Археологічні пам'ятки трипільської культури

Упродовж IV - III тис. до н.е. на території ПравобережноїУкраїни, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена пишна й квітуча культура, яка вперше була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою на Середньому Дніпрі в районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської.

На території Уманщини трипільці з'являються наприкінці раннього етапу розвитку культури, прийшовши сюди по річках Південний Буг, Синюха, Гірський та Гнилий Тікичі. Заснувавши перші поселення біля сіл Майданецьке (урочище Гребенюків Яр), Павлівка-1, Вишнопіль Тальнівського району, згодом вони освоюють північні окраїни сучасного Монастирищенського, Уманського і Тальнівського районів, а також територію Маньківського, Лисянського районів та басейн р. Росі і виходять до Дніпра між Ржищевом і Трипіллям'.

Археологічна карта трипільських поселень на Уманщині засвідчує те, що пам'ятки цієї культури зустрічаються у більш, ніж 100 пунктах². Коли поглянути на карту, що подана в книзі Т. Пассек, то на ній помітно, що виявлені на той час поселення, скупчуються в основному в трьох місцях: від Києва до Канева, навколо міста Кам'янця-Подільського та Умані³. Вони є в Умані, майже в усіх селах Уманського району та решти районів, що входять до історичної Уманщини". Про це також свідчить праця В.А.Стефановича та О.П.ДІденко⁵.

Перші поселення трипільської культури на Уманщині були відкриті ще наприкінці XIX ст. українським істориком і фольклористом В.М. До-маницьким. Він виявив пам'ятки трипільської культури біля сіл Колодисте, Корсунка, Глибочок, Піщана (Тальнівський р-н).

Поселення біля села Колодисте досліджували в 1899 р. - В.М.Доманицький⁶, у 1900 р. - О.А.Спицин і М.Ф.Біляшівський⁷. За опублікованими матеріалами, поселення належить до кінця середнього - початку пізнього етапу трипільської культури.

В 1916 і 1926 роках проводились розкопки біля с. Сушківки, де знайдено залишки кількох жител трипільської культури. Вони мали глинобитні долівки, печі і споруди культового гіризначєня. Знайдено там також різні знаряддя праці з каменю, кременю і кісток, глиняний посуд, статуетки людей, бика і барана. Особливо цікавою виявилась глиняна модель внутрішньго вигляду тодішнього житла⁸.

Уявлення про господарство та побут трипільців дають також дослідження поселень поблизу сіл Пеніжкового - Христинівського району, Попудні - Монастирищенського, де, до речі, теж було знайдено глиняну модель житла⁹ та Колодистого - Уманського району. Серед знахідок виявлених поблизу с. Колодисте - уламки жорна, кремінні вироби, частки статуеток, рештки виробів з оленячої кістки, з міді. З типів посуду, знайдених біля села, дослідники відзначають миску чудової формовки, плескованого черепка із злегка втиснутим орнаментом. Цікавою знахідкою є кістяний виріб з рогу у вигляді патика з округленими кінцями. Це, вірогідно, приладдя для роблення рівчаків на ритованому посуді, що його знайдено у цьому ж поселенні¹⁰.

До пізнього етапу трипільської культури відносяться поселення виявлені біля с. Глибочок і Піщана (Тальнівський район). Поселення біля с. Глибочок у 1982 р. обстежувалось Тальянківським загоном Трипільської експедиції Інституту археології Академії наук України¹¹, а у 1993-94 рр. дослідження проводив С.М.Рижов¹². Результати свідчать, що поселення забудоване наземними дерев'яно- глинобитними будинками, які розташовувались у вигляді двох концентрованих овалів, витягнутих уздовж річки. Розкопано залишки двох прямокутних у плані жител. Розміри одного житла 16 х 4,5, другого - 12 х 5 м. Під час розкопок виявлено кухонний і столовий глиняний посуд, знаряддя праці з кременю, з кістки й рогу, а також уламки антропо- і зооморфних глиняних статуеток. Подібні знахідки виявлено і біля с. Піщана, яке Тальянківський загін Трипільської експедиції Інституту археології Академії наук України досліджував у 1987 - 88 рр.¹³

На території історичної Уманщини виявлено ряд ранньотрипільських поселень. Цікавими серед них є поселення біля сіл Сабитинівки та Гренівки, Ульянівського району Кіровоградської області.

Ранньотрипільське поселення Сабатинівка II розташоване на схилі плато на правому березі р. Синиці (ліва притока Південного Бугу). Воно цікаве наявністю як заглиблених, так і наземних жител з глинобитними підлогами.

