Графічні скорочення у діловому мовленні.

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м-метр, мм-міліметр, см-сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, напр.: півн.-сх.

Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. напр.: український – укр., україн.

При збігу двох однакових пригол-х скорочення робимо після першого приголосного: змін. робота

За збігом 2-х і більш різних пригол-х скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід. мідн. (мідний)

Абревіатури (складноскорочені слова):

Розділяють 2 види скорочення слів: для зорового сприйняття і для вживання в писемній і усній мові.

Скороч 1-го типу не мають граматичного оформлення, познач малими літерами: рр., р-н, це – нормативні скороч

Другий тип: АН-24, КПІ – пишуться без крапок і мають граматичні форми.

Назви установ, закладів тощо, утворені з частин слів пишуться:

- з великої літери, якщо вживаються на позначення установ одиночно: Укрнафта

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: міськрада

Складноскорочені назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних, пишуться великими літерами: НЛО, АТС. Абревіатури від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних слів), пишуться малими літерами: неп (під час непу). Такі слова відмінюються.

Діалекти української мови.

Провідною тенденцією у розвитку національної мови є прагнення її до єдиної, уніфікованої, універсальної форми, тобто спільної і єдиної для всіх літературної форми, поширеної в усному і писемному різновидах по всій території держави. Українська національна мова неоднакова на всій території її поширення. Відмінності виявляються на всіх рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному і т. д. Сукупність усіх особливостей, властивих мовленню людей на певній території проживання їх, утворює д і а л е к т, у межах якого виділяються менші єдності — говірки. Українській національній мові властиві три діалекти (або наріччя). північний, південно-західний, південно-східний. Північний діалект поширений на території сучасних областей Чернігівської, Волинської, північної частини Рівненської, Житомирської, Київської. Фонетичні особливості Північним говорам характерне вживання дифтонгів (двох голосних в одному складі) у закритих складах відповідно до звука [і] літературної мови: стуол, стуел. Морфологічні особливості: вживання повних нестягнених форм прикметників та співвідносних з ними займенників: такая добрая мати. Л е к с и ч н і особливості. У словниковому складі північного говору є чимало слів, не вживаних у літературній українській мові, зокрема: кукуля (зозуля), вивюрка (білка), пуля (курча). Південно-західний діалект Поширений на території сучасних областей Вінницької, Хмельницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської, південної частини Рівненської, Житомирської, західної частини Черкаської. Фонетичні особливості. Переважає чітка вимова ненаголошених звуків [е], [и]: село, живу; значне наближення ненаголошеного [о] до [у]: чу°лу°вік, ку°рова; у закритих складах замість давнього [о] в словах книжного походження і споріднених з ними вимовляється [і]: нарід, вирік, порідний. Морфологічні особливості. Іменники жіночого роду першої відміни вживаються в орудному відмінку однини із закінченням -оу, -су замість -ою, -.рукоу, ногоу.

Лексичні особливості. У словниковому складі південно-західного діалекту значно більше слів, не властивих літературній мові, ніж в інших говорах, наприклад: гостинець (шлях), бистрець (потік). Південно-східний діалект

Поширений на території сучасних Полтавської, Харківської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Запорізької, Херсонської, Одеської, Сумської, Миколаївської областей, більшої частини Черкаської та південної частини Київської областей. Особливості південно-східного діалекту більше відповідають нормам літературної мови, ніж відрізняються від них. Однак окремі його говірки мають властивості, що відмежовують цей діалект від літературної мови. Фонетичні особливості. В цьому діалекті відсутні африкати [дж], [дз], а в І особі однини дієслів змінюється і місце наголосу: бжола, сажу, сйжу.хджу (і садю, сидю, ходю), зеркало, звоник; ствердіння [р'] на початку складу: радок, радно, ражанка; пом'якшена вимова шиплячих: спі[ш'а]ть, кри[ч'а]ти, [ч'о]го.

Морфологічні особливості. Відсутність чергування приголосних у формах першої особи однини дійсного способу дієслів другої дієвідміни: просю, носю, возю, платю. Лексичні особливості. Діалект відрізняється незначною кількістю слів від літературної мови. Приклади їх: допіру (тільки що), баняк (чавун), ярчак (зграя), пшеничка (кукурудза), слабий (хворий), пакіл (кілок), гасник, гасниця (гасова лампа).

9.Діалектна лексика.
Основу лексики української мови складають слова, які розуміють і вживають усі. Вони називаються загальновжи­ваними. Але є такі олова, які вживають лише в певній місцевості, в окремих говірках, наріччях. Такі слова назива­ються діалектни «й.

Що таке діалекти і діалектизми?

Діалекти — це відгалуження загальнонародної мо­ви, яким говорить частіша народності, нації, племені.

