Особливості психічного розвитку дітей раннього віку: новоутворення, розвиток мовлення, зародження нових видів діяльності, криза трьох років

Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення – засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка. Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках «дитина – предмет – дорослий». Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів використання предметів. Дитина виконує індивідуальну дію відповідно до заданого дорослим зразка, інакше вона не зможе досягти правильного результату. Тому провідною для неї стає предметнадіяльність, а ситуативно-ділове спілкування – засобом її здійснення.

Отже, у процесі предметної діяльності, послуговуючись ситуативно-діловим спілкуванням, дитина під керівництвом дорослого оволодіває умінням діяти з предметами відповідно до їх функціонального призначення. Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оволодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток предметної діяльності. Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчившись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з’являються нові можливості пізнання світу.

Доступність усе більшої кількості предметів. До року дитина могла гратися з іграшками, які давали їй дорослі. Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку є дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває іншої якості. Така рухова активність має важливе значення для розвитку моторики, вироблення точності й узгодженості рухів дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають ігровими і трудовими. Вони ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна назвати грою.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано, то наприкінці раннього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, запам’ятати і виконати кілька вимог.

Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами.

Розширення контактів дитини з навколишнім середовищем. Дитина раннього віку починає орієнтуватися в просторі.

Важливим новоутворенням раннього дитинства є оволодіння предметною діяльністю, яка виникає на його межі з немовлячим віком і полягає у засвоєнні та виконанні предметних дій. Під час оволодіння предметними діями дитина опановує необхідні для цього психічні дії та якості. У формуванні самостійної предметної діяльності дитини виокремлюють три етапи:

1) предметні маніпуляції 5-6-місячних дітей, які через 2-4 місяці перетворюються на орієнтувальні дії;

2) предметно-специфічні дії, що виникають наприкінці першого року життя. Вони відрізняються від маніпуляцій (наприклад, схоплювання, утримання, стиснення м’яча) і орієнтувальних дій (ритмічне стискання, колове облизування, натискання пальцем, повторне кидання м’яча), оскільки мають на меті отримання зовнішнього результату (сильні удари м’ячем об підлогу, щоб підскочив). Поступово дитина засвоює правильні дії з предметами: м’яч котить, автомобіль штовхає, ляльку кидає на ліжко, піраміду збирає і розбирає;

3) виникнення предметно-опосередкованих дій, для виконання яких використовують знаряддєві операції (діти з початку 2-го року життя їдять з допомогою ложки, використовують візочок для катання ляльки, машинки для перевезення кубиків). Значущими для розвитку дитини є співвідносні та знаряддєві дії. Вони ознайомлюють дитину із найпростішими знаряддями, діями з ними, водночас активізуючи пізнавальні процеси, розвиваючи вправність рук.

Співвідносні дії – дії, мета яких полягає у приведенні двох або декількох предметів, їх частин у певні просторові відношення.

Знаряддєві дії – дії, в яких один предмет (знаряддя) використовується для впливу на йнші предмети.

Як співвідомості, так і знаряддєві дії дитини сприяють її розвитку. Тому дорослий повинен брати активну участь у цьому процесі, керуючи ним і спрямовуючи дитину на самостійну діяльність із застосуванням найпростіших знарядь.

У ранньому дитинстві відбувається перехід до предметної діяльності, яка стає провідною упродовж цього періоду. У ній дитина вперше відкриває функції предметів. У процесі предметної діяльності активно розвивається і мовлення дитини. На адаптацію до нових умов, розвиток її інтелектуальних, особистісних якостей особливо позитивно впливає спілкування з дорослими. Ставлення дорослого до дитини і характер предметної діяльності створюють позитивну самооцінку («Я хороший»).

Зміст початкових ігор обмежується двома-трьома діями, наприклад, годуванням ляльки або тварин, укладанням їх спати.

Особливого значення набуває мовлення у ранньому віці, коли воно виникає, починає розвиватися і разом з ним розвивається психіка дитини.

З мовленням пов’язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку. Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв’язку з умінням ходити.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить повільно. У цей період вона засвоює від 30-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. Значно ініціативнішою дитина стає після того, як їй виповниться 1,5 року. Вона не лише вимагає називати предмети, а сама пробує вимовляти слова, якими ці предмети називають. Усе це помітно підвищує темп розвитку її мовлення: до кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го – до 1500.

Розвиток словника дитини є процесом нерівномірного накопичення різних слів. Слів-предметів у неї завжди більше, ніж слів-дій; слів-відношень більше, ніж слів-ознакУ словнику дітей 3-го року життя переважають іменники, які позначають засоби пересування, предмети побуту, об’єкти живої природи. Пасивний словник переважає активний в 1,2-1,3 раза.

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з’являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо.

Криза трьох років – зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого – ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім’ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції – страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.