Поняття методики розслідування злочинів

Поняття методики розслідування злочинів

Методика розслідування окремих видів злочинів являє собою розділ криміналістики, що вивчає досвід здійснення й практику розслідування злочинів і, що розробляє на основі пізнання їхніх закономірностей систему найбільш ефективних методів розслідування й попередження різних видів злочинів

Криміналістична методика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.

 

Структура(зміст) загальної методики (загальних положень) розслідування злочинів

Загальні положення методики - теоретичні основи криміна­лістичної методики, що охоплюють загальнонаукові (фунда­ментальні) питання цього розділу криміналістики, а саме: про його предмет, зміст, об'єкти, значення, завдання тощо.

Структура (зміст) загальної методики (загальних поло­жень) є такою:

1) поняття і сутність, об'єкти методики як розділу науки криміналістики;

2) основні вимоги, що пред'являються до побудови окремих криміналістичних методик (принципи криміналістичної мето­дики);

3) історія виникнення й розвитку криміналістичної методи­ки та її джерел;

4) завдання цього розділу науки та його зв'язки з іншими юридичними і неюридичними науками та видами діяльності;

5) система криміналістичної методики, її структурні елементи;

6) поняття, класифікація і структура окремих методик;

7) роль криміналістичних характеристик злочинів у створенні та змісті окремих методик.

 

Принципи криміналістичної методики

А. Загальні (визначальні основи розділу «Криміналістична методика»), до яких відносять:

1) законність методик;

цілісність методик;

наукову обґрунтованість і достовірність;

4) вимогу побудови окремих методик на основі змісту і диспозицій відповідних норм кримінального закону інших законодавчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність (цивільно-правову, адміністративну), а також регламентують діяльність правоохоронних органів і суду.

Б. Окремі принципи (визначальні категорії (критерії), які обумовлюють папрацювання криміналістичних методик), а саме:

1) конкретність криміналістичних методичних рекомендацій;

2) етапність окремих методик;

3) ситуаційність та багатоваріантність;

4) ефективність;

5) структурна єдність;

6) принцип вивчення механізму та способів учинення злочи­нів, їх приховання; вивчення оточення особи злочинця;

7) принцип узагальнення й використання передового досві­ду розслідування, слідчо-експертної та судової практики, кри­міналістичної теорії, даних суміжних юридичних наук та інших галузей знань.

В. Спеціальні принципи (базові категорії, що слугують роз­робленню конкретних методик розслідування окремих видів чи груп злочинів):

1) принцип індивідуальності розслідування й судового роз­гляду;

2) взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів дізнання;

3) максимально активне використання спеціальних (фахо­вих) знань, технічних засобів і допомоги громадськості;

4) принцип плановості розслідування та судового розгляду кримінальних справ;

5) принцип оперативності, швидкості розслідування;

6) засада щодо оптимального набору слідчих і судових дій.

 

 

Характеристика мотиву

Мотиви вчинення вбивств на замовлення. Важливим для розкриття та розслідування правоохоронними органами злочину є встановлення мотиву, що можливо лише на основі детального аналізу всіх об´єктивних обставин і ретельного вивчення об'єктивних умов, що підштовхнули особу до вчинення вбивства на замовлення.

Аналіз кримінальних справ за фактами вбивств, які вчинювалися на замовлення, свідчить, що поширеними мотивами вчинення їх є:

усунути конкурентів щодо комерційної діяльності, зокрема нелегальної, що забезпечує високі «тіньові» доходи;

ліквідувати осіб, яким відома інформація про криміналь­ну підприємницьку діяльність ділків «тіньової» економіки і то­му небезпечних для них;

звести рахунки у ході «розбірок» між протиборчими угру­пованнями, що провадять протизаконну підприємницьку діяльність (торгівля стратегічною сировиною, коштовним ка­мінням і металами, ювелірними виробами, викраденими витво­рами мистецтва, наркотиками тощо);

знищити кредитора, з тим щоб не повертати борг;

знищити політичного противника (конкурента);

ліквідувати представників ЗМІ, публікації чи програми яких мають викривальний характер і є небезпечними для ко­румпованих чиновників, учасників кримінальних угруповань і «тіньової» економічної діяльності;

усунути державних і громадських діячів, працівників пра­воохоронних органів, діяльність яких спрямовано на виявлення й викриття мафіозних структур і угруповань;

усунути спадкоємців значних матеріальних засобів і цін­ностей;

помста, ревнощі, особисті рахунки;

 ліквідувати власників чи розпорядників житла для вчинення різноманітних оборудок із вивільненою нерухомістю тощо.

