ТіМФВ як наукова і навчальна дисципліна та її зв’язок з іншими дисциплінами

ТіМФВ як наукова і навчальна дисципліна та її зв’язок з іншими дисциплінами

Теорія і методика фізичного виховання - наука про загальні закономірності, які визначають зміст і форми побудови фізичного виховання як педагогічно-організованого процесу у системі виховання людини.

Узагальнюючи наукові і практичні дані, теорія фізичного виховання розкриває суть завдань, які повинні бути вирішеними у процесі фізичного виховання, визначає принципові підходи, ефективні засоби і методи реалізації цих завдань, з’ясовує і розробляє оптимальні форми побудови процесу фізичного виховання з врахуванням етапу вікового розвитку людини, умов життєдіяльності.

ТіМФВ має зв’язок з іншими дисциплінами. Їх можна поділити на дві групи:

1. Дисципліни гуманітарного характеру: соціологія, історія і організація фізичної культури, психологія і педагогіка.

2. Біологічні дисципліни: анатомія, фізіологія, біохімія, медицина і гігієна, біомеханіка, лікарський контроль та інші.

Теорія і методика фізичного виховання як профілююча і учбова дисципліна формує систему фундаментальних знань, яка визначає професійну діяльність в межах фізичного виховання. ТіМФВ є наукою про загальні закони управління процесом фізичного виховання.

Знання вчителем ТіМФВ є ведучою умовою розвитку його педагогічного мислення, творчого вирішення проблем фізичного виховання на будь-яких його рівнях.

Предметом вивчення ТФВ є встановлення загальних закономірностей фізичного виховання як соціального явища.

Предметом вивчення методики фізичного виховання є встановлення ч закономірностей фізичного виховання і реалізація загальних закономірностей в педагогічному процесі, який має конкретну направленість.

Закономірності ФВ, які виражаються через спеціальні методи пізнання і перетворення фізичного стану людини складають одну з головних методологій - методологію ФВ. Теорія і методика фізичного виховання як учбова дисципліна забезпечує методологічну підготовку в сфері фізичного виховання. Все це обумовило створення двох навчальних дисциплін під одною назвою ТіМФВ. По характеру предметів вивчення вона входить в систему педагогічних наук.

Методи дослідження в ТіМФВ.

Як і будь яка інша наука ТіМФВ користується науковими дослідженнями. За їх допомогою можна вияснити як впливають на людину засоби фізичного виховання, яку методику слід застосовувати для досягнення очікуваних результатів, як виявити обдарованих людей, як правильно побудувати процес спортивного тренування, як краще організувати колектив займаючихся.

Для успішного проведення наукового дослідження чітко визначаються загальні і спеціальні завдання (загальні, часткові). Вибираються найбільш необхідні методи дослідження. Всі методи дослідження можна поділити на 2 групи:

1 група методів отримання матеріалів для дослідження;

2 група методів обробки одержаного матеріалу.

До першої групи відносяться:

1. Методи спостереження.

2. Методи експерименту.

3. Методи вивчення документів і матеріалів.

4. Методи опитування (бесіда, вивчення анкетних даних, думка людей та ін.)

Метод спостереження - дослідник спостерігає за ходом навчального процесу і його результатами. Цей метод застосовують коли необхідно вивчити процес фізичного виховання в тому вигляді в якому він проводиться.

Метод експерименту - для такого методу навчального процесу спеціально організовується. 4-д дослідник створює певні умови, вплив яких на займаючих хоче вивчити.

Метод вивчення документу і матеріалу - застосовується коли необхідно узагальнити досвід минулого, або коли педагогічний процес не піддається спостереженню.

Методи опитування (можна записати розмову, заповнити анкету і т.д.).

Методи обробки отриманих матеріалів (результат):

а) метод логічних закінчень;

б) метод математичної обробки матеріалів (результат).

Ці методи можуть доповнювати один одного.

Завершує кожне наукове дослідження теоретичний аналіз одержаних результатів і висновки для практики або подальшого розвитку ТіМФВ.

