Поняття правової норми та її ознаки.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Специфічні ознаки норм права:

1. Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку яку вид суспільних відносин.

2. Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь – якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

3. Норма права – загальнообов’язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіду, а для всіх осіб, які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспільних відносин.

4. Формальна визначеність – правова норма виробляється на підставі узагальнення тих чи інших конкретних випадків, що підлягають регулюванню. Вона повинна формулювати права на конкретні види дозволених дій або на ті чи інші об’єкти (майно, авторські твори), а також обов’язки, заборони і заходи відповідальності за їх невиконання або порушення громадського порядку. Формальна визначеність норми права вимагає її письмової, документальної форми. Така форма дає всім виконавцям норми права чітке уявлення про зміст, межі дії норми та інші необхідні відомості.

5. Абстрактність норми права не означає невизначеності її змісту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне правило поведінки Норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього, норма права – загальне і загальнообов’язкове правило поведінки.

6. Зміст правової норми визначається об’єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона спрямована. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, орієнтації держави та інших факторів.

7. Норми права – правова реальність навіть в тому випадку, коли вони практично жодного разу не використовувались (або вкрай рідко) для регулювання фактичних відносин. Наприклад, в недавній історії норма конституційного права, що передбачала можливість вільного виходу союзної республіки зі складу СРСР.

В сучасних умовах вдосконалення норм права відбувається за двома основними напрямами: покращення змісту норм, упорядкування їх структури і системи в цілому.

Співвідношення норм права і норм моралі.

Взаємодія права і моралі у суспільстві – це складний і багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє більш глибокому її вкорінню в суспільство, в той же час воно під впливом морального фактора постійно збагачується: підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Таким чином, вплив права на мораль супроводжує процес зворотнього впливу моралі на право.

Право і мораль – засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного.

Право і мораль мають як спільні риси, так і відмінностя. Їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

Право і мораль мають свої відмінні риси і властивості:

 

Право	Мораль
Існує тільки в соціально – неоднорідному суспільстві (державі)	Існує як в державному, так і в додержавному суспільстві
Регулює тількинайважливіши суспільні відносини	Регулює й ті відносини, які не регулюються правом (дружба, любов)
Має, як правило, писаний характер, втілюючись в формі офіційного документа	Існує, в основному, в усній формі, а в випадку письмового закріплення не має документальної форми
Розповсюджується на громадян держави і осіб, що знаходяться на її території	Розповсюджується на все населення або певну соціальну групу
Має обов’язковий для виконання характер	Виконується лише у випадках авторитетності норми для суб’єкта
Приймається в рамках спеціальної процедури	Закріплюється в суспільстві у довільному порядку
Реалізується за допомогоюспеціальних органів держави	Гарантується суспільством у цілому, а не окремими структурами
За порушення норм права настає юридична відповідальність	При порушенні норм моралі застосовуються тільки засоби суспільного впливу

 

Право і мораль знаходяться у тісній єдності і взаємодії. За допомогою норм права держава утверджує прогресивні норми моралі, які в свою чергу сприяють зміцненню морального авторитету права. Дотримання норм права входить в зміст морального обов’язку громадян у суспільстві. З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет права, вдосконалюються як норми моралі, так і норми права. Взаємороникнення права і моралі виражається в тому, що право засновується на моралі і є однією з форм її існування, а взаємодія права і моралі – в єдності дії обох видів соціальних норм.

Деякі правові норми спрямовані безпосередньо на охорону моарльнних інтересів суспільства. Такими є, наприклад, норми цивільного і сімейного права щодо захисту честі і гідності громадян і організацій, правильного виховання дітей в сім’ї, аж до позбавлення батьківських прав. Закономірність розвитку права і моральності полягає в тому, що на базі єдності правових норм і моральних переконань всього суспільства постійно відбувається зближення цих важливих видів соціальних норм. Зближення права і моральності виражається у переплетенні методів впливу правових і моральних норм на стосунки людей у суспільстві. Зростання ролі переконання і виховання веде до того, що звужується сфера кримінального покарання, але не означає послаблення примусово–обов’язкового аспекту дії правових норм.

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості в суспільстві.

Структура правової норми.

Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура. Традиційно вважається, що правова норма має тричленну структуру. До неї входять:

¨ гіпотеза – складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права і обов’язки, вказані в диспозиції цієї норми;

¨ диспозиція – складова частина норми, яка визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правовідносин права і обов’язки;

¨ санкція – складова частина правової норми, яка у разі її невиконання, визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.