Ці факти свідчать, що наземні житла з глинобитними випаленими підлогами з'являються наприкінці раннього етапу Трипілля і потім стають найхарактернішою ознакою всіх поселень середнього і пізнього його етапів.

Напівземлянкове житло, розкопане в 1949 р.¹⁴, мето незначну глибину (бл. 0,3 м), в плані було овальноїформи з площею 5,5х 3,5 м. Стіни наземної частини житла мабуть були зроблені з дерева. Всередині житла було виявлено групу каменів від зруйнованого

- Розділ 3 -

вогнища. У розвалі житла зібрано значну кількість уламків глиняного посуду, антропоморфні статуетки без орнаменту, вироби з кременю та кості¹⁵, також виявлено кістки тварин серед яких переважали домашні - велика рогата худоба, свиня, коза і собака¹⁶.

Сліди трохи пізніших жител мали вигляд скупчень глиняної випаленої обмазки від підлоги, прямокутних у плані наземних споруд. В одному з кутків таких жител знаходилися глинобитні печі, розвали яких виявлені при розкопках. З глини виготовлені антропоморфні жіночі статуетки у вигляді фігурок, що сидять на глиняних же крісельцях. Крісельця і частина статуеток пофарбовані червоною і білою фарбами¹⁷. Є також скульптурні зображення тварин.

До того ж часу відноситься й поселення в с. Гренівці. На місці його наземних жител добре збереглися глинобитні площадки від долівок. На одній з таких площадок виявлено розвал круглої в плані печі, діаметром понад 1м, з дуже обпаленим черенем. Цікава знахідка кам'яної зернотерки, вмонтованої в долівку. Поруч знаходилась велика груба товстостінна посудина, що служила, очевидно, для зберігання зерна. Всередині житла було зібрано також багато уламків від розбитих чаш на високих підставках, кришок, ринок та горщиків орнаментованих на поверхні заглибленими лініями в найрізноманітніших комбінаціях. Слід зазначити, що багато речових знахідок мали на собі сліди дії дуже сильного вогню. Очевидно, житло загинуло від пожежі¹⁸.

Біля поселення Сабатинівка II знаходиться ще одне поселення раннього етапу трипільської культури із залишками глинобитних площадок на місці наземних жител та глиняним посудом, переважно - аналогічним посуду таких поселень, як Лука - Врублівецька та Гренівка, відоме під назвою Сабатинівка І¹⁹. В результаті розкопок, що проводилися протягом ряду років, на ньому зібрано велику кількість різноманітних знахідок, в тому числі антропоморфні статуетки із заглибленим орнаментом, мідні ковані шило і шпильку, вироби з кості та кістки тварин. Заслуговують на увагу знахідки уламків глиняного посуду з поліхромним розписом білою та коричневою фарбами, що свідчить про належність цього поселення до самого кінця раннього трипілля²⁰.

В Середньому Подністров'ї, очевидно, виникла складна демографічна ситуація, яка змусила певну частину трипільців західного ареалу посунути на схід у пошуках нових вільних територій. І такою територією вони обрали ту саму лісову смугу вздовж південної межі лісостепу, яка захищала від степових племен трипільців східного ареалу. Оселившись тут прибульці зразу ж вдаються до створення великих поселень. Перші з них - Володимирівка та Михайлівка на Кіровоградщині - мали площу відповідно 70 і 100 га²¹.

Поселення біля с. Володимирівки розташоване на високому правому березі р. Синюхи (лівої притоки Південного Бугу) має розміри 800X900 м. Розкопками 1940 та 1946 рр., проведеними на великій площі поселення, виявлено залишки понад 200 наземних жител у вигляді глиняних площадок, розташованих по кількох концентричних колах. Така концентрично-кругова система планування багатьох трипільських поселень, можливо, зв'язана з розростанням родових колективів, які мешкали тут. Площа окремих жител на цих поселеннях досягала 100-150 кв. м.