Фізичне виховання є педагогічний процес. Тому ми більшу увагу будемо приділяти педагогічним методам. Є 4 групи методів:

1. Соціологічні (анкетування, соціометрія).

2. Педагогічні.

3. Медико - біологічні.

4. Фізіологічні.

Педагогічні: бесіда, аналіз документів, моделювання, спостереження, експеримент.

Бесіда - метод отримання інформації на основі комунікації.

Аналіз документів - метод збору даних при якому документи використовуються в якості головного джерела інформації. Документи можна групувати по різним основам:

1) по способу фіксування інформації (письмові, друковані);

2) безособисті і особисті документи (персонофікація);

3) в залежності від статусу джерела (офіційні і неофіційні);

4) по джерелам інформації (первинні - пряме спостереження, вторинні - узагальнюючі).

Розроблені методи якісного і кількісного аналізу документів серед яких слід відмітити біографічний метод (метод аналізу особистих документів) і контингент аналізу (аналіз змісту досліджуючого тексту).

Кожна наука є по суті системою понять про ту чи іншу галузь об’єктивної реальності. Педагогіка як наука концентрує в собі величезну кількість понять про найрізноманітніші аспекти виховання, освіти і навчання дітей і дорослих.

Результативність педагогічного процесу зумовлюється безмежною кількістю обставин часу і місця.

Суспільство зацікавлене в тому щоб в будь якій галузі навчально-виховної діяльності досягати найкращих результатів при можливо найменших затратах. Це зумовлює життєву потребу в педагогічних пошуках і дослідженнях.

Науково-дослідна робота є творчою роботою. Це значить, що і педагогічні дослідження обов’язково мають на увазі створення нового, винайдення нових форм, засобів, прийомів навчально-виховної роботи. Узагальнюючи надбання практичного досвіду педагогічна наука повинна випереджати практику, дивитися в майбутнє, бачити перспективу. Необхідною передумовою проведення наукових досліджень є достатня теоретична озброєність дослідника, широка обізнаність його з літературою з обраної теми.

Процес дослідження в галузі педагогіки передбачає здійснення таких основних етапів:

Моделювання - дослідження психічних процесів і стану особистості, міжособистісних і міжгрупових відносин за допомогою їх реальних і ідеальних математичних моделей. (Модель спеціальної підготовки, профілю фахівця, модель формування різних управлінських ланок).

Спостереження - систематичне і ціленаправлене сприйняття психічних і соціальних проявів з метою вивчення специфічних змін в певних умовах і пошуках змісту цих проявів.

Тестування - метод психологічної діагностики який має певну шкалу значень. Процес тестування може бути поділений на 3 етапи:

1. вибір тесту;

2. його проведення;

3. підсумок результатів.

Розрізняють тести досягнень, інтелекту, особистісні, проективні та тести міжособистісних відношень.

Експеримент - один із основних методів. Являє собою дослідження явищ виховання і навчання в спеціально організованих і строго контрольованих дослідником умовах. При проведенні експерименту навчальний процес дещо змінюється. Правильно організований експеримент дає можливість точно і об’єктивно розкрити зв’язки в залежності між певними педагогічними явищами, факторами, засобами.

Залежно від мети і характеру дослідження експеримент може бути констатуючим (попереднє вивчення стану справи) і перетворюючим (створення нових умов для розв’язання поставленого завдання), природнім (у звичайних умовах) і лабораторним (у спеціально-створених обставинах), тривалим і короткочасним.

Дані експерименту точно фіксуються, піддаються в багатьох випадках кількісній, математичній обробці, перевіряються результатами спостережень.

Метод вивчення педагогічної документації (плани, звіти, конспекти, щоденники). Ефективність цього методу залежить від уміння дослідника знаходити в документах головне, типове, характерне, глибоко аналізувати матеріали і бачити за ними реальні факти й справжні дії людей.

Дослідна бесіда (тема підбирається).

Теоретичного аналізу (дослідження) - заключна, підсумкова стадія дослідження. Провідний пізнавальний метод який пронизує собою всі етапи наукового вивчення проблеми виховання, освіти і навчання.