Структуру правової норми можна виразити такою логічною схемою: “якщо – тоді – інакше”. Структура норми права часто не співпадає із статтєю закону. Більшисть статей нормативно–правових актів мають лише двочленну структуру правової норми – диспозицію і гіпотезу або диспозицію і санкцію.

Гіпотеза і диспозиція вважаються простими, якщо вони містять по одному правилу поведінки, а санкція – коли передбачається лише один правовий наслідок. Елементи правової норми можуть бути розміщені в різних статтях одного й того ж нормативно – правового акту, а інколи в різних статтях різних нормативно–правових актів. Такий стан обумовлений тим, що норми мають неоднакові форми, способи виразу, але вони при цьому сберігають свою логічну структуру.

Види гіпотез, диспозицій і санкцій:

¨ за складом – прості і складні;

¨ за ступенем визначеності змісту – абсолютно визначені або відносно визначені (оціночні, альтернативні).

Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитивними).

 

Форми (джерела) права)

Право завжди має бути вираженим у певній змістовній формі, тобто вміщувати певний текст, викладений юридичною мовою і мати смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певній формі, то вона залишається нормою поведінки, але не буде нормою права.

Форма (джерело) права – це спосіб зовнішнього оформлення правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи, форми вираження і закріплення державної волі.

До джерел права відносять:

¨ нормативно – правовий акт – юридичний документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, що охороняється державною владою від порушень. Він є основним джерелом права в Україні., результатом діяльності компетентних суб’єктів держави;

¨ правовий звичай – історично обумовлене, неписане правило поведінки загального характеру. яке увійшло в звичку через багаторазове застосування протягом тривалого часу і санкціоноване державою;

¨ суодвий або адміністративний прецедент – рішення компетентного органу держави в конкретній справі, яка розглядалась вперше, і якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ;

¨ нормативний договір – об’єктивне, формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю двох або більше суб’єктів суспільних відносин і забезпечується державою(колективний договір і т.ін.).

Нормативно – правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, що містить іормальний обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою права для багатьох правових систем сучасності. Характерними рисами нормативон – правового акту є:

¨ виражає державну волю домінуючої частиини населення або всього народу;

¨ визначає юридичні норми;

¨ має певний владний характер;

¨ закріплює првила поведінки суб’єктів;

¨ встановлює форму виразу;

¨ виконання забезпечується силою примусу, заохочення, переконання.

Нормативно – правові акти нерівнозначні з огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою. За юридичною силою нормативно -–правові акти поділяються на закони і підзаконні акти. За роки незалежності в Україні прийнято біля 40 тис. нормативно – правових актів. З них 4-5% становлять закони.

Закон – це нормативно – правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно–правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.

Вища юридична сила закону проявляється в таких ознаках:

¨ ніхто, крім органів законодавчої влади та народу (через референдум), не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

¨ закони регулюють найважливіші суспільні відносини;

¨ всі інші нормативно–правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

¨ у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно–правового акту діють норми закону;

¨ тільки законодавчий орган може підтвердити або змінити закон у разі повернення його Президентом при відкладнім вето.

Всі закони можна класифікувати на таки види:

¨ за значенням і місцем у системі законодавства (за юридичною силою): Конституція – Основний закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів; конституційні (основні) – акти, що становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни і доповнення до Конституції чи передбачені текстом Конституції; органічні – конкретизують найважливіші положення Конституції України або випливають із її змісту; звичайні (біжучі) – з інших важливих питань суспільного життя; надзвичайні – приймають у необхідних випадках, передбачених Конституцією, надзвичайних ситуаціях;

¨ за суб’єктами видання: закони України (приймає Верховна Рада України); закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що нерегламентовані законами і не суперечать Конституції України та законам України.

За період існування суверенної України прийнято більше 5 тис. законів, але багато законів, необхідних для нормального функціонування суспільства, ще не прийнято.

Підзаконні нормативно–правові акти – це документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті суспільні відносини, які вже регулюються законом, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку.

Підзаконні нормативно–правові акти класифікують на основні види:

¨ за суб’єктами видання:

1. Укази і розпорядження Президента України;

2. Постанови Верховної Ради України;

3. Постанови Президії Верховної Ради України;

4. Рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

5. Постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

6. Розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

7. Рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

8. Інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України; рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

9. Накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

10. Нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій;

¨ За юридичною силою:

1. Загальні (поширюються на всю територію і населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України)

2. Відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

3. Місцеві (поширюються на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

4. Локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).