Драматургія 70 - 90-х років.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Драматургія 70 - 90-х років.



Період 70—90-х років XIX ст. справедливо вважається епохою найвищого розквіту української драматургії.

«Новітня драма кінця віку,— писала Леся Українка,— промовила справді нове слово, пробила нову стежку в «літературнім гаю» літературних форм. У кінці XIX ст. роман кінчав уже втомлений шлях, так бадьоро початий в початку століття; поезія розпачливо побивалась, бажаючи змінити старі та давні теми в «нові, новітні, найновітніші». новела почала тратити свіжість барв, але саме тоді драма розбила, нарешті, кайдани мертвої рутини...» ' Драматурги розширили тісні рамки побутової тематики, створили п'єси з життя робітничого класу, прогресивної інтелігенції. «Гідним уваги,— зазначав академік О. І. Білецький,— е те. що найвидатнішими українськими драматургами тієї епохи були (за винятком Івана Франка) організатори театральних колективів, актори і режисери. Це надало такої сценічності українським драмам, що багато з них і досі не тільки тримаються на сцені, а й користуються ус-піхом у глядачів... Це ж сприяло виробленню дійства, своєрідності і синкретичності театрального дійства, що з'єднало діалог з хоровим і сольним співом, музикою, танцем» -.

Російська прогресивна критика змушена була констатувати, що «російський театр і драма за дуже не багатьма винятками (на зразок «Гіркої долі Псемського і «Влади пітьми» Л. Толстого) не створили нічого, що можна було б зіставити з українським народним театром М. Старицького, М. Кррпивницького та Івана Тобілевича. До цих імен приєдналося згодом ім'я Івана Франка головним чином як автора п'єси «Украдене щастя», яка тепер обійшла трохи не весь слов'янський світ» J.

Об'єктом уваги соціальної драматургії 70—90-х років XIX ст. стає якісно новий тип експлуататора — куркуль-глитай, який дедалі більше обплутував "селян тенетами економічної залежності: Микита Гальчук і Самрось Жлудь («Дай серцю волю...», «Дві сім'ї» Кропивницького), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Хома й Коломийчиха («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «У темряві» Старицького), Ге-расим Калитка й Терентій Пузир («Сто тисяч» та «Хазяїн» Карпенка-Карого).

Особливу групу персонажів нової драми-літургії становлять позитивні герої із селян, м які активно виступають проти гнобителів. с, Це сміливі борці за народну правду — Степан Петраш («У темряві» М. П. Старицького), Омелян Ткач («Учитель» І. Франка); разом з ними назвемо і страждаючих, але нескорених героїнь, які своєю смертю с; кидають виклик суспільству: Зінька («Дві сім'ї» Кропивницького), Наталка («Лимерівна» Панаса Мирного), Катря («Не судилось» Старицького), Харитина («Наймичка» Карпенка-Карого). Представники української соціальної драматургії в своїх кращих творах залишалися вірними високим н принципам реалізму й народності своїх попередників. Прекрасні знавці народного життя, вони успішно освоювали творчий к досвід класиків української й російської \ драматургії — Пушкіна, Гоголя, Остров-ського, Котляревського, Шевченка, Квітки-Основ'яненка. І

 

22. Життєвий і творчий шлях І.Я.Франка. Збірка "Зів'яле листя".

Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.

На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ.

Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня»(1874 р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити студії в університеті.

Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя»

Збірка поезій Франка "Зів'яле листя" з підзаголовком "Лірична драма" створювалась більше десяти років (1886— 1896) і вийшла у 1896 р. То були найтяжчі роки в житті Франка. Він зазнавав текучих ударів з боку шляхти, урядових кіл. Його було звільнено з роботи і цим позбавлено засобів існування. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною — Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і з якою прагнув поєднати своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки. "Лірична драма" складається з трьох частин. У перших двох частинах збірки "Зів'яле листя" вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Поет глибоко переживає втрату коханої, ніжно говорить про її красу, виявляє палку, невгасиму любов до неї:

 

Література 16 -18 ст.