Серед мотивів вчинення вбивства на замовлення переважає (три чверті випадків) корис­ливий — усунення конкурентів, зведення рахунків у кримінальному світі, позбуття боргу, усунення “зайвого” спадкоємця, заволодіння правом на житло, майно; кожний п´ятий злочин вчинюється з метою помсти. Серед інших мотивів переважають: усунення свідка, політичного суперника, ревнощі тощо. Залежно від складності завдання, особи замовника, жертви, навичок та підготовленості виконавця встановлюється й вартість такої “послуги”. (див. діаграму)

Мотив може виступати як у кримінально-правовому так і у кримінологічному значенні. Кримінально-правове значення його полягає в тому, що він виступає як обставина, що впливає на кваліфікацію діяння та вибір міри покарання.

Мотив характеризує процес психічної діяльності особи, який у взаємодії з іншими об´єктивними причинами призводять до виникнення умислу до вчинення злочину.

 

Планування початкового етапу розслідування вбивств на замовлення.

• Важливою особливістю планування розслідування у спра­вах про вбивства на замовлення є багатоверсійний характер цього процесу.

Потреба в конструюванні декількох версій (контрверсій) різного ступеня ймовірності та конкретності диктує обов'язко­вість паралельної (одночасної) перевірки хоча б декількох із них, виходячи з наявних для цього сил і засобів.

Звичайно, оптимальною є паралельна перевірка всіх побудо­ваних версій, що інколи щастить реалізувати.

Але зазвичай керівник розслідування змушений проводити першочергову перевірку лише найбільш конкретних версій, що містять дані про вчинення вбивства конкретними особами (що­до замовників, посередників, виконавців).

У разі ж їх непідтвердження він переходить до опрацювання найбільш імовірних версій, згідно з якими є інформація не про конкретних осіб, а про групу підозрюваних, наприклад про те, що замовником убивства був хтось із лідерів двох або трьох кримінальних угруповань.

Під час перевірки цих версій слідчий отримує чимраз чіткіші й детальніші докази, що дозволяють, зрештою, конкретизувати одну з них.

• Через багатоверсійний характер розслідування замовних убивств важливою рисою планування є особлива деталізація планів перевірки версій, підвищена вимогливість щодо ретельно­го виконання всіх намічених планом заходів, щоб до отримання кінцевого і достовірного результату безсистемно не «перескаку­вати» з одної версії на іншу.

Аналіз практики розслідування таких убивств засвідчує, що поверхневе опрацювання версій, перевірка їх не до кінця - од­на з головних причин низького рівня їх розкриття.

• Водночас необхідно враховувати такий важливий принцип планування, як динамічність, згідно з яким слідчі повинні швидко реагувати на зміни ситуації у справі, перекидати основ­ні сили на перевірку версії, що знаходить більш або менш пере­конливе підтвердження, одночасно не залишаючи без уваги й інші версії; і так треба діяти аж до безпосереднього розкриття вбивства.

• Подальша особливість планування розслідування вбивств па замовлення полягає у розробленні узгоджених планів, що складаються й реалізуються спільно слідчими та оперативними працівниками.

Перевірка різноманітними методами і засобами, як процесу­альними, так і конспіративними, не тільки значно збільшує до­стовірність результатів, а й розширює тактичний і доказовий арсенали органів слідства та дізнання, створюючи нові джерела інформації та канали її одержання, роблячи реальною можли­вість ефективного використання негласних даних у доказуван­ні в кримінальній справі.

