Особливості діагностики психологічних характеристик дітей середнього шкільного віку в наслідок військового конфлікту.

 

Психологічна діагностика - наука про конструювання методів оцінки, виміру, класифікації психологічних і психофізіологічних особливостей людей, а також про використання цих методів в практичних цілях. Можна виділити дві функції психологічної діагностики - наукову і практичну. Перша характеризує її як науково-дослідну область і являє собою діяльність з конструювання психодіагностичних методик. Оскільки їх використовують у практичних цілях, до них пред'являються особливі вимоги, пов'язані з підвищенням точності й об'єктивності показників, що вони розробляються за певними правилами і перевіряються по ряду критеріїв. В першу чергу це робиться для того, щоб оцінити їх якість і практичну корисність, придатність для вирішення прикладних завдань. Психологічна характеристика передбачає досить широке охоплення критеріїв, виходячи з яких можна говорити про особливості тієї чи іншої людини. У всьому світі не знайти двох людей, які будуть схожі за всіма параметрами - кожен унікальний з нас і відрізняється від всіх інших [11].

Характеристика в психології охоплює всі варіанти істотних особливостей, які проявляються регулярно. Так, наприклад, кожна людина може випадково забути потрібну інформацію, але не всім властива забудькуватість взагалі. Поодинокі ситуації не говорять про наявність риси характеру. Характеристика конфліктних особистостей буде містити такі риси, як запальність і дратівливість, але це не означає, що кожна людина, який здатний розлютитися на іншого, буде конфліктною особистістю. Варто відзначити, що всі властивості людина отримує у міру накопичення життєвого досвіду. Вони можуть змінюватися протягом життя, а не є постійною величиною. Здібності, інтереси, характер - все це може змінюватися з плином життя. Поки особа існує, вона розвивається і змінюється. Вважається, що жодна з рис особистості не може бути вродженою - всі вони купуються протягом життя. При народженні людина наділена лише фізіологічними особливостями, в які входять робота органів почуттів, нервової системи і головного мозку, та їх особливості являють собою задатки розвитку характеру [11].

Психологічна характеристика - одна з форм відображення даних про індивідуальні особливості особистості, колективу, групи. Вона часто використовується в системі освіти. Поряд із загальною характеристикою особистості учня педагог, особливо на початковому етапі роботи з класом, групою, потребує психологічної характеристиці кожного учня, класу і групи в цілому. Така характеристика може включати в себе особливості особистості учнів, їхньої навчальної діяльності, своєрідність функціонування психічних процесів і т. д. Збір відомостей про кожному учневі може йти централізовано через накопичення даних в комп'ютерній пам'яті, шляхом спостереження самого педагога, використання інформації, отриманої від спілкування з колегами, які вже проводять заняття в тому чи іншому класі, групі. Психологічні Характеристики можуть носити різний зміст і різнитися за обсягом залежно від того, для чого вони потрібні. Для того щоб дослідити особливості діагностики психологічних характеристик дітей середнього шкільного віку (зокрема таких як тип темпераменту, конфліктність в родині, рівень тривожності) снує багато діагностичних методик.

Адаптаційний стан методика «Дослідження адаптації методом Люшера» - використано для дослідження рівня адаптації дітей середнього шкільного віку в умовах військового конфлікту. Дослідження адаптації методом Люшера - визначення емоційного стану дитини в школі, наявності позитивних і негативних емоцій у різних навчальних ситуаціях. Виявляється емоційна самооцінка дитини.

