Граматична форма ділових паперів.

Граматична форма ділових паперів.

При складанні документів виникають труднощі не лиц_е в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматична форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роді іменників, коли це стосується назви осіб за професією.

Наприклад: учитель — учителька, касир — касирка, лабо­рант — лаборантка, лікар — лікарка, фізик -— фізичка, пра цівник — працівниця, викладач — викладачка.

Офіційні назви посад, професій — іменники чоловічог роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх. Залежі слова від найменування професій узгоджуються у формі ч

ловічого роду.

Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна; касц управління Марія Семенівна; лаборант інституту Оксші Вікторівна; науковий співробітник Ольга Семенівна; головня прокурор Мідія Іванівна Шевченко.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого рол стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вжн[ вається у формі жіночого роду.

Наприклад: Старший викладач Г. І. Гаєвська відповідалаїй наші запитання. Головний лікар Л. 1. Ткаченко наголосила Ч цих рядках наказу директора.

У ділових документах не вживають узгоджений тил] наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна літ порадила тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживай!] та їх професією типу: сільчани, городяни, заводчани, диспії цііашки, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці м№ робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.

Графічні скорочення у діловому мовленні.

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м-метр, мм-міліметр, см-сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, напр.: півн.-сх.

Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. напр.: український – укр., україн.

При збігу двох однакових пригол-х скорочення робимо після першого приголосного: змін. робота

За збігом 2-х і більш різних пригол-х скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід. мідн. (мідний)

Абревіатури (складноскорочені слова):

Розділяють 2 види скорочення слів: для зорового сприйняття і для вживання в писемній і усній мові.

Скороч 1-го типу не мають граматичного оформлення, познач малими літерами: рр., р-н, це – нормативні скороч

Другий тип: АН-24, КПІ – пишуться без крапок і мають граматичні форми.

Назви установ, закладів тощо, утворені з частин слів пишуться:

- з великої літери, якщо вживаються на позначення установ одиночно: Укрнафта

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: міськрада

Складноскорочені назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних, пишуться великими літерами: НЛО, АТС. Абревіатури від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних слів), пишуться малими літерами: неп (під час непу). Такі слова відмінюються.

Діалекти української мови.

Провідною тенденцією у розвитку національної мови є прагнення її до єдиної, уніфікованої, універсальної форми, тобто спільної і єдиної для всіх літературної форми, поширеної в усному і писемному різновидах по всій території держави. Українська національна мова неоднакова на всій території її поширення. Відмінності виявляються на всіх рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному і т. д. Сукупність усіх особливостей, властивих мовленню людей на певній території проживання їх, утворює д і а л е к т, у межах якого виділяються менші єдності — говірки. Українській національній мові властиві три діалекти (або наріччя). північний, південно-західний, південно-східний. Північний діалект поширений на території сучасних областей Чернігівської, Волинської, північної частини Рівненської, Житомирської, Київської. Фонетичні особливості Північним говорам характерне вживання дифтонгів (двох голосних в одному складі) у закритих складах відповідно до звука [і] літературної мови: стуол, стуел. Морфологічні особливості: вживання повних нестягнених форм прикметників та співвідносних з ними займенників: такая добрая мати. Л е к с и ч н і особливості. У словниковому складі північного говору є чимало слів, не вживаних у літературній українській мові, зокрема: кукуля (зозуля), вивюрка (білка), пуля (курча). Південно-західний діалект Поширений на території сучасних областей Вінницької, Хмельницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської, південної частини Рівненської, Житомирської, західної частини Черкаської. Фонетичні особливості. Переважає чітка вимова ненаголошених звуків [е], [и]: село, живу; значне наближення ненаголошеного [о] до [у]: чу°лу°вік, ку°рова; у закритих складах замість давнього [о] в словах книжного походження і споріднених з ними вимовляється [і]: нарід, вирік, порідний. Морфологічні особливості. Іменники жіночого роду першої відміни вживаються в орудному відмінку однини із закінченням -оу, -су замість -ою, -.рукоу, ногоу.

