Населення краю напередодні Національно-визвольної революції

ВИСНОВКИ

Населення Уманщини відіграло важливу роль в історії України з найдавніших часів до середини XVII ст.

Наявні історичні джерела, дані археологічних досліджень та наукової літератури дали можливість визначити межі території історичної Уманщини, виходячи з того, що у вирішальній мірі на визначення меж території, її назви, мають вплив історичні події, що мають єдині корені і близькі за своїм перебігом, а також географічне положення, яке в найдавніші часи виступало визначальним чинником всіх процесів. Ця земля - земля Уманщини має право на виокремлення, як територія, що відігравала впродовж віків цілком самостійну й унікальну роль.

До історичної Уманщини входять землі сучасних Уманського, Жашківського, Маньківського, МонастирищенськогоДальнівського, Христинівського районів Черкаської області; Бершадського, Гайсинського, Теплицького- Вінницької області; Голованівського, Ульянівського, Гайворонського і частково Ново-Архангельського Кіровоградської області, а також частково Савранського району Одеської області. Таке визначення грунтується на спільності природних умов, розселенні населення з найдавніших часів, розвитку історичних подій впродовж тривалого часу. Ця територія мала свій специфічний господарський розвиток населення, свої звичаї, побут. А сама земля довгий час носила назви: "Гуманщина", "Уманщина".

Східні рубежі Уманщини проходять по р. Синюсі і частково охоплюють її Лівобережжя з м. Ново-Архангельськ. Крайня точка південної межі біля с.м.т. Саврань (Одеської обл.). Західні кордони йдуть через Бершадьта Ладижин і нарешті північні рубежі проходять біля м. Жашків. Саме ці землі в свій час відносили до історичної Уманщини М.Ткаченко', Б.Безвенглінський², О.П.Діденко³, В.А.Стефанович⁴.

Ця територія складає приблизно розмір існуючої в минулому історичної Уманщини протягом майже 400 років, до 1930 р. (до лікв.ідаціїУманського округу). Населені пункти, включені в територію, на протязі століть були зв'язані між собою і тому дослідження їх в такій сукупності дало можливість зробити необхідні наукові висновки.

Уманщина відігравала впродовж віків цілком самостійну й унікальну роль в історії України. Про унікальність Уманщини писав в свій час О.Яблоновський⁵. Говорячи про Брацлавщину, до складу якої протягом довгого часу входила Уманщина, та відмінність її від Поділля, Шипович І.О. зазначає: "Историческія судьбы часто соединяли восточную половину нынешней Подолии с западною, но не могли её слить и она всегда имела свой особый характер, часто отдельную историю"⁶. Ця земля відрізнялась від сусіднього Середнього Подніпров'я, яке виступило центром консолідації східних слов'ян і відіграло активну роль у житті Давньоруської держави Київська Русь. В той час як на Уманщині відбувались активні міграційні процеси та відчутним був вплив кочовиків-куманів. Відрізнялась Уманщина і від південних земель України, що були тривалий час під контролем Кримського ханства.

Але в розвитку цих регіонів є і багато спільного. Останнє залежало від геополітичних факторів, які впливали на розвиток цих територій, взаємостосунки з сусідніми землями, боротьбу з кочовим степом, наявність там відносно вільного простору. Все це привело до формування особливого способу життя місцевого населення, який грунтувався на вільній праці, озброєній боротьбі проти агресивних сусідів, створення певних автономних структур самоуправління.

Територія Уманщини особлива тим, що тривалий час вона була порубіжною зоною між кочовим степом і осілим населенням лісостепової зони. Її населення знаходилося на рубежі двох світів - кочового і осілого, людських потоків часів великого переселення народів, а пізніше мусульманської і православної релігій. Це накладало особливі обставини на розвиток території, формування населення, яке впливало на інші народи, але і вбирало краще від них. Цим визначається унікальна роль населення Уманщини у становленні українського етносу з найдавніших часів до середини XVII ст.

Природні фактори Уманщини в найдавніші часи були особливо сприятливими для розселення тут людей, їх захисту від ворогів. Тому визначальним у розвитку населення Уманщини на всіх етапах історичного розвитку стає пристосованість людини до природи.

- історія Уманщини -

Сприятливі природні умови виступали головним об'єктивним чинником формування місцевого населення, його функцій, розвитку в ході історичного процесу.

З найдавніших часів на Уманщині зосереджено чимало знахідок різноманітних археологічних культур. їх концентрація дає змогу нам зробити висновок, що в первісну добу ця територія займала одне з головних місць в розселенні первісних людей, мешканці її залишили сліди високого розвитку.