• У плані повинна бути відображена програма розслідування злочину. Криміналістична практика напрацювала таку програму і вона може слугувати орієнтиром для визначення основних напрямів діяльності слідчого та органів дізнання. Установленню й доказуванню в процесі розслідування підлягають такі обстави­ни (і цс повинно бути відображено у плані):

Хто є потерпілим (службова особа державного чи комерцій­ного підприємства; власник значних коштів або матеріальних цінностей, приватизованого житла; кредитор, боржник; особа, що володіла небезпечними для когось відомостями; особа, пов'язана з мафіозними структурами; особа, яка мала гостро-конфліктні відносини у сфері підприємницької діяльності на цьому підприємстві або за його межами; особа, що була серйоз­ним (небезпечним) конкурентом у певній сфері підприємниць­кої діяльності; особа, що співпрацювала з правоохоронними органами; особа, яка за своїми переконаннями та особистими якостями була перешкодою комусь із службових осіб, громад­ських чи державних діячів, працівників ЗМІ; особа, яка перебу­вала у гостроконфліктних відносинах із родичами, співпраців­никами, сусідами тощо).

Особливості огляду трупа

Оглядом трупа вбитої особи також можна виявити ознаки, що вказуватимуть на вбивство на замовлення.

Під час учинення таких убивств із використанням вогне­пальної зброї постріли частіше за все виконуються або в поти­лицю, або біля лівої лопатки з боку спини, і потрапляння сна­ряда вирізняється характерною влучністю. Інколи постріл ви­копується впритул. Але, здебільшого, вбивця стріляє з певної відстані, а коли є наперед підготовлене сховище, снайперські павички і відповідна зброя - з відносно значної відстані.

Коли вбивство вчиняється колючо-ріжучою зброєю харак­терним є завдання ударів ззаду, у скроню, в серце. Удари в біль­шості випадків завдаються зі значною силою. Можливе заподіяння фінським або десантним ножем, причому з певним ступенем кваліфікації, що є характерним для спеціального тре­нування. Таке питання може бути поставлене перед спеціаліс­тами - військовими судовими медиками або перед спеціаліста­ми з підготування десантників, бійців спецназу тощо.

Уміле застосування колючо-ріжучої зброї у деяких випадках (наприклад, у людному місці) може свідчити про професійні павички вбивці. Удари у таких випадках завдаються інтенсив­но, точно, швидко й раптово для жертви. І навпаки, множин­ність, хаотичність ножових ударів (поранень) вказує на те, що вбивця погано володіє зброєю і йому було потрібно прикладати додаткові зусилля, щоб досягнути злочинного результату.

Убивства на замовлення, під час учинення яких ушкодження заподіюються випадковими предметами, на практиці трап­ляються нечасто, тому в таких випадках можна припускати, що для вчинення злочину було залучено малодосвідчених осіб.

Інколи для вчинення найманих убивств використовуються удавки. За таких випадків странгуляційна борозна свідчить про затягування петлі ззаду, безпосередньо ж борозна є майже су­цільною та горизонтальною.

Під час учинення вбивств на замовлення способом отруєння ушкоджень на тілі загиблої особи може не бути взагалі. У цих випадках варто звертати увагу на окрас шкірного покрову, спе­цифічний колір трупних плям, ушкодження слизової оболонки ротової порожнини, гортані, носа.

Оглядаючи труп, варто звертати увагу на такі характерні оз­наки, за виявлення котрих версія про вбивство на замовлення може оцінюватись як найбільш імовірна, а саме:

наявні сліди катувань;

труп із зав'язаними руками чи ногами;

труп із зав'язаними руками чи ногами, до нього приєднано певний тягар чи без такого і його скинуто у водойму;

температура тіла і розташування трупних плям засвідчу­ють про переміщення тіла;

обличчя трупа спотворено, вилучено і знищено документи, що свідчать про особу вбитого, а це свідчить про намагання ускладнити подальше встановлення особи жертви.

 

Особливості обшуку і виїмки

Як уже зазначалось, обшуки виконуються одночасно в усіх осіб, що брали участь у підготуванні та вчи­ненні найманого вбивства, приховуванні його слідів (групові обшуки).

Коли проведення групових обшуків є неможливим або ускладненим певними об'єктивними чи суб'єктивними факто­рами, тоді обшуки за місцем проживання та роботи замовника у будь-якому разі проводяться першочергово і невідкладно.

У ході таких обшуків у замовника, окрім уречевлених об'єк­тів, характер яких залежить від особливостей розслідуваної по­дії злочину, вилучаються також усілякі офіційні документи: угоди, зобов'язання, проекти ділових паперів, записники, комп'ютерні диски тощо.