Тип темпераменту методика «Опитувальник Айзенка для п'ятих класів». Діагностика емоційної та особистісної сфери. В основі розробки даної методики лежить факт повторення набору схожих загально психологічних типів в різних авторських класифікацій (Кеттелла, Леонгард, Айзенк, Личко та інші). Дана методика розрахована на контингент випробовуваних дітей середнього шкільного віку. Відповідно може використовуватися: при виявленні особливостей особистості підлітка, формування класних колективів, у професійному доборі молоді на різні типи професій (зокрема на професії типу «людина людина»), в педагогічній практиці в цілях корекції взаємин у системах «учень учитель», «учень клас». Темпераментом називаються індивідуальні психологічні особливості, що характеризують особистість людини з боку динаміки його психічних процесів. До динаміки психічних процесів відносяться: а) сила психічних переживань, їх глибина або поверховість; б) швидкість протікання психічних процесів; в) ступінь емоційної збудливості, що надає поведінки людини своєрідну емоційне забарвлення"[25].Відмінності темпераментів по силі психічних процесів виражаються у властивій даному темпераменту слабкості або, навпаки, силі нервових процесів. У зв'язку з цим одні люди реагують на зовнішні подразнення імпульсивно, стрімко, їхня реакція завжди характеризується підвищеною тратою енергії. Інші безвідносно до сили подразників завжди реагують мляво, неенергійну.Сила психічних процесів, що характеризує темперамент, виражається також і в ступені їхньої напруженості: у одних людей, навіть при великій витраті енергії, психічна діяльність протікає легко, вільно, в інших вона пов'язана з великим напруженням процесів вищої нервової діяльності. Відмінності темпераментів по швидкості протікання психічних процесів виражаються насамперед у ступеня швидкості відповідних нервових процесів. У однієї людини процеси сприйняття і мислення протікають швидко, він відрізняється гарною кмітливістю, спостережливістю; в іншого ті ж процеси протікають повільно, людина часто не встигає за швидкою зміною обставин, в яких йому доводиться діяти. Швидкість протікання психічних процесів характеризується також швидкістю і легкістю зміни одних психічних процесів іншими: у одних людей перехід від одного виду психічної діяльності до іншого відбувається швидко і різко, в інших повільно, розмірено. Одні люди характеризуються також швидкістю емоційних реакцій на різні враження, в інших емоційні реакції виникають повільно і розвиваються поступово. За ступенем емоційної збудливості темперамент характеризується насамперед силою або слабкістю емоційних переживань. У одних людей почуття і емоції відрізняються глибиною, в інших, навпаки, поверховістю і слабкістю. У зв'язку з цим одні й ті ж подразники можуть викликати в одних людей сильні почуття і навіть афекти, а в інших-лише ледь помітні настрою. Одні люди відгукуються на життєві події завжди з підвищеною емоційністю, інші, навпаки, ставляться до навколишніх явищ спокійно. Ступінь емоційної збудливості характеризується також відносною стійкістю емоційних переживань. У одних людей емоції стійкі і течуть розмірено, в інших вони поривчасті, нестійкі, легко переходять у протилежні стани. Темперамент характеризується також особливостями зовнішнього вираження емоційних переживань. Залежно від темпераменту люди зовні зовсім по різному проявляють свої емоційні переживання: одні відрізняються багатою і виразною мімікою, в інших вона бідна і маловиразна; одні не виявляють назовні охоплюють їх почуттів, в інших їх емоційні переживання різко виражаються в словах і рухах[25].

Емоційна збудливість виражається також у характері рухів людини; наприклад, у одних людей хода швидка, кваплива, в інших спокійна, повільна. Типи темпераменту у дітей являють собою набір якихось особливостей поведінки, які обумовлені властивостями таких фундаментальних нервових процесів, як збудження і гальмування. Властивостей цих трьох, їх можна легко запам'ятати, склавши з них абревіатуру. Під силою нервових процесів мається на увазі витривалість всіх нервових клітин, їх здатність витримати як тривале, так і короткочасне, але значне порушення, не гасячи його гальмуванням. Це проявляється в працездатності дитини, а також в його сприйнятливості до навколишнього світу. Сила процесів збудження проявляється в тому, що дитина здатна тривалий час прикладати зусилля до вирішення певної задачі. Сила процесів гальмування - в тому, то малюк здатний зосередитися на своїй діяльності, і не відволікатися на дрібниці.