Археологічні знахідки, що відносяться до найдавніших часів розселення людей на Уманщині, говорять про інтенсивний розвиток населення цієї землі починаючи з палеоліту. Особливий інтерес викликають знахідки мідного віку на Уманщині, які відносяться до трипільської культури. їх масив найповніше в Україні представлений саме на цій території. Недарма саме натериторіїУманщини створено державний заповідник трипільської культури⁷.

На землях Уманщини вирішальну роль відіграло автохтонне населення, яке формувалося тривалий час під впливом різноманітних факторів. На її теренах ми бачимо знахідки культур праслов'янської етнічної спільності: білогрудівської, чорноліської. Саме розвиток цих культур, і особливо останньої вивів східних слов'ян на переддержавну ступінь свого розвитку. Білогрудівська культура дістала назву від перших знахідок виявлених саме на Уманщині, що потім стали аналогом для вивчення пам'яток цієї культури на інших землях України.

Білогрудівські пам'ятки безпосередньо передують пам'яткам раннього залізного віку в лісостеповому Правобережжі і є їх генетичними прпередниками. Вони залишені місцевими землеробсько-скотарськими племенами, що були частиною тієї етнічної основи, з якої, на думку вчених, в процесі дальшого історичного розвитку сформувався східнослов'янський етнічний масив.

Чимало археологічних знахідок підтверджують значний розвиток населення Уманщини в передскіфський та скіфський період. Причому в цей час спостерігається значне виділення мешканців цієї землі за своїм господарським становищем з поміж інших земель. Саме про розвиток населення цього періоду з'являються перші письмові згадки, як про скіфів-орачів.

Уманщина входить до простору, що звичайно визначається як територія формування ранніх слов'ян. Археологічні знахідки, писемні згадки про східних слов'ян підтверджують висновок, що час розквіту лісостепових слов'ян Уманщини відноситься до II - IV ст. н. е. На ці

- Історія Уманщини -

процеси формування слов'ян вирішальний вплив мали археологічні культури: зарубинецька, черняхівська.

Територію Уманщини слід розглядати, на нашу думку, як основну територію поширення черняхівської культури. Саме тут, як вважає Винокур І.С.⁸ та не раз констатував Храбан Г.Ю⁹, черняхівська культура найбільше виявляє свою єдність та монолітність. її пам'ятки знайдені більше, ніж у 100 населених пунктах. В період існування черняхівської культури (перша половина І тис. н. е.) середня щільність населення на Уманщині за підрахунками вчених становила сім чоловік на 1 кв. км.¹⁰

Саме в цей час Паньков C.B. відмічає на території Уманщини найщільнішу концентрацію залишків металургії заліза¹¹. Тобто, за кілька століть до появи Київської Русі на території Уманщини люди інтенсивно займалися найскладнішим для тих часів виробництвом - виплавленням заліза. Наприкінці І тис. до н. е. — у першій чверті І тис. н.е. на території Уманщини існував центр екстенсивного залізодобування. Виробництво заліза здійснювалося як "на замовлення", так і на ринок.

Тобто, ми бачимо, що Уманщина за концентрацією археологічних знахідок різноманітних матеріальних культур найдавнішої доби належить до найбільш заселених територій, що дає можливість зробити висновок про неперервність розвитку населення в найдавніші часи, висловити твердження про унікальність цієї території за своїми природно-кліматичними умовами в цей час, що дозволяло мешканцям досягти досить високого рівня господарського та суспільного життя.

В часи Київської Русі на землях Уманщини проживало переважно слов'янське населення, але обставини його перебування тут були складними внаслідок постійних міграцій із сходу різних кочових племен. В ці часи Уманщина відіграє важливу роль захисника держави, яка стримує напади кочівників. Вона була своєрідною "чашею", куди "зливалися" племена з різних регіонів Євразії.

Ми вважаємо, що до Київської Русі Уманщина входила лише частково (північно-східна частина її території), більшість земель Уманщини належали до так званої Білої Куманії, а північні землі - до політичного об'єднання "Чорноклобуцький союз". Територія Уманщини відносилась також і до ареалу проживання бродників.

Історичні джерела та історичні дослідження підтверджують, що в час монголо-татарської навали населення Уманщини вижило і вистояло, про що свідчать уривки з Галицько-Волинського літопису та дослідження ряду вчених. Безумовно, ніяких позитивних наслідків монголо-татарське іго не принесло українському народу. Більше того, золотоординське іго завдало незчисленних втрат серед місцевого населення. Затухли ремісничі центри, окремі припинили своє існування. Втратила своє значення місцева знать, яка змушена була мігрувати в більш захищені місця, або ж пристосуватися до золотоординців, що привело до певного її виродження. Затухли традиційні релігійні центри через винищення служителів культу, економічного зубожіння пастви.