Зміст цих матеріалів може свідчити про наявність, причини й характер конфліктної ситуації, яка виникла між замовником і потерпілим, а також про протиправні дії замовника, що згодом і стало причиною організації вбивства на замовлення.

Окрім цього, під час обшуку у ймовірного замовника вбив­ства треба звертати увагу на значні суми грошей, валюти, нові коштовні речі, які, можливо, повинні були слугувати нагоро­дою кілерові за вбивство.

Інколи важливою знахідкою є записи (наприклад, у записнику), що свідчать про відносини, взаєморозрахунки не тільки з по­терпілим, а й із посередником чи безпосередньо з виконавцем убивства на замовлення. Ще більш цінними доказами слугують листи чи телеграми виконавця злочину з повідомленнями про реалізацію замовлення.

Припущення про неодержання грошей замовником виконавцеві може побічно підтверджувати факт зняття із банківського рахунка значної суми грошей. Тому під час обшуку потрібно звертати увагу і па кредитні чи банківські документи.

Під час обшуку у ймовірного вбивці або посередника можуть бути виявлені значні суми грошей, нові коштовні речі, аналогіч­ні тим, що є у замовника. З'являється підстава для версії, що ці предмети раніше були у власності замовника. Згодом це припу­щення можна перевірити результатами товарознавчої та кримі­налістичної експертизи щодо єдиної групової належності, а можливо, і спільного виробничого походження порівнюваних об'єктів. Ця версія згодом може обумовити всю подальшу так­тику з'ясування їх походження й долі під час допитів обвинува­чених.

У процесі виїмки за місцем роботи ділових контрагентів за­мовника також вилучаються зазначені вище документи. їх ви­вчення може допомогти встановленню зв'язків замовника, виявленню таких фактів із його життя й діяльності, оприлюд­нення яких становило для нього небезпеку, загрожувало при­тягненням до кримінальної відповідальності, а також до інших негативних наслідків.

Огляд документів є специфічною та необхідною слідчою дією, що забезпечує доказування причин організації вбивства на замовлення (тут мається на увазі огляд тих документів, що були вилучені під час обшуків і виїмок у причетних до вбивства осіб, а також частково тих, що не були оглянуті під час викона­ного на початковому етапі розслідування огляду місця події).

У процесі цієї дії проводять опис і ретельне вивчення вилу­чених документів і комп'ютерних дисків.

Таке дослідження доцільно виконувати, як уже зазначалось, із залученням відповідних спеціалістів, які допоможуть пояс­нити слідчому природу виявлених і вилучених документів, призначення і ступінь протиправності вчинених та оформлених оборудок, наявні та можливі наслідки цих протиправних дій, що були вчинені особою, яка організувала вбивство.

 

 

Особливості допиту кілера

Допит кілера. Перебіг такого допиту залежить від можли­вих варіантів їх затримання: 1) внаслідок первинних слідчих дій та невідкладних оперативно-розшукових заходів; 2) за ре­зультатами виконання подальших слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; 3) за показаннями замовника чи посеред­ника.

Практика засвідчує, що найманці-кілери часто, навіть визна­ючи свою вину в убивстві, не дають викривальних показань щодо замовників і посередників, пояснюючи вчинене ними вбивство причинами, що далекі від дійсних: міжособистісним конфліктом, хуліганськими спонуканнями, випадковим кон­фліктом, помилкою в об'єкті нападу і т. ін.

Тому перед допитом виконавця необхідно зібрати макси­мальну кількість доказів саме того, що вбивство вчинене на за­мовлення і насправді відсутні жодні інші мотиви заподіяння смерті потерпілому: вбивця і його жертва не знали один одного, між ними не було жодних фінансових чи майнових відносин, була відсутньою ситуація конфлікту.

Якщо до початку допиту вилучено речові докази, які під­тверджують участь затриманих злочинців у безпосередньому вчиненні ними вбивства, то після вільної розповіді ці докази пред'являються і про кожен із них затриманий допитується. З'ясовують: де, в кого, коли, за яку ціну придбано зброю і т. ін.; де зберігалась і з якою метою; скільки разів та у зв'язку з чим використовувалася; чи є ще інші речові об'єкти, що мають сто­сунок до вчиненого вбивства.

