Трипільська культура: ознаки, особливості і місце в культурній спадщині українського народу

Найбільш відомою з прадавніх культур на теренах України є трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків вперше натрапив київський археолог Хвойко у 1896 р. За деякими етноанатоиічними показниками трипільці були досить далекими від пізніших слов'ян, тому важко вбачати в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак здобутки трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку переважної частики місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування тубільців. Сліди трипільської культури виявлено на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну й землі сусідніх країн: Польщі, Молдови. Румунії. Трипільці мешкали протягом IV-II тис. до н. е. в селищах, що складалися з декількох десятків, а інколи й сотен» невеликих будинків, зроблених з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого знаходилась дещо більша будівля громадевкого призначення. Особливості трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, яо-перше, величезною територію поширення (близько 190 тис. кмг). Небаченими досі були швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій — на ранньому етапі освоєна площа 50 тис. кмг, на середньому — 150 тис. км?. Жодна із європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могли зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. По-друге, еони характеризуються довготривалим періодом поступового розвитку — протягом 1000-2000 років — без значних змін в основних рисах культури. По-третє, за своїм походженням трипільська культура, хоч і бу*а пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поширення на нові східні території включалз в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. По-четверте, трипільська культура відзначається розташуванням поселень певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями. Навряд чи можка назвати Трипілля «культурою кочуючих землеробів», та деякою мірою до неї підходить поняття «культура пересувних землеробів». Цим племенам доводилося в умовах українського Лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані поселення через виснаження ґрунту внаслідок екстенсивного ведення господарства, переселятися та освоювати нові землі. По-п'яте, ця культура була крайньою північно-східною ланкою землеробських культур «балкано-західноукраїнського» регіону європейського енеоліту, що безпосередньо межувала та підгримувала зв'язки з найбільшим у стародавньому світі ареалом скотарських культур європейських етапі

 

Культура праслов’ян

Прасловянські племена, які населяли лісову лісостепову частину укр. Земель, мали досить таки бідну матеріальну культуру. Основним типом житла була напівземляна площею 12-20 кв м хатина, яка зазвичай не мала вікон і опалювалася «по чорному». Основою господарства було землеробство, в якому поступово відбувався перехід від мотики до сокири. Також з часом на зміну підсічному землеробству прийшло двопілля. Помітну роль в господарстві відігравали мисливство, рибальство та збиральництво.

У народній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу й мудрість народу. Поряд із позитивними героями як їхня антитеза живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняють їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.Пантеон язичницьких богів формується на основі матеріалістичних уявлень, підкреслює зв"язок людини з навколишнім середовищем. Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов"янські богині, починаючи від матері-землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя. Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім"ї. До речі, для слов"ян не характерним було принесення людей у жертву богам

 

Культура кочових племен доби раннього заліза

На початку 1-го тис. до н. е. в наслідок поширення залізних знарядь праці відбувається остаточне розділення осілої землеробської та кочової скотарської цивілізацій. Впродовж 1-го тисячоліття до н. е. в південно – українських степах проживали змінюючи один одних племена Кімерійців Скіфів і Сарматів, яких археологи ототожнюють з ямною зрубною і катакомбною культурами. Від осілих сусідів ці племена відрізнялись наступними рисами:1) Низький рівень рабовласництва. 2) Наявність розвиненого ювелірного мистецтва зокрема у звіриному світі. 3) розвинуте релігійне життя (відомо імена семи-восьми Скіфських Богів найбільш шанованими серед яких був Бог війни якому приносили людей в жертви). 4) Високий статус жінки. 5) Величезну роль в житті суспільства відігравала війна оскільки всі дорослі чоловіки були воїнами.

 

Даньогрецькі впливи на культуру народів Північного Причорномор’я.

У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.

Вплив північнопричорноморської античної цивілізації на довколишні племена:

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронтації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північно-причорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто й житло будівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші).

Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші.

Античні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму.

 

Ранньослов’янська культура.

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.

Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо.

Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

 

Язичництво давніх слов’ян.

Язичництво — це загальне позначення дохристиянських політеїстичних (багатобожних) релігій на відміну від монотеїстичних (однобожних). Разом з іншими індоєвропейськими народами слов'яни почали шлях розвитку власних релігійних поглядів ще від найбільш примітивних їх форм, серед яких важливе місце посіли тотемізм і анімізм доби мисливського господарювання. Праслов'яни обожнювали сили природи, серед яких найважливішими були ті, що зумовлювали річний господарський цикл: уособлювали життєдайні можливості землі й забезпечували її родючість. Сонце сприймалося ними як втілення батьківського начала у світі й ототожнювалося з вогняним теплом, яке, імовірно, пов'язувалося з образами Даждьбога, Перуна, Ярила або Семиярила (Сімаргла). Містичний шлюб Сонця й Землі сприймався як дівчина Лада, Леля, Дана або Мокош, забезпечував майбутній врожай. Прихід зими пов'язувався із тимчасовим умиранням цих богів, а зимове сонцестояння — з народженням нового Сонця-божича.

Уявлення праслов'ян про три рівні світу — небесний простір, земну поверхню та земні надра, — про зміни, які відбуваються у світі з плином часу, призвели до ускладнення міфологічної моделі світобудови.

У релігійних віруваннях стародавніх слов'ян існували дві течії: обожнення природи в різних формах та культ роду.

Другу групу становив культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На кожному кроці відчувалася присутність предків «дідів», зокрема, під час народин, весілля, смерті. Поклонялися Роду і Рожениці як богам родючості і добрим духам предків, що втілювали творчі сили природи.