Разом з тим є багато педагогічних проблем, що потребують комплексної розробки - спільного і різностороннього вивчення різних галузей науки. Особливо це стосується проблем, що виникають на стиках педагогіки з соціологією, загальної і вікової психології, фізіології, етикою, правознавством та інше.

Таким чином, через поєднання різних методів наукового дослідження, а також через комплексну розробку силових проблем можна зробити справді наукові узагальнення і дати обґрунтовані вказівки і рекомендації для практики.

3. Зміст поняття „фізична культура”, її ціннісний, діяльнісний та результативний аспекти

Фізична культура - це сукупність досягнень суспільства в справі створення і раціонального використання спеціальних засобів, методів і умов для ціленаправленого фізичного вдосконалення людини.

Фізична культура це частина загальної культури, тому рівень її розвитку залежить від рівня соціального і економічного розвитку суспільства. Фізична культура має багато функцій. Слід знати про такі як: нормативна, інформаційна (розповсюдження і накопичення, передача від покоління в покоління), комунікативна (спілкування), естетична, біологічна (потреба в русі, покращення фізичного стану).

Функції лежать в основі кваліфікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова фізична культура, спорт, прикладна і оздоровча фізична культура.

Базова фізична культура - забезпечує фізкультурну освіту і фізичну підготовку людини. Фундаментальною частиною базової фізичної культури є шкільна фізична культура. Базова фізична культура включає подальшу фізичну підготовку, що забезпечує більш високий рівень фізичної підготовленості.

Спорт - забезпечує найбільш значну степінь розвитку фізичних можливостей людини. Масовий спорт входить в склад базової фізичної культури. Спорт вищих досягнень являє собою особливу сферу фізичної культури.

Спорт вищих досягнень являє собою особливу сферу фізичної культури. Спорт професіональний (приносить прибуток). Спорт Олімпійський - перемога на Олімпійських іграх.

Аматорський спорт - задоволення природних потреб людини у рухах. Ґрунтується на потребі і мотивації.

Інвалідський спорт - параолімпійські ігри.

Заняття спортом - діяльність спрямована на вирішення задач фізичного виховання за рахунок впровадження в процес, головним чином, однієї спортивної вправи.

Спортивне тренування - форма занять спортом, спрямованих на оволодіння технікою і тактикою обраного виду, на досягнення максимального рівня розвитку рухових здібностей, розвиток деяких сторін техніки з метою підготовки до участі в змаганнях (А.А.Тер-Ованесян).

Прикладна фізична культура поділяється на професійну, прикладну і військово-прикладну. Вона є включена в сферу професійної діяльності, а також в систему спеціальної підготовки в залежності від конкретних вимог і умов професії.

Оздоровча фізична культура - відновлення тимчасово втрачених функціональних можливостей організму. Гігієнічна фізична культура - покращення стану організму.

 

4. Характеристика поняття „фізичний розвиток”. Показники, що характеризують фізичний розвиток людини.

 

Фізичний розвиток - це природній процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму людини. В ході розвитку можна виділити 3 фази:

1. підвищення рівня;

2. відносна стабілізація;

3. поступове зниження фізичних можливостей людей, найбільш бурний розвиток в дошкільному і молодшому шкільному віці, але він продовжується протягом всього періоду навчання в школі.

Передумовою фізичного розвитку є природні задатки дитини. Ці задатки передаються по спадковості, тому високих спортивних результатів досягне не кожен учень. Передумовою фізичного розвитку є природні задатки дитини. Ці задатки передаються по спадковості, тому високих спортивних результатів досягає не кожен. Вимірюється степінь розвитку форм і функцій організму (вага, довжина тіла, ЖЕЛ, ЧСС, артеріальний тиск тощо).

 

5. Характеристика поняття „фізичне виховання”. Взаємозв’язок фізичного виховання з іншими сторонами виховання.

 

Фізичне виховання - організований процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних заходів та деяких інших засобів з метою формування таких якостей і набуття знань, вимогам суспільства або інтересам особистості.

