Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі



Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачемписемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря. За свідченням Чорноризця Храбра, автора болгарського трактату “Про письмена” (кінець ІХ – початок Х ст.), слов’яни до охрещення не знали книг, тобто Святого Письма, однак уміли рахувати й ворожити чертами и резами.Натомість у “Житії” Кирила і Мефодія, або так званих “Паннонських легендах”, приписуваних учневі Кирила Климентію Охридському, оповідається, що перебуваючи у 860-861 рр. у Херсонесі, творець слов’янської абетки бачив тут Євангеліє і Псалтир, русьскими письмены писано, тобто власне їх поклав в основу свого алфавіту (правда, частина вчених вважає даний фрагмент “Житія” пізнішою вставкою).

Так чи інакше, але ще до запровадження згаданої абетки на Русі спорадично використовувалось грецьке письмо, про що згадує і Чорноризець Храбр, вказуючи на незручності передачі слов’янських звуків грецькими літерами без устроениа (що й зрозуміло, бо грецька мова не знає багатьох звуків, властивихслов'янам). Нині чималої популярності набула гіпотеза, що первісною фазоюустроєнія, тобто прилаштування грецького письма до слов’янських мов, була так звана Софійська абетка. Останню Сергій Висоцький виявив серед графіті Софійського собору у Києві; вона передає накреслення 23 літер грецького алфавіту з додачею чотирьох специфічних слов’янських літер Б, Ж, Ш, Щ.

За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладенийВолодимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.

Також актив но почало розвиватись будівництво ,а літописі згадується дві визначних будівлі серед яких церква св.. Василія та церква Богородиці що згодом стала називатись десятиною


49. Причини розпаду Руської імперії та його наслідки.

В кінці ХІ- на поч. ХІІ ст.. єдина Давньоруська держава розпалася на цілий ряд окремих земель. Почався період феодальної роздробленості, чи, за визначенням деяких істориків, удільний період.

Причини
1) Київська Русь була середньовічною імперією, вона розпалася закономірно, як розпадалися всі імперії, в тому числі держава Карла Великого. Це об’єктивний історичний етап, пов'язаний з загальним економічним і соціально-політичним розвитком.

Тут перш за все слід відзначити надто великі розміри держави: вона фактично була найбільшою в Європі. Осередком влади був Київ. Колосальні простори мало залюднених земель утруднювали і так слабу комунікацію. Свою роль відіграв і різноетнічний склад населення, яке було об’єднане владою спільної династії та Церкви.

2)До роздробленості Київської Русі призвели подальша феодалізація давньоруського суспільства, соціально-економічний розвиток окремих регіонів. Збагатившись за рахунок землеволодінь, боярство стало значною політичною силою, зацікавленою насамперед у процвітанні та примноженні своїх багатств і зовсім байдужою до держави. Місцеві князі, спираючись на боярство, що їх оточувало, почали дбати про збагачення своїх князівств коштом сусідів. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними традиціями та династичними узами. Із середини XII ст. нею спільно править група найвпливовіших і найсильніших князів, вирішуючи питання внутрішньої й зовнішньої політики на з'їздах.

Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чи Ярослав, які тримали в покорі

своїх синів, державне правління було більш-менш добре зорганізоване. Але якщо князі корилися батьковій волі, — хоч і тут ми бачили вияви непослуху збоку синів Володимира — то волі старшого брата, дядька, а іноді й племінника вони спротивлялися.

 

3) Розростання правлячої династії при невпорядкованості престолонаслідування спричиняло міжусобні війни князів.

 

4) Заповіт Я. Мудрого, який виділив перше уділи у Чернігові і Переяславі.

Після смерті Ярослава Мудрого (1054) основними його спадкоємця стали троє старших синів, які створили свого роду тріумвірат Ярославичів. Союз цей виявився нестійким. Почалися безкінечні міжусобиці. В 1097 р. в Любечі за ініціативою В. Мономаха зібрався князівський з’їзд, де було прийнято новий принцип організації влади на Русі.

 

5)Економічний занепад Києва.