Лексичні особливості. У словниковому складі південно-західного діалекту значно більше слів, не властивих літературній мові, ніж в інших говорах, наприклад: гостинець (шлях), бистрець (потік). Південно-східний діалект

Поширений на території сучасних Полтавської, Харківської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Запорізької, Херсонської, Одеської, Сумської, Миколаївської областей, більшої частини Черкаської та південної частини Київської областей. Особливості південно-східного діалекту більше відповідають нормам літературної мови, ніж відрізняються від них. Однак окремі його говірки мають властивості, що відмежовують цей діалект від літературної мови. Фонетичні особливості. В цьому діалекті відсутні африкати [дж], [дз], а в І особі однини дієслів змінюється і місце наголосу: бжола, сажу, сйжу.хджу (і садю, сидю, ходю), зеркало, звоник; ствердіння [р'] на початку складу: радок, радно, ражанка; пом'якшена вимова шиплячих: спі[ш'а]ть, кри[ч'а]ти, [ч'о]го.

Морфологічні особливості. Відсутність чергування приголосних у формах першої особи однини дійсного способу дієслів другої дієвідміни: просю, носю, возю, платю. Лексичні особливості. Діалект відрізняється незначною кількістю слів від літературної мови. Приклади їх: допіру (тільки що), баняк (чавун), ярчак (зграя), пшеничка (кукурудза), слабий (хворий), пакіл (кілок), гасник, гасниця (гасова лампа).

9.Діалектна лексика.
Основу лексики української мови складають слова, які розуміють і вживають усі. Вони називаються загальновжи­ваними. Але є такі олова, які вживають лише в певній місцевості, в окремих говірках, наріччях. Такі слова назива­ються діалектни «й.

Що таке діалекти і діалектизми?

Діалекти — це відгалуження загальнонародної мо­ви, яким говорить частіша народності, нації, племені.

Сукупність українсіких говорів за особливостями фо­нетичних рис, лексичї-ого складу, морфологічних та син­таксичних відмінностей поділяється на три діалектні групи або наріччя: північне, гівденно-східне, південно-західне.

Діалектизми (або провінціалізми) —це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу. Це — територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

У розмови о -побутовому стилі нерідко зустрічається ді­алектна лексика. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і послугов>ватися загальновживаними унормо­ваними словами української мови.

Поширена діалектна лексика у творах художньої літе­ратури. Зразки майстерного використання її з метою зобра­ження місцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка, О. Гончара, М. Стель­маха, Д. Павличка та ін Ось як змальовує М. Коцюбинський картини життя і побут? гуцулів, використовуючи діалектиу лексику: «Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, язе смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Слід зазначити, що надмірне вживання діалектної лексики Ускладнює читання творів. Треба дуже обережно ставитися до використання діалектна лексики, дбати про те, щоб вона не засмічувала мову і не ітруднювала сприймання творів чи­тачами.

Ділове спілкування.

Найбільш масовий тип спілк. людей у суспільстві – ділове спілк. Без нього неможливо обійтися у сфері дипл-них, амін-них, прав-х, екон-их, комерційних відносин. Уміння успішно проводити діл. переговори, грамотно правильно складати діл. док-т і чимало іншого сьогодні стало невід’ємною частиною проф. культури людини: менеджера, керівника всіх рівнів, референта, службовця. Культура діл. спіл-ня сприяє встановленню і розвитку стосунків співробітництва і партнерства між колегами, керівниками і підлеглими, партнерами і конкур, багато в чому визначаючи ефективність цих стосунків: чи розвиватимуться вони успішно у напрямку реалізації інтересів партнерів або ж виявляється неефективність, а то й зовсім припиняється, якщо партнери не дійдуть згоди і не знайдуть спільну мову.

У залежності від різних ознак ділове спілкування поділяється на:

- усне – письмове (з погляду мови) - діалогічне – монологічне

- міжособистісне- публічне -безпосереднє –опосередковане контактне -дистанційне. Монолог у діл спілкуванні являє собою тривале висловлювання однієї особи. Діалог призначений для взаємодії між співрозмовниками. Діалог є в основному спонтанним (не може бути заздалегідь спланований), експресивним. Дистанційне, опосередковане спілкування відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного забарвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції і наочності як носіїв інформації.