Силі тих чи інших процесів протиставляється їх слабкість, нездатність прикладати зусилля і зосередитися. Ознакою врівноваженості нервових процесів є однакова сила як процесу збудження, так і процесу гальмування. Малюк з урівноваженою нервовою системою зазвичай спокійно і без труднощів доводить до кінця розпочату справу. Коли дитина неврівноважений, і у нього переважають то процеси збудження, то гальмування, він поводиться відповідно: то з легкістю долає труднощі, то «зависає» перед ними. Рухливість нервових процесів - здатність збудження і гальмування негайно змінювати один одного в міру необхідності. Завдяки рухливості дитина легко переключається з одного виду діяльності на інший. Протилежність рухливості інертність. При інертності нервових процесів дитині варто великих зусиль переключитися з одного виду діяльності на інший, пристосуватися до нових обставин. Типи темпераменту у дітей і виховання: сангвінік холерик меланхолік флегматик. Дитина сангвінік. Як приклад цього типу темпераменту у дитини можна навести всім відомого Вінні-Пуха. Позитивний, активний, легкий у спілкуванні.

Йому до всього є діло, легко пристосовується до будь якої ситуації, вирішує конфлікти. Легко включається в будь-яку діяльність, але також легко переключається на щось інше. Легко освоює вікові навички. Руху впевнені, точні. Мова виразна, жива, з мімікою і жестами. Рідко і недовго сумує. Серед однолітків зазвичай займає положення лідера. Дитина флегматик Приклад цього типу темпераменту в дитини. Спокійний не виносить поспіху. Все робить неквапливо, з толком, з розстановкою, перевіреними способами. Цілком здатний довго і нудно робити щось одне, не відчуваючи при цьому втоми. Завзято йде до своєї мети, долаючи всі перешкоди. Свої рішення він не міняє, його складно переконати. Така дитина неймовірно стійкий до зовнішніх подразників. Він завжди стриманий, і здається мало емоціональним, але якщо до когось прив'язався, ні за що не зрадить.

Всі вікові навички формуються у флегматика довго і з труднощами, але зате надовго і якісно. Мова спокійна, некваплива, без жестів і сплесків емоцій, часто зустрічаються паузи, хоч словниковий запас і в нормі. Повільно і не без зусиль звикає до нової обстановці, не любить змін. Тип темпераменту холерик заводиться з півоберта, його енергія невичерпна і витівки незмірно. Борець, задирака, незважаючи на невдачі і труднощі, після кожного падіння встає і знову рухається до своєї мети, якщо йому це необхідно, але не завжди доводить почате до кінця, може кинути все заради чогось іншого, не менш цікавого. За вдачею командир, часто конфліктує з однолітками, хоча не може без них жити. Мова холериків уривчаста, швидка, вони часто ковтають слова і закінчення, проте говорять дуже емоційно і голосно. Настрій легко змінюється, залежно від обставин. Такі діти легко пристосовуються до нової обстановки, але насилу - до нових правил. Спокійно сприймають словесні покарання, але не переносять обмеження волі.

Діти меланхоліки на рідкість чутливі і ранимі, хоча при цьому добрі і чуйні. Легко відволікаються, швидко втомлюються. Чуйно реагують на гучні звуки, окрики. Всього бояться, особливо чогось нового, зміни обстановки, нових людей. Соромливі, боязкі, нерішучі. «Зациклюватися» на власних невдачах, сприймають покарання як трагедію. Легко і часто ображаються. Йдеться їх тиха, але інтонаційно виразна, рухи невпевнені, бідні й часто метушливі. Вікові навички засвоюють своєчасно, але схильні до регресу під час адаптації до нових умов. Але в знайомій обстановці здатні перевершити себе і досягти значних результатів. Типи темпераменту у дітей і виховання: сангвінік холерик меланхолік флегматик.

