Особливості провадження слідчих дій за участі іноземних громадян

Плануючи й виконуючи слідчі дії у кримінальних справах за участі іноземців, слідчому необхідно враховувати, крім особли­востей їхнього правового статусу, також наявний для них у біль­шості випадків мовний бар'єр і низку психологічних факторів: а) незвичайність обстановки для іноземця; б) недостатня обізна­ність зі способом життя, правилами поведінки, звичаями, тра­диціями і законами нашої країни, порядком судочинства тощо.

Варто мати на увазі ще одну важливу в психологічному плані обставину: багато громадян країн СНД, перебуваючи в Україні, ще не почувають себе повною мірою іноземцями, внутрішньо вони ще «свої», що часом відображається на їхніх поводженні та вчинках. Цей феномен «свого» може проявитись і в діях працівників правоохоронних органів: в ігноруванні не­обхідних правил спілкування з іноземцями у процесі дізнання чи досудового слідства і т. ін.

Іноземець (особа без громадянства), що перебуває в чужій країні, може неадекватно сприймати обстанову, відчувати недо­віру до дій правоохоронних органів, а іноді і просто не розуміти їх. Незнання правил українського судочинства може привести до протидії з його боку у формі добросовісно помилковості щодо уявної незаконності рішень і дій слідчого. Слідчому в подібних випадках необхідно роз'ясняти іноземцеві його по­милку, виявляючи необхідні такт і терпіння. Йому може спри­яти в цьому і захисник, що бере участь у справі.

Іноземець може бути упереджений із приводу існуючого в нашій країні режиму влади, мати перекручені уявлення про права та обов'язки українських громадян, процесуального по­рядку їх обмеження і т. д. Вживаючи заходів до встановлення психологічного контакту в подібних випадках йому необхідно докладно роз'яснити справжній стан речей, довести, що він помиляється.

Особливості допиту іноземця. Успішне виконання допиту іноземця, як будь-якої іншої особи, неможливе без поперед­нього готування слідчої дії. Вона має на меті забезпечити ре­зультативність допиту, економію часу слідчого, дотримання процесуальних прав допитуваних осіб.

> Підготування допиту іноземця. Готуючись до допиту, слід­чий повинен уважно вивчити матеріали справи, що дозволить правильно і повно визначити предмет допиту, конкретний зміст і логічну послідовність запитань до іноземця. Перед допитом слід­чий повинен мати хоча б загальну уяву про політичний лад, право­ві принципи і звички, історію та географію країни допитуваного.

Адже, визначаючи коло запитань, що підлягають з'ясуванню за участі допитуваного іноземця, слід звертати увагу не лише па їхні юридичний зміст і тактичне значення, а й на політичну та ідеологічну забарвленість. Необхідно уникати постанови пе­ред іноземцем запитань, які є дотичними до його політичних уподобань або національних почуттів, а отже можуть перетво­рити допит на дискусію з питань політики, ідеології чи націо­нальних відносин.

Необхідно продумувати не тільки зміст запитань, а й їхню форму. Запитання до іноземця, передовсім - потерпілого, по­винні бути особливо коректними і тактовними.

Необхідно також особливо готувати мову запитань, тобто вивіряти їхні лексику і стиль. Неуспіх у допиті іноземця, особливо якщо він володіє мовою спілкування в Україні, може забезпечити одне невдале за конкретної ситуації слово. Тим паче, що значення одного і того ж слова може бути сприйняте людьми різної соціальної, національної та державної належнос­ті в абсолютно інший, інколи протилежний спосіб. Приміром, іноземці з Африки можуть обуритись, якщо за їх присутності вживати слово «негр», хоча в українській мові воно на містить жодних образливих відтінків.

Часто наслідками невдалого слововживання стають серйозні складності під час проведення допиту, виникнення конфлікт­них ситуацій і навіть унеможливлення виконання допиту вза­галі. В одному випадку африканець, потерпілий у кримінальній справі, відмовився від участі в очній ставці з обвинуваченим тільки тому, що той декілька разів промовив слово «негр». Іноземець заявив, що покидає кабінет слідчого, оскільки більше не бажає терпіти образ.

Редакція запланованих для допиту запитань повинна здійс­нюватися з урахуванням їх перекладу на мову допитуваної особи. Тому не можна зловживати образними виразами, ідіома­тичними зворотами та іншими словесними формами, які усклад­нили б переклад запитань, а отже, й їх зрозумілість для іноземця.