Володіння всіма жанрами ділового усного і письмового спілкування входить до професійної компетенції сучасного керівника, менеджера.

11.Ділові документи та їх види.
Документ (в перекладі з латинської - спосіб доказу) - це засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності й розумової діяльності людини. Сукупність таких документів називається управлінською документацією, а діяльність по створенню документів та організація роботи з ними - діловодством. 1) Документи особового складу:• заяви про прийняття на роботу • автобіографія • характеристика • контракти з найму працівників 2) Організаційні документи: • положення • статути • інструкції 3) Розпорядчі документи: постанови накази вказівки (інструкції)

Розпорядження ухвали 4) Інформаційні документи і документи колегіальних органів: звіти доповідні записки, довідки, зведення, огляди, пояснювальні записки, службові й супровідні листи та їх різновиди (листи - запити, листи нагадування, прохання, повідомлення, інформації, відповіді, телеграми, радіограми). 5) Обліково-фінансові документи: • оформлення відкритих рахунків у банку • заява-забов'язання • відмова від акцепту (акцепт - це згода платника на оплату грошових і товарних документів) • акти • трудові угоди • доручення 6) Документи з господарсько-договірної діяльності: • договір поставки • договір підряду • господорські договори в науковій діяльності • договір у взаємовідносинах підприємства і банку • договір про майнову відповідальність матеріально-відповідальних осіб • комплект договорів по створенню нових форм господарювання 7) Документи господарсько-претензійної діяльності: • протоколи розбіжностей до договорів • претензійні листи • комерційні акти • позовні заяви 6) Документи зовнішньо-економічної діяльності • комерційні листи • відповіді на пропозицію • контракти • документи про створення спільних підприємств (протокол намірів до створення спільного підприємства, договір і статут спільного підприємства). Спільні риси документів: 1. Кожен документ укладається повноважним органом, або особою відповідно до її компетенції. 2. Документ не повинен суперечити чинному законодавству. 3. Документ повинен бути достовірним. Інформація в документі — повною і доцільною, формулювання — лаконічним і зрозумілим (не двозначним). 4. Усі документи складаються за певним зразком, дотримання якого обов'язкове для всіх. 5. Правильним є документ складений офіційно-діловою мовою. Саме цим текст ділового документа відрізняється від тексту будь-якого іншого стилю.

 

Довідка.

Довідка – документ, який засвідчує біографічні і юридичні факти, діяльність окремих службових осіб. Вона надається підприємством, установою, організацією на вимогу працівника; подається до навчальних закладів, у дитячі дошкільні заклади та ін. Видаються довідки структурними підрозділами. Іноді їх завіряють печаткою.

Є довідки службового характеру. Вони містять відомості про роботу установ, підприємств, організацій. Складаються посадовими особами або уповноваженими органами.. За змістом довідки поділяються на особисті (стосуються окремих осіб) та службові (щодо установи в цілому). Найчастіше дов. Оформляються на бланках установи, в них від руки заповнюють тільки індивід. Відомості. Реквізити: 1. наз. виду док-та (після 2). 2. назва організ., що надає довідку.3. дата видання. 4. номер(2, 3, 4 зліва). 5. номер і дата письмового запиту про необхідність довідки. 6. ПІПб, якій видається довідка. 7. текст. 8. призначення (куди подається) 9. підписи службових осіб. 10. печатка.

 

Довідка

Видана Місюрі Анні Ярославівні, в тому що вона дійсно навчається на I курсі КЕІ КНУ на факультеті „Міжнародної економіки та права” за спеціальністю „ Міжнародна економіка”

Довідка видана за місцем вимоги. Декан факультету „Міжнародної економіки та права”

Дата (підпис) Ю. М. Сафонов

Договір.

Договір і трудова угода — документи, що фіксують' взаємні зобов'язання про права і обов'язки між державами, двома чи кількома державними, кооперативними чи громадськими організаціями, установами, підприємствами та її окремими особами. Ці документи вважаються дійсними, якщо сторони досягли взаємної згоди з усіх пунктів належно їх оформили.