Фізичне виховання - це педагогічний процес направлений на вдосконалення морфологічних функціональних, моральних і вольових проявів людини. Оволодіння знаннями, вміннями і навичками для досягнення певних результатів. Коли мова йде про фізичне виховання, то мається на увазі: зміцнення здоров’я, розвиток фізичних сил і виховання вольових якостей.

У фізичному вихованні є дві сторони: фізична освіта і виховання фізичних якостей.

Фізична освіта включає: набуття певних знань, вмінь і навиків виконувати фізичні вправи і вміння застосовувати їх в житті.

Виховання фізичних якостей включає: підвищення результативності в силових і швидкісних проявах, покращення витривалості, гнучкості і спритності. Ці сторони тісно пов’язані між собою (наприклад: якщо повторюються бігові вправи то виховується сила і т.д. закріплюється і вдосконалюється техніка).

Фізичне виховання – організований педагогічний процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних міроприємств та деяких інших засобів з метою формування таких якостей і набуття знань, вимогам суспільства або інтересам особистості. Процес фізичного виховання не може бути відірваний від процесу фізичного розвитку. Коли ми чомусь навчаємось то ми одночасно сприяємо і вихованню (розвитку) рухових якостей, наприклад - так, під час пересування на лижах виховується витривалість, спритність, сила і швидкість. Коли мова йде про фізичне виховання, то мається на увазі: зміцнення здоров’я, розвиток фізичних сил і виховання вольових якостей. Таким чином, управління фізичним розвитком і фізкультурна освіта разом становлять єдиний процес фізичного виховання.

Мета фізичного виховання - адекватний вплив на фізичний розвиток людини в залежності від періодів і етапів процесу. Фізичне виховання завжди здійснюється по визначеній системі в поняття якого входить не тільки педагогічний процес, але й спеціальні форми організації людей, програми, нормативні вимоги. Фізичне виховання завжди становить основу системи.

6. Характеристика поняття „спорт”. Соціальні функції спорту.

7.Характеристика поняття „система фізичного виховання

Система фізичного виховання - це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання, а також організацій і установ здійснюючих і контролюючих його. Кожна система фізичного виховання має певну ідейну направленість, а також вона направлена на підготовку людини до певної діяльності, або на конкретне призначення, тому так і називається “фізична підготовка”.

Характеристика засобів фв.

Планування і контроль як функції управління процесом фізичного виховання.

1. Поняття планування.

Як свідчать енциклопедичні словники, план - це заздалегідь визначений порядок, послідовність здійснення накресленої на конкретний період програми \роботи\ з вказівкою її мети, змісту, об'ємів, методів, матеріальних і фінансових засобів, термінів виховання. Тому функції педагогічного планування фізичного виховання полягають у передбаченні очікуваного результату і логічно-формалізованому "проектуванні" того як буде розгортатися процес фізичного виховання в конкретних умовах на основі загальних закономірностей.

Планування навчально-виховного процесу з предмету фізична культура суттєво відрізняється по своєму змісту від планування по інших навчальних предметах. Це обумовлено специфікою навчання руховим діям і необхідністю поруч з рішенням освітніх та виховних задач цілеспрямовано впливати на фізичний розвиток учнів.

Процес планування фізичного виховання знаходить своє відображення в конкретних документах планування: державних і тих, що складає безпосередньо сам вчитель. Тому в практиці під плануванням розуміють складання методично обгрунтованої документації, що формує систему навчання і виховання. Реальне планування потребує добре організованого обліку.

Функції обліку полягають в об'єктивній оцінці передумов досягнення мети, перевірці змісту, форми побудови і результатів фізичного виховання, порівнянні запланованих і фактично досягнутих результатів, виявленні ступеня відповідності або невідповідності між ними \для внесення необхідних коректив як в сам процес фізичного виховання, так і в параметри плану.

Систематичний облік підказує вчителю найкращу послідовність фізичних вправ, необхідне їх дозування, можливі інтервали відпочинку, оптимальні порції навчального плану - тобто все те, без чого неможливо удосконалювати планування.

