Розвиток рухових якостей в другий період зрілого віку

Другий етап цього вікового періоду триває у чоловіків з 40 до 49 років, у жінок - з 35 до 44 років і характеризується подальшим приростом (6%) маси тіла, підвищенням артеріального тиску (5%) з одночасним зниженням показників відносної сили (8%), життєвої місткості легенів (9%), бронхіальної прохідності, максимальної легеневої вентиляції і дихального об'єму. Змінюється і функціональний стан механізмів кардіогемодинаміки: зменшується збудливість і провідність нервової системи серця, сповільнюється його ритм і швидкість кровотоку, зменшується хвилинний об'єм крові і маса циркулюючого гемоглобіну. Це знижує кисневу місткість крові, і як наслідок, - адаптивні можливості організму до роботи великої потужності. У порівнянні з попереднім десятиріччям у чоловіків 40-49 років значно (р< 0,05) знижені показники фізичної працездатності (17%), максимального споживання кисню (9%) і анаеробно-аеробної витривалості (10%). Повільно, але неухильно регресує м’язовий апарат: швидкісно-силові і координаційні здібності знижуються в середньому на 9%, а статична і динамічна силова витривалість - на 15% (табл. 3.2.3.). Структуру рухової підготовленості чоловіків визначає чинник силової динамічної витривалості (40%) і в меншій мірі (25,4%) - швидкісно-силової і координаційної підготовленості (табл. 4). Для зміни структури і рівнів фізичного стану використовують ті ж засоби і методи, що і на попередньому віковому етапі. Обмежувати навантаження слід лише за параметрами потужності і координаційній складності вправ при збереженні заданих фізіологічних режимів.

Кондиційне тренування чоловіків 40-49 років і жінок 35-44 років повинно містити тренувальні навантаження в такому співвідношенні: 15% - для розвитку спритності; -15% - швидкості; 5% - абсолютної сили; 10% - динамічної ("вибухової") сили; 5% - статичної і 5% - динамічної силової витривалості; 40% - аеробної і 5% - анаеробної витривалості.Алгоритм цих навантажень визначається метою тренувального процесу і адаптивними можливостями осіб, що займаються. При інших однакових умовах ефективність використання "блоків" тренувальних занять з ідентичною цільовою спрямованістю вища в порівнянні з алгоритмом, що передбачає чергування навантажень з різними руховими режимами.

Особливості методики занять фізичними вправами з особами старшого і похилого віку.

Особливості методики ФВ осіб похилого та старшого віку.

В процесі ФВ осіб похилого віку та старшого віку необхідно врахувати наступні вікові особливості людини.

Після 50 років починає зменшуватися збудливість кори головного мозку та рухливість нервових процесів, знижується сила процесів збудження та гальмування, що пов’язано зі швидким виснаженням нервових клітин. Тому в похилому і старшому віці необхідний більш тривалий відпочинок після фізичної та розумової праці. Фізичні вправи на швидкість, які виконуються з великою напругою, призводять до втоми й негативно впливають на організм. Знижується еластичність і міцність опорно-рухового апарату, що при неправильному виборі фізичних вправ може призвести до травм (розриви м’язових волокон та зв’язок).

Вік впливає на структурні зміни м’язової тканини серця, на кровопостачання серцевого м’язу, на еластичність стінок його судин. При значній недостатності кровопостачання серцевого м’яза фізичні вправи викликають задишку й болі в серці. У процесі старіння стає більш тривалою стадія впрацьовування організму на початковому етапі праці, збільшується тривалість відновлювальних процесів. Можливості серцево-судинної та дихальної систем пристосовуватись до умов напруженої м’язової діяльності значно обмежені.

Вікові морфо-функціональні зміни призводять до зниження працездатності і окремих фізичних якостей. Падають показники швидкості і точності рухів, менш досконалою стає координація рухів, поступово зменшується їх амплітуда. Так, у осіб похилого віку значно зменшуються показники психомоторної реакції і частоти рухів (табл. 3), погіршуються силові показники (табл. 4).

