Література рідного краю Крима Поети та

Часто трапляється так, що десь поруч живе неординарна, талановита

людина, а школярі того й не знають. У їхній уяві складається враження,

що десь далеко, жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна,

Європа, світ — тут же, у малій батьківщині, таких немає. На щастя, у нас

є талановиті, неординарні особистості, севастопольська і кримська земля

багата талантами, треба тільки їх помічати та відкривати для себе, і

тоді ще милішим, дорожчим і більш значущим стане рідний край.

Упродовж останніх років до чинної програми введено уроки літератури

рідного краю, що уможливлюють побачити той світ, який осмислений творчою

уявою творця словесного мистецтва, вирушити у літературну подорож і

зустрітися з героями творів письменників-земляків, запросити митців на

урок, адже в Севастополі і Криму їх понад сорок. У Севастополі активно

працювали й нині працює чимало цікавих, яскравих, визначних творчих

індивідуальностей. Це поети, журналісти, прозаїки, літературні критики й

літературознавці, драматурги, вчені-гуманітарії, актори театру й кіно,

ватажки й керівники літературного процесу, композитори, публіцисти,

кінорежисери, художники. Літературний Севастополь - це потужна панорама

творчих, самобутніх постатей, і це посилює його образ як скарбниці

талантів. Цю тезу доцільно розвивати засобами освітнього й особистісно

формуючого потенціалу сучасної школи.

Тема літературного краєзнавства на сучасному етапі розробляється у

працях Я.Голобородька [1], О.Неживого [3], В.Шуляра [5], М.Лісової [2],

Л.Старовойт [4] та ін. У цій специфічній галузі науки про літературу,

предметом якої є вивчення літературних творів, художніх образів,

навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і

людьми певного краю, значуще місце посідають саме уроки літератури

рідного краю.

Попри те, що сучасні педагогічні технології створюють широкі можливості

для вибору адекватних навчальному матеріалу методів і прийомів, відсутні

спеціальні методичні розробки з урахуванням регіональних аспектів

вивчення україномовної літератури, специфіки проведення уроків (що є

очевидною: матеріал великого обсягу, значна вага самостійної діяльності

учнів тощо), зумовили тему даної статті.

 

 

8 1. Драч. "Чорнобильська мадон

Поет не може стояти осторонь трагедії народу, коли «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». І він говорить, кричить, малює українських мадонн, які босими йшли сипким’піском до синів у «зону отчуждения», які цілували «квітку прямо в стронцій» на рідному подвір’ї. Чим можна зміряти почуття відданості, любові, самопожертви матерів? Хто повинен нести відповідальність за страждання жінок, дітей майбутніх поколінь? Чи Соловей-розбійник, який запевняє матерів, що зробить «станцію чисту», чи та складна людина, що під час трагедії виїхала, а не втекла?

І. Драч не тільки суворо засуджує зрадників-бюрократів, синів, що прагнуть досягти «таїн природи», а й примушує замислитися над діяннями, що несуть сльози, біль, покалічене майбуття рідній ма-тері-Україні.

Поет вболіває за долю не тільки рідного народу, а й застерігає вчених від поспішності прийняття будь-яких рішень. Адже вони можуть привести до трагедії все людство. Недарма ж називає І. Драч нашу планету хворим дитям. Дитям, бо людство в плині Вічності стоїть на порозі відкриття таїн природи. І треба прислухатися до голосу совісті, щоб не трапилося так, що «нічого в полі й у домі» вже не залишиться.

Отже, осмислюючи трагедію рідного народу, І. Драч примушує нас зупинитися на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежних, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей. Щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг - пам’ятник байдужості, безвідповідальності -хай залишиться чи не єдиним трагічним символом атомної ери.

 

9 Франко -мовознавець визначив завдання і функції, «які сповнює людська мова в людському житті Діяльність І. Франка – це безперервне, напружене словесне відтворення дотичного зовнішнього світу і водночас діяння на нього силою свого поетичного, по-філософському багатого й змістовно вагомого слова. Разом – це теоретичне осмислення рідної мови, прогнозування її майбутнього стану. Т. Панько вважає, що І. Франко першим здійснив синтез історії української мови, заглянувши в її витоки, простеживши формування літературної української мови у напрямі соборності та функціональної розгалуженості. Починаючи з 70-х років ХІХ ст., письменник послідовно відстоював єдність літературної української мови, переконливо доводив, що зречення рідної мови вихолощує душу людини, бо питання мови стосується глибинної структури мислячої істоти, якою є людина. У мовному світі Митця – реалізація ментального лексикону і просвітлений слововжиток, активність свідомого/підсвідомого і великомасштабна стратегія духу, вільна гра великого інтелекту, загострення інтелектуального зору і монументальна просвітленість; цей багатий світ відтворює всеосяжне ставлення Франка до життя, пульсуюче відчуття дійсності, її етичне і естетичне сприйняття, свідчить про інтерпретаційну активність, дає змогу відчути таємницю підґрунтя творчого мислення, спроможність розкривати таємницю буття і його приховану істину, духовний характер людського існування; Письменник багато міркував над «питаннями язиковими» і прийшов до розуміння мови як «живої рослини». Основним для життя мови, «цінного надбання народу», «його коштовного скарбу», І. Франко вважав духовний розвиток. Франко був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. мовознавча спадщина І. Франка заслуговує і ширшої популяризації, і повнішого відображення в сучасній лінгвістиці.

 

10 "Маруся" Г.Ф Кпітки - Основ'яненко

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (18 / 29 листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 / 20 серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Повістю «Маруся» Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.

Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.

Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.

Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай запрошувати дружок та бояр, і «цятання горішками», і пришивання та викуп «квітки», і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо молодої пари.