Реалізація і застосування права.

Право має зміст і цінність для особи, суспільства, якщо воно реалізується. Під реалізацією права розуміють втілення приписів юридичних норм в життя шляхом правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин (державних органів, посадових осіб, громадських організацій і громадян).

Правові норми реалізуються в різних формах. У літературі класифікація форм реалізації норм права проводиться на різних засадах. За суб’єктним складом розрізняють індивідуальну і колективну форми реалізації. За характером дій суб’єктів виділяють такі ступені їх активності і спрямованості, як дотримання, виконання, використання і застосування.

Дотримання права - це така форма реалізації, яка властива пасивній поведінці суб’єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами. В більшості випадків дотримання права проходить непомітно і, як правило, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не проявляється. У цій формі реалізуються забороняючі норми. Наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті – 60 км/год.

Виконання права – це така форма реалізації права, коли суб’єкти виконують покладені на них юридичні обов’язки. В цих випадках вони діють активно. В даній формі реалізуються зобвя’язуючі норми права. Наприклад, реалізація договірних зобов’язань, своєчасне заповнення і подача у податкову інспекцію декларації про доходи.

Використання права – це така форма реалізації, коли суб’єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, які зв’язані з реалізацією заборон і юридичних обов’язків, використання полягає в активній поведінці учасників суспільних відносин щодо реалізації дозволених правом дій. Шляхом використання реалізуються дозволяючі норми. Наприклад, реалізація права на вищу освіту. Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя безпосередніми діями самих суб’єктів суспільних відносин, називають формами безпосередньої реалізації права. В таких формах реалізується багато норм права, проте не всі. Є немало випадків, коли дотримання, виконання і використання є недостатніми для забезпечення повної реалізації юридичних норм і вимагають втручання в цей процес компетентних органів, які наділені державно–владними повноваженнями. Наприклад, нарахування пенсії, прийняття на роботу, виконання військового обов’язку і інші. Деякі правові норми для своєї реалізації вимагають правозастосувальної діяльності державних органів і уповноважених на це державою органів громадських об’єднань.

Застосування правових норм – це здійснювана компетентними органами або об’єднаннями організаційно–правова діяльність, результатом якої є підтвердження, встановлення, зміна юридичних прав і обов’язків відповідних суб’єктів реалізації цих норм. Застосування норм права державними органами має особливе значення, оскільки, по–перше, ця форма реалізації норм права є важливим засобом здійснення ними керівництва суспільством; по–друге, лише державні органи мають право застосовувати санкції до порушника вимог норм права. Порушення норм права створюють у відповідних органів держави право притягати порушників до відповідальності, а у останніх, звичайно, – можливість понести покарання. Рішення з кожної справи має бути законним і обгрунтованим. Для цього необхідно зібрати достатньо доказів і правильно застосувати чинні норми права. Це вимагає всебічного, повного і об’єктивного встановлення юридично значимих доказів, усіх обставин справи, якими закон пов’язує правові наслідки; застосування ймовірних юридичних перешкод для подальшого застосування норм права у конкретній ситуації (амністія, помилування, смерть правопорушника тощо). Застосування норм права є кінцевою і найважливішою стадією праворегулятивної та правоохоронної функцій держави.

У правозастосовчому процесі можна виділити такі стадії:

¨ Встановлення юридично значимих фактів та відшукання норми, яку можна застосувати до них;

¨ Перевірка достовірності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

¨ З’ясування змісту правової норми;

¨ Прийняття рішення у справі;

¨ Оформлення рішення певним актом застосування

Письмовий правозастосовчий акт повинен включати в себе такі дані, як: вступна частина – назва, розпорядження, ухвала, рішення, вирок, тощо; назва правозастосовчого органу, місце і дата прийняття акта; констатуюча частина – опис, характеристика і аналіз фактів, а також висновки, джерела, докази, які їх підтверджують; мотивуюча частина – посилання на правову норму, яка обгрунтовує саме таку юридичну оцінку; резолютивна – виклад самого правила поведінки індивідуального характеру; а також підпис відповідної посадової особи або кількох таких осіб.