Таблиця 3.

Показники прояву бистроти у людей різного віку

 

	Особи чоловічої статі	Особи жіночої статі
Вік, роки	Час реакції, МЛС	Частота рухів (темпінг-тест за 10 сек)	Час реакції, Мл сек	Частота рухів (темпінг-тест за 10 сек)
20-29	174,6 ± 35	64,6 ± 13	201,9 ± 6,3	61,0 ± 10
30-39	177,1 ± 39	65,7 ± 14	211,3 ± 7,5	63,6 ± 13
40-49	185,4 + 52	64,1 ± 12	231,6 ± 2,7	60,4 ± 12
55-65	199,3 ± 108	59,4 ± 16	269,7 ± 19,2	65,3 ± 13

 

Таблиця 4.

Показники станової сили людей різного віку

 

	Станова сила, кг
Вік, роки	Особи чоловічої статі	Особи жіночої статі
20-29	134 ± 28	56,5 ± 21
30-39	118 ± 32	60,7 ± 21
40-49	112 ± 29	53,8 ± 18
55-65	88 ± 42	43,4 ± 23

 

Разом з тим, цілеспрямоване раціонально організоване тренування може сприяти збереженню високого розвитку загальної витривалості на довгі роки життя.

Взагалі фізична активність повинна допомагати уповільнити темпи старіння і збільшити різницю між біологічним (функціональним) і календарним віком на користь першого.

Дослідження в галузі психології свідчать, що у процесі старіння відбувається загальне зниження пам’яті, але ступінь вікових зрушень різних видів пам’яті не є однаковою. Найменші зміни характерні для моторної пам’яті. Так, особи віком 70-97 років пам’ятали впродовж 60 днів, могли відтворити комплекс послідовних рухів. Але текст, у якому був відсутній смисловий компонент відтворювали погано. У процесі старіння суттєво знижується обсяг уваги, здатність до концентрації уваги з віком змінюється менше. Серед важливих особливостей психіки осіб похилого віку треба відзначити підвищену здатність до психогенних реакцій і підвищену психоматичну ранимість, що потребує від фахівців ФВ особливо відношення до старших людей.

Завдання ФВ осіб похилого та старшого віку.

§ Використовувати можливості, які надає фізична культура для збереження активної життєвої позиції.

§ Сприяти збереженню загальної та фізичної працездатності: профілактиці захворювань, протидії віковій інволюції.

§ Реалізувати фізкультурно-освітні знання, уміння та навички для продовження фізичного самовиховання та участі у фізичному вихованні підростаючого покоління.

Засоби ФВ. Багато із засобів ФВ, які були застосовані людиною у зрілому віці, можна використовувати у наступні періоди життя. Але якщо особа похилого віку після закінчення школи або ВНЗ вела малорухливий спосіб життя і вирішила займатися фізичними вправами лише на схилі років (що є типовим явищем), то для неї найбільш доцільні вправи на витривалість.

Для початківців, недостатньо фізично підготовлених осіб похилого віку, програма фізичної активності повинна включати гігієнічну гімнастику й дозовану ходьбу, а згодом – дозований біг.

Через 9-12 місяців необхідно урізноманітнити програми оздоровчого тренування лижними та велосипедними прогулянками, плаванням, веслуванням, грою в теніс, бадмінтон. Особливо корисними вважаються такі циклічні вправи, як веслування та їзда на велосипеді. Вони ніби спеціально створені для людей похилого та старшого віку. Наприклад, під час їзди на велосипеді фактично повністю розвантажений хребет – одна з найбільш слабких ланок в організмі старої людини. Веслувальні рухи створюють чудові умови для інтенсифікації кровообігу в ділянці шиї та спини, що має велике позитивне значення для профілактики та лікування остеохондрозу – однієї з найбільш поширених хвороб, старших 60 років.

