Вікова періодизація психічного розвитку дітей дошкільного віку.

Вікова періодизація психічного розвитку дітей дошкільного віку.

Терміни “періодизація”, “вік”, “віковий період”, “розвиток” і відповідні їм поняття взаємопов’язані між собою. Визначимо їх змістове навантаження.

Періодизація – розчленування процесу розвитку на періоди, які відрізняються один від одного певними ознаками. Вік – конкретний, відносно обмежений у часі рівень розвитку. Як писав Л.Виготський, “це цілісне, динамічне утворення, структура, що визначає роль і питому вагу кожної окремої лінії розвитку”. Віковий період (за Л.Виготським) визначає цикл дитячого розвитку. Має свою структуру і динаміку, свої визначені межі. Хронологічні межі – абстрактне поняття, бо, як правило, вони “плавають”, тобто можуть зсуватися в той чи інший бік, коли мова йде про конкретних дітей. Адже кожна дитина проходить один і той самий шлях розвитку і ту ж послідовність його фаз. Але одна дитина може довше затриматися у одній із фаз розвитку, інша – пройти її швидше. Тривалість фаз у різних дітей теж різна: в одних вони тривають довше, в інших – минають “різко і швидко, стрибком”.

Кожному віковому періоду притаманні так звані “вікові особливості” дитини, які можна умовно розділити на дві групи: 1) тимчасові особливості дітей, тобто ті, які притаманні тільки певному вікові і не зберігаються на наступних вікових ступенях розвитку (лякливість, повна довіра дітей до всього тощо); 2) постійні особливості, тобто ті, які не зникають з переходом до нового вікового періоду, а лише зазнають певних змін (закріплюються або послаблюються). Л.Виготський в основу своєї моделі періодизації поклав теорію кризових і стабільних періодів та вікових новоутворень. Таким чином, на підставі вищевикладених міркувань Л.С.Виготський представив періодизацію психічного розвитку:

- криза новонародженості; - період немовляти (2 міс-1 рік);

- криза 1 року;

- раннє дитинство (1-3 роки);

- криза 3 років;

- дошкільний вік (3-7 років);

- криза 7 років;

- шкільний вік (7-13 років); - криза 13 років;

- пубертатний період (13-17 років); - криза 17 років.

Заслуга Л.С.Виготського полягала й у тому, що він розділив схеми періодизації дитячого розвитку за теоретичними основами на три групи. Принципи підходу до періодизації дитинства, розроблені Л.Виготським, були конкретизовані Д.Ельконіним. За основу ним були взяті три критерії: соціальна ситуація розвитку; домінантний вид діяльності; центральне вікове новоутворення.

Отже, можна сказати, що кожен віковий період характеризується соціальною ситуацією розвитку, ведучим видом діяльності, віковими новоутвореннями. Кризи (переломні моменти у розвитку дитини) при цьому виступають віковими межами кожного з періодів. Модель періодизації Д.Ельконіна – найбільш поширена у психології.

Дитяча психологія як наука: предмет, завдання, методи та зв’язок з іншими науками.

Дитяча психологія разом із педагогікою, фізіологією, педіатрією та іншими науками вивчає дитину, розвиток її психіки протягом перших семи років життя.

Дитяча психологія (грец. psyche - душа і logos - слово, вчення) - галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.

До сфери дійсності, що становить предмет дитячої психології, належить певне коло явищ. Зокрема, наступні.

1. Психічний розвиток дитини на різних етапах її індивідуального життя. Лінії психічного розвитку – це, по-перше, виникнення і вдосконалення психічних процесів (пізнавальних та емоційно-вольових), по-друге, становлення особистості (характеру, спрямованості, мотивації), по-третє, розвиток різних видів діяльності особистості.

2. Важливою проблемою дитячої психології є періодизація психічного та особистісного розвитку людського індивіда. Розглядаються динамічні (характеристики процесу змін) та змістові (новоутворення особистості, аналіз психіки на кожному віковому етапі) закономірності психічного та особистісного розвитку дитини.

3. Психічний розвиток в усіх його основних лініях нерозривно пов’язаний із націленими розвивальними впливами на підростаючу особистість з боку оточуючих людей – насамперед, батьків, педагогів. У такому разі розвиток прийнято називати формуванням психічних якостей підростаючої особистості, що також входить до явищ, що їх вивчає дитяча психологія.