Економічне життя на Уманщині занепало. Постійні напади войовничих господарів, непомірні побори місцевої верхівки для передачі в Золоту Орду, а також для власного збагачення, породжували непевність, приводили до кризи економіку місцевих жителів.

Водночас, незважаючи на величезні руйнування і винищення населення, Уманщина не була повністю знищена, не перетворилася в пустелю, не обезлюдніла. Археологічні розкопки показують наявність (хоч і незначних) культурних шарів, що свідчить про продовження господарського життя.

На історію Уманщини кінця XIII - початку XIV ст. значно вплинули геополітичні устремління Литви, Польщі та Кримського ханства. Кожна з цих держав мала свої інтереси стосовно України, виходячи з них, вони будували свої взаємовідносини, які дуже часто переходили в збройні сутички, затяжні війни.

Як переконливо свідчать літописні джерела, праці дослідників, остаточне утвердження Литовської держави на територіїУманщини відбулося в 60-х рр. XIV с г. Аналіз писемних джерел про початковий період литовської доби на Уманщині переконує нас в унікальності значення для подальшої історії цієї території битви на Синій Воді.

З цього часу, тобто з 60-х рр. ХМст., розпочинається новий період в житті населення Уманщини, який характеризується частковою стабілізацією політичного та економічного життя території. При чому все це відбувається досить інтенсивно, незважаючи на те, що ці землі залишалися під постійною загрозою з боку рештків Золотої Орди. Тут з другої половини XIV ст. розвиваються села і міста.

Починаючи з 60-70-xpp.XV ст. і аж до кінця XVII ст. на становище населення Уманщини визначальною мірою почало впливати Кримське ханство. Саме це державне формування із самого початку свого існування зайняло агресивну позицію щодо сусіднього українського населення, вирішальною мірою вплинуло на стан життя всієї України, і, особливо, Уманщини, яка стала найближчим порубіжжям.

Турецько-татарська агресія несла українському народові смертельну загрозу винищення, втрати економічної та господарської самостійності. І чи не найбільше в цьому страждало порубіжне населення. Саме тут, на Уманщині, вторгнення татар та турків супроводжувалося найжорстокішим розоренням міст та сіл, винищенням і вигнанням у рабство великих мас населення.

Вирішальну роль в організації відсічі турецько-татарським нападам відіграло населення Уманщини. Займаючись хліборобством, скотарством, рибальством, полюванням, ремеслами, засновуючи нові хутори і села, створюючи нові і піднімаючи з руїн знищені міста, воно водночас було готовим дати відсіч турецько-татарським нападам. Саме воно стало основою козацтва, обростаючи втікачами з різних земель.

В XIV ст. можна визнати, що зміцніли для території Уманщини звязки з Поділлям, яке починає визначатися як окрема адміністративна одиниця. Землі Уманщини ближче відчувають територіальний звязок з Східнім Поділлям - Брацлавщиною, ставши з нею єдиним цілим.

В другій половині XV - першій половині XVI ст. починається новий період заселення території нашого краю. Не дивлячись на напади татар, відбувається залюднення території уходниками, вільними добиччиками, "данниками", козаками, що йшли з Волині, Київщини, Полісся та Білорусії. Саме на зламі XVI - XVII ст. на Уманщині утверджується нова категорія землевласників - польські магнати.

Всезростаюча небезпека винищення, безпорадність владних структур, необхідність захисту своїх помешкань, потім хуторів, сіл привело до появи, а потім до консолідації козацьких загонів, які почали активно протистояти південним агресорам. Ці процеси були особливо динамічними на безпосередньому порубіжжі - на Уманщині, оскільки ця земля, в силу свого економічного розвитку, була особливо привабливою для загарбників, а також тому, що вона лежала на найбільш зручних маршрутах агресивних походів в глиб держави.

Отже, на Уманщині з'явились передумови, які привели до появи тут козацтва. В їх основі лежав цілий комплекс чинників, які впливали на розвиток місцевого населення, а токож тих, хто в силу тих чи інших обставин прийшов сюди.

