Зв'язок української мови з іншими мовами.

Українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, які є найбільш вивченими і найбільш поширеними: цими мовами розмовляє близько 52 % населення земної кулі. У цій сім'ї мов українська мова належить до слов'янської групи і разом з російською та білоруською мовами утворює східнослов'янську підгрупу; до західнослов'янської підгрупи належать польська, чеська, словацька, лужицька, кашубська і полабська (мертва) мови; до південнослов'янської — болгарська, сербохорватська, македонська, словенська й старослов'янська (мертва). Не слід ототожнювати поняття "мова" і "мовлення". Мова є об'єктивно існуючим засобом спілкування між людьми і виявляється у "сукупності довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок"'. Мовлення—індивідуальне використання мови окремим мовцем, спілкування людей між собоюзадопомогою мови; мовна діяльність окремого члена суспільства. Початковим етапом існування української мови — літературної мови, як і загальнонародної розмовної мови, є XIV століття (окремі фонетичні та граматичні риси, які згодом узвичаїлися в українській мові, спостерігаються ще в пам'ятках ХІ-ХІІІ ст.). На той же час припадає й початок російської та білоруської літературних мов. Зародившись десь на світанні суспільного Слов'янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, перенесла наскоки Москви, і, проте, перегорівши як криця, дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою...

27. Звертання при службовому листуванні.

починати листа необхідно із звертання Починати листа необхідно із звертання. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний/а (ім'я та батькові)!
Шановний/а пане (пані)...!
Шановні панове (колеги)!
Вельмишановний добродію!
Глибокошановний (ім'я та по батькові)!
Високошановний пане...
У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати на його професію.
Високопоставлений пане Міністре!
Вельмишановний (високоповажний) професоре!
Шановний вчителю!
Високоповажний пане ректоре!

Не слід забувати про те, що в українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Відсутність звертання може бути витлумачена як зневага до адресата і порушення етикету ділового листування.

28. Іншомовні слова у діловому мовленні.
Як відомо, діловий стиль української мови сформувався пізно, тому в основному він спирався на давні зразки й на те, що було створене в цьому плані в інших народів. Тому не випадково в діловому стилі сьогодні так багато запозичень. Іншомовні слова - це слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення, їх слід вживати в разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать фінансові терміни, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф, маркетинг, менеджер, фінанси, бюджет, авізо, дебет). При використанні іншомовних слів слід пам'ятати: 1) вживати іншомовне слово в тому разі, коли немає в українській мові відповідника (франко-борт, акцепт, кредит, баланс); 2) запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення (Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати). У цьому реченні половина слів - запозичені, а слово лімітуються вжите ще й неточно, оскільки ліміт - це гранична норма, то лімітуються не витрати, а кошти; 3) не вживати в одному тексті власне українське слово й іншомовне (координувати - погоджувати, екстраординарний - особливий, фіксувати ~ записувати, лімітувати — обмежувати, прерогатива - перевага, симптом - ознака); 4) при виборі запозиченого чи власнемовного слова слід звертати увагу на відтінки у його значенні (сервіс - обслуговування: сервіс — це будь-яке обслуговування, а обслуговування - побутових потреб населення). Отже, і добір, і вживання іншомовного слова в діловому документі диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.