Залишки одного такого житла, розташованого в центрі Воло-димирівського поселення, знаходилися на глибині 0,4-0,5 м від сучасної поверхні і являли собою прямокутну глинобитну випалену площадку розмірами 14,3X4,5 м. Поперечна перегородка розділяла житло на два приміщення, в кожному з яких знаходилася квадратна в плані (2X2 м в основі) глинобитна куполовидна піч. Глиняна підлога була покладена на настил з розколотих дерев'яних колод, відбитки збереглися на її нижньому боці. Характерною рисою цього та інших жител Володимирівського поселення, на відміну від жител багатьох іншіх трипільських поселень того часу, є наявність в кожному з його приміїдень хрестовидних жертовників²². Вони виліплені з добре вимішаної глини безпосередньо на підлозі, підвищуючись над нею на 20 - 25 см, їх кінці округлі і орнаментовані дрібними заглибленими полосками, які утворюють концентричні круги. Жертовники були зв'язані з релігійними віруваннями жителів поселення.

Значний інтерес становить виявлення на цьому поселенні чотирьох великих жител, збудованих близько одне від одного. Вони утворювали єдиний побутово-господарський комплекс, який належав, мабуть, найбільш близько спорідненій групі з великого родового колективу, що мешкав на цьому поселенні.

Поряд з наземними житлами, що становили переважну більшість жилих споруд, на Володимирівському поселенні були також і напівземлянкові житла, заглиблені на 1,4 -1,5 м від сучасної поверхні. Одне з них складалось, ніби, з трьох приміщень загальною довжиною 6 м при ширині 3,25 м. На підлозі цього житла знаходилися три вогнища, викладені з каменів, та велика кількість попелу і вугілля. Вхід до житла влаштований у вигляді східців, вирізаних в землі. У заповненні житла виявилося дуже багато цікавих знахідок господарських та побутових предметів та кісток домашніх і диких тварин. Залишки глиняної обмазки з відбитками лози дають підставу думати, що стіни цього житла були обплетені лозою і обмазані глиною, яка потім частково була випалена зсередини.

Найбільшу групу речових знахідок, як і на кожному трипільському поселенні, у Володимирівці становили вироби з глини, насамперед посуд. Особливо цікава глиняна моделька житла, поверхня якої суцільно вкрита чорною, червоною та білою фарбами.

Наявність на Володимирівському поселенні напівземлянкових і наземних жител та загибленого, поліхромного і монохромного орнаменту на глиняному посуді, а також дуже велика кількість жител на ньому свідчать про тривалий період його існування. Можливо, це було зумовлене вдалим географічним положенням цього поселення на шляху по якому здійснювався зв'язок Середнього Подніпров'я (через pp. Синюху і Південний Буг), з Причорномор'ям та країнами Східного Середземномор'я²³. Дослідники припускають, що кількість жителів у Володимирівці могла досягати 2 тисяч чоловік²⁴.

Серед наступних досліджень трипільської культури на Уманщині найбільш плідними були пошуки другоїполовини XX ст. Характерні особливості господарства і побуту трипільців добре прослідковуються на прикладі відкритого в 1975 р. і датованого початком IV тис. до. н. е. поселення Веселий Кут Тальнівського району, яке разом з іншими (Вільхівець-І, Дешки, Копіювата, Пеніжкове-Пугачівка, Харківка та ін.) складає групу трипільських пам'яток типу Веселий Кут²⁵.

Дослідники з'ясували, що основною галуззю господарства жителів поселення Веселий Кут було землеробство. Вони сіяли пшеницю трьох видів, ячмінь, бобові. У будівлях цього поселення виявлені знаряддя праці, пов'язані із землеробством (мотики, серпи, зернотерки тощо). Основу добре розвинутого тваринництва складала велика рогата худоба²⁶. Трипільці Веселого Кута мали гончарні майстерні з печами і двохярусними горнами. Ймовірно, що їх будівництво і постійна експлуатація були під силу лише общині або групі людей, що дає підстави розглядати керамічне виробництво тут як общинне ремесло²⁷. На прикладі Веселого Кута прослідковується процес виділення сімей і окремих майстрів, які займалися виготовленням конкретної продукції, що підтверджується дослідженням гончарних, шкірообробних та каменетесних майстерень. Майстер-фахівець, який працював у майстерні, обслуговував общину, а вона, в свою чергу, забезпечувала його продуктами землеробства²⁸.

Досить високого рівня у трипільців Веселого Кута досягла будівельна справа, про що свідчать складні за плануванням та

- Історія Уманщини -

конструкцією будівлі. Помешкання являли собою переважно двокамерні наземні споруди, площа яких коливалась від 50 до 125 кв. метрів²⁹.