Конфліктність в родині методика - «Кінетичний малюнок родини» Р. Банса». Тест "Кінетичний малюнок сім'ї" Р.Бернса і С. Кауфмана дає інформацію про суб'єктивну сімейної ситуації дитини. Він допомагає виявити відносини у сім'ї, викликають тривогу у дитини, показує, як він сприймає інших членів сім'ї та своє місце серед них. Використовуючи тест (К. Р. С.), слід мати на увазі, що кожен малюнок є творчою діяльністю, не тільки відбиває сприйняття своєї сім'ї, а й дозволяє дитині аналізувати, переосмислювати сімейні відносини. Тому малюнок сім'ї не тільки відображає сьогодення і минуле, але також спрямований на майбутнє: при малюванні дитина інтерпретує ситуацію, по-своєму вирішує проблему актуальних сімейних відносин. Конфлікт - зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів людей. В основі будь якого конфлікту лежить ситуація, що включає або суперечливі позиції сторін з якогось приводу, або протилежні цілі та засоби їх досягнення в даних обставинах або розбіжність інтересів, бажань партнерів [68].

Конфлікти можуть виникати у зв'язку з протиріччями: пошуку, коли стикаються новаторство і консерватизм; групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси тільки своєї групи, колективу при ігноруванні спільних інтересів; пов'язаними з особистими, егоїстичними спонуканнями, коли корисливість придушує всі інші мотиви. Конфлікт (міжособистісний) виникає, коли одна сторона починає діяти, ущемляючи інтереси іншої. Якщо інша сторона відповідає тим же, то конфлікт може розвиватися як неконструктивний або конструктивний. Конфлікт викликає недовіру і тривожність, він накладає відбиток на внутрішнє життя колективу та психологічний стан конкретної людини. Ще недавно конфлікт вважався цілком негативним явищем в системі взаємовідносин між людьми, у тому числі у вузі і школі. В даний час психологи розглядають конфлікт як природне виникнення назрілих суперечностей між людьми.

Конфліктність підлітка - Сукупність психологічних особливостей підлітка, викликають його активне і часте залучення в конфлікти з оточуючими. Обумовлена його індивідуальними, психо - біологічними особливостями, умовами середовища, в якій він живе, ситуаціями, в яких поведінка підлітка може стати конфліктним, незалежно від його бажання. Важливим конфліктогеним чинником є внутрішньо особистісний конфлікт підлітка, який м. Б. причиною його конфліктної поведінки. Підтримка підлітка в конфліктних ситуаціях є важливою педагогічної завданням [68].

Діяльність по педагогічній підтримці припускає: управління вчителями своєю поведінкою в конфліктах і регулювання поведінки підлітків; самовиховання педагогами культури мови і поведінки; емпатію; керівництво самовихованням підлітка. Педагогічна технологія попередження та вирішення конфліктів дає можливість діагностувати психічні та емоційні стани підлітків з їхньої поведінки, прогнозувати можливі наслідки агресивної поведінки, регулювати внутрішній стан підлітків, озброївши їх технологією саморегуляції, продуктивно спілкуватися в конфліктній ситуації; запобігати виникненню нових конфліктів, стимулювати самовиховання підлітків. Безліч сімейних проблем виникло не вчора. Неповні сім'ї, розлучення, подружні конфлікти, проблеми самотності існували і в минулому, але не залучали такої пильної уваги. Крім того, і сама людина став більш вимогливий в любові, в духовній близькості і взаєморозуміння.

Причини конфліктів у родині. Конфлікт є зіткненням протилежних думок, поглядів, інтересів і потреб. Можна виділити кілька причин, які викликають часті конфлікти в сім'ї:

• різні погляди на сімейне життя;

• незадоволені потреби і порожні очікування;

• розбіжності в духовних інтересах;

• егоїзм;

• невірність;

• неповажне ставлення один до одного;

• небажання брати участь у вихованні дітей;

• ревнощі;

• побутова невлаштованість;

• неповагу до родичів;

• небажання допомагати по дому;

• невідповідність темпераментів;

• пияцтво одного з подружжя.

