Педагогічний контроль та оцінка ефективності уроку фізичної культури. Моторна і загальна щільність уроку.

Контроль з боку викладача, тренера (педагога), що здійснюється відповідно до його професійних функцій, кваліфікації, освіти, називається педагогічним.

У педагогічному контролі за процесом фізичного виховання учнів суб’єктом контролю є вчитель, об’єктом – школяр.

Педагогічний контроль розпочинається з вивчення вихідного рівня можливостей і готовності учнів до реалізації завдань. Зазвичай він починається до початку процесу навчання або чергового циклу занять. Вихідний педагогічний контроль також передбачає оцінку індивідуального рівня знань і фізичного розвитку, духовного досвіду, фізичної підготовленості, мотивацій і установок, що віддзеркалюють ставлення учнів до майбутніх занять.

Контроль факторів, що впливають на учнів у процесі фізичного виховання повинен охоплювати такі різновиди впливів: ті, що ідуть безпосередньо від педагога; ті, що чинять умови зовнішнього середовища; ті, що випливають із діяльності та взаємодії учнів (специфічні чинники).

Дані педагогічного контролю у фізичному вихованні підлягають документальному обліку. Суть обліку полягає у виявленні, осмисленні та оцінені реальних умов, конкретних фактів динаміки і результатів педагогічного процесу. Завдяки контролю та обліку накопичуються дані про фізичний стан, техніко-тактичну підготовленість та кількісні досягнення тих, хто займається. Крім цього, систематично перевіряється ефективність засобів, методів і організаційних форм, які застосовуються, з’ясовується характер ускладнень в навчальному процесі, вольова стійкість і працездатність тих, хто займається. Ці дані дозволяють точніше планувати і коректувати навчально-виховний процес. Дані обліку використовуються також при підведенні підсумків за певний період часу.

Основними документами контролю, обліку і звітності є журнал обліку навчальної роботи групи, медична картка, журнал обліку травм, журнал обліку наявності і стану обладнання, книга обліку вищих спортивних досягнень, протоколи і документи звітності.

Хронометрування уроку та пульсометрія проводяться паралельно під час спостереження за одним учнем з середнім рівнем фізичного розвитку.

У процесі хронометрування враховують витрату часу на різні дії і на цій підставі щільність заняття, ступінь раціонально використаного часу. Для вимірювання і фіксації часу використовують секундомір. Зафіксований показник заноситься у протокол.

Загальна щільність уроку – відношення часу, витраченого на всі види педагогічно виправданої діяльності (виключаючи час простою) до часу уроку, помноженого на 100 %.

Моторна щільність уроку – відношення часу, витраченого на виконання вправ (безпосередня рухова діяльність), до часу уроку, помноженого на 100 %.

Оцінка загальної і моторної щільності уроку проводиться методом хронометрування діяльності учнів на уроці. Всі види діяльності учнів за хронометруванням об’єднуються у п’ять основних груп: виконання вправ, пояснення, допоміжні дії (організація уроку), очікування черги, простій.

До педагогічно виправданих витрат належить час, необхідний для:

1. організації учнів, перевірки домашнього завдання, постановки навчальних завдань;

2. повідомлення та закріплення теоретичних відомостей;

3. виконання вправ;

4. виправлення помилок, надання допомоги, страхування;

5. підготовки та прибирання снарядів, необхідних переміщень учнів на уроці;

6. вивчення техніки фізичних вправ, розвитку фізичних якостей;

7. методичної підготовки учнів, формування вмінь займатись самостійно;

8. формування мотивації учнів;

9. використання наочних посібників, технічних засобів, показу вправ;

10. педагогічного контролю;

11. підведення підсумків;

12. виховної роботи на уроці.

Залежно від завдань, специфіки навчального матеріалу, стану і працездатності учнів, матеріально-технічних можливостей та інших умов, які визначають особливості заняття, показник рухової щільності змінюється і може досягати високого рівня. Так, при вдосконаленні техніки рухів та розвитку рухових здібностей він досягає 70-80 %. В уроці з переважно освітньою спрямованістю, де передбачено повідомлення знань та навчання складних рухових дій, рухова щільність може знаходитись у межах 50 % і нижче.

Пульсометрія відіграє допоміжну роль в оцінці якості заняття. На підставі показників пульсу з’ясовують реакції серцево-судинної системи на навантаження, а також динаміку цих реакцій протягом усього заняття (аналіз „кривої навантаження”).

Згідно літературних даних, фази відновлення ЧСС співпадають із фазами відновлення м’язової працездатності, тому вимірювання ЧСС дозволяє контролювати поточну працездатність організму.

Під час спостереження на уроці застосовується 10-ти секундна проба. Спостереження за ЧСС, протягом уроку, дозволяють накреслити пульсограму – фізіологічну криву для аналізу об’єму та інтенсивності отриманого учнем навантаження, його розподілу по частинах уроку.

У процесі заняття реєстрацію ЧСС проводять в середньому через 3 хв. і додатково два виміри (один – до уроку, другий – через 3-5 хв. після уроку). Після закінчення вимірювань необхідно дати оцінку величини навантаження, її динаміку і вказати, як на думку спостерігача краще було б організувати рухову діяльність учнів на уроці.

Педагогічне спостереження може бути повним, коли контролюються всі сторони і результати викладання та навчання, і частковим. Часткове педагогічне спостереження передбачає аналіз окремої сторони діяльності вчителя (складання конспекту уроку, методика попередження помилок та ін.) чи учнів (свідомість, самостійність).

Результати спостережень рекомендують записувати у наперед підготовленому протоколі у вигляді відповідей на питання, що стосуються методичного аналізу проведеного уроку фізичної культури.

Під час аналізу дій педагога і тих, хто займається необхідно не тільки дати їм обґрунтовану оцінку, але і запропонувати власні рекомендації для підвищення ефективності педагогічного процесу.

Методика розвитку спритності у дітей шкільного віку.

Методика розвитку гнучкості у дітей шкільного віку.

Методика розвитку сили у дітей шкільного віку.

Методика розвитку витривалості у дітей шкільного віку.

Методика розвитку швидкості у дітей шкільного віку.

2. Особливості методики розвитку витривалості в учнів середнього і старшого шкільного віку.

Витривалість – як рухова якість людини – долати втому в процесі рухової діяльності. Розрізняють 4 основі види втоми: розумову, емоційну, сенсорну та фізичну. Остання виникає при тривалій і досить інтенсивній роботі.

Загальна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м’язів [4].

Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності називають спеціальною. У відповідності з цим розрізняють такі типи витривалості, як: швидкісна, силова, швидкісно-силова, координаційна та інші.

Доведено, що здоров’я і працездатність людини найбільш тісно пов’язані із загальною витривалістю людини. Дослідження вчених свідчать, що головною передумовою вдосконалення фізичного стану і зміцнення здоров’я людини є розробка програм, пов’язаних саме із розвитком витривалості (Є.А.Пирогова, 1989, М.М.Линець, Г.М.Андрієнко, 1993).

У ФВ школярів середнього віку 40% часу відводиться на формування рухових навичок і 60% на розвиток рухових функцій. В процесі розвитку рухових якостей за даними В.Г.Романенко [3] 20% фізичних навантажень передбачають розвиток загальної витривалості і 30% - розвиток таких видів спеціальної витривалості як швидкісна, силова, статична. Відповідно у ФВ школярів старшого шкільного віку 25% навантажень використовують для розвитку загальної витривалості і 30% - для розвитку спеціальної витривалості (табл.2).

Спрямованість розвитку рухових якостей у ФВ учнів середнього