Сукупність українсіких говорів за особливостями фо­нетичних рис, лексичї-ого складу, морфологічних та син­таксичних відмінностей поділяється на три діалектні групи або наріччя: північне, гівденно-східне, південно-західне.

Діалектизми (або провінціалізми) —це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу. Це — територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

У розмови о -побутовому стилі нерідко зустрічається ді­алектна лексика. Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і послугов>ватися загальновживаними унормо­ваними словами української мови.

Поширена діалектна лексика у творах художньої літе­ратури. Зразки майстерного використання її з метою зобра­ження місцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка, О. Гончара, М. Стель­маха, Д. Павличка та ін Ось як змальовує М. Коцюбинський картини життя і побут? гуцулів, використовуючи діалектиу лексику: «Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, язе смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Слід зазначити, що надмірне вживання діалектної лексики Ускладнює читання творів. Треба дуже обережно ставитися до використання діалектна лексики, дбати про те, щоб вона не засмічувала мову і не ітруднювала сприймання творів чи­тачами.

Ділове спілкування.

Найбільш масовий тип спілк. людей у суспільстві – ділове спілк. Без нього неможливо обійтися у сфері дипл-них, амін-них, прав-х, екон-их, комерційних відносин. Уміння успішно проводити діл. переговори, грамотно правильно складати діл. док-т і чимало іншого сьогодні стало невід’ємною частиною проф. культури людини: менеджера, керівника всіх рівнів, референта, службовця. Культура діл. спіл-ня сприяє встановленню і розвитку стосунків співробітництва і партнерства між колегами, керівниками і підлеглими, партнерами і конкур, багато в чому визначаючи ефективність цих стосунків: чи розвиватимуться вони успішно у напрямку реалізації інтересів партнерів або ж виявляється неефективність, а то й зовсім припиняється, якщо партнери не дійдуть згоди і не знайдуть спільну мову.

У залежності від різних ознак ділове спілкування поділяється на:

- усне – письмове (з погляду мови) - діалогічне – монологічне

- міжособистісне- публічне -безпосереднє –опосередковане контактне -дистанційне. Монолог у діл спілкуванні являє собою тривале висловлювання однієї особи. Діалог призначений для взаємодії між співрозмовниками. Діалог є в основному спонтанним (не може бути заздалегідь спланований), експресивним. Дистанційне, опосередковане спілкування відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного забарвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції і наочності як носіїв інформації.

Володіння всіма жанрами ділового усного і письмового спілкування входить до професійної компетенції сучасного керівника, менеджера.

11.Ділові документи та їх види.
Документ (в перекладі з латинської - спосіб доказу) - це засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності й розумової діяльності людини. Сукупність таких документів називається управлінською документацією, а діяльність по створенню документів та організація роботи з ними - діловодством. 1) Документи особового складу:• заяви про прийняття на роботу • автобіографія • характеристика • контракти з найму працівників 2) Організаційні документи: • положення • статути • інструкції 3) Розпорядчі документи: постанови накази вказівки (інструкції)

Розпорядження ухвали 4) Інформаційні документи і документи колегіальних органів: звіти доповідні записки, довідки, зведення, огляди, пояснювальні записки, службові й супровідні листи та їх різновиди (листи - запити, листи нагадування, прохання, повідомлення, інформації, відповіді, телеграми, радіограми). 5) Обліково-фінансові документи: • оформлення відкритих рахунків у банку • заява-забов'язання • відмова від акцепту (акцепт - це згода платника на оплату грошових і товарних документів) • акти • трудові угоди • доручення 6) Документи з господарсько-договірної діяльності: • договір поставки • договір підряду • господорські договори в науковій діяльності • договір у взаємовідносинах підприємства і банку • договір про майнову відповідальність матеріально-відповідальних осіб • комплект договорів по створенню нових форм господарювання 7) Документи господарсько-претензійної діяльності: • протоколи розбіжностей до договорів • претензійні листи • комерційні акти • позовні заяви 6) Документи зовнішньо-економічної діяльності • комерційні листи • відповіді на пропозицію • контракти • документи про створення спільних підприємств (протокол намірів до створення спільного підприємства, договір і статут спільного підприємства). Спільні риси документів: 1. Кожен документ укладається повноважним органом, або особою відповідно до її компетенції. 2. Документ не повинен суперечити чинному законодавству. 3. Документ повинен бути достовірним. Інформація в документі — повною і доцільною, формулювання — лаконічним і зрозумілим (не двозначним). 4. Усі документи складаються за певним зразком, дотримання якого обов'язкове для всіх. 5. Правильним є документ складений офіційно-діловою мовою. Саме цим текст ділового документа відрізняється від тексту будь-якого іншого стилю.