Якщо за умови сумлінної реалізації планів кінцеві результати суттєво відрізняються від запланованих, то це свідчить про помилки в системі планування. При цьому перевіряють: - чи всі несприятливі фактори враховані при плануванні; -піддають ревізії систему педагогічного впливу. Оцінюють: - реальність висунутих педагогічних завдань \Б.М.Шиян, 1993\.

Планування завершується підсумковим контролем, що є вихідними даними для планування наступного циклу \навчального року, навчальної четверті, системи уроків\. Таким чином, планування і облік взаємопов'язані дії по забезпеченню ефективності фізичного виховання учнів. Постійний зв'язок планування і обліку обумолюють одну з головних вимог до планування - отже, планування повинно:

Þ забезпечувати можливість оперативного внесення коректив;

Þ спиратися на загальні і методичні принципи ФВ;

Þ бути цілеспрямованим і перспективним;

Þ бути реальним;

Þ бути конкретним;

Þ бути наочним.

 

Сутність системного планування фізичного виховання школярів.

Системний підхід лежить в основі всієї методології наукового пізнання та сучасної соціальної практики. В основі системного підходу знаходиться розглядання об'єктів як систем. Системний підхід потребує розкриття цілесності об'єкту, виявлення всіляких типів зв'язку в ньому та зведення їх в єдину теоретичну картину.

Таким чином системне планування полягає в передбаченні і "проектуванні" всіх факторів, які обумовлюють фізичне виховання як системи. Модельні характеристики фізичного вдосконалення випускників навчально-виховних закладів 3-х ступенів \початкова школа, основна школа, старша школа\ закладені в програмі "Комплексні програми середбньої загальноосвітньої школи. Фізична культура 1-2 класи". \Киів - 1993\, затвердженій Міносвіти.

В процесі навчання руховим діям вирішується завдання забезпечення "базової" рухової підготовки - виховання "школи рухів" \Г.В.Васильков, 1988\, тобто формування певного кола вмінь і навичок, необхідних для повсякденного побуту, праці, оборонної, спортивнрої та інших видів діяльності. Засвоєнні різноманітні фізичні вправи в свою чергу є ефективним засобом зміцнення здоров'я і загартування, тренування і підвищення надійності всіх функцій та систем організму на всі роки життя.

Формування рухових вмінь і навичок - процес довготривалий, який потребує сотень а інколи і тисячі повторень рухових дій. Велике значеність вправ, моторна обдарованість дітей, методика викладання, тощо. Таким чином, в процесі фізичного виховання необхідно керуватися принципом систематичності, передбачивши по станам навачння \початкового розучування, поглибленого, деталізованого розучування, закріплення і подальшого удосконалення рухової дії\ концентрації певних фізичних вправ - учбових завдань на силу, гнучкість, стрибучість і ін. з врахуванням їх прояву в конкретних основних рухових діях \стрибки, метання, лазання і т.д.\

З викладеного виходить, що засвоєння будь-якої нової вправи не повинно починатися з нуля, а з попередньої роботи над серіями спрямованих навчальних завдань по засвоєнню вихідних, проміжних і кінцевих положень засвоєння деяких підводящих вправ, які систематизовані у вигляді "Програм вивчення рухових дій". Програмививчення - це система навчальних завдань, які мають структурну подібність.

При систематичному плануванні недопустимо замикати процес навчання і тренування тільки на уроках фізичної культури. Успіх гарантується добре обгрунтованим зв'язком усіх форм занять: урочних та позаурочних. Спроба поєднати всі форми рухової активності в єдиному документі перспективного планування фізичного виховання в школі зроблена Л.П.Метвєєвим \1991\. Ми розглянемо урочні і позаурочні форми фізичного виховання в наступному питанні лекції.