Господарсько-соціальний устрій поселення Веселий Кут знайшов відображення і в ідеологічних уявленнях його жителів. Прямокутні вівтарі, як організуючий елемент сімейних святилищ та культові атрибути навколо них, зафіксовані у багатьох помешканнях³⁰. Як і в синхронних пам'ятках східнотрипільської культури тут спостерігається обмеження вживання в релігійному церемоніалі антропоморфної пластики і більш широке поширення зооморфної. Центральне місце в землеробів Веселого Кута займав культ родючості в різних обрядових проявах³¹. Міф про двох володарок неба знайшов відображення в існуванні посудин з рельєфним зображенням жіночих грудей. До дуального божества також мало відношення моління про небесну воду-дощ. Магія родючості землі тісно переплітається з магією людської родючості, а парні посудини, які мають жіночі і чоловічі ознаки, ймовірно, свідчать про існування в трипільців Веселого Кута культу небесного подружжя³².

Згодом на Уманщині з'являються поселення-гіганти: Сушківка, Доброводи - 250 га, Майданецьке - 270 га, Тальянки - 450 га. Виявлені вони були у 60-х рр. військовим топографом К.В.Шишкіним. Поселення обстежувались співробітником Уманського краєзнавчого музею В.А.Стефановичем³³, який є одним з найкращих знавців археологічних пам'яток Уманщини. У 1970 році Інститут археології АН СРСР відрядив на Уманщину спеціальний загін під керівництвом наукового співробітника М.С.Штігліца, який підтвердив дані аерофотознімки К.В.Шишкіна. У 1972 році над дослідженням поселення у Майданецькому почала працювати Трипільська комплексна експедиція Інституту археології АН України під керівництвом кандидата історичних наук М.М.Шмаглія. А у 1981 році з ініціативи директора Інституту археології АН України члена-кореспондента АН України І.І.Артеменка створено спеціальну Трипільську експедицію, основним завданням якої стало вивчення феномену поселень- гігантів³⁴.

Найголовнішим елементом у плануванні таких поселень було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км., з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших з них (Майданецьке та Тальянки) налічувалось від 1600 до 2700 будівель різних типів, що могли використовуватись для громадських потреб³⁵.

- Розділ 3 -

Детальніше зупинимось на найбільших поселеннях. Майданецьке поселення займало 270 га, де розміщувалося 1575 жител. Вони були споруджені за коловою системою. За останнім - сьомим колом височіла оборонна стіна. У центрі поселення був великий майдан, від нього розходилися прямі радіальні вулиці. Ьудинки групувалися в квартали по 4-5 садиб. Внаслідок досліджень 50 будівель здобуто величезну кількість археологічного матеріалу, який свідчить, що поселення було центром гончарного, чинбарного, ткацького та інших ремесел. Знахідки в Майданецькому свідчать про високий для того часу рівень розвитку виробництва і культури³⁶.

Поселення біля с. Тальянки має довжину по лінії північний захід-. південний схід - близько 3 км., ширина в північно-західній частині - 1,8 км, а в південно-східній - 1,1 км. Загальна площа - майже 450 га.³⁷ За планом геомагнітноїзйомки тут нараховується близько 3000 наземних дерев'яно-глинобитних будівель, в яких за підрахунками, могло проживати майже 14 тис. мешканців³⁸. На сьогодні це найбільше з відомих поселень трипільської культури.

Підчас роботи Трипільськоїекспедиції основна увага зверталась на такі поселення-гіганти як Майданецьке, Тальянки, але поряд з ними досліджувались поселення і в інших населених пунктах Уманщини. Це, зокрема, поселення в селі Доброводах³⁹, Сушківці, Ятранівці, Косенівці, Аполянці Томашівці, Колодистому⁴⁰, Мошурові⁴¹, поселення Гребенюків Яр⁴², Криві Коліна, Піщане, І альне⁴³ та інші.

Ряд поселень трипільської культури в Маньківському районі називає у своєму звіті О. П. Діденко⁴⁴.

Отже, значна кількість виявленних на території Уманщини ірипільських пам'яток засвідчує, що цей регіон займав надзвичайно важливе місце в поширенні трипільської культури на території України.

Трипільська культура - одне з найбільш яскравих явищ стародавньої історії Європи. За рівнем соціально-економічного розвитку трипільці підійшли до рубежу цивілізації, подібної до цивілізацій Стародавнього Сходу та Єгипту. Це було населення, яке мало розвинене орне польове землеробство та тваринництво. Основні галузі виробництва розвивалися гармонійно, забезпечуючи людей рослинною і тваринною їжею.

Археологічні пам'ятки трипільської культури, знайдені на Уманщині, допомогли вченим досить глибоко пізнати життя трипільців.