Незважаючи на різні точки зору стосовно витоків та генеалогії козацтва незаперечним є те, що на його формування значною мірою впливали звичаї, традиції та життєвий уклад автохтонного населення. Важлива роль у зародженні та виникненні козацтва 1630-1647 рр. керував відбудовою фортець в Україні, у тому числі й Уманської. Про Умань середини XVII ст. збереглися спогади Павла Алеппського (з міста Алеппо у Сирії), що разом зі своїм батьком патріархом Макарієм подорожував по Україні. У різних розділах щоденника П.Алеппського⁷⁵ підкреслено високу культурність жителів козацької землі. Автор із захопленням розповідає про побут міщан в Умані, міське, оборонне, церковне будівництво.

Незважаючи на те, що у працях іноземців є вплив суб'єкт ивного фактора, вони фіксували ті сторони життя, яких вони не знали у практиці своїх народів.

При дослідженні даної проблеми були використані матеріали архівного збереження із фондів Наукового архіву Інституту археології HAH України, Інституту рукопису Національноїбібліотеки України імені В.І.Вернадського (Київ), Центрального державного історичного архіву України у Києві, Державного архіву Черкаської області, матеріали фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею та Уманського краєзнавчого музею.

Цінними для дослідження даноїпроблеми є матеріали Наукового архіву Інституту археології HAH України. Маються на увазі звіти прохН роботу ТрипільськоїексгіедиціїІнституту археологіїАН України, яка була створена у 1981 році з інціативи директора Інституту археології АН України члена-кореспондента АН України І.І.Артеменка, основним завданням якої стало вивчення феномену поселень-гігантів. На території Тальнівського району працювало три загони цієї експедиції - Майданецький (керівник - кандидат історичних наук М.М.Шмаглій), Веселокутський (керівник- кандидат історичних наук О.В.Цвек) і Тальянківський (керівник- кандидат історичних наук В.О.Круц).

Протягом 80-х рр. і до 1993 р. експедиція провела значні дослідження на поселеннях-гігантах у селах Майданецьке, Тальянки, Веселий Кут, а також дослідила окремі житла на ряді невеликих поселень - Мошурів-1, Піщана, Тальне-2, Онопріївка та ін. Завдяки геомагнітній зйомці, проведеній співробітниками Інституту геофізики АН України Г.Ф.Загнієм, В.М.Голубом та О.Д.Хоменком, одержано докладний план поселення-гіганта Тальянки та поселень Піщана, Колодисте-2, Глибочок. У 90-х роках, за відсутності державного фінансування, дослідження проводились на кошти спонсорів у Тальянках, а також невеликі за обсягом роботи на поселеннях Мошурів-3, Глибочок, Гордашівка- 2.

За роки існування експедиції в її роботі брали участь співробітники Інституту археології АН України С.М.Рижов,

М Ю.ВІдейко, Н.Б.Бурдо, В.Г.Збенович, О.Г.Корвін-Піотровський, І § о.Шумова, С.І.Круц, І.І.Мовчан і Г.В.Шиянова, співробітник Нідиського археологічного музею К.В.Зіньковський, співробітниця \ іпі Зонального історичного музею України О.О.Якубенко, директор Гільнівського музею хліборобства В.Ф.Мицик, співробітниця Мпіинградського музею антропології та етнографії Т.О.Попова, Доцент Московського державного університету Н.В.Риндіна, Впінробітники Черкаської обласної інспекції охорони пам'яток М О.Суховий і Д.К.Чорновіл, краєзнавці І.П.Гірник, В.В.Чабанюкта М І).Савченко.

Нами використані матеріали дослідження над великими Ииоселеннями середнього етапу трипільської культури у Веселому Куті на Тальнівщині, яка входила до історичної Уманщини, їх 11| юводила співробітниця Інституту археології АН України О. В. Цвек, інкож звіт про роботу історико-технічної експедиції в 1990 р. під мірівництвом Панькова С.В. та Недопако Д.П., яка займалась иішченням історії розвитку металургії на досліджуваній території. І іикористані також матеріали, зібрані співробітницею Уманського і раєзнавчого музею О.П.Діденко про археологічні розвідки в Маньківському районі Черкаської області, а також матеріали про «іргеологічні пам'ятки Уманщини, зібрані краєзнавцями Стефановичем В.А. та Діденко О.П.

Ряд даних про археологічні дослідження на території Уманщини міститься в архіві В.М.Даниленко, це, зокрема, звіти про роботу І Іівденнобузького загону та дослідження на II Сабатинівському поселенні в 1949 році (Ф. 26, № 79, 150) та в архіві П.П.Курінного (Ф. 10, К/4).