Здійснення реального планування навчально-виховного процесу з фізичного виховання в загальноосвітній школі з врахуванням принципу систематичного підходу потребує наступних знань:

1) вікові динаміки розвитку різних рухових якостей;

2) рекомендації по об'єму і інтенсивності допустимих фізичних навантажень для учнів різних класів;

3) норми рухової активності по віковим групам;

4) загального режиму для школяра і місцю в ньому рухового режиму \різних форм занять фізичними вправами\;

5) механізмів засвоєння знань, формування рухових вмінь і навичок, технології розвитку рухових якостей;

6) методів організації навчально-виховного процесу, методів навчання, методів виховання;

7) приблизних норм дозування різних вправ: в уроці, в системі уроків;

8) види контролю та критерії успішності, тестів фізичного розвитку і фізичної підготовленості \Г.В.Васильков, 1988\.

Засвоєння цих знань забезпечується вивченням курсу "ТМОФВ школяра" накопиченням студентом різних методичних посібників, розробок, навчальних карток, картотеки літератури \під час семінарських, методичних та практичних занять, самостійної роботи.

 

Рис. 1. Схема переносу фізичних якостей

Перший полягає у позитивній або негативній взаємодії окремих фізичних якостей між собою.

Так, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно діє на прояв швидкості в циклічних рухах.

При розвитку гнучкості збільшується не тільки рухливість у суглобах, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню (Алтер, 2001 та ін). Розвиток загальної витривалості (у певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, яка, у свою чергу, сприяє збільшенню сили м'язів. У той самий час у спринтерів високої кваліфікації може спостерігатися навіть зворотний зв'язок, тобто приріст сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотний зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю.

Другий вид перенесення полягає в тому, що певна фізична якість, яка розвинена за допомогою одних вправ, переноситься (позитивно позначається) на виконанні інших фізичних вправ, виробничих та побутових дій.

Так, наприклад, сила, що розвинена за допомогою вправ з обтяженнями, може сприяти покращанню результатів у штовханні ядра або у роботі вантажника; витривалість, котра розвинена в бігу, буде сприяти покращанню результатів у лижних перегонах і т.д.

Третій вид перенесення – перехресний. Установлено, що витривалість тренованої ноги майже на 45 % переноситься на нетреновану.

При тривалому тренуванні одного (правого або лівого) боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричного нетренованого боку, але із зростанням тренованості і збільшенням тривалості занять ефект перенесення знижується.

 

В онтогенезі людини найбільш тісний позитивний взаємозв’язок між фізичними якостями припадає на дитячий та підлітковий вік. При досягненні статевої зрілості він зменшується, а з повним біологічним розвитком може набувати негативного характеру. Характер взаємозв’язку між фізичними якостями залежить також від рівня фізичної підготовленості. Чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки, чим вищий рівень розвитку фізичних якостей, тим слабкіші позитивні взаємозв’язки та більш можливе виникнення негативного перенесення.

Проте широко відомий факт, що переважна більшість видатних спортсменів мають високі спортивні результати не тільки в обраному виді спорту, а і в багатьох інших, свідчить про те, що висока фізична підготовленість, яка досягнута у процесі спеціалізованого тренування, має досить широке позитивне перенесення. Вона значною мірою сприяє досягненню добрих результатів у процесі виробництва, у побуті та інших видах рухової діяльності. Разом з тим цілком очевидно, що прямої залежності між загальним рівнем розвитку фізичних якостей і результативністю у специфічних видах рухової діяльності не існує. Саме цим обґрунтовується система спеціальної фізичної підготовки у спорті та професійно-прикладному фізичному вихованні.

Природний розвиток систем організму дітей має чітку послідовність і циклічність: етапи прискореного розвитку періодично змінюються фазами уповільненого розвитку. Це стосується і рухової функції школярів. В наукових дослідженнях та досвіді праці встановлено, що організм дітей у зазначені фази, етапи по-різному реагує на засоби ФВ. Одні і ті ж методи за однаковим обсягом та інтенсивністю фізичного навантаження можуть дати різний педагогічний ефект. Він підвищується в період природного вікового прискорення темпів розвитку тієї або іншої рухової якості. Періоди прискореного розвитку тих чи інших рухових якостей називають чутливими (або сенситивними), а також сприятливими (або продуктивними).