Форми ФВ. Фізичне виховання осіб похилого та старшого віку реалізується в індивідуальних та групових формах занять. На Україні у 80-роках ХХ століття був широко розповсюджений досвід організації для осіб пенсійного віку груп здоров’я, групи ЗФП на спортивних базах, за місцем проживання, в місцях масового відпочинку населення (парках культури і відпочинку, зонах здоров’я).

Типові риси методики ФВ

Першочергова увага при конкретизації завдань ФВ і регулюванні фізичних навантажень повинна приділятися реалізації принципу доступності та індивідуалізації. Психологічні особливості осіб похилого віку потребують також особливої уваги до реалізації принципу свідомості і активності. В процесі групових занять фізичними вправами необхідно акцентувати увагу на значення вправ, які використовуються на занятті, розкривати вплив цих вправ на організм. Дослідження свідчать, що це суттєво підвищує ефективність занять, швидко виховує позитивне відношення до них. В заняттях зменшується частка нових вправ, які повинні бути засвоєні. Найбільш доступними для засвоєння є вправи типу локомоцій, на рівновагу і координацію рухів (при задовільному стані вестибулярної функції). Успішному та стійкому оволодінню особами старше 55-60 років новими фізичними вправами сприяють концентроване навчання впродовж тривалого періоду, забезпечення постійних умов навчання, постановка вузьких рухових завдань, застосування підвідних вправ, роз’яснення значення вправ та її елементів.

Особлива увага в заняттях фізичними вправами повинна приділятися дозуванню навантажень. Слід пам’ятати, що під впливом занять вже через 2-3 тижні особи похилого віку можуть відчути бадьорість, прилив сил. Підвищений емоційний стан може послабити суб’єктивне почуття втоми, тому старіюча людина може себе переоцінити.

При дозуванні фізичних навантажень необхідно дотримуватися наступних методичних правил:

§ Фізичні вправи повинні бути суворо дозовані за кількістю повторень, темпом виконання та амплітудою рухів;

§ Вправи із силовою напругою (еспандером, еластичним бинтом, гантелями) необхідно чергувати з вправами на розслаблення;

§ Після кожної серії з 3-4 вправ загально розвиваючого характеру необхідно виконувати дихальні вправи;

§ Для виконання вправ слід обирати найбільш зручне вихідне положення;

§ З метою уникнення перевантаження доцільно дотримуватися принципу “розсіювання” навантаження, тобто чергувати вправи для верхніх кінцівок з вправами для ніг або для тулуба, вправи для м’язів-згиначів із вправами для м’язів-розгиначів.

В заняттях урочного типу особами похилого та старшого віку обов’язково збільшують тривалість підготовчої та заключної частин заняття. В основну частину заняття включають паузи для активного та пасивного відпочинку.

Якщо об’єктивні показники (ЧСС) і суб’єктивні (самопочуття) свідчать про те, що відповідні фізичні вправи виконуються легко, то навантаження у заняттях поступово підвищується за рахунок збільшення тривалості заняття (із включенням при необхідності пауз для відпочинку). У похилому і старшому віці процес відновлення після фізичних навантажень істотно уповільнюється, тому групові заняття з особами пенсійного віку проводяться не більше 2-3 разів на тиждень. Фізична активність у період інволюційних змін в організмі буде ефективною при умові сполучення її х іншими складовими здорового способу життя.

На думку фахівців оздоровчого тренування для оволодіння технікою фізичних вправ в оздоровчих цілях достатньо два тижні. Саме цей період вважається підготовчим періодом в оздоровчому тренуванні. Період у 8 тижнів вважається в оздоровчому тренуванні достатнім для досягнення тренувального ефекту (при умові систематичних занять і відповідності фізичного навантаження функціональним можливостям людини).

82. Роль, форми, засоби професійно-прикладної фізичної підготовки студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

1. Завдання ППФП студентів.

Принцип органічного зв’язку фізичного виховання (ФВ) з практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілює у ППФП. Хоча цей принцип поширюється на всю соціальну систему ФВ, власне у ППФП він знаходить своє специфічне відображення.