Трипільці вирощували три види пшениці, ячмінь, просо, бобові культури. Землю обробляли роговими й дерев'яними ралами.

Врожай збирали роговими й дерев'яними серпами з крем'яними вкладками. Для обмолочування зерна застосовували молотильні дошки також з крем'яними вкладками. Зерно зберігали в спеціальних великих посудинах, а також у зернових ямах з обмащеними глиною й випаленими стінками, а розмелювали його на кам'яних зернотерках, що виготовлялися з граніту, пісковику та інших твердих порід каменю.

У тваринництві перевага надавалась великій рогатій худобі, яка, крім м'ясо-молочного призначення, використовувалась як тяглова сила під час обробітку землі та транспортування вантажів. Про останнє свідчать малюнки на посуді та знахідки глиняних моделей саней, запряжених волами. Крім того, у стадах були свині, вівці, кози та коні. Проте свідчень про використання коня яктягловоїсили чи для їзди верхи поки що немає⁴⁵.

Поряд з цими основними галузями господарства розвивались полювання на м'ясних, хутряних звірів та птахів і рибальство. У лісах збирали плоди диких рослин. Не виключено, що трипільцями культивувались деякі фруктові рослини, зокрема слива, алича, абрикос, які потрапили до них з Малої Азії через Балкани, а також виноград. Хоча й немає прямих даних, але існує ймовірність того, що було розповсюджене збирання меду та воску диких бджіл. З домашніх промислів слід назвати вичинювання шкір, оброблення Хутра, прядіння, ткацтво, виготовлення одягу.

Інструменти, що використовувались у господарстві трипільців, Виготовлялися переважно з різних порід каменю, з кістки, рогу, міді і, мабуть, дерева. Основною сировиною був кремінь, переважно волинського походження. Його добували у відслоненнях і штольнях, Потім застосовували первинне оброблення у спеціальних майстернях і розповсюджували у трипільському світі та далеко за його межами. З кременю виго-товляли ножі, серпи, скребки, різці, свердла, проколки, сокири-тесла, а з інших порід каменю - зернотерки, розтирачі, мотики, сокири-тесла та сокири-молоти. З кістки та рогу виробляли проколки, тесла, мотики, рала, кинджали, бойові молоти, рибальські гачки та ін.

Менше знайдено знарядь з першого відомого трипільцям металу - міді, бо вона особливо цінувалася в трипільському суспільстві. Вироби з міді були престижними речами, засобом обміну, знаком соціального статусу, об'єктом культу і служили іноді мірою вартості. Тому мідні речі, які стали непридатними, не викидалися, а перероблялися на інші. Металообробка та металургія, як і гончарство, належали до особливих галузей виробництва, оскільки потребували спеціальних знань і досвіду. Через відсутність власних родовищ міді, трипільці спочатку м «ристувались, очевидно, мідними речами, отриманими в процесі иОмінуз населенням Балкано-Карпатського регіону, а потім почали і а и оговляти їх самі з сировини, привезеної з того ж регіону. Вже на ранньому етапі розвитку культури трипільські майстри володіли ілкими прийомами оброблення міді, як витягування, плющення, і її > ючування, шліфування, а пізніше освоїли виливання у кам'яних та глиняних формах. З міді виробляли переважно прикраси та окремі інаряддя праці⁴⁶.

І Іайбіл ьш масовим матеріалом, який знаходять під час розкопок ірипільських поселень, є кераміка, що вражає досконалістю своїх форм і орнаментації. Трипільські майстри добре знали властивості окремих сортів глини і часто, готуючи керамічну масу, змішували рі ті сорти глини й додавали різні присадки, що забезпечувало міцність посуду при досить тонких його стінках. Посуд оздоблювали '.іглибленими, сполученими у стрічки борозенками та мальованим орнаментом. Орнамент виконували мінеральними червоними, 'ічрними, коричневими та білими фарбами. Малюнок мав вигляд переважно спіралі та її елементів у поєднанні з різними знаками, перед яких трапляються зображення сонця, місяця, тварин і рослин. Для випалювання посуду будували двоярусні гончарні»орни, виявлені у низці поселень, зокрема у Веселому Куті.