Договір – документ господарсько – договірної діяльності. Так, він може бути укладений між керівником фірми І її ж працівником на виконання додаткових робіт, послуг тощо. Договір може укладатися між країнами СНД та іншими державами

Трудова угода – укладається між підприємством та працівником чи бригадою, які не входять до складу цього підприємства, на виконання певних робіт.

Реквізити: 1. наз. виду док-та. 2. заголовок (1і2посередині). 3. місце укладання (зліва). 4. дата (справа). 5. повні назви сторін, їх представників (ПІПб), повноважень, на підставі яких вони діють. 6. текст, який містить: --термін виконання. – кількісні та якісні показники. – вартість робіт і загальну суму. – порядок виконання робіт. – порядок розрахунків між сторонами. – відповідальність сторін. – порядок і місце розв’язання суперечок. – форс-мажорні обставини. 7. відомості сторін: юридичні адреси установ або паспортні дані осіб. 8. підписи сторін. 9. печатка однієї або всіх установ, які укладають договір. Дог. вважають чинним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх пунктів і оформили його письмово. Дог. може бути укладений між приватними особами й організацією та між організаціями.

Доповідна записка.

Доповідна записка — документ, адресований керівникові певної чи вищої установи з інформацією про ситуацію, щ₀ склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу ₃ висновками та пропозиціями автора.

Відповідно до змісту фіксованої інформації доповідні за-писки бувають:

1) звітні;

2) інформаційні;

3) ініціативні.

Доповідна службова записка укладається як з ініціативи її автора, так і на основі вказівки керівника.

З погляду адресності розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються керівникові установи або підрозді­лу, в яких працює укладач, і зовнішні, що адресуються керів­никові вищої організації.

Текст доповідних записок пишеться від руки або друкуєть­ся на машинці чи на комп'ютері.

Внутрішню доповідну записку підписує той, хто її скла­дає. Зовнішню оформляють на загальному бланку установи за підписом керівника.

 

Етика ділового спілкування.

Діловий етикет Усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми. У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету. Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем.Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою.За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар.Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички. Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності, процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Для встановлення ділових контактів, вдаються до послуг третьої особи - до посередника, який представить вас діловому партнеру.Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити якесь питання, слід представитися самому.Першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший - старшому, підлеглий - керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з'ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого - дивіться (не пильно) йому у вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні — обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, перший подає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, у навчальному закладі).Незалежно від службового становища чоловік, коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з'явилася на прийом. Після процедури знайомства викладається суть справи.На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе.Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона — треба називати людину на ім'я;4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють й власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Єдина державна система діловодства.(ЄДСД).

Діловодство -це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності. Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та документування док-тів, необхідності дотримання вимог чинних держ станд-тів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи. Дотримання стандартів із діл-ва в практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з док-ми дає змогу скоротити час на її складання, опрацювання й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ-це свідчення культури виконавця.

21. Загальна характеристика давньої літератури.

Давня українська література створювалася на території України або книжниками і письменниками українського походження у XI-XVIII ст. давньокиївською книжною писемно-літературною, староукраїнською, церковнослов’янською та латинською мовами.

Іще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість. Визначною пам ’ яткою того часу є літопис " Повість минулих літ ”, який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи Київської Русі. Поетичним шедевром давньої літератури є „ Слово о полку Ігоревім ". Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов ' янського світу.

Самобутнім явищем середньовічної літератури є полемічні твори Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького, Феофана Прокоповича та ін. Вершина давньої української літератури доби бароко – творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). „ Український Сократ ” мандрував Україною та країнами Центральної Європи, щоб ближче пізнати людей. Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя, яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеної в неї Богом, що забезпечує працю за покликанням. Слова філософа „ Світ ловив мене, та не впіймав ”, які він заповів викарбувати на своїй могилі, стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Предмет “Давня українська література” є курсом, що включає в себе зародження професійного власне українського мистецтва слова – писемної літератури, становлення та подальше її функціонування. Він укладається в хронологічні межі Х – ХVIII ст.