Із фондів Центрального державного історичного архіву України и Києві нами використані копії жалуваних, підтверджуючих і охоронних грамот, привілеїв литовських князів і польських королів магнатам, монастирям, шляхті на міста, містечка, села і землянам іа боярам на землі, промисли і селян (Ф. 44). Використана також Актова книга Брацлавського земського суду (січень 1639- 22 лютого 1647 рр.) (Ф. 43, оп. 1, спр. 4597) та Актова книга Вінницького гродського суду (1543- 1565рр.) (Ф. 43, оп. 1, спр. 5921). На жаль, зі всього масиву брацлавсько-вінницького судово- адміністративного архіву збереглися лише ці дві книги, що значно ускладнює дослідження теми. Деякі матеріали було почерпнуто нами із особистого фонду Потоцьких (Ф. 49), а саме опис меж "пустині Гумань", переданої В.Калиновському в 1609 р. (Ф. 49, оп. 1, спр. 2956, арк. 5).

належала правобережним порубіжним територіям історичної Уманщини, які знаходилися на межі двох етносів, двох світів - осілого християнського та кочівного мусульманського.

На території Уманщини козацтво виникло як форма самозахисту населення проти загрози нападу і винищення. Козацтво з'явилось не одномоментно, а стало логічним завершенням перебігу подій, що розгорталися на правобережних порубіжних територіях протягом кількох століть.

До причин, які обумовили утворення українського козацтва на Уманщині, слід віднести земельне питання. Друга причина - це економічні умови проживання населення на цій території і спроби владних структур змінити їх на свою користь. Вони приводили до масових козацьких виступів та селянсько-козацьких воєн проти польсько-литовської шляхти.

Третім фактором, що визначив Уманщину, як землю, де було започатковане козацтво, була близькість до степу, тобто порубіжний статус цієї території. А також захист території від набігів татарських, а потім турецьких військ.

Значну роль у формуванні козацтва на Уманщині, на відміну від інших регіонів, відіграла українська шляхта.

Наступ Польської держави був вирішальним геополітичним чинником розвитку населення вказаної території впродовж тривалого часу. Вирішальне значення для людності Уманщини при цьому мала зміна курсу Литви з південного напрямку на захід, в русло інтересів Польщі, що привело до повернення прямої загрози її існуванню з боку агресивного Степу.

В час наступу польської держави населення Уманщини розвивалося за своїми законами порубіжної території, яка була "буферною зоною" для Литовської і Польської держав. В даний період спостерігається значне заселення Уманщини.

Польська колонізація Уманщини мала свої особливості. На відміну від інших регіонів України, тут спостерігається інтенсивна скупівля маєтків дрібного і середнього місцевого панства, здійснювана польськими магнатами - представниками королівської адміністрації. Саме на такий шлях проникнення польської шляхти на Уманщину вказує Н.Яковенко¹².

В цей час посилюється наступ польської держави на права і вольності населення Уманщини на всіх напрямках суспільного життя. Як наслідок цього значно погіршується становище житгя селян, як найбільш чисельної групи населення, а також - міщан, покозаченого населення. В основі цих процесів лежав комплекс чинників і, зокрема, центральним питанням став земельний перерозподіл родючих земель Уманщини на користь великих польських магнатів, а звідти перегляд статусу української шляхти, зміна законодавства на користь можновладців тощо. Традиції вольності, які міцно вкоренилися на Уманщині, приводили до масових виступів проти поневолення, насамперед- до покозачення, але до широкомасштабних виступів у той час на Уманщині через зазначені вище причини не дійшло.

Колонізацію Уманщини та її розквіт перед Хмельниччиною пов'язують із власником Уманщини - В.Калиновським, який намагався якнайбільше експлуатувати природні багатства своїх володінь для власного збагачення. Вважаючи Уманщину важливим джерелом прибутків Калиновський вживав деяких заходів щодо її охорони. Але ці заходи не задовольняли населення цілком у потребі охорони краю від татарських набігів.

Заселення Уманщини відбувалося під впливом різноманітних факторів. Порівняно густе заселення Уманщини викликало появу тут польських землевласників, а не навпаки.