Серед сприятливих періодів розвитку рухових якостей вирізняють и (зміни перевищують більше, ніж у 2 рази середньо річну величину приросту показника за 10 років); середньої чутливості (зміни перевищують у 1,5–2 рази середньорічну величину зміни показника), низької чутливості (зміни відповідають середньорічній величині приросту показника). Крім цього, в окремі роки зміна показників менше середньорічної величини їх приросту за 10 років. Ці вікові періоди називають критичними або субкритичними.

Ефективність ФВ школярів залежить від того, наскільки широко використовуються сприятливі можливості для впливу на розвиток рухових якостей в ці чутливі періоди. Рухові якості, нереалізовані в межах певного вікового періоду, в пізнішому віці можуть бути розвинуті шляхом триваліших вправ, іноді з меншою повнотою, або не можуть бути вдосконалені взагалі.

Методи навчання.

Спеціальні знання та рухові дії як предмет навчання у фізичному вихованні дошкільників вимагають від вихователя володіння певними способами викладання. Знання характеристик методів навчання дозволяє вихователю правильно орієнтуватися у різноманітті цих способів і відбирати найбільш оптимальні для вирішення навчальних завдань.

Метод – це система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога та дітей, спрямована на досягнення поставлених завдань навчання.

Відповідно до дидактичних завдань та умов навчання кожний метод реалізується за допомогою методичних прийомів, що входять до складу даного методу.

Методичний прийом – це частина методу, спрямована на реалізацію методу відповідно до конкретних завдань навчання.

Спеціальну систему методів, методичних прийомів навчання та форм організації дітей під час виконання фізичних вправ, прийнято називати методикою навчання.

У процесі фізичного виховання дошкільного віку застосовуються три групи методів навчання: наочні, словесні та практичні.

Наявність трьох груп методів забезпечує ознайомлення дошкільників з рухом, що вивчається, за допомогою різних аналізаторних систем організму дитини (зір, слух та відчуття самого процесу рухової дії). Перші групи методів створюють передумови для правильного сприйняття рухової дії, розуміння, як вона виконується, а третя для безпосереднього її виконання певним способом.

Наочні методи

Наочні методи переважно базуються на „живому спогляданні”, сприйманні дійсності через орган чуття (зір та слух), на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо. Наочне сприйняття сприяє більш швидкому та міцному засвоєнню, підвищує інтерес до рухових дій. Методи наочного сприйняття тільки тоді результативні, коли демонстрація рухових дій зрозуміла дітям і спонукає їх до активних дій.

Показ рухових дій є найпоширенішим методом навчання. В його основу покладено наслідування. На першому етапі навчання він створює у дітей цілісне уявлення про вправу, її загальне сприйняття, а в подальшому спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин руху.

Показ рухів буває злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний та ін.

Демонстрація наочних посібників створює додаткові можливості для сприйняття дітьми рухових дій за допомогою предметного зображення.

Плакати відображають ті моменти рухових дій, на яких важливо акцентувати увагу дітей під час показу.

Діафільм доцільно показувати у вільний від занять час. Він дозволяє дітям уточнити свої уявлення про рухи й більш правильно виконувати їх під час занять з фізичної культури.

Звукові та зорові орієнтири створюють певні сигнали для початку та закінчення рухової дії, допомагають дітям засвоїти найбільш важкі елементи техніки, задають певний темп рухів, напрямок, амплітуду та ін. Їх використовують після того, як у дітей вже створено загальне уявлення про рух, що вивчається.

Словесні методи

Група словесних методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рухові дії. Слово активізує весь процес навчання, тому що сприяє формуванню більш повних та чітких уявлень, допомагає глибоко осмислити, активніше сприйняти навчальне завдання. За допомогою слова вихователь аналізує та оцінює результати засвоєння навчального матеріалу і тим самим сприяє розвитку самооцінки дитини.

Використання словесних методів у процесі фізичного виховання відрізняється лише змістом та деякими особливостями методики застосування. До них належить: розповідь, опис, пояснення, бесіда, вказівка, оцінка, команда, розпорядження, підрахунок.