Це далеко не всі причини, що викликають конфлікти в сім'ї. Найчастіше причин декілька, і остання не є основною. Залежно від їхнього розв'язання, конфлікти можна розділити на два типи: Творчий - являє собою певне терпіння у відносинах один до одного, відмова від образ, приниження; пошук причин виникнення конфлікту; готовність до ведення діалогу, бажання змінити сформовані відносини. Руйнуєш - являє собою образи, приниження: прагнення образити, більше провчити, звалити провину на іншого. Підсумок: зникає взаємна повага, спілкування один з одним перетворюється в обов'язок, часто неприємну. Необхідно визначити, що є основою для породження конфлікту в сім'ї: Незадоволена потреба в самоствердженні. Прагнення одного або обох подружжя реалізовувати в шлюбі насамперед особисті потреби (егоїзм).

Невміння подружжя спілкуватися один з одним, з родичами, друзями та знайомими, колегами по роботі. Сильно розвинені матеріальні амбіції у одного або обох подружжя. Небажання одного з подружжя брати участь у веденні домашнього господарства. Наявність у одного або обох подружжя завищеної самооцінки. Небажання одного з подружжя займатися вихованням дітей чи розбіжність поглядів на методи виховання. Відмінності уявлень подружжя про зміст ролей чоловіка, дружини, батька, матері, глави сім'ї. Нерозуміння як результат небажання вести діалог. Різні типи темпераменту подружжя і невміння враховувати тип темпераменту. Ревнощі одного з подружжя. Подружня невірність одного з подружжя. Статева холодність одного з подружжя. Шкідливі звички у одного з подружжя і пов'язані з ними наслідки. Особливі випадки. Потрібно відзначити, що будь-який з перерахованих вище конфліктів має свій дозвіл і при правильному, зацікавленій підході не веде до розриву сімейних відносин.

Причини і наслідки сімейного неблагополуччя. Різноманітні причини, що викликають сімейне неблагополуччя, взаємопов'язані і взаємозалежні. Можна виділити три групи причин неблагополуччя в сім'ї. По-перше, кризові явища в соціально-економічній сфері, які безпосередньо впливають на сім'ю. По-друге, причини психологічного властивості, пов'язані з внутрішньо сімейними відносинами і вихованням дітей у сім'ї. По-третє, біологічного характеру. Серед об'єктивних соціально-економічних причин найбільш важливі падіння життєвого рівня і погіршення умов утримання дітей, скорочення соціальної інфраструктури дитинства і різке зниження рівня соціальних гарантій для дітей у життєво важливих сферах духовного та фізичного розвитку, невирішена житлова проблема, дистанціювання школи від дітей з важкими долями, різкий поворот в ціннісних орієнтаціях суспільства і зняття багатьох моральних заборон, а також посилення впливу асоціальних кримінальних груп в мікро середовищі. Ускладнюють сімейне неблагополуччя прорахунки виховання в сім'ї. Дуже часто між батьками і дитиною спостерігається емоційне відторгнення. Гіпер опіка, коли дитині не дають проявити елементарну самостійність, ізолюють від навколишнього життя, також має за собою негативні наслідки в майбутньому житті дитини.