- Історія Уманщини -

Матеріали у вигляді різних редакцій літописів, виписів із документів більш раннього походження були опрацьовані у фондах Інсіитуту рукопису Національної бібліотеки України ім. ПІ. Вернадського. До них відносяться: "Летописец, що ся в русских і и юлских сторонах деяло, и якого року, лета от рождества христова І!>Н/ (Ф. І, спр. 66719), "Летописец, альбо кройника о земле Польской, отколя ляхи ляхами названы и поляками от перших и д,імьших князей и королей. Собрано с латинских историй полских, н.і руски язик списано року 1673" (Ф. VIII, спр. 107 м / 57). В п, ішанихлітописах відображені події періоду польської колонізації Уманщини, містяться згадки про козацькі повстання того часу. Події друїої половини XVI ст. описані в рукописі В.М.Доманицького "Нарис історії України" (Ф. 95, спр. 34). Замітки, виписки про і,тоншання литовцями Русі зібрані М.М.Білозерським (Ф. 204). Дані матеріали дають можливість з'ясувати ряд невідомих фактів і подій з історії Уманщини.

Із матеріалів Державного архіву Черкаської області використано м.игріали з фонду Г.Ю.Храбана, це, переважно, виписки із.ір'Інних документів, літератури, газет з історії Уманщини, і і 11 > і оі ока історичних подій на Уманщині (1416-1969 рр.) (Ф. 5624). 11| >і 11 н | > і ають увагу спроби Г. Ю.Храбана з'ясувати дату заснування і їй і.і Умані, цікавими є запропоновані ним версії походження назви Умані, і а Уманщина.

V и.иному дослідженні використані матеріали археологічних і..мні і і.іи і фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Ними опрацьовані також матеріали фондів Уманського 11 ніг аі.нічого музею. Це, насамперед, щоденники археологічних і и і їй ІД'»і- Храбана Г.Ю.⁷⁶, археологічні колекції, фотокопії матеріалів і м. и-1 >і с ж (). Бидповського (Ф. 5457), фотознімки розкопок Бидзиля и І («І» ч()2, 1172, 1173), фотокопії археологічних карт Уманщини СІ» 7).

Діорольна база дослідження була розширена і за рахунок іалучоння актових документів XVI - XVIII ст. із наукових видань д+і<рол, що здійснювалися з кінця XIX- початку XX ст. в археографічних центрах Москви, Петербурга, Києва та Львова, і і'рид них: "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной I % н і и и"", "Архив Юго-Западной России"⁷⁸, "Жерела до історії V).раіни Руси"⁷⁹, "Мемуары, относящиеся к истории Южной руї и"'¹", "Законодательные акты Великого княжества Литовского «\/ XVI на"¹¹¹. Для дослідження проблеми були пикориіаані 1.11 он Линии і.кіСтатути.

Із наративних джерел нами використані літописи. Серед них: Літопис Руський⁸², Повість временних літ⁸³, Новгородський літопис⁸⁴, Київський літопис⁸⁵, Літопис по Іпатському та Лаврентіївському списку⁸⁶, а також "Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси", що був виданий В.Антоновичем⁸⁷.

Яскравий матеріал містять також записки та описи подорожей чужинців. Зокрема, мандрівників Аль-Масуді та Ібн-Хордадбеха⁸⁸, використано також матеріали щоденника Еріха Лясоти⁸⁹.

Певний масив даних про територію історичної Уманщини знаходимо у описі "Скіфії" Геродота⁹⁰, "О происхождении и деяниях гетов" Иордана⁹'.

Таким чином, проведений аналіз джерельної бази, стану наукової розробки проблеми історіїУманщини з найдавніших часів до середини XVII ст. дає підстави стверджувати, що, незважаючи на здобутки у вітчизняній та зарубіжній історіографії, комплекс питань, що стосується саме означеної нами території, іеополітичного аспекту, не став предметом спеціального дослідження, залишився поза системною увагою дослідників.

Доба кам'яного віку

Територія Уманщини, як і Україна, була заселена люді.ми ще за первісного ладу. Вчені вважають, що давня людина з'явилася на територіїУкраїниу ранньому кам'яному віці - палеоліті, щод.ііується часом від 1,5 млн. до 150 тис. р. тому. Первіснообщинні люди з'явилися на території Уманщини у період пізнього палеоліту, десь приблизно 15-18 тис. р. тому.