Спроби силабічного віршування на Україні виникли ще в XVI ст. Найстарішим їх зразком є вірші в Острозькій біблії 1581 р., написані Герасимом Смотрицьким (В. Перетц, Историко-литературные исследования и материалы, т. І, СПБ, 1900), і Хронологія Андрія Римші (вийшла в Острозькій друкарні 5 травня 1581 р.) — дванадцять двовіршів, що в короткій формі подають відомості про найважливіші події, які сталися в тому чи іншому місяці. Мова цих двовіршів «західноруська», близька до мови ділових паперів; вірш дванадцяти- і тринадцятискпадовий, з цезурою після сьомого складу, набуває характеру розмірної мови, якщо читати його з наголосами на передостанньому складі кожного слова.

У міру розвитку друкарської й шкільної справи число віршових творів зростав. Від першої половини XVII ст. до нас дійшло вже чимало пам’яток віршової літератури, які можна поділити на три групи: 1) вірші панегіричні; 2) вірші історичні; 3) вірші дидактичні, що наближаються до пізнішої «лірики почуття».

Зразок першої групи — ВЂзерунок цнот (Образ чеснот) на честь Єлісея Плетенецького, архімандрита Києво-Печерської лаври (1599—1624) і засновника КиєвоПечерської друкарні. Заснування цієї друкарні було справою, що вимагала великої енергії й організаторських здібностей. Плетенецький зумів знайти собі добрих помічників в особі, наприклад, Памви Беринди, знавця друкарської справи, видатного лексикографа й віршописця (див. нижче), автора «Палінодії», Захарії Копистенського, проповідника Тарасія Земки та ін. Усі вони були «загромажены на святое мЂсце... им на атом мЂсцЂ держаны и як духовным, так в изобиліи и тЂлесным выхованем пЂстованы и загорЂваны». В числі їх був і друкар Олександр Митура, автор панегірика.

Панегірик складається з ряду окремих віршів, що прославляють за традицією тих часів: 1) герб «панів Плетенецьких»; 2) походження вихвалюваної особи; 3) її стійкість у вірі; 4) її працьовитість і відданість православній релігії; 5) її піклування про заснування монастирів і церков; 6) її властивості як начальника; 7) справу заснування друкарні. Закінчується панегірик промовою й «колядою».

Два інші панегірики присвячені Петру Могилі, що в 1631 р. перетворив школу Київського богоявленського братства в колегіум, пізніше — Києво-Могилянську колегію, яка через недовгий час стала центром шкільної освіти на всій Україні. В результаті реформи Могили в колегіумі переважне місце належало тепер латинській мові замість грецької, почалося вивчення польської мови; система освіти була побудована на зразок католицьких єзуїтських шкіл. Така реформа була викликана практичною потребою; виправдуючи її, Сільвестр Косов, професор риторики в новому колегіумі, в 1635 р. писав у своєму творі «Екзегесис» (Роз’яснення): «Яка ж потреба в латинських школах нашому народові?.. Насамперед та, щоб нашу бідну Русь не називали дурною Руссю. А то поїде бідняк русин на трибунал, на сейм або сеймик, в повітовий міський суд, або земський, дивишся, ні розуму, ні діла; дивиться він то на того, то на другого, витріщивши очі, як ворона»... Новий характер освіти визначив і новий стиль панегіричної поезії, прищепивши їй, наприклад, звичайну в латино-польських панегіриках мішанину язичеської міфології з християнською, схильність до персоніфікацій, до фігурної складної побудови та ін.

Перший з двох поданих нижче панегіриків Евхарістіріон (1632 р.) складається з двох частин: 1) Гелікон, або сад наук перший, з характеристикою основних семи «вільних наук», що вивчалися ще в середньовічних школах, і їх «вінця» — богословія (теології); 2) Парнас і його дев’ять муз, що відповідають дев’яти мистецтвам («цвиченям» — вправам), з їх керівником Аполлоном. Як перша, так і друга частина закінчується двома віршами, з яких перший — похвала Петру Могилі, другий — молитовне звертання до бога. Кінцівкою до цілого є вірш до Зоїла (заздрісника), якому не радять виступати проти Петра Могили, бо він не боїться «шарпанья зубатих зоилов». Другий панегірик Евфонія (Доброзвучність), 1633 р., піднесений друкарями Печерської друкарні з нагоди обрання Петра Могили митрополитом. Він відрізняється від першого більшою різноманітністю строфічних побудов і відносно меншою скованістю висловлення звичними шаблонами.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.122.9 (0.008 с.)