Затсосовувати правові норми необхідно правильно, дотримуючись:

¨ Законності (прийняття правозастосовчого рішення лише в межах компетенції, на підставах, за процедурою, у формі та у повній відповідності із законодавством);

¨ Обгрунтованості (прийняття такого рішення на основі знань про юридично значимі факти, що є істинними, правильними, вірогідними та передбачені гіпотезою норми, яку застосовують);

¨ Доцільності (правозастосовче рішення повинно закріплювати оптимальний варіант поведінки, який дасть можливість найкраще досягти мети закону).

Правозастосовчий акт – це спосіб зовнішнього прояву формально–обов’язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права і обов’язки персоніфікованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації. Акт застосування права – це правовий акт компетентного органу або посадової особи, прийнятий на основі юридичних фактів і норм права, який визначає права, обов’язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Діяльність правозастосовчих органів завершується оформленням відповідного акта, який фіксує прийняте рішення і надає йому офіційного значення і вольового характеру. Щодо конкретних осіб акт застосування права є категоричним, обов’язковим до виконання.

Правозастосовчий акт має ряд особливостей:

¨ Його можуть приймати компетентні органи держави;

¨ Він має індивідуально визначений (персоніфікований) характер;

¨ Не може мати зворотної дії в часі;

¨ Має встановлену законом форму.

Акти застосування права класифікують за різними критеріями:

o За суб’єктами прийняття: а) акти державних органів (акти глави держави; суду; контрольно–наглядових органів, акти уповноважених органів громадських об’єднань; б) акти недержавних органів (рішення органів місцевого самоуправління);

o За значенням: а)основні(вирок суду); б) допоміжні(готують видання основних, наприклад, постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого);

o За характером правового впливу: а) регулятивні(наказ про підвищення по службі); б) охоронні(постанова про відкриття кримінальної справи);

o За формою: а) окремий документ(укази, вироки, рішення, накази та інш); б) резолюція на матеріалах справи; в)усна форма та письмова форма;

o З ахарактером юридичних наслідків:

· Правоконстатуючі (правопідтверджуючі);

· Правовстановлюючі;

· Правозмінюючі;

· Правоприпиняючі.

В окремих випадках у чинних законах нема необхідних юридичних норм, розрахованих саме на даний життєвий випадок, лише тому, що такої норми взагалі не існує в законодавстві. Якщо в кримінальному праві діє правило “нема злочину і нема покарання, якщо нема закону”, то в інших галузях права суди не можуть відмовити в правосудді через те, що нема конкретного закону. У зв’язку з цим вироблені способи заповнення прогалин шляхом аналогій.

Прогалина в праві – це відсутність у чинному законодавстві необхідної юридичної норми. Прогалини в законодавстві існують внаслідок двох основних причин:

1. Виникнення нових суспільних відносин, яких на момент прийняття закону ще не існувало і вони не могли бути враховані законодавцем;

2. У випадку упущень при підготовці і прийнятті закону. Усунення прогалини у законодавстві здійснюється за допомогою правотворчого процесу шляхом прийняття нової правової норми. У деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів як застосування аналогії закону і аналогії в праві.

Аналогія закону – це вирішення конкретної юридичної справи(при наявності прогалин у законодавстві) на основі правової норми, розрахованої не на дані, а на подібні відношення.

Аналогія права – це вирішення конкретної юридичної справи(при наявності прогалин у законодавстві і відсутності “аналогічної” правової норми) на основі загальних принципів відповідної галузі права або права в цілому.

Аналогія права і аналогія закону мають обмежену сферу використання. Аналогія припустима в цивільному, трудовому і деяких інших галузях права. У кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допомогою аналогії закону чи права, має значення тільки для даного конкретного випадку і не має обов’язкової сили для схожих випадків. У кримінальному і адміністративному праві аналогія виключається. Використовувати аналогію можуть лише компетентні органи з дотриманням усіх процесуальних норм(з повідомленням, що рішення прийнято на основі застосування аналогії). Застосування аналогії суттєво збагачує юридичну практику і може бути основою для розвитку законодавства.