На території краю відкрито три палеолітичні стоянки у с<шах Кути, Бабанка і Володимирівка (нині Новоархангельського району). Найбільш дослідженою є Володимирівська стоянка, що була відкрита колишнім працівником Уманського краєзнавчого музею археологом М.Якимовичем. Розкопки там проводилися у 1939- 1940 р. У 1946 р. у Володимирівці працювала археологічна експедиція Інституту археології України під керівництвом професора Т.С.Пассек за участю О.П.Черниша¹. Підчас розкопок знайдено типовий багатошаровий пам'ятник характерний для сезонних мисливських поселень, які періодично виникали в зручному місці, на берегах річок. Виявлені знахідки здебільшого зосереджувались біля вогнищ, набуваючи форм скупчень культурних залишків. Тут виявлено залишки кісток північного оленя. В самому нижньому шарі - залишки мамонта, північного оленя, зубра, коня. Знайдено сліди декількох вогнищ, в яких виявлено кремінні знаряддя праці: скребки, різець та ін.² На матеріалах культурних шарів Володимирівської стоянки простежується удосконалення знарядь праці, їх мікролітизація, поява у вищих шарах знарядь геометричних форм, що свідчить про дальший розвиток вкладишевої техніки, яка порівняно до знарядь попереднього періоду забезпечувала більшу ефективність мисливства як основного способу добування засобів до існування в той час.

М.К.Якимович також виявив сліди палеоліту в с. Кутах Маньків- ського району³. В літературі згадуються палеолітичні стоянки в селах Бабанка, Синиця і Вільхівець⁴.

В 1980 р. М.О.Суховим було відкрите палеолітичне поселення Гордашівка-1, розташоване на захід від хутора Одірванка, що поблизу с. ГордашівкаТальнівського району. Чисельний підйомний матеріал - крем'яні і кварцеві вироби, кістяні рештки тварин - був зібраний на мисі правого берега річки Куряча (або Курячий брід) - правої притоки р. Гірський Тікич. Ширина поселення в заселеній частині близько ЗО м, довжина - близько 70 м.

З 1992 р. пам'ятка досліджувалася комплексною палеолітичною експедицією Київського університету імені Т.Шевченка (керівник д.і.н. Гладких М.І.), інституту зоології АН України (д.б.н. Рековець Л.І.) та відділу охорони пам'яток археології Управління культури Черкаської області (зав. сектором Суховий М.О.)⁵. Кам'яна колекція, знайдена під час розкопок, нараховує 3465 виробів з кременю та 332 знахідки із кварцу. На поселенні знайдені фауністичні залишки бізона, мамонта, коня, віслюка, вовка і птаха.

Розглядаючи матеріали Гордашівки на фоні палеоліту України, звертаємо увагу на різні варіанти матеріальної культури пізньопалеолітичного часу. Вони пов'язані, перш за все, з різним навколишнім середовищем льодовикової доби, в якому існувала стародавня людина. З цієї точки зору помітна відмінність північних та південних (степових) регіонів України.

Населення північного регіону існувало в умовах своєрідного передгляціального тундро-лісостепу з мішаним льодовиковим комплексом фауни, в якому домінував мамонт. Тут склалася своєрідна культура мисливців на мамонтів, що знайшло відображення в традиційних прийомах домобудівництва (житла з кісток мамонтів), типах кістяних виробів (великі наконечники списів з бивня), техніці та типології кам'яних знарядь, традиціях мистецтва (стилізовані скульптурні зображення жінок).

Південна зона відрізнялась степовим характером рослинності і дещо іншим складом тваринного стада, в якому помітну роль відігравали копитні, зокрема, бізони. Тут склався більш рухливий спосіб полювання та життя, від якого не залишилось монументальних житлових споруд. Житла цієї зони, вірогідно, мали конструкцію з дерев'яних жердин та шкір, які майже не залишили решток в археологічному матеріалі. Іншим був тут склад крем'яних виробів та кістяних наконечників, які виготовлялись, переважно, зі стінок трубчастих кісток бізонів. Тут відсутні скульптурні зображення жінок, але простежені культові місця на поселеннях, пов'язані з культом бізона.

Весь вигляд кам'яних виробів Гордашівки та фауністичні рештки орієнтують на південний напрямок пошуку аналогій⁶.

Цікаво відмітити, що межа міжтериторією мисливців на мамонтів та мисливців на бізонів проходила, мабуть, по водорозділу між басейнами Дніпра та Південного Бугу. Цей водорозділ поділяв не тільки басейни великих річок, але й території історико-культурних областей стародавнього кам'яного віку. Таким чином, іериторія Уманщини виявляєтся перспективною для вивчення різних варіантів матеріальної культури пізнього палеоліту та зв'язків і контактів між ними.

Близько 14-12 тис. р. тому почалася епоха мезоліту. У цей період, поряд з удосконаленням знарядь праці, було зроблене важливе відкриття досить складного для того часу механічного знаряддя - лука. Великі родові колективи мисливців змінилися порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. У цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби - гачки, сіті з поплавками, складна система загородок на ріках і озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев та весла.