29. Класифікація документів Класифікація документів - це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності.Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напрямку діяльності. Види документів визначаються за кількома ознаками. 1. За змістом інформації: документи з адміністративних питань, бухга­лтерського обліку, кадрових питань, фінансово-кредитних операцій, комер­ційні документи, документи зовнішньо-економічної діяльності.2. За походженням: офіційні (службові) — ті, що створюються організацією чи службовою особою та особисті - засвідчують особу або її права, обов'язки, службовий або соціальний стан.3. За призначенням: організаційні, розпорядчі, інформаційні, колегіальних органів.4. За місцем виготовлення: внутрішні (створюються всередині організації, підприємства і тут же функціонують) і зовнішні (що надійшли від інших установ, надіслані в інші установи).5. За напрямом проходження: вхідні (що надійшли ззовні для розгляду й виконання) і вихідні (що надсилаються в інші установи, організації).6. За способом (формою) виготовлення: типові (складаються завчасно і є текстом-зразком для індивідуальних: типові правила, інструкції); трафаретні (частина тексту видрукувана на бланку, частина вписується при його заповненні); індивідуальні (створюються щоразу наново за довільною формою).7. За ступенем складності: прості (містять одне питання) і складні (містять два або більше питань).8. За ступенем гласності: звичайні, для службового користування, таємні (секретні).9. За терміном виконання: звичайні (документи, термін розгляду яких визначено чинним законодавством, адміністрацією) і термінові (виконуються терміново або у строк, спеціально визначений керівником).10. За стадіями виготовлення: чорнові (робота автора над текстом), оригінали (належним чином оформлений перший примірник документа), копії (точне відтворення оригіналу; різновиди копій: відпуск — повна копія відправленого оригіналу; витяг - копія, що відтворює частину документа; дублікат — другий примірник документа, виданий у зв'язку з втратою оригіналу).11. За строками зберігання: постійні, тимчасові (до 10 років), тривалі (понад 10 років).12. За структурними ознаками: стандартні (документи, в яких може бути передбачено не лише формуляр, а навіть слова, словосполучення й речення, за винятком цілком конкретних відомостей) і нестандартні (документи, в яких можна заздалегідь передбачити й сформулювати окремі найзагальніші відомості, а спосіб викладу залежить від конкретного змісту, ситуації та обставин ділового спілкування).13. За способом фіксації: письмові, графічні (малюнки, графіки, схеми, плани), фото-, кіно-, фонодокументи.14. За юридичною силою: справжні (документи видані в установленому законом порядку; розрізняють: дійсні - що мають на даний момент юридичну силу) і недійсні - що з якихось причин утратили її (наприклад, через закінчення строку договору) і підроблені (у зміст документа вносять неправильні відомості, роблять виправлення тощо).

30. Клична форма та звертання.

Зверт ускладнюють речення додатковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об єктивної дійсності. На письмі вони виділяються розділ знаками, а в усному мовл- інтонацією і мають такі особливості: не є членами речення, не відповідають на жодне питання.

Звертання-це слово або сполучення слів, що називає особу або предмет, до яких спрямоване мовл. Зверт найчастіше виражене іменником у кл в: Київ мій, ти у серці завжди. Також може бути виражене прикм, дієприкм у знач ім..: Де ти, любий?

1) Якщо зверт на початку речення, після нього став кома: Зброє моя, послужи нам. 2) в кінці речення-то пере ним став кома, а після той знак, якого вимогає інтонація речення: Вставай же, сонце! 3) в середині-то воно зобох боків виділ комами: Як ти любиш, серце моє рвійне, почуттями тільки і живеш. 4) Якщо зверт, що стоїть на початку, вимовл з окличн інтонацією, то після нього пиш знак оклику, а наступне слово почин з великої літери: Юначе! Люби свою Батьківщину! 5) Якщо перед зверт стоять вигуки о, ой, то вони від зверт комами не відділ: О дні зими, зливайтесь в день один!

31. Книжні та іншомовні слова у діловому мовленні.
Усі слова, що трапляються в писемному мовленні, зокрема в діл паперах, назв книжними. Вони не належать до певних нац стилів чи сфер. Це лексика наукових публіцистичних праць, статей, вираж загальнонаукові поняття й уживається в широкому значенні. Серед книж.слів є чимало таких, що хар-ються незначним відтінком книжності: дієслова на –увати,-ювати; віддієслівні іменники на –ння,-ття (вибуття); дієприкметники. Док-ти – наочний приклад переваги книж.слів над розмовними завдяки своїй точності. У док-тах особливу увагу слід звертати на урочисті книж.слова, бо саме їх вживання в даній сфері спричиняє чимало недоречностей. Не рекомендовано використовувати урочисту лексику в буденних док-тах, що мають офіційний хар-р. Слід бути обережними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо їх можна замінити відповідними укр. словами, то вживання іншомовних – недоречне. Якщо ж вони ввійшли до активного словника міжнац спілкування, тоді їх можна використовувати в певних діл паперах.

32. Культура українського мовлення.
Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним.

на сучасному етапі питання культури мовлення особливо го­стро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми ви­вчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бе­режливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.

Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискі­пливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвіт­чизників і добропорядних сусідів України.

33. Лексика ділових паперів.

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо.
Це один з найдавніших стилів.

Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у
сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення офіційно-ділового стилю – регулювати
ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати
громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:
- законодавчий
- дипломатичний
- юридичний
- адміністративно-канцелярський.
Особливості офіційно-ділового стиля:
- кожний документ має усталений зразок;
- слова вживаються виключно в прямому значенні;
- переважають слова-терміни, пов'язані з діловодством;
- відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні,
неповні і незакінчені речення.
Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція, доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу, клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор, директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху, завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо, абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство закордонних справ), В А Т (відкрите акціонерне товариство), ЗА Т (закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ (будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ (адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ (пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита). Прикладами офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів, довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати, визнати недійсним, рекомендувати, зобов'язати, передати повноваження, оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у відставку.

34. Лист.
Листування - один із видів письмового спілкування. Лист – це написаний текст, метою якого є повідомлення про щось адресата.
Листи бувають ділові (службові) та особисті (приватні).
Ділове листування відбувається між установами або працівником та установою. Вони склада ються за певними зразками в офіційно-діловому стилі. Особисті листи – це листи до рідної та близької людини, до друга чи знайомого, до улюбленої людини, до друга чи знайомого, до улюбленого письменника чи актора.

Це найпоширеніший вид документації, один із способів обміну інформ. Службові листи належать до осн засобів встановл. офіц., службових контактів між підприємствами,організ-ми та закладами. За функціональними ознаками служб. листи поділяють на такі, що потребують відповіді (л.-прохання, л.-звернення, л.-пропозиціїї, л.-запити, л.-вимоги) й такі, що її не потребують (л.-попередження, л.-нагадування, л.- підтвердження, л.-відмови, л.-повідомлення та ін.). За кількістю адресатів – звичайні (одна інстанція), циркулярні (низка установ) й колективні листи (пишуть від ім.. кількох установ.) службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу. Реквізити: 1. штамп (повна назва установи – автора листа).2. номер і дата листа. 3. назва установи-адресата. 4. текст, що складається з двох частин: -- опис фактів або подій, які послугували підставою для написання листа. – висновки та пропозиції. 5. підпис керівника організації. 6. печатка.

35. Логічна послідовність документів.
Здебільшого док-ти пишуться від 3-ї особи. Є ще й такий різновид док-в, коли назва діючої особи вживається в давальному відмінку. Третю групу док-в становлять ті, що мають дієслівну структуру.

Лог. послід-ть як необхідна ознака кожного діл док-ту реалізується за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у межах одного речення чи в повному тексті. Також вона може виражатися за допомогою протиставлення. Важливим в док-ті може бути суворе дотримання певної послід-ті викладу матеріалу, підкреслення наступності чи черговості подій. Одним із способів вираж лог. послід-ті є підкреслення мети за допомогою слів: тому, для цього та ін. Загальна лог. послід-ть док-в досягається ще й за допомогою слів на позначення результативності (таким чином, отже).

 

36. Мистецтво ділового спілкування.
Усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми. У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету. Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем.Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою.За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар.Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички. Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності, процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Для встановлення ділових контактів, вдаються до послуг третьої особи - до посередника, який представить вас діловому партнеру.Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити якесь питання, слід представитися самому.Першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший - старшому, підлеглий - керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з'ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого - дивіться (не пильно) йому у вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні — обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, перший подає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, у навчальному закладі).Незалежно від службового становища чоловік, коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з'явилася на прийом. Після процедури знайомства викладається суть справи.На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе.Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона — треба називати людину на ім'я;4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють й власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

37. Мова та професія.

Кожна нац мова – універсальна система, в якій живе нац душа кожного народу, його світ і духовність.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу дух культури, а й пов’язана з виробництвом, із соц відносинами, вона – елемент соц сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання ф-ції мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

НТП, перебудова соц-економічної й політ системи насичують мову новими поняттями, термінами.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

38. Мовленнєвий етикет. Вітання та побажання.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Вітання та побажання.

Доброго ранку! добрий день! добридень! добрий вечір! здраствуйте! Вітаю Вас!

З приїздом Вас! Хай живе... Поздоровляю Вас! 3і святом Вас! Вітаю з днем народження!

Бажаю (зичу) щасливого Нового року!

Хай щастить у Новому році! З Різдвом Христовим! Бажаю (зичу) Вам здоров ‘я, щастя, успiхiв! Щасливих Вам свят! дозвольте вітати Вас від iменi... Наше щире витання...