Багато керамічних виробів, знайдених на Уманщині, депонується в Черкаському краєзнавчому музеї. Цікавими є»разки ліпного трипільського посуду, який підрозділяється на кухонний (горшки, миски) та столовий (розписні глечики, чаші, покришки та ін). Привертають увагу великі червоноглиняні миски і Веселого Кута і Доброводів; великі зерновики, орнаментовані ирізним та фарбованим візерунком з Тальянків, Доброводів; покришки з вушками і проколами з Веселого Кута; розписні оіконічні глечики з Майданецького, Томашівки, Тальянків; мініатюрні біконічні кубочки з Тальянків, Майданецького, Доброводів; культовий посуд з Тальянків; посуд інших типів з Ґордашівки, Томашівки та багатьох інших поселень.

Численною категорією керамічного комплексу Трипілля є і линяна пластика: антропоморфні та зооморфні статуетки, модельки жител, "саночок", культових "хлібців" та ін. Майже всі нони пов'язані з релігійними уявленнями трипільців. Серед.іпгропоморфної пластики перевагу мають жіночі статуетки (І ребенюків Яр, Доброводи, Майданецьке).

Під час розкопок у селі Томашівці, Уманського району, в 1925 році працівники Уманського краєзнавчого музею знайшли на і рипільському поселенні дві половини якоїсь невідомої посудини, ііодом було встановлено, що це шаблон-форма, при допомозі
якого трипільці виліплювали невеликого розміру посуд. Про такий шаблон ніде досі в літературі не згадувалося⁴⁷. На жаль про нього не було опубліковано своєчасно, а підчас ВеликоїВітчизняноївійни колекції Уманського музею були вивезені німецькими загарбниками, і шаблон загинув; про нього в фондах музею залишився тільки опис одного з учасників тієї групи, що його знайшла⁴⁸.

Мешкали трипільці у великих і малих поселеннях, розташованих по берегах річок на ділянках, добре захищених природними перепонами. Це були переважно миси при злитті річок, струмків, ярів. Залежно від форми мису будинки розташовувались по колу чи овалу. Найчастіше це були один або два кола чи овали, вписані один в інший. У середині могла бути забудова у вигляді радіальних вулиць, що вели до центральної площі, вільної від забудови. Отже, трипільські поселення забудовувались не безсистемно, а за єдиним планом. Будинки, розташовані в межах кола чи овала, з'єднувалися, мабуть, глинобитними перемичками, завдяки чому утворювалася суцільна стіна, яка захищала поселення з усіх боків.

Поселення забудовували переважно наземними будинками, хоча траплялися й заглиблені - землянки та напівземлянки. Основними матеріалами для будівництва були дерево та глина. Конструкція будинків відома за даними розкопок та за глиняними моделями жител, виготовленими самими трипільцями. Найбільш яскраві моделі знайдені на поселеннях у Ворошилівці на Вінниччині, Попудні, Сушківці, Розсохуватці, Володимирівці на Уманщині, Коломийщині-2 на Київщині.

Глиняні модельки жител, знайдені на Уманщині, відтворюють, очевидно, невелекий будинок та його внутрішню обстановку: ґанок, чотири стіни, вхідні двері, а на протилежному боці - невелике кругле вікно. Під вікном на долівці розташоване характерне хрестоподібне підвищення з глини, на якому розпалювався освітлювальний і жертовний вогонь. Збоку від входу - куполоподібна піч, а поруч з нею зображення жіночої фігурки - охоронниці домашнього вогнища. Навпроти печі, біля другої стіни, розставлена група посудин, призначена для зберігання зерна і борошна. Тутже була статуетка, яка зображала жінку, що розтирає зерно на зернотерці⁴⁹.

\

Сліди розпису на стінках деяких моделей свідчать про те, що стіни жител зафарбовували або розписували кольоровими візерунками, добре відомими з посудин трипільців. Виявлений різнокольоровий розпис золотавого відтінку з рожево-чорних смуг,
ювто-брунатних, червонуватих смуг справляє враження, на думку Н.Петрова, буйної і нестримної фантазії, тріумфу барв, що з них милувалася жінка, розмальовуючи хату⁵⁰.

Наскільки правдиво такі моделі передають обстановку житла, свідчать дані розкопок. Наприклад, на поселенні у Володимирівці майже всі житлові приміщення мали ознаки, помічені й на модельках.

Відомі одно- та двоповерхові будинки. Заглиблені житла розглядаються дослідниками як перший етап забудови поселень, тобто в них жили перші будівники поселень, які згодом переселилися в стаціонарні наземні будинки. Ями від залишених заглиблених жител використовувались потім для скидання сміття.