> Виклик на допит (у разі потреби). У літературі рекоменду­ється здійснювати виклик на допит іноземців, які прибули до країни у складі делегацій, туристичних груп, морських круїзів тощо через керівників цих груп, делегацій. Іноземці-студенти, а також інші іноземні громадяни, що проходять навчання в

Україні, можуть бути викликані через адміністрацію навчаль­них закладів, земляцтва та інші організації, до яких вони вхо­дять. Іноземні фахівці й робітники, що перебувають у нашій державі на постійній основі, можуть бути викликані для про­ведення слідчої дії через адміністрацію фірм чи установ, в яких вони працюють або служать. У таких випадках слідчий повинен продумати, як іноземець, що не знає мови і відповідного насе­леного пункту (міста), зможе відшукати місце допиту.

> Встановлення психологічного контакту. Готуючись до допиту іноземця, слідчий повинен створити умови, які допомо-гали б установленню з ним психологічного контакту, сприяли би виникненню відносин взаємодовіри і неупередженості, звели б до мінімуму стан психологічної напруженості, в якому з відомих причин перебуває допитуваний іноземець.

Тому не варто категорично наполягати на виконанні допиту саме в кабінеті слідчого.

Коли допит іноземця виконується на його квартирі або на службі (наприклад, у приміщенні дипломатичного або кон­сульського представництва), безпосереднє навколишнє сере­довище, позитивно впливаючи на допитуваного, робить його поведінку більш розкутою й вільною. А це, зрештою, сприяє встановленню психологічного контакту і забезпечує успіх слідчої дії в цілому, зрозуміло, за умови, якщо лідерство в до­питі зберігається за слідчим.

Відомо, яке значення для встановлення психологічного контакту під час допиту має ізольованість його учасників від інших слідчих працівників, інших осіб.

Часто слідчі змушені допитувати іноземців не в кабінеті, а в місцях, що зовсім не пристосовані і навіть непридатні для виконання будь-яких дій процесуального характеру. Іноземних туристів, наприклад, часто вимушено допитують у готелях, па вокзалах і в аеропортах; дипломатичних і консульських працівників - у їхніх резиденціях і представництвах тощо. Однак і що ситуацію слідчому треба використати на користь слідства.

Так, наприклад, допитуючи іноземця в умовах дефіциту часу (а такі випадки нерідкісні), варто роз'яснити йому, що сама обстановка вимагає якомога швидшого виконання допиту і щоби показання були щирими, достовірними і повними. Оскільки це не тільки сприятиме розшукові злочинця й від­шкодуванню шкоди, а й дозволить обійтися без повторення процедури допиту й пов'язаних із ним незручностей: напри­клад, затримок із під'їздом по туристичному маршруту або на батьківщину, що дуже можливо в разі недобросовісної пове­дінки потерпілого.

Водночас авральність обстановки аж ніяк не звільняє слідчо­го від обов'язку створити хоча б мінімальні умови, необхідні для виконання допиту.

> Використання допомоги перекладача. У криміналістиці загальновизнано, що встановлення психологічного контакту відбувається краще, якщо слідчий і допитуваний перебувають наодинці. Однак під час допиту іноземця, який зазвичай не во­лодіє мовою судочинства, ця умова не є здійсненною, оскільки допит відбуватиметься за участі перекладача.

Втім, якщо цю умову буде використано вміло, вона не тільки не завадить, а навпаки, сприятиме встановленню правильних психологічних взаємовідносин між учасниками слідчої дії.

Важливо, щоби перекладач став союзником слідчого, зви­чайно, залишаючись при цьому самостійним учасником про­цесу.

Перед початком допиту треба знайти можливість порозмов­ляти з майбутнім перекладачем. Якщо перекладач виконував обов'язки гіда, супроводжуючого чи старшого туристичної групи, він (без протоколу) може повідомити слідчому важливі відомості про особу допитуваного. А іноземець у присутності вже знайомого йому перекладача буде почувати себе вільніше, і його відносини зі слідчим скоріше стануть довірливими.

Зі свого боку, слідчий може ознайомити перекладача з ме­тою допиту, його наближеним планом, а в необхідних випад­ках - і з характером розслідуваної події.

> Присутність на допиті інших осіб. Крім перекладача, на допиті можуть бути присутніми адвокат і, на прохання допиту­ваного, працівник консульського чи дипломатичного представ­ництва його країни. Усі переговори про місце, час допиту за участі цих осіб ведуться керівником слідчого підрозділу тільки через МЗС.