Коли виконавець схильний давати правдиві показання, у нього з'ясовують усі подробиці його домовленостей із замовни­ком чи посередником, деталі змови щодо вчинення вбивства; місце, способи приховування слідів; які докази повинен був на­дати замовникові чи посередникові для підтвердження факту вчинення вбивства; як, коли і якими частинами він одержав до­мовлену платню, як цими засобами розпорядився; де на момент допиту перебувають гроші чи інші цінності, одержані як плата за виконане замовлення, зброя, засоби маскування, інші речові докази.

Показання детально протоколюються й фіксуються на відео, а потім ретельно перевіряються з метою об'єктивного підтвер­дження отриманої цим допитом інформації.

 

IV. Інші види податків

17. Завищення на підприємстві кількості певної категорії працівників, які користуються податковими пільгами (прибутковий податок).

18. Здійснення розрахунків з працівниками підприємства в натуральній формі (комунальний податок, платежі до різних фондів, соцстраху).

19. Невключення до штатного розкладу фактично працюючих на підприємстві осіб.

20. Неподання даних про наявність у власності підприємства транспортних засобів (податок на транспортні засоби).

21. Продаж без дорожнього збору паливно-мастильних матеріалів кінцевому споживачеві (шляховий збір).

22. Продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного збору (акцизний збір).

23. Фальсифікація митних декларацій імпортерами — платниками акцизного збору (акцизний збір).

24. Фальсифікація даних про кількість виробленої продукції підприємствами-виробниками підакцизної продукції (акцизний збір).

 

Сліди податкових злочинів

Сліди податкового злочину - наслідки: або всієї кримінальної діяльності винної особи (покращення рівня її матеріального становища), або окремих дій (відсутність документів, товарно-матеріальних цінностей, які фігурують в інвентаризаційній ві­домості тощо).

Це можуть бути матеріально фіксовані відображення, а також уявні образи, що збереглись у свідомості учасників цих подій.

Неочевидні ознаки (сліди) вчинення податкових злочинів -це різноманітні порушення, які початково можуть розцінюва­тись як відсутність у працівників належного професіоналіз­му, недбалість, однак можуть бути й ознаками злочину, зок­рема:

недотримання встановлених правил ведення обліку і звіт­ності;

порушення правил здійснення касових операцій;

необгрунтовані списання товарно-матеріальних цінностей;

порушення технологічної дисципліни;

відсутність у компетентних органів належних реєстрацій­них документів;

недекларування доходів за наявності обов'язку вносити податкові платежі;

відсутність офіційного бухгалтерського обліку доходів чи конкретної підприємницької діяльності;

неправильне ведення бухгалтерських книг, подвійна бух­галтерія, перекручення бухгалтерського обліку внесенням змін у документи;

знищення бухгалтерських документів;

надання підроблених документів в обґрунтування пере­кручених даних, внесених у податкову декларацію, розрахунки щодо податків та ін.;

оформлення в різних банках декількох рахунків, не зареєс­трованих у податковій інспекції;

розміщення прибутку від торгової чи іншої діяльності в за­кордонних банках на особисті рахунки і рахунки офшорних компаній;

використання готівки, а не банківських рахунків, під час здійснення великих купівельних угод або в інших розрахунках;

недекларування джерел доходу, надходжень грошей неві­домо відкіля;

наявність інформації про те, що коштовні придбання пі­дозрюваного оформлені у власність третіх осіб;

перекручення (завищення) даних про утримання, кредити і пільги;

значні особисті витрати, декларовані як витрати на підпри­ємницьку діяльність.

Носіями первинної інформації про податковий злочин мо­жуть виступати:

продавці, які не причетні до податкового злочину, але усві­домлюють факт його вчинення іншими;

очевидці якихось кримінальних або фінансових операцій, які не усвідомлюють їхньої сутності (секретарі, водії, працівни­ки охорони тощо);

особи, що певним способом задіяні у вчиненні злочину: контрагенти, постачальники, споживачі.

Часто така інформація надходить від ревізорів, аудиторів, членів інвентаризаційних комісій, представників громадськості тощо.

Аналіз практики порушення кримінальних справ показує, що найчастіше ознаки податкових злочинів виявляють:

а) податкові інспектори,

б) податкова міліція і податкові служби в результаті спіль-

них перевірок,

в) органи МВС і прокуратури, які здійснюють розслідування

кримінальних справ своєї підслідності.