Розповідь – лаконічна форма викладення інформації, що застосовується при ознайомленні учнів з вправою, організації ігрової діяльності учнів, повідомленні завдань уроку.

Опис – використовується для ознайомлення з технікою вправ та тактичними діями при створенні уяви про вправу або тактичні прийоми.

Пояснення – це стисле, зрозуміле і образне розкриття техніки виконання рухової дії, що поєднується з показом дітям засвоюваного руху. Пояснюючи треба говорити не лише, як виконується вправа, але і чому треба робити та, а не інакше.

Супроводжуюче пояснення – лаконічні коментарі і зауваження якими супроводжують демонстрацію наочних посібників або хід виконання вправи дітьми з метою спрямування і поглиблення сприймання.

Інструкції і вказівки даються для оперативної передачі інформації про допущені помилки та шляхи їх усунення, правила техніки безпеки, самострахування і т.д.

Бесіда – служить формою вільного обміну думками. Застосовується переважно у старших дошкільників у вигляді запитань і відповідей, коли вихователь з’ясовує інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння техніки виконання певних вправ, правил рухливої гри. Бесіда сприяє уточненню та узагальненню знань, уявлень про техніку виконання фізичних вправ, спираючись на попередній досвід дітей.

Словесні оцінки – відіграють роль мовного схвалення або осуду. Оцінка є результатом аналізу вихователем виконання рухової дії. Вона сприяє уточненню уявлень дітей про техніку фізичної вправи, взаємозв’язків між ними, допомагає формувати вміння помічати помилки у себе та у однолітків.

Команда – служить сигналом для спільних дій і використовується для швидкого виконання дій, одночасного закінчення, зміни характеру діяльності. Команду подають у наказовій формі, вона має бути точною, зрозумілою і короткою: „Рівняйсь!”, „Стій!” та ін. Розрізняють попередню і виконавчу команди.

Підрахунок – допомагає визначити необхідний темп і ритм дій.

Вказівка – це короткий, чіткий, без зайвих пояснень вислів вихователя з метою уточнити завдання, нагадати основні елементи руху, попередити помилки або виправити її. Вказівки можна давати до початку руху, під час його виконання та після нього.

Розпорядження – це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює сам вихователь. Наприклад, „повернись – до вікна”, „пішли за мною” та ін. Розпорядження часто застосовується, коли дітям дають завдання підготувати фізкультурний інвентар для заняття або забрати його на місце.

У молодших та середніх групах під час занять з фізичної культури застосовують розпорядження і поступово привчають до виконання стройових команд у наступних вікових групах.

Практичні методи

Практичне виконання фізичних вправ (вправлення) – це основний метод навчання, який базується на активній руховій діяльності дітей. Він безпосередньо формує рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шляхом багаторазового повторення рухової дії. Застосування його відбувається у тісному поєднанні з словесними і наочними методами навчання.

У практиці фізичного виховання дошкільників використовують такі методи і прийоми вправлення: розучування вправи за частинами, цілісний метод розучування вправи, практична допомога; ігровий і змагальний методи.

Метод розучування вправи за частинами полягає в тому, що дітей навчають рухової дії за окремими елементами. Він використовується переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як, стрибки з розбігу, плавання, ходьба на лижах та ін.

При застосуванні цілісного методу навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується порівняно нескладних щодо координації рухових дій або тих, окремі фази яких не можна вичленити (вправи з рівноваги, пролізання в обруч, підлізання під дугу та ін.). На заключному етапі формування рухової навички цей метод застосовується при виконанні будь-якої рухової дії.

Цілісне розучування складних вправ полегшують на першому етапі навчання такі методичні прийоми: зменшують висоту перешкоди; вправу з рівноваги виконують спочатку по дошці, яка лежить на підлозі, а потім по гімнастичній лаві; розучують спочатку основний, а потім другорядні елементи рухової дії; звертають увагу на правильне виконання дитиною окремих елементів рухової дії.

Ігровий метод широко застосовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку в них рухових якостей. Цей метод має багато рис, характерних для рухливої гри як засобу фізичного