На Уманщині виявлено пам'ятки раннього мезоліту на р. Синюсі в районі Володимирівки. По-перше, слід відмітити знайдений наконечник стріли, а також ряд інших виробів із кремня⁷. В районі с. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області Виявлено поселення пізнього мезоліту⁰.

У IV-11 тис. до н.е. (період неоліту) поряд із збиральництвом, Полюванням і рибальством первісні люди почали переходити до скотарства і землеробства. Нові форми господарської діяльності Забезпечувалися новими, більш досконалими знаряддями праці. Необхідність їх виготовлення викликала появу більш високої техніки обробки каменю та кістки. Виготовлялися різноманітні сокири, ^есла, долота, а також мотики, що застосовувалися як знаряддя обробітку землі та ін. Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду.

Великі зміни в неолітичну епоху відбуваються також і в Суспільному житті людей. Формою організації суспільства стають Племена. Це були об'єднані роди, які жили на сусідніх територіях і ^али економічні та родинні зв'язки.

На території історичної Уманщини виявлена рання неолітична Пам'ятка - поселення в урочищі Мельнича Круча біля села ^абатинівка, розташоване на мисоподібному виступі надзаплавної ^тераси лівого берега Південного Бугу. Тут виявлено крем'яні і кістяні знаряддя, втому числі й мікролітичні вкладиші, на зразок трапецій. У глиняному тісті кераміки є домішка товчених черепашок. Посудини типу горшків і чаш мали лощену поверхню і прикрашалися замкнутими колами, зигзагами та іншим орнаментом⁹. Неолітичне поселення виявлено також в південно-східній частині острова Поліжок біля м. Гайворон, що витягнувся вздовж течії Південного Бугу. Серед зібраного тут матеріалу переважають знахідки кремнієвих знарядь і відходів від їх виробництва. Зустрічаються кістки тварин, уламки посуду, звичайні кістяні та рогові вироби. Цікавим є культове поховання фрагментованих черепів, позвонків і кісток кінцівок чотирьох благородних оленів¹⁰.

Пам'ятки неоліту зафіксовані біля с. Левківка Ново- Архангельського району. На березі р.Синюхи знайдено вироби із кремню: ножі, скребки, проколки, нуклеуси, також глиняний посуд і уламки з орнаментом, характерним для неоліту. Тут же виявлено вироби з кістки: куски мотик, ніж з ікла дикого кабана¹¹. Поодинокі знахідки цього ж періоду виявлено біля села Папужинці Тальнівського району, це - два кам'яні молотки, мотика, кремнієве долото, глиняне грузило, а також біля сіл Громи та Танське, Уманського району - вироби із кремня¹².

Залишки житлового комплексу періоду неоліту виявлено біля селища Завалля (Гайворонського району, Кіровоградської області). Із складу знайденого тут кремнієвого інвентаря дослідники відмічають мікролітичний нуклеус, два округлі скребки, один із них з різцевим сколом, а також трапецію звичайного типу. Особливо цікаві знайдені тут фрагменти двох горшків Б-видного профілю з низькими плечиками. Горшки сформовані з однакової перенасиченої графітом глини (в районі с.Завалля знаходяться найбільші на Правобережній Україні поклади графіту)¹³.

Біля м. Ладижин (Тростянецький район, Вінницька область) знайдено два поселення цього ж періоду, розташованих на правому березі річки Південний Буг. Одне із них знаходиться майже безпосередньо за містом, друге - за 1 км далі на південний схід. Поселення виявлені ще в 1958 р.¹⁴.

До пізньонеолітичних стоянок на Уманщині належить стоянка Саврань, що на Південному Бузі, дослідження якої проводилось ще на початку 30-х рр., в 1949 і 1955 рр.

Савранська стоянка знаходилась на краю надзаплавної тераси правого берега Південного Бугу напроти с. м. т. Саврані, районного центра Одеської області. Розкопками на стоянці виявлено залишки наземного житла, при спорудженні якого поряд з деревом і глиною були викладені кути будівлі. Всередині житла виявлено значне скупчення знахідок, тоді як поза його межами їх було дуже мало.

Довжина житла становила 6,5 м, ширина - 4,5 м. Серед знахідок траплялися розколоті кістки тварин, вироби з кременю і кості та уламки глиняного посуду. На особливу увагу заслуговують кілька великих наконечників кістяних мотик, які разом із знахідками кам'яних зерногерок свідчать про розвиток землеробства у пізньонеолітичного населення Побужжя.

Крем'яні вироби представлені ножовидними пластинами, численними скребками різних типів, призматичними нуклеусами досить значних розмірів та ін.

Серед фауні