Очевидними (тобто достатніми для прийняття рішення про порушення кримінальної справи) слідами (ознаками) вчинення податкового злочину є:

повна невідповідність реально виконаної господарської операції її документальному відображенню;

невідповідність записів у бухгалтерських документах: пер­винних облікових, облікових звітних;

наявність ознак матеріальних підробок у документах, пов'язаних із розрахунками величини доходу (прибутку) і сум податку (дописування, виправлення, підтирання, заміна сторі­нок тощо);

знищення бухгалтерських документів (первинних, обліко­вих, звітних);

інсценування нещасного випадку (пожежа, затоплення) чи банкрутства.

 

Планування розслідування хабарництва

Планування розслідування. Дані, зібрані на початковому етапі розслідування, дозволяють скласти обґрунтований і опти­мальний план розслідування у справі про хабарництво.

Вихідною підставою для розроблення такого плану повинні бути обставини, що підлягають установленню.

План розслідування має передбачати встановлення, прина­ймні, таких найважливіших обставин:

- передавання службовій особі хабара (подію, обстановку та обставини: час, місце, спосіб, присутність третіх осіб тощо);

- мету давання хабара;

- предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;

обставини, що передували переданню хабара;

наявність вимагання або провокації хабара;

характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;

вчинення службовою особою, що одержала хабар, поса­дової дії чи бездіяльності;

чи немає в діях хабарників ознак інших злочинів, якщо так, то яких саме;

- чи немає в діях злочинців кваліфікуючих ознак;

обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність учасників злочину чи таких, які пом'якшують караність або звільняють від кримінальної відповідальності; таких, що сприяли вчиненню злочину;

з'ясування характеру і розміру шкоди, заподіяного зло­чином.

Як відомо, основою планування є слідчі версії. У справах про хабарництво можуть конструюватися і перевірятися такі основні версії:

хабар справді мав місце за обставин, викладених у матері­алах, що слугували підставою для порушення кримінальної справи;

кошти, вручені службовій особі, є правомірними (повер­нення боргу та ін.), заява ж про хабар - результат добросовісно­го помиляння заявника;

хабар службовій особі не давався, має місце обмова, на­приклад, під час відмови виконати незаконну вимогу;

службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи відповідні службові дії та не одержувала хабара.

Як уже" наголошувалося, доволі часто хабарництво пов'язано з іншими злочинами, наприклад, зі службовим підробленням. Тому під час розслідування хабарництва варто перевіряти і версії про його зв'язок з іншими злочинами.

Плануючи розслідування, не можна обмежуватися дослід­женням лише тих обставин, що слугували підставою для по­рушення кримінальної справи про хабарництво. Необхідно всіляко розширювати межі розслідування, намагатись уста­попити всі епізоди злочинної діяльності. Для цього треба виявляти й перевіряти всі сигнали про інші факти хабарництва. Велику допомогу в цьому можуть надати оперативні праців­ники органів дізнання, представники громадськості.

У процесі планування варто постійно пам'ятати про можли­ві контрзаходи, що можуть бути вжиті злочинцями (знищення документів, залякування або підкуп свідків, фальсифікація доказів і т. д.). З огляду на це, не можна забувати про необхід­ність дотримання таємниці слідства.

 

Планування та початковий етап розслідування вимагання

Приводи для порушення кримінальної справи:

заява особи, що піддається вимаганню, його близьких чи знайомих;

повідомлення службових осіб державних органів або гро­мадських організацій;

повідомлення в засобах масової інформації;

явка з повинною;

безпосередня ініціатива правоохоронних органів. Типові версії:

  вимагання справді мало місце;

мало місце інсценування вимагання.

Отримана інформація підлягає ретельній перевірці, оскільки пе виключено, що:

заявник намагався за допомогою такої інформації усунути конкурента, який реально до вимагання не вдавався;

погроза є удаваною і не переслідувала мети майнової виго­ди, а слугувала лише засобом застерегти, злякати.

Якщо в повідомленні міститься інформація про захоплення заручника і вона підтверджена перевіркою, всі подальші дії спрямовуються на пошук місцеперебування заручника, його звільнення і лише супутньо вживаються заходи для збирання доказів вимагання і под.

