Особливості криміналістичної характеристики хабарництва

Хабарництво - одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викорис­танням наданої їй влади чи службового становища (ст. 368 КК України), а також давання хабара службовій особі (ст. 369 КК).

Хабарництво - один із найскладніших для розслідування злочинів. Пояснити це можна таким комплексом обставин.

Хабарництво, тобто одержання хабара та давання хабара, завжди пов'язане з корисливим використанням службовою особою свого службового становища.

Суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'яз­кових елементів - хабародавця й хабарника (службової особи).

Предмет хабара в переважній більшості випадків передаєть­ся наодинці, без свідків. І хабародавець, і хабарник, і посеред­ник, коли такий є, однаковою мірою зацікавлені у збереженні таємниці злочину.

Посередник у системі хабарництва може:

представляти злочинні інтереси певної службової особи (часто це - колега за місцем праці, близький знайомий);

бути особою, пов'язаною з хабародавцем, що запропо­нував налагодити стосунки з певною службовою особою -потенційним суб'єктом одержання хабара;

діяти із шахрайською мотивацією, завідомо не збираю­чись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку.

Серед таких осіб часто трапляються шахраї, зайняті «улаго­дженням справ» у вигляді кримінального промислу.

Хабарник, будучи службовою особою, маючи відповідне становище в суспільстві та більшості випадків численні зв'язки, у змозі вжити активних заходів до приховання злочину, зни­щення доказів, закриття кримінальної справи або організації серйозної протидії розслідуванню. Хабарники заздалегідь го­тують пояснення на випадок їх затримання з речовим доказом («дарування», «дача наборг», «видача премії» і т. д.). Сприяє маскуванню злочинної діяльності й належність хабародавця і посередника до одного кола спілкування, те, що вони працюють в одному відомстві, одній установі, що між ними так чи інакше є певна службова залежність.

Усе це призводить до того, що до моменту порушення кри­мінальної справи прямих доказів учиненого злочину (крім затримання з речовим доказом, у кращому випадку) залиша­ється мало, виявлення ж нових доказів зазвичай утруднено.

Результати дій хабарників зрідка виявляються в матеріально фіксованому вигляді. Однак у деяких випадках на предметах хабара, поверхні упаковання залишаються сліди пальців рук осіб, причетних до вчинення злочину. Іноді зберігаються інші сліди хабарництва (товарні чеки, етикетки, ярлики, гроші, цінності, особисті записи і т. д.).

У ході вчинення цього виду злочину зазвичай складаються такі типові слідчі ситуації:

хабарництво пов'язане з провадженням незаконних дій (бездіяльності) в інтересах хабародавця;

хабарництво поєднане з учиненням законних дій (без­діяльності) в аналогічних інтересах;

дання та одержання хабара здійснювалися без посеред­ників;

ті ж дії відбувалися за участі посередників;

одержання хабара супроводжувалося вимаганням;

одержання хабара вимаганням не супроводжувалося.

Хабарництво доволі часто вчиняється паралельно з учинен­ням інших злочинів - розкраданням, підроблюванням тощо або ж характеризується численністю злочинних дій, за яких службові особи багаторазово одержують хабара.

Успіх розслідування хабарництва залежить від багатьох чинників, і насамперед - від кваліфікації слідчого, його вміння чітко планувати свої дії, правильно аналізувати докази, діяти обережно, але й рішуче, працювати в тісній взаємодії з орга­нами дізнання і громадськістю. За наявності цих умов злочин, хоч би яким складним для розслідування видавався, може бути розкритим і винні будуть притягнуті до кримінальної від­повідальності.