Встановлення й допит свідків

Встановити (виявити) свідків допоможуть поквартирні обходи в будинках, розташованих поблизу від місця вчинення вбивства.

Свідками події можуть виявитися не тільки мешканці відпо­відних будинків, а працівники домоуправлінь, пошти, двірники, вахтери, працівники розташованих у таких будинках закладів, власники і продавці магазинів, кіосків тощо.

Виявленню свідків можуть сприяти опитування водіїв транспортних засобів, які на момент убивства перебували непо­далік під місця події.

У переліку завдань допиту таких свідків особливе значення має з'ясування приііаймі питань щодо:

ознак зовнішності (прикмет) убивці та автомобіля, на яко­му той залишив місце злочину;

зв'язків потерпілого та уявного замовника з їхнім оточен­ням, відносини між ними, особливо коли такі очевидно свідчи­ли про неприязнь, зокрема ворожість, конфліктність;

фактів, характерних для підготовки до вбивства (чи напере­додні не вчинялися крадіжки транспортних засобів, чи не виго­товлялися фальшиві номерні знаки, чи хтось не вживав заходів для придбання зброї), хто (людина якої зовнішності) напередод­ні вбивства намагався отримати інформацію про адресу потерпі­лого, спостерігав за будинком, де той мешкав або працював;

- наявності у ймовірного вбивці алібі, ознак штучного ство­рення цього алібі (демонстративна, без очевидних потреб поява у певних багатолюдних місцях, зосередження на цьому уваги присутніх там людей тощо), готування лжесвідків алібі.

Якщо особу потерпілого встановлено, проводять допити його родичів, знайомих, співпрацівників, сусідів.

Однак, як відомо з практики, допит найближчого оточення потерпілого доволі часто набуває конфліктного характеру через небажання висвітлювати деякі аспекти діяльності потерпілого або через острах за власну небезпеку.

Щодо локалізації першої причини слідчий повинен вдава­тися до застосування різноманітних тактико-психологічних прийомів допиту, що ґрунтуються:

на рефлексивному управлінні допитуваними,

факторі раптовості або ж навпаки,

на ефекті психологічного очікування,

- на створенні враження про повну обізнаність щодо всіх обставин справи та існування лише формального обов'язку «за­протоколювати» добре відомі факти.

Ефективно діє й тактичний прийом, що ґрунтується на вміло організованому «витоку інформації» або ж на удаваній «випад­ковій» обмовці слідчим про те, що інші свідки вже дали доклад­ні показання про сумнівні зв'язки або незаконну діяльність убитого (за умови, коли такі дані є у слідчого з інших, можливо оперативних, джерел).

Специфічним для цієї категорії вбивств тактико-психологіч-пнм прийомом допиту слугує роз'яснення допитуваному важ­ливого значення його власної заінтересованості у повних і правдивих показаннях щодо з'ясування можливих замовників та інших учасників злочину, оскільки вбивство його родича, ко­леги, партнера, шефа тощо - це ще, можливо, не остання ланка у кримінальному ланцюзі.

Необхідно навести конкретні та добре відомі приклади, ви­користати інформацію зі статистики МВС, інші дані й переко­нати свідка, що не тільки йому, а й його сім'ї більш ніж імовір­но загрожує серйозна небезпека, і те, що від його показань зале­жать життя і здоров'я цих людей.

Будучи професійно виконаним, цей прийом діє безвідмовно. Під час його реалізації потрібно бути щирим, насправді заінте­ресоваиим у долі допитуваного, перекопати його в тому, що без активної допомоги правоохоронним органам не можна уникну­ти тяжких наслідків або навіть смерті інших осіб.

У кожному разі в процесі допиту таких осіб потрібно з'ясува­ти такі питання:

які соціальні, ділові ролі відігравав потерпілий; вид і харак­тер його діяльності; його зв'язки за місцем праці та мешкання;

чи є в допитуваних інформація про конфлікти між потер­пілим та його оточенням, зміст цих конфліктів, причини, дав­ність. Особлива увага приділяється конфліктам на ґрунті гро­шових відносин, обізнаності допитуваного про підприємницьку діяльність пов'язаних із потерпілим осіб, про наявність у потер­пілого компрометуючих даних на когось із них тощо;

чи виявляв якусь стурбованість про свою безпеку та безпе­ку своїх близьких потерпілий перед убивством; чи пояснював причини цього, що конкретно називав;

чи мали місце у цьому зв'язку певні негативні зміни у жит­ті й поведінці потерпілого, наприклад: не виходив на вулицю через острах розправи, з боязню реагував на телефонні дзвінки і дзвінки у двері в помешканні;

чи не розповідав убитий незадовго перед його вбивством про неприємні зустрічі, розмови, їх зміст та учасників;

чи казав про погрози, що звучали на його адресу чи адресу членів сім'ї;

чи вчиняв акти купівлі-продажу, дарування, заповітів май­нових і немайнових прав, на чию користь учинялися ці акти;

чи давав або брав потерпілий в борг значні суми грошей; якщо так, то кому чи в кого, коли саме, на який строк, на яких умовах, коли повинен був повертати борг, із яких джерел тощо;

хто ще може володіти схожою інформацією та ін.

Коли допитувані пе бажають давати показання через острах перед розправою з ними, необхідно використати тактичні при­йоми зняття з допитуваних стресових напружень, дати їм роз'яснення щодо наявного у правоохоронних органів обов'яз­ку зберігати таємницю слідства, а також наявності в них реаль­ної можливості вжиття ефективних заходів їх убезпечення. Ін­шими словами, роз'яснити Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», ст. 7 якого передбачає такі заходи:

особисту охорону, охорону житла і майна;

видання спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку",

- використання технічних засобів контролю, прослухову-ваиня телефонних та інших переговорів, візуальне спостере­ження;

зміну документів і зміну зовнішності;

зміну місця роботи або навчання;

переселення в інше місце проживання;

- поміщення до шкільної виховної установи або установи со­ціального захисту населення;

забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

закритий судовий розгляд та ін.

Коли допит відбувається за умов безконфліктної ситуації, то й тоді необхідно застосовувати тактичні прийоми, що ґрунту­ються на встановленні психологічного контакту, двобічній доброзичливості. Але й за такої ситуації варто вміло задавати уточнювальні та контрольні запитання, зіставляти одержану ін­формацію з уже наявними доказами й матеріалами.

Узагальнення слідчої та судової практики підтверджує, що особи з найближчого оточення потерпілих доволі часто обізна­ні про замовників та організаторів убивства на замовлення. Навіть більше, часто вони самотужки замислюють і реалізову­ють у відповідь за вчинене вбивство «акції» помсти суперникам по «тіньовому» або повністю кримінальному бізнесу.