Клопотання іноземця - підозрюваного про присутність на допиті дипломатичного чи консульського працівника розгляда­ються відповідно до чинного КПК України (якоїсь спеціальної норми немає). За умов повної або часткової відмови у задово­ленні будь-яких клопотань іноземців - підозрюваних слідчий зобов'язаний мотивувати це спеціальною постановою, яка спрямовується через органи МЗС. За необхідності провести повторний допит процедура такого виклику повторюється.

Кожен учасник слідчої дії перед початком допиту повинен бути представлений допитуваному. Крім того, йому необхідно роз'яснити, що така присутність продиктована турботою про захист його прав і не суперечить законові.

Вступну частину допиту бажано проводити у формі бе­сіди загального характеру. У ході цього можуть бути зачеплені питання, що є близькими і зрозумілими іноземцеві, які пов'я­зані або з відвідуванням України, або ж із його професійними чи іншими захопленнями. Саме тут має бути використана наявна на цей момент обізнаність слідчого про особу допиту -ваного-іноземця.

Переходячи до офіційної частини допиту (у разі допиту іноземця - потерпілого від злочину), слідчий повинен від імені української влади виразити співчуття щодо прикрого ви­падку з іноземцем і вибачитися за заподіяну шкоду. Попред-жаючи іноземця, який не користується дипломатичним імуні­тетом, про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, робити це необ­хідно коректно, у формі роз'яснення відповідних правових норм. Тут доцільно показати їх не правове значення як гарантії об'єктивності й повноти провадження розслідування, у чому мав би бути заінтересованим і потерпілий.

Якщо допитується особа, яка володіє імунітетом, то, мабуть, попереджати її про відповідальність за відмову давати показан­ня немає сенсу. Що ж стосується відповідальності за завідомо неправдиві показання, те це виправдано, оскільки питання про таку відповідальність буде вирішуватися дипломатичним способом, і тому попередження набуває тактичного змісту. Варто роз'яснити допитуваній особі - іноземцеві із занесенням до протоколу, що на відміну від ряду країн, законодавством України не передбачено присяги як засобом дання правдивих показань.

Допит іноземця доцільно, крім протоколу, фіксувати за допомоги магнітофонного чи відеомагнітофонного запису. Особливо це важливо під час проведення очної ставки між іноземцями чи за участі іноземця.

Може виникнути ситуація, коли слідчий володіє мовою, на якій бажає давати показання іноземець. Закон не забороняє вести допит на цій мові, якщо слідчий володіє нею вільно, що, зрозуміло, значно спрощує спілкування з допитуваним, сприяє установленню психологічного контакту, довірливих відносин. Але при цьому висловлюються рекомендації складати на цій же мові і протокол допиту, а згодом за допомоги запрошеного перекладача зробити переклад протоколу на мову судочинства і долучити його до справи. Бажання допитуваного давати по­казання через перекладача чи без нього обов'язково відобра­жається у протоколі допиту.

Формулювання запитань, що задаються допитуваному після вільної розповіді, не повинні допускати різних тлумачень. Не­обхідно уникати ідіоматичних виразів, прислів'їв і приказок, зміст яких недоступний допитуваному і не може бути точно роз'яснений у ході перекладу.

> Допит осіб, що недоброзичливо налаштовані до України. Доволі складно встановити психологічний контакт з іноземця­ми, які недоброзичливо ставляться до України. У цих випадках необхідно відштовхуватись від того, що однією слідчою дією не можна суттєво змінити політичну орієнтацію допитуваного. Тому політичні дискусії - зайві. Проявляючи витримку і такт, необхідно намагатись отримати всю необхідну для розсліду­вання інформацію.

У процесі допиту важливо переконати іноземного громадя­нина, що його політичні погляди у жоден спосіб не пов'язані з учиненим щодо нього чи йго майна злочином; що слідство не цікавить характер його політичних уподобань, а тому вони не повинні бути предметом обговорення на допиті.

Природно, що іноземці, як будь-які інші особи, на допи­тах часто ведуть себе стримано і з осторогою. Кожною своєю дією, словом, манерою поведінки, зрештою, своїм зовнішнім виглядом слідчий повинен спростовувати усталену в деяких іноземців уяву про відсутність законності й етики у діяль­ності українських органів розслідування, підтверджувати реальність принципів демократизму та законності, які визна­чають зміст і характер вітчизняного кримінального судо­чинства.

