Тема 3.7. : Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Вибір синонімів.

Знати особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні; правила написання та введення у текст складноскорочених слів, абревіатур, графічних скорочень

Абревіатура (італ. від лат. - скорочую) - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою озна­кою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та - як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом на­бувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури³⁴, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функ­ціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалеж-
них Держав; МЗС - Міністерство закордонню; справ; СБУ- Служба без-
пеки України; МВФ — Міжнародний валютний фонд; ЛНУ - Львівський
національний університет; ТзОВ-Товариство з обмеженою відповідаль-
ністю; СП- спільне підприємство; ТСН- Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа
кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС
- Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ - Відкрите акціо-
нерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ -
засоби масової інформації; ЦУМ — центральний універсальний мага-
зин; СНІД - синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного на­йменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох європейських держав — Бельгії, Нідерландів і Люк­сембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговель­ний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсес­тра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

За змістом абревіатури можна поділити на:

- назви держав (ПАР, ФРН, США);

- назви міжнародних організацій (МАУ - Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);

- назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);

- назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);

- назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ -Наукове товариство імені Шевченка; ДНД- добровільна народна дру­жина; ФФУ- Федерація футболу України; НБА-Національна баскет­больна асоціація; МОК - Міжнародний олімпійський комітет);

- назви телевізійних агентств і програм (УТ, УТН, УНІАН- Укра­їнське національне інформаційне агентство новин);

- назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА - Національ­ний університет "Києво-Могилянська академія ");

- назви літературних об'єднань (ВАПЛІТЕ - Вільна академія про­летарської літератури, Бу-Ба-Бу - Бурлеск - Балаган - Буфонада);

- назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ- Бібліо­тека української літератури, СУМ - Словник української мови; "ПіК"- "Політика і культура"; "СіЧ" - "Слово і час", "ТУ"- "Го­лос України");

- назви відділів, відділень, факультетів (райвспоживспілка, обл-_н0> фінвідділ, біофак, журфак, юрфак);

- назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор);

- назви документів (спецзамовлення, спецпроект, техплан);

- назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (лавсан,тикональ -титан+кобальт+нікель+алюміній, комол - кобальт+молібден, колін­вал, апарат УЗД, ГАЗ -51, Ту-154, Ан-24) та ін.

Творення складно скорочених слів мусить відповідати таким вимо­гам:

а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування;

б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові;

в) відповіда­ти нормам українського правопису.

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному по­літичному житті українського суспільства, мова запозичила в гото­вому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО — Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостій­ні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінни­ми або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого сло­восполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В ін­ших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною части­ною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчують­ся на приголосний.

Відмінюються абревіатури:

1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної фор­ми іменника, напр.: педінститут, медсестра, за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу;

1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування, напр.: нардеп, жек, загс; за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовніш­ньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твер­дої групи;

Не відмінюються абревіатури:

1) у яких другий елемент має форму непрямого відмінка, напр.: з авканцелярії, комроти, начштабу;

2) ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни, напр.: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна пе­ревірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є слова­ми, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних ско­рочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні ско­рочення є декількох типів:

- крапкові (їм., див., с, м.);

- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошо­вих одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,
р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,
зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;
є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумі­лими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі пра­вила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятка­ми - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з докумен­тами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис­ток., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. - роки; не можна ско­рочувати імена та імена по батькові (/.— Іван, М. - Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Синоніми – це слова, відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий – видатний – славетний – знаменитий);

2) стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити – мовити – пророчити – ректи – верзти);

3) абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство – лінгвістика; століття – сторіччя).

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Чомусь вважається, що оволодіння синонімічним багатством української мови – це вже компетенція художнього слова, а для ділового мовлення синоніми – це зайва розкіш.

Насправді синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.

Велику кількість близьких за значенням слів ми розрізняємо добре; відмінності між ними очевидні, переплутати ці слова важко. Наприклад:

робітник – людина, що працює на промисл. під-ві; працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, наук. працівник тощо).

Але вже такі слова, як замісник і заступник, примусять декого замислитися, перш ніж відповісти на питання, чи ці слова абсолютно тотожні за змістом. Виявляється, що замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, а заступник – це офіційна назва постійної посади; заступник працює водночас з керівником, а замісник заступає відсутнього керівника.

Поняття “близькозначне слово” для кожної людини дещо інше, визначається воно насамперед ступенем знання мови.

Легко уявити собі, що було б, якби в документі при перекладі були переплутані щойно названі слова: документ втратив би свою цілеспрямованість, точність.

Чим менше виразне предметне значення слова, тим важче шляхом логічних роздумувань відрізнити значення одного слова від іншого. Ці значення слів треба запам’ятати, щоб точно і правильно ними користуватися.