Складними були вірування трипільців, що спрямовувались на обожнення сил природи, від яких повністю залежали ранні землероби. Найпоширенішим був культ плодючості, який асоціювався з образом праматері. Це знайшло відображення насамперед у пластиці. На жіночих статуетках підкреслювалися ознаки, пов'язані з материнством і плодючістю: груди, стегна тощо. Ці статуетки використовувались у різних ритуалах, пов'язаних з плодючістю землі, викликанням дощу, збиранням урожаю. До глини, з якої вони виготовлялися, часто домішували зерно та борошно. Відправлення культів відбувалося, очевидно, в домашніх святилищах, де будувалися спеціальні вівтарі та жертовники⁵¹. На поселеннях були, мабуть, і спеціальні будівлі - святилища для відправлення культів общиною.

На поселенні Сабатинівка знайдено трипільське святилище. Знайдена споруда являла собою будинок з коридором. У віддаленій від входу частині приміщення знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одному з горщиків виявлені кістки бика). Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, в кутку, - масивне глиняне крісло, спинка якого закінчувалася двома роговидними виступами, - так званий "рогатий трон". На вівтарі виявлено 16 глиняних сидячих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріселець з "рогами" на кінцях спинок, пофарбованими в червоний чи білий кольори. Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, призначався для води. Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ритуальний хліб⁵².

Під час розкопок виявлено залишки наземних трипільських жител, які мають вигляд скупчень шматків перепаленої глини з відбитками деревини на одній з площин, що походять від архітектурних конструкцій. Ця випалена глина та вторинний випал посуду, який знаходять між нею, свідчать про те, що трипільські житла на поселеннях в ареалі розповсюдження цієї культури від По пруття до Середнього Подніпров'я загинули від пожеж.

існує думка, що кожне трипільське поселення існувало близько 50 років, тобто протягом життя двох поколінь, після чого його мешканці переходили на нове місце. Це відбувалось у зв'язку з тим, що навколо поселення виснажувалася земля, вирубувалися ліси та складалася несприятлива епідеміологічна ситуація. Облишене поселення спалювали. Це був спеціальний ритуал. У підготовлених до спалення будинках залишали відповідну частину посуду (можливо, з їжею) та малоцінні знаряддя праці (зернотерки тощо) як данину поколінням померлих родичів, які в тих будинках мешкали. Отже, житлові будинки наприкінці ставали ритуальними спорудами⁵³.

Треба гадати, що так само трипільці чинили і з померлими: їх, очевидно, спалювали. Але залишки кремації в землю не закопували, оскільки для всіх етапів існування трипільської культури, крім найпізнішого, досі жодного могильника не виявлено, хоча й відомо близько тисячі поселень. Очевидно, їх розвіювали або зсипали у священну ріку. Могильники з'являються лише наприкінці існування культури, коли трипільці починають підпадати під вплив інших сусідніх етносів, втрачаючи якусь частину традиційних ідеологічних уявлень⁵⁴.

Соціальний устрій трипільського суспільства вивчений поки що недостатньо. Вважається, що найменшою соціальною одиницею була мала сім'я, яка мешкала в одному будинку. Крім того, на поселеннях виділяються групи з 3-4 будинків, які розташовувались дещо відокремлено й належали, очевидно, великій сім'ї, що об'єднувала найближчих родичів. Велика сім'я і була, мабуть, основною виробничою одиницею. Великі сім'ї об'єднувалися в общину, а общини - у плем'я, яке було володарем території. Про майнове розшарування трипільського суспільства свідчить наявність скарбів з престижних металевих речей і прикрас та "багатих" поховань (тобто з металевими речами) у найпізніших могильниках. Але на матеріалах поселень цей процес не простежується, бо всі будинки на поселеннях майже однакові за конструкцією і знайденими в них речами⁵⁴.

Трипільське землеробське суспільство досягло високого рівня розвитку і стояло на порозі цивілізації. Останньою називають такий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, коли виникають міста і писемність. Величезні поселення Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які налічують до 3 тис. жител і займають площу 200 - 400 га, по праву вважаються протомістами.

Складна знакова система орнаментів та глиняні конічні фішки і кульки для лічби свідчать, що трипільці стояли на порозі винайдення письма. Отже, гіротоміста та гіротописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізацією, що зароджувалася паралельно з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Однак переступити поріг цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тис. до н. е.⁵⁵

Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Дедалі відчутніша посушливість клімату довершила колапс трипільської землеробської економіки.