4. Враховуючи те, що розвиток психіки і особистості дитини тісно пов’язаний із біологічними та соціальними умовами, дитяча психологія досліджує співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, дозрівання організму) й суспільних факторів на різних етапах онтогенезу, а також в історичному контексті.

Тому предметом дитячої психології є загальні закономірності психічного розвитку в онтогенезі (індивідуальному розвитку), його вікових періодів, причин і механізмів переходу від одного періоду до іншого, їх характерних ознак і психологічних механізмів, її специфіка полягає в необхідності дослідження не лише психічних процесів і якостей, але і законів, закономірностей їх виникнення та становлення. Дитяча психологія є молодою наукою. Зародилась вона наприкінці XIX ст. з виходом книги німецького вченого-фізіолога Вільгельма Прейєра (1841-1897) «Душа дитини», у якій подано нотатки щоденних спостережень автора за розвитком свого сина.

У філософії дитяча психологія запозичила загальнофілософські методи пізнання, знання загальних законів розвитку, що дало змогу їй знайти правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, розкрити процес виникнення свідомості, набуття нею соціальних якостей, залучення до вселюдського досвіду. Дитяча психологія послуговується загальнопсихологічними знаннями про психіку людини, без яких неможливе психологічне вивчення діяльності дитини, її психічних станів і процесів, властивостей особистості. Знання загальнопсихологічних закономірностей допомагає дослідити і спрогнозувати появу новоутворень у психічному розвитку дитини. Послуговується дитяча психологія надбаннями анатомії і фізіології, особливо даними про розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини.

Активно взаємодіє дитяча психологія з педагогікою, яка потребує знань закономірностей та особливостей психічного життя дитини, перебігу процесів у її психіці тощо.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дитини дошкільного віку. Структура сюжетно-рольової гри.

Провідна діяльність у дошкільному віці – сюжетно-рольова гра. Педагогів вона цікавить як така форма активності дитини, у якій виникають новоутворення даного віку, а також як найважливіший засіб корекції відхилень у розвитку дошкільника.

Д. Б. Ельконін виділяє чотири рівні розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника. Кожен рівень характеризується специфічним змістом, співвідношенням ігрових дій та ролей, структурою ігрових дій.

У 3-5 років формуються перший та другий рівні.

І рівень

1) Зміст гри – дії з предметами, спрямовані на співучасника. Характерні ігрові дії – годування без врахування послідовності і «меню».

2) Ігрові ролі не визначають дій, а навпаки. Діти себе не називають іменами ролей, ролі теж не позначають словом. При розподілі ролей відповідні рольові дії не узгоджуються, між ними відсутні взаємозв’язки.

3) Ігрові дії одноманітні, складаються із послідовності стереотипних повторюваних операцій.

4) Ігрові дії не утворюють логічної послідовності.

ІІ рівень

1) Зміст і головне у грі – дії з предметами.

2) Діти прагнуть до відповідності ігрової дії реальній.

3) Діти називають ролі. Виконання ролі полягає у реалізації відповідних ігрових дій.

4) Логіка ігрових дій визначається життєвою послідовністю. Ланцюжок дій збільшується: приготування їжі – накривання столу – годування – відпочинок.

5) Порушення у послідовності ігрових дій дітьми не приймається, але вони це нічим не мотивують.

У 5-7 років виявляються третій та четвертий рівні.

ІІІ рівень

1) Основний зміст – виконання ігрової ролі, відповідних їй дій. З’являються ігрові дії, у яких відбивається характер відносин з іншими ролями гравців; наприклад, «вихователь» дитсадка звертається до «кухаря»: «Приготуйте їжу».

2) Ролі розподілені до початку гри і визначають поведінку гравця.

3) Логіка ігрових дій визначається роллю. Дії урізноманітнюються. З’являються звертання до партнерів у відповідності до співвідношення ролей.

4) Порушення послідовності ігрових дій викликає протест дитини: «Так не буває». Ігрова роль визначає правила поведінки гравця.

Порушення правил гри найчастіше помічають партнери, а дитина намагається виправити «помилку».