Багато сумнівів звичайно викликає вибір серед слід тепер, зараз, нині, сьогодні. Дехто вважає, що “законне право на існування” має лише слово тепер. Виявляється, що ці слова різняться значенням, а не місцем вживання: зараз – це у момент розмови (цієї миті, секунди, хвилини); тепер – у наш час, останнім часом (з цим же значенням вживається нині й сьогодні). При зіставленні двох часових періодів вживається тепер (колись – тепер); при зміні дій, процесів, станів також вживається тепер (Тепер переходимо...).

Буває, що два слова різняться лише префіксами, але не є взаємопов’язаними; тут треба бути особливо обережними й уважними, бо від наявності чи відсутності навіть однієї літери у слові може змінитися значення всього тексту.

На перший погляд дуже незначна відмінність між словами зупинятися і спинятися, запитання і питання. І справді, у прямому значенні це дуже близькі за змістом слова, які вільно взаємо замінюються. Проте у переносному значенні вживається лише спинятися (спинимося на цьому питанні, він ні перед чим не спиняється), питання (проблема, справа), а зупинятися і запитання – у прямому. Синоніми служать не лише для найточнішого висловлення думки, вони допомагають також знайти найдоречніший спосіб висловлення.

У певних ситуаціях звичайне загальновживане слово може виявитися аж надто прямолінійним. навіть жорстоким, тоді йому підшукують відповідну синонімічну заміну (наприклад: у некролозі неповтрюється слово помер, його замінюють після першого вживання словами зворотами – пішов від нас, залишив нас, пішов з життя та ін.).

Деякі загальновживані слова мають виразно експресивний характер і тому не придатні для ділового документа. Так, слово п’яний у нашій уяві повязуємться зі словами п’яниця, пиячити, пиятика тощо, які є досить експресивними рядом. Тому в ділових паперах до них добираються описові без емоційні звороти: у нетверезому стані, під ідєю алкоголю, у стані сп’яніння тощо.

Часом виникає пом’якшити наказ, порівняйте:

Не курити!

Палити забороняється!

Просимо не курити.

У нас не курять.

Проте пошуки пом’якшуючих синонімів для ділового папера не завжди виправдані об’єктивними причинами, а пояснюються часом надмірною делікатністю того, хто пише.

Таким чином, пом’якшуючі синоніми доречні в діловому документі насамперед у тих випадках, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Оскільки ж пом’якшуючі синоніми – це переважно описові кількаслівні словосполучення, то вони, до всього іншого, ще й громіздкі. Тому кількість їх у тексті повинна бути мінімальною.

Властивість слова вживатися у різних значеннях називається багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних. У “Словнику української мови” в 11 томах, у реєстрі якого 134058 слів, до більшості з них подані найповніші їхні значення. Наприклад, до прикметника добрий – 9 значень, іменника ряд – 12 значень, займенника той – 11, дієслова сіяти – 8. У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, а решта – переносні. Кожне значення слова встановлюється у реченні або у словосполученні.

Завдання:

№1. Утворіть від поданих іменників другої відміни чоловічого роду форму родового відмінка однини:

Відгук, вітер, гараж, градус, директор, дощ, запис, зошит, колектив, курсант, лейтенант, Луганськ, майор, палац, понеділок, сектор, січень, слухач, стрілець, танець, термін, трикутник, факультет, Харків.

№2. Запишіть слова правильно, розкривши дужки:

Великий(великий), вище(згаданий), віце(президент), давньо(руський), жовто(гарячий), історико(культурний), лікар(еколог), міні(футбол), народно(поетичний), пів(Європи), прем*єр(міністр), темно(зелений), чотири(місячний), штабс(капітан), нижче(підписаний), п*яти(томний), право(бережний), пів(години), видо(зміна), науково(дослідний).

№3. Перекладіть словосполучення і речення українською мовою. Словосполучення введіть у речення:

1. Читая книгу, не замечаешь, как быстро течет время.

2. Консультация, назначенная на четверг,…

3. Студент, читающий конспект предыдущей лекции,…

4. Приказ, подписанный директором колледжа,…

 

№4. До іншомовних слів доберіть українські відповідники:

Візит, диктофон, селектор, фіксатор, шантаж, рапорт, бар*єр, автограф, катаклізм, симптом, факт, фіксувати, толетарний, апеляція.

Питання для самоконтролю

1.Що таке абревіатура?

2.Яка класифікація абревіатур?

3.Як відмінюються абревіатури?

4.Які стандартні графічні скорочення Вам відомі? Запишіть 10 слів.

5.Які правила використання скорочених слів?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бабич Н.Д. Ділова українська мова. – Чернівці, 1996.

2.Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – Київ, 2001.

3.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – Київ, 1997.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – Київ,1997

Тема 4.4.: Правопис прізвищ, імен по батькові в українській мові

ВМІТИ доречно добирати граматичні форми іменників, правильно вживати форми прикметників у діловому спілкуванні,

правильно записувати цифрову інформацію, використовувати дієслівні форми та прийменникові конструкції у професійних текстах