Відповідні складності виникають під час проведення очної ставки. її учасниками можуть виявитися іноземці, що роз­мовляють на різних мовах, і в цьому випадку будуть потрібні два перекладачі та подвійний переклад.

Якщо ж обоє учасників очної ставки користуються однією мовою, тоді слідчий, не володіючи цією мовою, повинен попе­редити можливість змови між ними. Для цього необхідно про­інформувати перекладача про таку можливість, поставивши йому в обовязок припиняти будь-яке несанкціоноване слідчим спілкування учасників очної ставки між собою.

Особливості пред'явлення для впізнання за участі інозем­них громадян. На етапі готування цієї слідчої дії з метою вста­новлення характерних ознак об'єкта майбутнього впізнавання завжди виконують допит того, хто буде впізнавати. Щоби іноземцеві, який не володіє мовою судочинства, було легше описати зовнішність людини, яку йому треба впізнати, необхід­но використати наглядно-образні засоби: малюнки, діапози­тиви із зображеннями окремих частин обличчя людини, фотоз­німки або малюнки зачісок, кольорові таблиці та інші засоби активізації асоціативних зв'язків пам'яті.

Вирази і терміни допитуваного, за допомоги яких він описує ознаки об'єктів, можуть вирізнятися своєрідністю, обумовле­ною особливостями особи іноземця, особливостями його сприйняття навколишньої обстановки і мовним бар'єром.

Відповідно до загального правила слідчий не може «стилізу­вати» ці пояснення і пристосувати їх до криміналістичної тер­мінології. Показання фіксуються у протоколі допиту так, як їх сформулював допитуваний. Однак не можна обмежуватись отриманням від іноземця таких описувань, які не дають чіткої, конкретної та визначеної уяви про об'єкт впізнавання. Зберіга­ючи своєрідність виразів іноземця у протоколі допиту, слідчий способом уточнювальних і конкретизуючих запитань повинен додатковим змалюванням доповнити визначення конкретних прикмет людини або особливостей речі (предмета), що висту­пають об'єктом майбутнього пред'явлення для впізнання.

Часто іноземці, навіть якщо вони доре запам'ятали прикмети баченої людини, відчувають певні труднощі в описі її зовніш­ності. З одного боку, це можна пояснити тим, що для кожної людини, яка не має спеціальних навичок, описати зовнішність іншої особи - завдання психологічно більш складне, аніж без­посереднє впізнавання. З іншого боку, це пояснюється певними труднощами спілкування іноземця зі слідчим внаслідок хвилю­вання під час допиту, а також незнанням або кепським знанням мови судочинства. У зв'язку з цим може виникнути ситуація, за якої іноземець стверджує, що може впізнати бачену раніше людину, але детально назвати її прикмети не в змозі.

Обмежуватися фіксацією у протоколі цієї заяви неприпусти­мо. Необхідно з'ясувати, на чому грунтується така впевненість допитуваного. Можливо, він справді має чудову зорову пам'ять, але зовсім не вміє описати побачене. Однак і в цьому випадку слід зробити все можливе, щоб максимально деталізувати по­казання, зокрема опис прикмет впізнаваної особи.

Це посилить доказове значення результатів пред'явлення для впізнання. І навпаки, коли з попереднього допиту не зро­зуміло, з яких причин допитуваний не назвав прикмет упізна­ваної особи, або ж заявив, що не розгледів прикмет, а згодом впізнав пред'явлену особу, значення такого пред'явлення для впізнання суттєво зменшиться.

> Підбір об'єктів для пред'явлення для впізнання. Кримі­нально-процесуальний закон вимагає, щоби впізнавана особа пред'являлася разом з іншими зовні схожими особами, а впізнаваний предмет - разом із однорідними предметами. Забезпечення цієї процесуальної вимоги - не завжди безпроб-лемне.

Якщо впізнається іноземець, одягнений у речі, яскраво ви­раженого закордонного виробництва, тоді і всі статисти, зібрані для впізнання, також повинні бути відповідно одягнені. Адже чинник «імпортного» одягу, без сумніву, відіграватиме суттєву роль і може відсунути на другий план інші індивідуальні ознаки впізнаваної особи.

Важливою умовою достовірності впізнання виступає ви­мога, щоби впізнаваний і статисти не були між собою знайомі: разом працюють, навчаються, є учасниками однієї туристичної групи, земляцтва тощо.