Історія давньої української літератури цього періоду, т. зв. Середньовіччя або доби феодалізму – це перша частина університетського наукового курсу історії української літератури від найдавніших часів до наших днів. Літературна творчість, зокрема художня література, як одна із форм суспільної свідомості, образно узагальнюючи відображення й пізнання дійсності засобами мови та прийомами мистецтва, становить дорогоцінний скарб в історичному та естетичному розвитку кожного народу. Важливою

рисою літератури як мистецтва слова є органічна єдність глибокого ідейного змісту та високої художньої форми, всебічним вивченням яких займається спеціальна наука – літературознавство.

 

Літературні епохи та стилі:

 Середньовіччя: епічний, монументальний та орнаментальний стилі;

 Ренесанс: гуманізм, Реформація й Контрреформація, літературні

осередки України;

 Бароко

Літописна та житійна проза:

 “Повість временних літ”;

 Галицько-Волинський літопис;

 житія свв. Бориса і Гліба, про свв. рівноап. Ольгу й Володимира та ін.

 Києво-Печерський патерик.

5. Міжконфесійна полеміка епохи Ренесансу:

 Станіслав Оріховський, Петро Скарга та ін.

 “Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького, “Апокрисис”

Христофора Філалета та ін.;

 твори Івана Вишенського.

6. Барокова полемічна культура:

 творчий шлях Мелетія Смотрицького;

22. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

1. Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа.2. Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов, вживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям мови слів.3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий десонанс).4. Логічна довершеність формулювання думки, чіткість висловлювань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тексті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів документа, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами.5. Лаконізм мовного вживання думки. Сувора відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному станові справ, конкретність, неупередженість думки, оцінки можуть бути досягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної і мовної грамотності виконавця документа.

Заява-зобов'язання.

ЗАЯВА-ЗОБОВ'ЯЗАННЯ- це різновид заяви, прохання про надання позики.

Просимо надати кредит з позикового рахунка під розрахункові документи в дорозі на відвантажені товари і послуги, надані нами іногороднім покупцям, а також на оплату чеків за послуги транспор­ту і підприємства зв'язку.

Для забезпечення заборгованості за позиками просимо приймати платіжні вимоги, що надаються на інкасо, реєстри рахунків для дрібних відвантажень, реєстри платіжних вимог за внутрішньо міським й рахун­ками і розрахунками, що проходять через Бюро взаємних розрахунків, а також довідки з розрахунків у порядку планових платежів.

Надаємо право банкові кожного окремого разу без особливого на­шого розпорядження перераховувати на наш розрахунковий рахунок суми кредиту в разі перевищення забезпечення над заборгованістю за позиковим рахунком, а також списувати кошти з нашого розрахунково­го рахунка в разі перевищення боргу за позиковим розрахунком під розрахункові документи в дорозі понад суму наданого забезпечення.

З інструкцією про безготівкові розрахунки і кредитування опе­рацій, пов'язаних з рахунками, ознайомлені і зобов'язуємося її ви­конувати.

Вітання та побажання.

Доброго ранку! добрий день! добридень! добрий вечір! здраствуйте! Вітаю Вас!

З приїздом Вас! Хай живе... Поздоровляю Вас! 3і святом Вас! Вітаю з днем народження!

Бажаю (зичу) щасливого Нового року!

Хай щастить у Новому році! З Різдвом Христовим! Бажаю (зичу) Вам здоров ‘я, щастя, успiхiв! Щасливих Вам свят! дозвольте вітати Вас від iменi... Наше щире витання...

Прийміть мої співчуття! Хай збудуться всі ваші мрії! На здоров ‘я!

39. Мовленнєвий етикет. Заперечення, відмова.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Заперечення можна висловити так: Я не згоден! Я поважаю вашу думку, але... Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую, Дякую, не треба, На жаль, ні, Перепрошую, але не можу, Мені дуже шкода, але.... Шкодую, але ні!

Відмова:

Ні, дякую. Дякую, не треба (не варто). Мені дуже шкода, але ні. На (превеликій) жаль, ні.

Шкодую, але ні.