Вихідними для планування можуть бути такі ситуації:

отримана інформація свідчить про злочинні дії вимагачів, які ще не доведено до кінця: сформульовано певні вимоги, ви­словлено погрози або вже почато дії насильницького характеру;

вимагання закінчено, але жертва не звертається до право­охоронних органів;

вимагання має тривкий характер, що спонукає потерпілих заявити про це до правоохоронних органів;

про факт вимагання стало відомо з оперативних джерел, про що жертва підтвердила згодом в неофіційному порядку

Перша і третя ситуації вимагають оперативного реагування:

вжиття невідкладних заходів до припинення злочинних Дій;

вжиття невідкладних дій для звільнення заручників, якщо мало місце їх захоплення;

- невідкладної організації затримання вимагачів на місці злочину.

Друга і четверта ситуації дозволяють ретельніше підготува­тися до розслідування: всебічно вивчити особу злочинців і жер­тви; з'ясувати і проаналізувати мотиви і мету вимагачів.

У слідчого є можливість скласти деталізований план первин­них слідчих дій та визначити коло і завдання оперативно-розшукових заходів.

Слід мати на увазі можливість відмови з боку потерпілого підтвердити факт вимагання зі страху перед злочинцями через можливість розголошення власних минулих протиправних або аморальних дій чи поведінки (ситуація 2).

У ситуації 4 варто передбачити такі дії та оперативні заходи, які спонукали б потерпілого дати офіційну інформацію про вчинений щодо нього злочин.

У плані варто передбачити заходи для виявлення предмета вимагання, знарядь і засобів злочину:

вогнепальної та холодної зброї;

вибухових пристроїв, вибухових речовин;

- засобів фізичного впливу па потерпілого (предметів, що використовувалися під час катувань, нападу і побиття жертви

- документів загрозливого чи іншого доказового змісту;

- грошей, цінностей чи іншого майна, що були предметом вимагання;

- частини упаковання предметів вимагання;

фонозаписів переговорів жертви зі здирниками, зроблених з ініціативи потерпілого, або злочинцями для спонукання жерт­ви виконати їхні вимоги;

медичних документів, що підтверджують побої, катування чи іншу фізичну шкоду здоров'ю потерпілого.

 

Подальші слідчі дії

На цьому етапі проводиться допит обвинуваченого, за зміс­том аналогічний допиту підозрюваного.

Якщо потерпілий не бачив злочинця, оскільки переговори велися по телефону, за допомоги листів, через посередника і че­рез посередника ж передавався предмет вимагання, тоді є мож­ливим виконати пред'явлення для впізнання вимагача за голо­сом і мовою.

Потерпілому можуть пред'являтися для впізнання ділянки місцевості чи приміщення, де відбувалися його зустрічі зі зло­чинцями, чи де він утримувався як заручник, або ж де переда­вався предмет вимагання.

Посередникові, якщо ним була випадкова особа, яка не ви­ступала в ролі співучасника і не припускала, що вчиняється злочин (була використана «втемну»), також можуть бути пред'явлені для впізнання: вимагачі, предмети, приміщення і ділянки місцевості.

Окрім фоноскопічної, фонографічної експертиз у таких справах можуть бути призначені й проведені інші різновиди су­дових експертиз:

дактилоскопічні (для дослідження слідів рук на предметах вимагання);

трасологічні (для дослідження слідів зубів на харчових продуктах за місцем утримання заручника);

судово-хімічігі (для дослідження різних мікрооб'єктів тощо);

почеркознавчі, авторознавчі, техніко-криміналістичного дослідження документів (за наявності листування між жертвою і злочинцями);

ґрунтознавча та біологічна експертизи (коли необхідно встановити факт перебування особи на тій чи іншій ділянці міс­цевості, або з цією ж метою необхідно дослідити які-небудь біо­логічні об'єкти).

 

 

Поняття методики розслідування злочинів

Методика розслідування окремих видів злочинів являє собою розділ криміналістики, що вивчає досвід здійснення й практику розслідування злочинів і, що розробляє на основі пізнання їхніх закономірностей систему найбільш ефективних методів розслідування й попередження різних видів злочинів

Криміналістична методика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.