Особливості розвитку спілкування дорослого і дитини у дошкільному віці

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні).

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитаннями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги дорослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнення дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мотиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілкування дитини з дорослими є одним з вирішальних чинників її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим.

У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізнавальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залученню до дослідження навколишнього світу.

Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкільника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. За даними досліджень, 52% вихованців дошкільних закладів надають перевагу у спілкуванні мамі, 13% - вихователю, 10% - татові.

Спілкування з дорослими є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення її до суспільно-історичного досвіду людства. Організація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

ТАБЛИЦЯ
Психічний розвиток дитини у фазі новонародженості та немовлячому віці: загальна характеристика.

Перший період життя дитини триває кілька тижнів. Новонароджена дитина проявляє активність, що ґрунтується на вроджених безумовних рефлексах, тому поведінка дитини як така, що будується на вироблених за життя реакцій, відсутня. Активність малюка обмежена моментами задоволення біологічних потреб у їжі, у теплі тощо. Народжуючись як біологічна істота, новонароджений у соціальному оточенні швидко набуває соціальних ознак.

У поведінці новонародженого проявляються різноманітні життєво необхідні рефлекси, які забезпечують пристосування організму до умов навколишнього середовища, є реакцією на дію зовнішніх і внутрішніх подразників. Так, відразу після народження включаються рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу).

Рефлекси новонародженого – рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зникає на 2-4-му місяці її життя.

Систему основних рефлексів новонародженого утворюють:

а) захисний, який вберігає організм від шкідливих і сильних впливів, необхідний для виживання і зберігаються упродовж усього життя людини;

б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на контакт із подразником;

г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина починає ссати вкладений в її рот предмет. Цей рефлекс найважливіший для новонародженого;

ґ) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво важливого пристосувального значення. Таким є рефлекс повзання (доторкання до підошв викликає рефлекторне відштовхування); рефлекс підкидання ручок (рефлекс Моро), коли дитині загрожує падання або у відповідь на сильний звук вона різко піднімає вгору та опускає руки або долоньки, ніби готові схопити щось;

д) плавальний, завдяки якому новонароджений не потоне, оскільки борсання утримає його на воді.

Більшість вроджених реакцій необхідна для життя дитини, допомагає їй пристосовуватися до нових умов існування.

Новонародженому притаманне лише зародження психічного життя (виразність рухів, стан радості і суму, гніву і страху, здивування і роздумів; інстинктивні рухи, пов’язані з голодом, ситістю, задоволенням тощо). Ці прояви можна спостерігати відразу після народження.

Результатом першого досвіду спілкування новонародженого із близькими дорослими виступає поява в нього потреби у спілкуванні і співробітництві з дорослими. Перші прижиттєві реакції малюка виникають у контексті його спілкування з дорослими, зокрема під час годування дитини матір’ю.

Погляд дитини зосереджується на обличчі матері, дитина ніби завмирає, прислуховуючись до голосу матері. Ці реакції отримали назву зорового та слухового зосередження, яке становить основу для подальшого формування поведінки дитини.

Під впливом умов, створених дорослими, помітно змінюється емоційне життя малюка. Саме в емоційній сфері психіки дитини формується важливе новоутворення – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напрямі дорослого. Потреба малюка у спілкуванні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній діяльності немовлячого віку.

Поява «комплексу пожвавлення» як першої форми поведінки дитини свідчить про завершення періоду новонародженості й про початок дитинства.

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості. Найважливіші новоутворення у психіці немовляти формуються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв’язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав «Ми».

Провідноюдіяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситуативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування.

До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.

Емоційне спілкування – спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, Інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими – ситуативно-діловий, спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спільна дія.

Перший рік життя є довербальним періодом розвитку, коли створюються важливі передумови засвоєння мовлення, які визначають подальший мовний розвиток дитини.

Немовля ще не розуміє значення того, що йому говорять. У першій половині 1-го року життя воно особливо реагує на ритмічно-мелодійні звуки голосу людини, у другому – зі всіх голосових впливів дорослого виокремлює звуки мовлення. Особливо чутливе до інтонації, з якою до нього звертається дорослий, до міміки, якою супроводжуються висловлювання.

Реагувати на слова дорослих дитина починає дуже рано: вже на 3-му тижні вона зосереджується на голосі; на 2-му місяці - перестає кричати, якщо з ним розмовляють, зосереджується на обличчі дорослого. У другій половині 1-го року життя встановлює зв’язок між словом і предметом або дією.

Особливості психічного розвитку дитини до 1 року пов’язані зі зміцненням опорно-рухового апарату організму дитини, на основі якого виникає здатність дитини захоплювати й втримувати предмети у руках.

У II півріччі з’являються маніпуляційні дії. Значення маніпуляцій з предметами в тому, що дитина оволодіває суспільними способами використання предметів, засвоюючи їх функції й призначення.

У процесі маніпулятивних дій з предметами зароджується наочно-дійове мислення. Для того, щоб мислити, дитині потрібно одночасно діяти з предметами. Таким чином, дитина набуває певної незалежності від дорослого, пов’язаної із її фізичним розвитком (рука втримує предмети, дитина сама пересувається). Тепер малюк сам може вибирати об’єкт, з яким діятиме.