юридичну оцінку, необхідно розкрити своєрідність “мови” законів, тобто з’ясувати зміст власне юридичних понять, категорій, конструкцій. Цей спосіб обумовлений і тим, що наука може формулювати нові юридичні поняття і категорії, що використовуються законодавцем. Інтерпретатор вимушений звертатися до наукових джерел, де знаходить готовий аналіз тих чи інших термінів норм права, оціночних понять (тяжкі наслідки, неустойка, штраф та ін.), що впливають на практику рішень конкретних справ.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності і підвищення ефективності правового регулювання. В сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законодавство грунтовно оновилось, в ньому з’явилися нові норми і навіть нові галузі права (наприклад, екологічне, космічне право). Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, цілком інший тип регулювання. В законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. В цих умовах тлумачення і повинно відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації і удосконалення права.

Інтерпретаційні акти. Щоб отримати обов’язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що вміщують результати офіційного тлумачення.

В першу чергу слід відзначити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами і мають обов’язковий характер, формально закріплені, їх реалізація забезпечується державою. В цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними). За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від нормативних і застосовчих.

¨ Інтерперетаційні акти – правові акти, що мають нормативний характер, є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів суспільних відносин, оскільки вони виходять від імені держави. Акти казуального тлумачення мають обов’язковий характер лише для даної конкретної ситуації або справи.

¨ Ці акти мають певну форму, як і інші правові акти: постанови, укази, накази, положення, інструкції.

¨ Такі акти мають певну систему і ієрархічність. Вони мають різну юридичну силу, яка визначається юридичною силою суб’єктів їх видання.

¨ Ці акти не замінюють нормативно–правових актів, а є лише допоміжними правовими актами, спрямованими на розуміння змісту норм права при їх застосуванні.

¨ Такі акти діють на протязі часу дії нормативно–правових актів. Вони можуть скасовуватись і змінюватись залежно від конкретних ситуацій, в тому числі без зміни нормативно–правових актів.

¨ Інтерпретаційно–правові акти мають письмову форму виразу і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду України видаються в формі постанов Пленуму Верховного Суду України і публікуються в “Бюлетенях Верховного Суду України”. Конституційний Суд України видає свої акти в формі висновків та рішень, що публікуються у “Віснику Конституційного Суду України”.

Інтерпретаційні акти можна класифікувати за різними критеріями:

1. За юридичною значимістю розрізняються акти нормативного і казуального тлумачення. Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невизначене коло суб’єктів і розраховані на застосування кожний раз, коли реалізується норма, що тлумачиться. В цьому розумінні вони носять загальнообов’язковий характер. Казуальні норми відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб; з цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними.

2. За суб’єктами їх прийняття можуть бути: акти тлумачення законодавчих, виконавчих і судових органів влади.

3. В залежності від того, хто видав акт тлумачення і нормативно–правовий акт, вони можуть бути аутентичними та легальними. Якщо акт приймає і дає тлумачення один і той самий суб’єкт, тоді це аутентичне (авторське) тлумачення. Якщо норму права тлумачить суб’єкт, який на це уповноважений і якому це право делеговане (дозволено) законом (наприклад, Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України), це легальне тлумачення.

4. За галузевою приналежністю норми, які тлумачаться, розрізняються акти тлумачення кримінального, конституційного, адміністративного, цивільного права тощо.

5. Залежно від сфери дії акти тлумачення можуть діяти на території всієї держави або мати локальний характер.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що тлумачення права і його результати відіграють важливу роль в правореалізаційному процесі. Воно завершує процес правового регулювання суспільних відносин і робить правові норми готовими до реалізації різними суб’єктами.