Подяка:

Дякую! Спасибі! Вельми Вам вдячний! Я Вам безмежно вдячний! Щиро дякую! Дозвольте вам подякувати! Дуже дякую за вашу турботу! Не знаю, як вам дякувати! Дякую вам від щирого серця!

40. Мовленнєвий етикет. Звертання.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

звертання:

Пане! добродію! Пані! добродійко! Панове! Шановне панство! Вельмишановне товариство! Колеги! дорогі друзі! Товариши! Вельмишановний..!

Високоповажний..! Люди добрі! Юначе! Господарю (господине)!Шановна громада!

41. Мовленнєвий етикет. Подяка.
Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Подяка. Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним до відповідної ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую, Спасибі! Якщо зроблене щось значне: Сердечно Вам дякую1 Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати! Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, хар-р стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що, Будь ласка.

42. Мовленнєвий етикет. Прощання.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

прощання:

до побачення! до зустрiчi! до завтра! На добраніч! На все добре! Усього найкращого!

Бувайте здорові! Щасти Вам! дозвольте попрощатися! Щасливої дороги! Вибачте, мені час (пора). На все добре! Усього найкращого! Витайте своїх батьків (від мене,). Сподіваюся, ми незабаром побачмося. Бажаю Вам добре провести час! Прощавайте!

43. Основи діловодства.

Діловодство -це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності. Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та документування док-тів, необхідності дотримання вимог чинних держ станд-тів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи. Дотримання стандартів із діл-ва в практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з док-ми дає змогу скоротити час на її складання, опрацювання й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ-це свідчення культури виконавця.

44. Основні вимоги до мовлення.
Як відомо, існування людського колективу, виробництва, трудової діял-ті, творчої праці неможливе без мови. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність, 2)логічність 3)стислість

4) відповідність між змістом і мовними засобами 5)відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення 6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу 7) вживання сталих словосполучень 8) різноманітність мовних засобів 9) нешаблонність у побудові висловлювання 10) доречність

11) виразність дикції 12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, що наближається до мовлення писемного.

45. Основні правила оформлення документів з високим рівнем стандартизації.
Документи з високим рівнем стандартизації складаються за затвердженою формою.

Уніфікація як один з напрямків регіоналізації документів у наш час втілюється в розробці й застосуванні на практиці типізованих та трафаретних текстів.

Типізація текстів - процес створення тексту — зразка, тексту стереотипу, на основі якого можуть бути збудовані тексти аналогічного змісту, що відповідають подібним управлінським ситуаціям. При цьому мають бути як найточніше зображені основні конструкції й формування тексту зразка. Типові тексти як правило оформляють у вигляді спеціальних збірників.

Трафаретизація текстів - процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну наступним включенням постійної інформації до бланка документа. Отже, трафаретні тексти - це дослівне відтворення постійної інформації групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.

У документах з низьким рівнем стандартизації добір слів та словосполучень кожен раз залежить від конкретних ситуацій. За способом викладу документи з низьким різнем стандартизації прийнято поділяти на розповіді, описи, міркування.

У розповіді йдеться про події /явища, факти / у тій хронологічній послідовності, в якій вони відбувалися в дійсності /автобіографія, пояснювальна записка, замітка, протокол /.

В описі характеризуються явища /предмет, люди, події / з перерахуванням ознак, властивостей, особливостей / опис-характеристика, наказ, звіт, постанова/.

Міркуванням називається вид тексту, в якому визначення, думки і висновки розкривають внутрішній зв'язок явищ, як правило, доводять визначену тезу. Розрізняють два основні вида доказів -дедуктивний, коли думка розвивається від загального до часткового, та індуктивний- у якому думка спрямована від окремих фактів до загального.

При підготовці тексту документа слід дотримуватися таких правил.

1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйняттю тексту документа.

2. Вживати стійкі (трафаретні) словосполучення, що виражають стандартні спектри змісту /з метою надання допомоги, у зв'язку з погіршенням стану, згідно з рішенням комісії /.

Наприклад, для висловлення мотивів, що пояснюють використання певної управлінської дії вживаються такі синтаксичні конструкції:

- у порядку обміном досвіду

- у порядку винятку...

- у