> Залучення іноземців для пред'явлення для впізнання (як статистів). Залучаючи іноземців до цієї слідчої дії, треба вра­ховувати, що хоча закон про це нічого не каже, але фактично, для участі особи у пред'явленні для впізнання статистом, є не­обхідною її згода. Тим більше слід мати це на увазі у випадку залучення до слідчої дії іноземця. Робити це потрібно дуже ввічливо і тактовно.

Враховуючи те, що іноземець не знайомий з вітчизняним КПК, йому можуть бути незрозумілі мета й характер процесу­альної дії, до участі в якій його запрошують. Тому завдання, зміст, форма поведінки у майбутній слідчій дії та роль у ній іноземця, який дав на це згоду,- все це мусить бути докладно йому роз'яснено.

Буде природно, якщо до початку впізнання іноземець поці­кавиться, в чому підозрюється чи обвинувачується громадянин іншої держави, який підлягає впізнанню. Враховуючи прояви солідарності між іноземцями, слідчому необхідно переконливо показати, в чому полягає протиправність дій обвинуваченого; роз'яснити, що іноземці на території України несуть таку ж відповідальність, що й громадяни України; що український закон не містить щодо цього жодних положень дискриміна­ційного характеру.

Без сумніву, така розмова зміцнить довіру іноземця до слідчого і процесуальної дії, в якій він братиме участь, а отже, сприятиме успішному його проведенню.

> Участь іноземців як понятих. У ході пред'явлення для впізнання іноземця може виникнути питання про залучення іноземців до слідчої дії як понятих. Із відповідним клопотанням може звернутись як сам впізнаваний - іноземець, так і інші іно­земці (дипломатичні або консульські посадові особи, родичі впізнаваного, його колеги по роботі чи навчанню тощо). КПК не передбачає і не регулює цієї ситуації. Навіть більше, закон узагалі нічого не зазначає про фактор громадянства понятих. Тож виникає запитання: чи є підстави для задоволення такого клопотання?

КПК роз'яснює, що понятими можуть бути запрошені будь-які не зацікавлені у справі особи. Отже, запрошення іноземців як понятих в принципі не суперечить КПК, але тільки тоді, коли вони справді не заінтересовані у результатах справи. Тому запрошувати понятими тих, хто клопоче про це, не потрібно. Сам факт такого клопотання вже свідчить про заінтересова­ність і ставить під сумнів їхню об'єктивність.

У підборі понятих необхідно врахувати реальну можливість виконання іноземцями цієї процесуальної ролі. Відповідно до КПК понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результат процесуальної дії. З урахуванням цього понятими доцільно запрошувати іноземців, які володіють мовою судочинства. Це дозволить їм реально спостерігати за ходом дії, правильно розуміти її зміст і правові наслідки.

Не можна запрошувати понятими іноземців, які скоро бу­дуть змушені покинути Україну, оскільки може виникнути потреба їх участі і в суді.

> Роз'яснення прав та обов'язків. Починаючи слідчу дію, необхідно роз'яснити її учасникам їхні права та обов'язки.

Але недостатньо дати відповідні роз'яснення. Треба пере­конатися, що сказане зрозуміле іноземцеві, що він усвідомив призначення і зміст слідчої дії, учасником якої став.

Увагу іноземних громадян, особливо якщо вони ті, кого бу­дуть впізнавати, або поняті, необхідно звернути на вимогу за­кону про пред'явлення статистами осіб, що схожі між собою, а також на те, що цю вимогу слідчим виконано. Це потрібно для того, щоби поняті і впізнавані могли своєчасно зробити відповідні заяви, якщо у підборі статистів, на їхню думку, зроблено помилку. Це посилить гарантії законності та об'єк­тивності цієї слідчої дії.

Пред'явлення для впізнання за голосом і мовою. Можливе за умови, якщо всі пред'явлені для впізнання особи обов'язково повинні бути іноземцями однієї національності. Інакше ця слідча дія втрачає сенс, оскільки іноземна мова впізнаваної особи закорномірно буде вирізняти його з-поміж статистів іншої національності.

 Пред'явлення для впізнання за фотографіями. Потреба в його виконанні виникає тоді, коли впізнаваного - іноземця вже немає на території України; коли через причини політичного або психологічного характеру зустріч між впізнаваним і впізна-вачем є небажаною. Така ситуація можлива, наприклад, тоді, коли впізнавач - високопоставлена посадова особа іншої держави може стати об'єктом психологічного тиску, нападків чи образ із боку пред'явленої для впізнання особи.