Таким чином можна констатувати, що ППФП - спеціалізований вид ФВ, спрямований на формування і підтримання необхідного рівня фізичної підготовленості стосовно до вимог певної (конкретної) професії.

Реалізація процесу ППФП у ВНЗ освіти покликана сприяти успішному професійному ставленню і розвитку особистості. Таким чином кажучи - це у своїй основі процес навчання, який збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових вмінь і навичок, виховання фізичних і безпосередньо зв’язаних із ними здібностей, від яких прямо або опосередковано залежить професійна працездатність.

Соціальне значення ППФП у сучасних умовах визначається перш за все громадською потребою у збереженні та зміцненні здоров’я майбутніх спеціалістів, здатності до підвищення ефективності праці у продовженні творчого довголіття та скороченні втрат робочого часу через хвороби.

Основними факторами, які визначають загальну спрямованість, задачі та зміст ППФП, являються:

1) характер, об’єм поступаючої інформації та умови її сприйняття у процесі праці;

2) характер основних робочих рухів (дій);

3) особливі зовнішні умови професійної діяльності (Б.І.Загорський, 1985);

Саме наведені фактори і обумовлюють задачі ППФП студентської молоді у ВНЗ освіти України. ППФП покликана вирішувати наступні задачі:

1) озброїти студентів прикладними знаннями про професію, фізичні якості, необхідними для успішного виконання трудових операцій, для високоефективної праці;

2) сформувати у студентів рухові вміння і навички, які будуть сприяти ефективній праці майбутніх спеціалістів;

3) виховувати у студентів фізичні і психічні якості, необхідні для майбутньої трудової діяльності;

4) сприяти кращому засвоєнню трудових операцій, прискореному навчанню професій;

5) навчити використовувати засоби активного відпочинку для боротьби із виробничою втомою, для швидкого та повного відновлення сил;

6) підвищувати функціональну стійкість та здатність пристосування до несприятливих впливів умов праці (вібрація, шум, т.ін.)

 

Засоби ППФП.

В якості засобів ППФП застосовують головним чином фізичні вправи, які відображають особливості майбутньої трудової діяльності, а також фактори зовнішнього середовища. В залежності від методичної організації, від об’єму, інтенсивності виконання та інших умов одні й ті самі вправи можуть давати різний тренувальний ефект. Виходячи з цього засоби ППФП систематизують у групи за їх переважним значенням для розв’язання конкретних педагогічних задач.

Для розвитку професійно важливих фізичних якостей застосовують вправи на бистроту, силу, загальну швидкісну і силову витривалості, координацію рухів та ін. Це головним чином вправи із основної гімнастики, видів легкої атлетики, спортивних ігор, важкої атлетики та ін. За їх допомогою можна зміцнити м’язи, на які припадає найбільше фізичне навантаження, додатково розвивати фізичні якості, які необхідні для тієї чи іншої професії.

Для формування і вдосконалення допоміжно-прикладних навичок застосовують так звані природні дії (стрибки, метання, лазіння, плавання), вправи із прикладного туризму та ін.

Підвищити стійкість організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища можна, застосовуючи вправи, які не тільки вдосконалюють яку-небудь якість, але й одночасно дають неспецифічний тренувальний ефект. Наприклад, стійкість до перегрівання можна підвищити за допомогою вправ, які супроводжуються значним теплоутворенням: тривалим бігом, інтенсивним пересуванням на лижах, ковзанах, спортивними іграми, боксу та ін.

З метою вдосконалення психічних якостей - вольових, уваги, сприйняття простору, часу м’язових зусиль та ін. - великого значення набувають фізичні вправи та заняття певними видами спорту. Слід зазначити, що вплив останніх на розвиток психічних якостей неоднаковий. Специфіка кожного конкретного виду спорту визначає активність відповідних психічних функцій та ступінь їх прояву. Наприклад, бокс, спортивні ігри виробляють точність часу реакції на руховий об’єкт, бистроту рухової реакції; гімнастика у більшій мірі розвиває точність м’язових зусиль при діях руками і таке інше.