Великі зміни принесла епоха хрестових походів. Завдяки хрестоносцям Захід проклав собі нові шляхи на Схід. Київ втратив роль посередника в торгівлі з країнами Сходу. Водночас половці, відкинуті за Дон за часів Мономаха, знову починають наступати на пд. території Русі, а з 60-х рр.. ХІІ ст. цей тиск степових кочовиків досяг особливої сили. Вони блокували шлях «з варяг у греки». Розгром Константинополя у 1204 р. ще більше погіршив становище. Київ все більше втрачав значення столиці – найстарішого і найбагатшого з руських міст.

До середини ХІІ ст. процес укріплення і відокремлення нових політичних центрів з однієї сторони і послаблення Києва, - з іншої, пішов настільки далеко, що Київ остаточно не лише перестав бути столицею держави, але і опинився не на першому місці серед міст інших князівств. Проте в очах народу всієї Русі він і надалі займав центральне місце, як символ недавньої величі держави. Той, хто завойовував його, міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Орест Субтельний з цього приводу наводить такі дані: в 1146—1246 pp. 24 князі 47 раз правили у Києві. Причому, 35 князювань тривали кожне менше року.

Наслідки

Період феодальної роздробленості повний складних і суперечливих процесів. Серед негативних його наслідків слід виділити, насамперед, явне послаблення загального воєнного потенціалу, що полегшувало іноземне завоювання. Постійні міжусобні війни виснажували Київську Русь, призводили до ще більшого дроблення князівських володінь. В середині ХІІ ст.. було 15 князівств, на початку ХІІІ ст., перед нападом Батия, - близько 50, а в ХІV ст.. кількість великих і удільних князівств досягла 250. Причиною таких дроблень був поділ володінь князями між своїми синами, в результаті князівства зменшувалися і слабшали

З іншого боку, варто звернути увагу на те, що початкова фаза феодальної роздробленості характеризується не занепадом культури, а, навпаки, швидким зростанням міст і яскравим розквітом руської культури ХІІ початку ХІІІ ст.. у всіх її проявах. Із цього можна зробити висновок, що нова політична форма, очевидно сприяла прогресивному розвитку (принаймні на перших порах).

Роздробленість сприяла інтенсивному розвитку окремих князівств. Зокрема, на землях України сформувалися князівства Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке. У першій половині XII ст. відокремлюються Новгородська земля, а трохи пізніше Суздальська та Ростовська..

Поглиблення соціально-економічних і культурних процесів, торговельних та інших зв'язків зумовило формування, починаючи з XIII ст., на основі цих земель і князівств територій української, російської та білоруської народностей. Так, на теренах Київської, Чернігово-Сіверської, Переяславської, Волинської, Галицької, Подільської земель, а також Буковини та Закарпаття утворюється українська народність. Етнічним осердям українського етносу стала Київська земля. Видатну роль у цьому процесі відіграв і Київ. Не дивно, що саме за Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва Україна (1187 p.).

Землі Північно-Східної Русі (Суздальська і Ростовська) стали тією територіальною основою, на якій склалася і розвивалася російська народність. На теренах Полоцької землі Псковщини й Смоленщини формується білоруська етнічна спільнота

50. "Руська Правда" про соціальні відносини в Київській Державі

“Руська правда”- це найбільш повний кодекс давньоруського феодального права. “Руська Правда” – найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з 13—18 ст. Досі відкрито їх 106. Історія постання Руської Правди та її списків, що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і середню), ще досі не є повністю досліджена. Руську Правду (коротку редакцію) відкрив В.Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их pp., надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито кільканадцять списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської Правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Корячої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», Списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську Правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської Правди дещо відрізняються списки середньої Руської Правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшості дослідників, була лише скороченням широкої ред. (М. Максимейко, А. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихоміров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції).

Мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського права. Відомо понад 100 списків "Руської правди", які прийнято поділяти на 3 редакції — коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин. Вона є нетільки узагальненням попередніх правових кодексів (а саме: першого юридичного звіду- “Устав і закон руський”, який сформувався на основі звичаєвого права, яке існувало у східних слов’ян ще в додержавний період, “Уставу земляного”- кодексу законів, створених батьком Ярослава Мудрого- Володимиром), а й в більшості статей доповнений самим творцем- Ярославом Мудрим. У статтях руської правди говориться про встановлення права феодальної властності, не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: коней, зннаряддя праці та ін. Першою редакцією руської правди є “Правда Ярослава” або “Устав Ярослава”. Він складається з 18 статей, які стали основою всьго правового кодексу. Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею

суспільних відносин. Свідчить про нерівність у правовому становищі різних категорій населення. Величезним за тим часом штрафами у 80 гривень срібла (близько 16 кг.) наказувалося карати убивство вищих княжих адміністраторів і слуг: управителів - огнищан, дворецьких-тіунів, поставлених князем старост або його порученців-під"їздних. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею. «Покон вірний», або «Статут вірний», визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування»княжого слуги - вірника (збирача віри), а «Урок мостникам» безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представникам княжого апарату.

 

Просторова "Руська правда" пов"язується з іменем Володимира Мономаха. Датують 1113р. Цей устав мав на мені ввести більш справедливі й законні рамки фінансові та кредитні операції купців і міського населення. У цьому уставі містилось 70 правових положень.Були встановлені привілеї купцям. Так, якщо купецький корабель потонув чи був захоплений ворогом, то кредитори зобов"язувалися надати купцеві відстрочення платежу, "оскільки погибель ця від Бога".Тож від тих часів пішло прислів"я: "Слово купецьке-дорожче за золото". Отже, Просторова "Руська правда" також ділилася на дві основні частини: Суд Ярослава (статті 1-52) і Устав(статут) Володимира Мономаха (статті 53-121). Були видані в різний час, а потім мехнічно поєднані переписувачами. Просторову редакцію "Руської правди" найчастіше мають на увазі, коли говорять про "Руську правду" взагалі. Вона стала основним зводом правових норм.

Скорочена "Руська правда"(50статей) була призначена для використання в церковних судах. Більшість дослідників вважає, що вона складена на основі Просторової "Руської П."

 

«Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер.

«Руська правда» - виключно світський пам'ятник феодального права. Усі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

«Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.


51. Боспорське царство: суспільний устрій та господарство держави в еллінський період.

 

Розташовувалося з обох сторін Керченської затоки, який в давнину називалося Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіатської частини Боспору вважалася Фанагорія (біля сучасного селища Сінне). До утворення Боспорської держави існуючі на її території з VI ст. до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія, Кепі та інші здебільшого були звичайними полісними структурами. Певну полисную самостійність вони зберегли й після включення їх до Боспорського царства.На етапі найвищого піднесення держави (IV ст. До н.е.) його територія включала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також дельту Дону - тут було засновано поселення для греко-варварської торгівлі, а з часом - і місто Танаїс. На чолі держави стояв цар - монарх згаданих племен і архонт грецьких міст (отже, щонайменше до III ст. До н.е. тут зберігалася антична форма правління). За своєю структурою Боспор нагадував варварську монархи. елліністіческого часу.

У середині II ст. до н.е. держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів під керівництвом Савмака (107 р. до н.е.). У ці справи втручається Мітрідат VI Євпатор, унаслідок чого Боспор підпадає під правління Понтійського царства. У 63 р. до н.е. Фанагорія повстає проти Мітрідата. До неї приєднуються Пантікапей, Німфей, Феодосія, Херсонес. Боспор перемагає, однак тут же потрапляють у залежність від Риму. Політична ситуація втрачає стабільність: при імператорі Нерона (54-68 рр.. Н.е.) мала місце спроба зробити Боспор римською провінцією, а в останній чверті І ст. н.е. він стає васалом Риму. Були ліквідовані автономія і полісні форми правління окремими античними містами; вся влада зосереджується в руках царя. З того часу аж до середини III ст. н.е. спостерігається економічний підйом Пору-боса-пору, після чого знову починає військово-політичну та економічну кризу, який завершується з гунський навалою (375-376 рр..) загибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї, Феодосії та інших містах поширюються впливи Візантії.

Існували спеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроєм міста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськими заставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судові установи, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостійними у своїх внутрішніх справах.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, які в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі

входили до його складу.Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке нетільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію.Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів.Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох.галузях високого рівня Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій.Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї..Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших

правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися.деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній.період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.012 с.)