Прийміть мої співчуття! Хай збудуться всі ваші мрії! На здоров ‘я!

39. Мовленнєвий етикет. Заперечення, відмова.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Заперечення можна висловити так: Я не згоден! Я поважаю вашу думку, але... Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую, Дякую, не треба, На жаль, ні, Перепрошую, але не можу, Мені дуже шкода, але.... Шкодую, але ні!

Відмова:

Ні, дякую. Дякую, не треба (не варто). Мені дуже шкода, але ні. На (превеликій) жаль, ні.

Шкодую, але ні.

Подяка:

Дякую! Спасибі! Вельми Вам вдячний! Я Вам безмежно вдячний! Щиро дякую! Дозвольте вам подякувати! Дуже дякую за вашу турботу! Не знаю, як вам дякувати! Дякую вам від щирого серця!

40. Мовленнєвий етикет. Звертання.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

звертання:

Пане! добродію! Пані! добродійко! Панове! Шановне панство! Вельмишановне товариство! Колеги! дорогі друзі! Товариши! Вельмишановний..!

Високоповажний..! Люди добрі! Юначе! Господарю (господине)!Шановна громада!

41. Мовленнєвий етикет. Подяка.
Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Подяка. Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним до відповідної ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую, Спасибі! Якщо зроблене щось значне: Сердечно Вам дякую1 Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати! Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, хар-р стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що, Будь ласка.

42. Мовленнєвий етикет. Прощання.

Мовним етикетом називають сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, - але й специфіку звичок і звичаїв народу.

прощання:

до побачення! до зустрiчi! до завтра! На добраніч! На все добре! Усього найкращого!

Бувайте здорові! Щасти Вам! дозвольте попрощатися! Щасливої дороги! Вибачте, мені час (пора). На все добре! Усього найкращого! Витайте своїх батьків (від мене,). Сподіваюся, ми незабаром побачмося. Бажаю Вам добре провести час! Прощавайте!

43. Основи діловодства.

Діловодство -це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності. Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та документування док-тів, необхідності дотримання вимог чинних держ станд-тів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи. Дотримання стандартів із діл-ва в практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з док-ми дає змогу скоротити час на її складання, опрацювання й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ-це свідчення культури виконавця.

44. Основні вимоги до мовлення.
Як відомо, існування людського колективу, виробництва, трудової діял-ті, творчої праці неможливе без мови. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність, 2)логічність 3)стислість

4) відповідність між змістом і мовними засобами 5)відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення 6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу 7) вживання сталих словосполучень 8) різноманітність мовних засобів 9) нешаблонність у побудові висловлювання 10) доречність

11) виразність дикції 12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, що наближається до мовлення писемного.

45. Основні правила оформлення документів з високим рівнем стандартизації.
Документи з високим рівнем стандартизації складаються за затвердженою формою.

Уніфікація як один з напрямків регіоналізації документів у наш час втілюється в розробці й застосуванні на практиці типізованих та трафаретних текстів.

Типізація текстів - процес створення тексту — зразка, тексту стереотипу, на основі якого можуть бути збудовані тексти аналогічного змісту, що відповідають подібним управлінським ситуаціям. При цьому мають бути як найточніше зображені основні конструкції й формування тексту зразка. Типові тексти як правило оформляють у вигляді спеціальних збірників.

Трафаретизація текстів - процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну наступним включенням постійної інформації до бланка документа. Отже, трафаретні тексти - це дослівне відтворення постійної інформації групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.

У документах з низьким рівнем стандартизації добір слів та словосполучень кожен раз залежить від конкретних ситуацій. За способом викладу документи з низьким різнем стандартизації прийнято поділяти на розповіді, описи, міркування.

У розповіді йдеться про події /явища, факти / у тій хронологічній послідовності, в якій вони відбувалися в дійсності /автобіографія, пояснювальна записка, замітка, протокол /.

В описі характеризуються явища /предмет, люди, події / з перерахуванням ознак, властивостей, особливостей / опис-характеристика, наказ, звіт, постанова/.

Міркуванням називається вид тексту, в якому визначення, думки і висновки розкривають внутрішній зв'язок явищ, як правило, доводять визначену тезу. Розрізняють два основні вида доказів -дедуктивний, коли думка розвивається від загального до часткового, та індуктивний- у якому думка спрямована від окремих фактів до загального.