Вдосконаленню вольових якостей сприяють заняття всіма видами єдиноборств, спортивними іграми, стрибками у воду, гімнастичними вправами, які містять елемент небезпеки та ризику та інше.

Таблиця 2.

Орієнтовний зміст ППФП для деяких ВНЗ з урахуванням особливостей профілю майбутньої спеціальності студента.

Групи вузів

Зміст ППФП

Спеціалісти для роботи у польових та інших умовах.   Водного транспорту (морського та річкового флоту, рибної промисловості.   Авіаційні, авіаційно-технологічні.     Металургійні.   Будівельні.   Юридичні (на деяких факультетах.

Туризм. Орієнтування на місцевості. пересування у гірській місцевості, розбивка биваку. Організація та проведення переправ через водні перешкоди. Верхова їзда і транспортування вантажів і т.п. Плавання спортивними способами на боку, в одязі. Пірнання, підводне плавання. Веслування та управління човном. Керування човном за допомогою канату та жердини. Вітрильний спорт. Вміння в’язати плоти і керувати ними. Допомога на воді (дії рятівника) та інше. Спортивна гімнастика, ак ак акробатика, вправи на батуті, стрибки у воду, гірськолижний спорт, фігурне катання. Вправи для тренування вестибулярного апарату і для орієнтування у просторі на спеціальних пристроях, стендах, тренажерах. Загартування повітрям, сонцем, водою, снігом. Проведення занять на відкритому повітрі в зимову пору року в легкому одязі. Заняття лижним спортом, плавання. Проведення занять в умовах змінних температур та інше. Вправи на рівновагу і на вестибулярну стійкість. Спортивна гімнастика, акробатика, вправи на батуті. Гірськолижний спорт, стрибки на лижах з трампліну та інше. Вправи на силу, переважно для рук, на витривалість, координацію рухів, на бистроту, спортивна боротьба самбо, бокс. Стрільба стендова і кульова та інше.

 

Таким чином, усі засоби ППФП можна об’єднати у наступні групи:

· прикладні фізичні вправи і окремі елементи із різних видів спорту;

· цілісне застосування прикладних видів спорту;

· оздоровчі сили природи і гігієнічні фактори;

· допоміжні засоби (тренажери, прилади, наочні посібники), які моделюють окремі умови і характер майбутньої професійної праці студента.

Слід пам’ятати, що до змісту ППФП студентів також входить вивчення теоретичного матеріалу з наступних питань: ступінь і задачі ППФП; особливості та вимоги професій до психічних і фізичних якостей та до рухових навичок; характеристика прикладних вправ і видів спорту, які використовуються для даного виду підготовки; організація ППФП; навчальні нормативи. Окрім того, необхідною умовою реалізації ППФП є єдність її із загальною фізичною підготовкою, оскільки вона є передумовою для спеціалізованого педагогічного процесу. Разом із тим загальну фізичну підготовку слід здійснювати і паралельно зі спеціалізацією. У цьому випадку окремі професійно важливі якості розвиваються ефективніше.

Таким чином, обидва види фізичної підготовки повинні складати дієву систему заходів по ФВ з певним професійним спрямуванням.

 

4. Форми організації ППФП студентської молоді.

У системі ВНЗ освіти мають місце декілька форм організації ППФП до яких можна віднести наступні:

- спеціально організовані навчальні заняття (обов’язкові і факультативні);

- самостійні і самодіяльні заняття;

- масові оздоровчо - фізкультурно-спортивні заходи, які можуть вибірково застосовуватись у вузах і на факультетах різного профілю.