Вичерпання можливостей екстенсивного землеробства, знищення лісів на значних обширах, які перетворилися на потенційні пасовиська, поширення степів у зв'язку з аридизацією клімату наприкінці IV тис. до н. е. стимулювали підвищення ролі відгінного скотарства у трипільському господарстві. Це створило умови для заселення нащадками трипільців Полісся, заплави Дніпра, надчорноморських степів. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували кінець існування трипільської культури.

Значення останньої для стародавньої історії України полягає в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворюючої економіки на українських землях в IV тис. до н. е.⁵⁶

Як відомо, за однією з гіпотез про походження українського народу - українці є прямими нащадками трипільців та аріїв, які проживали в Україні близько 6 тис. років тому. На нашу думку, вже в гой час сформувалася в Україні сума певних елементів матеріальної культури, що входить і досі як складова частина до змісту етнографічної культури українського народу, але все ж таки між трипільцями й українцями не може бути поставлений знак рівності⁵⁷.

3. 3. Уманщина в епоху бронзи

У середині lit тисячоліття до н. е. (близько 4500 років тому) трипільська культура зникає з історичноїарени у зв'язку з приходом населення культури кулястих амфор з північного заходу та ямної культури з південного сходу. Залишки трипільського населення увійшли, мабугь, до культур епохи ранньої бронзи.

Далі на шляху прогресу давнього населення Уманщини, як і всієї України, був період бронзового віку з ill до початку І тис. до н.е. Розвиток металургії бронзи і поява значної кількості металевих знарядь праці сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу.

В епоху бронзи значно розширилися площі оброблюваних земель за рахунок вирубки лісів. В цей час, як вказують дослідники, не менше четвертої частини металу йшло на виготовлення бронзових сокир різних форм - від простих, плоских, до крилатих кельтів. Чимало сокир середнього періоду бронзового віку знайдено на території серединного Дніпра¹. Тут наприкінці бронзової епохи виникає великий центр бронзоливарного виробництва, де переробляли привозну сировину. Багато виготовлених тут бронзових речей мають своєрідну, суто місцеву форму, зокрема, вузькі втульчасті сокири-кельти та інші речі².

Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур.

Приблизно в XV-XII ст. до н. е. на всьому просторі степової зони встановлюється панування скотарсько-землеробських племен зрубної культури. Вони проникають і вглиб лісового Лівобережжя і місцями навіть на Центральне Правобережжя, а значить і на Уманщину.

На Уманщині у цей час проживали племена ямної культури. Основним заняттям цих племен було скотарство, а землеробство в їх господарській діяльності займало менш помітне місце. Племена ямної культури мали високу для свого часу суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де в основному були захоронені чоловіки - голови сімей, підтверджують особливе місце чоловіка у житті племені ямної культури³.

Пам'ятки ямної культури виявлено біля сіл Піківець, Коржова⁴, Сушківка⁵. У фондах Уманського краєзнавчого музею зберігалися матеріали з розкопок О.Бидловського, що стосувалися ямної культури проведених ним на початку XX ст. в Монастирищенському і Жашківському районах⁶. Колекції О.Бидловського разом з усіма фондами музею були вивезені до Німеччини, що відмітила Т. С. Пассек у своїй статті⁷. В1948 році частина колекції повернулася до музею і в тому числі й матеріали ямної культури, а саме: гостродонні горшки з сіл Долинка і Новосілки (Монастирищенського району) і кістяна шпилька з могили, розкопаної в селі Івахнах цього ж району. Пам'ятки ямної культури, знайдені біля названих сіл, згадуються і в науковій літературі, мається на увазі село Долинка.

На території Жашківського району, біля сіл Баштечки, Королівка, Нагірна знайдено понад 200 курганів, що утворювали окремі групи по 5-10 курганів кожна. У 1979-80 роках їх досліджували вчені Інституту археології АН УРСР, досліджено 17 курганів, в яких виявлено ЗО поховань ямної культури⁸.

З сіл Уманщини, в яких виявлено пам'ятки ямної культури, слід назвати Колодисте⁹та Луківку¹⁰, Катеринопільського району. Криві Коліна, Павлівка І" та Веселий Кут¹²Тальнівського району.

Отже, за доби бронзи Уманщина була заселена різно-етнічними групами племен, що залишили пам'ятки кількох археологічних культур.

Наприкінці бронзового віку виникли великі союзи племен, чим були створені необхідні передумови для утворення народностей. Територія Уманщини в цей час виступає як область контакту між ямно-катакомбними племенами і носіями середньодніпровської культури. Про це свідчать знахідки біля сіл Шуляки, Жашківськог