При підготовці тексту документа слід дотримуватися таких правил.

1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйняттю тексту документа.

2. Вживати стійкі (трафаретні) словосполучення, що виражають стандартні спектри змісту /з метою надання допомоги, у зв'язку з погіршенням стану, згідно з рішенням комісії /.

Наприклад, для висловлення мотивів, що пояснюють використання певної управлінської дії вживаються такі синтаксичні конструкції:

- у порядку обміном досвіду

- у порядку винятку...

- у зв'язку з вказівкою...

- у відповідності до попередньої домовленості...

- з метою подальшого співробітництва... Для висловлення прохання:

- Просимо...

Для нагадування:

- Нагадуємо Вам, що...

- Незважаючи на багаторазові нагадування... Для підтвердження:

- Підтверджуємо...

- Універмаг «Дитячий світ» підтверджує...

Такі стійкі словосполучення й стандартні вирази полегшують сприйняття службового документа, а також увесь процес його складання, дозволяючи не витрачати час на пошуки формулювань.

Наведемо кілька прикладів стійких моделей, які склалися для висловлення стандартних аспектів змісту. Укладачеві документа буде не важко побудувати стилістичну конструкцію речення чи кількох речень, якщо він матиме у своєму розпорядженні набір таких моделей:

модель синтаксичної конструкції варіанти реалізації Доводимо до вашого відома, що ми досі не отримали від Вас протоколи погодження до Нагадуємо, що... договору...
Повідомляємо, що... ярмарок з продажу взуття та
Підтверджуємо, що... супутніх товарів відбудеться
Нагадуємо, що...

3. Уживати прямий порядок слів у реченні /підмет передує присудкові / у тому випадку, коли логічний наголос падає на об'єкт дії. Вживати зворотний порядок слів /присудок передує підмету / тоді, коли логічний наголос гадає на саму дію.

4. Для чіткості висловлювання в простих реченнях вживається певний порядок розташування їх членів /означення мають передувати словам, вставні слова краще ставити на початку речення /.

5. З метою скорочення тексту можна вживати дієприслівникові звороти, за допомогою яких можна сформулювати причини, що викликали прийняття того чи іншого управлінського рішення. Дієприслівниковим зворотом треба починати, а не завершувати фразу. Наприклад: «Враховуючи... Вважаючи... Беручи до увалі... Керуючись... Розглянувши поданий до затвердження проект...»

6. Замінювати займенники іменниками.

7. Не вживати емоційних виразів.

46. Офіційно-діловий стиль.
Оф.-діл. стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних діл. док-тів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він хар-ється використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення. В оф.-діл. стилі може викорис. лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.

Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

47. Оформлення сторінки.
Управлінські док-ти оформляються на папері формату А4 та А5. Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліве – 35мм, нижнє-19, праве – не менше 8, верхнє – 20. Тільки перша сторінка док-та друкується на бланку, друга й наступні – на чистих аркушах паперу. якщо текст док-та займає не одну сторінку, то на другу не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту. Також не бажано: -- відривати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці. – переносити слово на межі сторінок, слід перенести це слово на нову сторінку. Нумерація сторінок. У док-тах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. якщо текст друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні – у лівому верхньому кутку аркуша.

48. Пароніми у діловому мовленні.
Пароніми (від грецького рага-„біля” та onyma-ім’я)-це різні за значенням слова, що схожі за вимовою та в деяких випадках мають споріднені корені. Наприклад-адресат (той, кому пишуть) - адресант (той, хто пише); ефектний (виразний)- ефективний(результативний); абонент (той, хто користується абонементом)-абонемент (документ, що лає право на користування чимось); економний(ощадливий) – економіч.(який має відношення до економіки). За схожістю вимови слова-пароніми деякою мірою наближаються до омонімів. Але вони відрізняються від останніх певними ознаками. По-перше, пароніми мають різне написання: диктант - диктат; по-друге-мають відмінності у вимові. сплутування різних, але близьких за звучанням паронімічних слів характерне тільки для усного мовлення-в писемному вони чітко відрізняються. Наприклад, боцман-лоцман, контакт –контракт, великий-величезний тощо.

49. Підготовка до бесіди.