ППФП студентів на навчальних заняттях проводиться у формі теоретичних і практичних занять. Мета теоретичних занять - озброїти майбутніх спеціалістів необхідними прикладними знаннями, які забезпечують свідоме і методично правильне використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки до майбутньої професійної діяльності. При проведенні теоретичних занять навчальний матеріал повинен бути розрахований не тільки на особисту підготовку студента, але і на підготовку його як майбутнього керівника виробництва, від якого у значній мірі будуть залежати масштаби використання засобів ФКіС у режимі праці і відпочинку його співпрацівників.

У різних ВНЗ України наряду з обов’язковими теоретичними заняттями, передбаченими навчальною програмою з ФВ передбачаються додаткові теоретичні розділи ППФП, які розкривають найбільш актуальні її сторони для даних навчальних закладів. Так в медичних вузах читаються лекції на теми, які висвітлюють питання лікарського контролю і лікувальної ФК, профілактики спортивного травматизму, спасіння потопаючих і надання їм першої медичної допомоги, спортивного масажу і таке інше.

Теоретичний матеріал з ППФП не завжди може бути викладений у межах обмежених годин, які відводяться для цих цілей програмою з ПВ. У таких випадках використовуються і короткі тематичні бесіди під час практичних занять з ППФП. Зокрема, питання пов’язані із технікою безпеки, доцільно пояснювати під час практичних занять.

Всі основні задачі ППФП розв’язуються на практичних навчальних заняттях з ПВ, де забезпечується виховання прикладних фізичних і спеціальних якостей, вмінь і навичок.

Зміст практичних занять у спеціальному навчальному відділені повинен бути скоректований у відповідності до можливостей кожного студента у залежності від характеру відхилень у стані його здоров’я. Під час проведення подібних занять у навчальних відділеннях спортивного вдосконалення повинні бути максимально використані можливості кожного виду спорту для виховання прикладних фізичних і спеціальних якостей, створені передумови для успішного формування прикладних вмінь і навичок.

Самостійні і самодіяльні заняття з ППФП - необхідний елемент засвоєння обширного прикладного матеріалу. У ВНЗ практикується самостійне виконання студентами завдань викладачів кафедри ФВ. Виконання подібних завдань контролюється викладачами, у окремих випадках вони включаються до залікових вимог по семестрам. До них, наприклад, відносяться самостійне складання, обґрунтування і проведення з навчальною групою комплексів гігієнічної та виробничої гімнастики, здобуття прикладних знань і вмінь організаторської, інструкторської та суддівської роботи з ФКіС та ін.

ППФП на самодіяльних заняттях студентів у позанавчальний час має декілька форм і заняття прикладними видами спорту або їх елементами під керівництвом викладачів-тренерів і громадських інструкторів у секціях спортивного клубу, ДТСААФ, в оздоровчо-спортивному таборі, самостійно у режимі робочого дня і у вільний час на учбових і виробничих практиках, у канікулярний час.

Однієї із форм ППФП є масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи. Важливу роль має насичення програми цих заходів прикладними видами спорту або їх елементами. Наприклад, для майбутніх спеціалістів, які готуються для роботи у польових умовах та в експедиціях (геологи, географи і т.ін.), на літній навчальній практиці проводяться Спартакіади, до програми яких включаються “геодезичні естафети”. Регулярне проведення подібних спортивних змагань студентським спортивним клубом, кафедрою ФВ і профілюючими кафедрами сприяє підвищенню якості та ефективності ППФП.

Конкретна програма, зміст теоретичних і практичних занять і залікових нормативів, а також вибір форм ППФП розробляються кафедрами ФВ для кожного ВНЗ (факультету) на підставі ретельного вивчення умов і характеру майбутньої трудової діяльності студентів.

Слід зазначити, що проблема нормативних критеріїв ППФП поки що вирішена лише частково і головним чином у першому наближенні, що пояснюється, як значною кількістю існуючих професій, так і їх динамічним обновленням, а також недостатньо масовим розгортанням досліджень у цьому напрямку. Чітке визначення адекватних нормативів ППФП передбачає, перш за все, ретельну проробку професіограм.