ІV рівень

1) Основний зміст – виконання ігрових дій, пов’язаних із ставленням до інших людей, ролі яких виконують гравці: наприклад, дають вказівки «йдіть до столу, тільки помийте руки»; оцінюють «тримай руку як слід», схвалюють.

2) Роль гравця зберігається на протязі гри. Ролі різних гравців взаємопов’язані. Мовлення дитини у грі визначається її роллю.

3) Чітка послідовність ігрових дій відтворює реальну логіку подій життя людини. Дії різноманітні, за чіткими правилами, які дитина обґрунтовує посиланням на реальні наслідки їх порушення: «не можна морозиво перед обідом їсти, бо зникне апетит».

4) Порушення логіки ігрових дій та правил дітьми відхиляється, що мотивується підкресленням їх раціональності.

Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкільника є сюжетно-рольова гра, яка виникає на межі раннього і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного дитинства.

Сюжетно-рольова гра – образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Роль об’єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображену у грі сферу соціальної дійсності.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в «гості», «сім’ю», «дитячий садок», а й у «будівництво моста», «запуск космічного корабля» тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5-річних – до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими є ігри з побутовим сюжетом («сім’я»); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами («залізниця», «будівництво», «лікарня», «дитячий садок», «магазин»); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом («космос», «війна», «вибори» тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного віку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а намагаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій відбувається перехід до розумових дій. Поступово з’являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою залежить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м’яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше предметом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: камінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову ситуацію.

Вікова періодизація психічного розвитку дітей дошкільного віку.

Терміни “періодизація”, “вік”, “віковий період”, “розвиток” і відповідні їм поняття взаємопов’язані між собою. Визначимо їх змістове навантаження.

Періодизація – розчленування процесу розвитку на періоди, які відрізняються один від одного певними ознаками. Вік – конкретний, відносно обмежений у часі рівень розвитку. Як писав Л.Виготський, “це цілісне, динамічне утворення, структура, що визначає роль і питому вагу кожної окремої лінії розвитку”. Віковий період (за Л.Виготським) визначає цикл дитячого розвитку. Має свою структуру і динаміку, свої визначені межі. Хронологічні межі – абстрактне поняття, бо, як правило, вони “плавають”, тобто можуть зсуватися в той чи інший бік, коли мова йде про конкретних дітей. Адже кожна дитина проходить один і той самий шлях розвитку і ту ж послідовність його фаз. Але одна дитина може довше затриматися у одній із фаз розвитку, інша – пройти її швидше. Тривалість фаз у різних дітей теж різна: в одних вони тривають довше, в інших – минають “різко і швидко, стрибком”.

Кожному віковому періоду притаманні так звані “вікові особливості” дитини, які можна умовно розділити на дві групи: 1) тимчасові особливості дітей, тобто ті, які притаманні тільки певному вікові і не зберігаються на наступних вікових ступенях розвитку (лякливість, повна довіра дітей до всього тощо); 2) постійні особливості, тобто ті, які не зникають з переходом до нового вікового періоду, а лише зазнають певних змін (закріплюються або послаблюються). Л.Виготський в основу своєї моделі періодизації поклав теорію кризових і стабільних періодів та вікових новоутворень. Таким чином, на підставі вищевикладених міркувань Л.С.Виготський представив періодизацію психічного розвитку:

- криза новонародженості; - період немовляти (2 міс-1 рік);

- криза 1 року;

- раннє дитинство (1-3 роки);

- криза 3 років;

- дошкільний вік (3-7 років);

- криза 7 років;

- шкільний вік (7-13 років); - криза 13 років;

- пубертатний період (13-17 років); - криза 17 років.

Заслуга Л.С.Виготського полягала й у тому, що він розділив схеми періодизації дитячого розвитку за теоретичними основами на три групи. Принципи підходу до періодизації дитинства, розроблені Л.Виготським, були конкретизовані Д.Ельконіним. За основу ним були взяті три критерії: соціальна ситуація розвитку; домінантний вид діяльності; центральне вікове новоутворення.

Отже, можна сказати, що кожен віковий період характеризується соціальною ситуацією розвитку, ведучим видом діяльності, віковими новоутвореннями. Кризи (переломні моменти у розвитку дитини) при цьому виступають віковими межами кожного з періодів. Модель періодизації Д.Ельконіна – найбільш поширена у психології.