Нерозуміння закономірностей і своєрідність особистісного розвитку дітей, і невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей також посилюють психологічний стан дитини. Аффективність надлишок батьківського роздратування, невдоволення, занепокоєння, тривоги по відношенню до дітей створює в сім'ї ефект метушні, загального збудження. Тривожність і страх за дітей, які набувають нав'язливий характер і позбавляють батьків життєрадісності і оптимізму, змушують їх вдаватися до постійних заборонам і застережень, що заражає дітей таким же занепокоєнням. Авторитарність виховання - прагнення підпорядкувати дитини своїй волі; категоричність суджень, наказовий тон; нав'язування своєї думки і готових рішень; прагнення до суворої дисципліни і обмеженню самостійності дітей; використання примусу і репресивних заходів, включаючи фізичні покарання; постійний контроль за діями дитини не дозволяють проявити самостійності, що уповільнює соціалізацію. А також гіпер соціальність, коли батьки намагаються будувати виховання за певною (хай і позитивної) заданою схемою, не враховуючи індивідуальності дитини, пред'являючи до нього завищені вимоги, без належного емоційного контакту, чуйності і чуйності. Ось такі прорахунки у вихованні частіше зустрічаються в сім'ях соціального ризику. З кожним роком зростає число неблагополучних сімей.

Поряд із загальним скороченням народжуваності відбувається зростання кількості дітей, народжених поза шлюбом. У складній соціально-психологічної ситуації опиняються також діти в сім'ях, що знаходяться на межі розлучення. У результаті в неблагополучних сім'ях ступінь неуваги до дитини навіть сильніше, ніж в дитячих закладах інтернатного типу. Порушення психологічного зв'язку між дитиною та батьками призводить до зникнення дітей із сім'ї, їх невротизації, суїцидальних проявів, зростанню бездоглядності дітей і впливає на криміналізацію підліткового середовища. Ослаблення або навіть розрив сімейних зв'язків між дітьми і батьками також викликають:

· зверх зайнятість батьків;

· конфліктна ситуація в сім'ї;

· пияцтво батьків;

· випадки жорстокого поводження з дітьми (фізичного, психічного, сексуального насильства);

· відсутність в сім'ї сприятливої емоційної атмосфери;

· типові помилки батьків у вихованні дітей;

· особливості підліткового віку

Джерелами виникнення конфліктів можуть бути причини, пов'язані з етапами життя сім'ї. Є труднощі первинні, які пере живаються усіма сім'ями в більш-менш гострій формі, адаптація один до одного, формування відносин із родичами; є труднощі вторинні, такі як проблеми виховання та догляду за дитиною, ведення трудомісткого домашнього господарства. Ці труднощі в певні моменти життя сім'ї призводять до криз. Причинами неблагополуччя сім'ї можуть бути розлучення, тривала розлука подружжя, наявність позашлюбного дитини; труднощі, щодо стислі за тривалістю, які створюють загрозу функціонуванню сім'ї. Особливу роль при цьому відіграє фактор раптовості, винятковості, відчуття безпорадності. Найголовніше наслідок всіх цих труднощів - це несприятливий вплив на психічне здоров'я членів сім'ї, яке надалі тільки посилює нежиттєздатність сім'ї, стан незадоволеності, нервово психічного напруження і гальмує розвиток особистості.

Рівень тривожності методика «Шкала тривожності» Кондаша.

Особливість шкал такого типу полягає в тому, що в них людина оцінює не наявність або відсутність у себе будь-яких переживань, симптомів тривожності, а ситуацію з точки зору того, наскільки вона може викликати тривогу. Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об'єкти, є для школяра основними джерелами тривоги, і, по-друге, в меншій мірі, ніж інші типи опитувальників, виявляються залежними від особливостей розвитку у учнів інтроспекції [30].

Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини часто переживати сильну тривогу з відносно малим приводів. Розглядається або як особистісне освіту, або як пов'язана зі слабкістю нервових процесів особливість темпераменту, або те й інше одночасно.

В даний час збільшилася кількість тривожних дітей, що відрізняються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Виникнення і закріплення тривожності пов'язане з незадоволенням вікових потреб дитини. Стійким особистісним утворенням тривожність стає в підлітковому віці, опосередковуючись особливостями "Я-концепції", ставлення до себе. До цього вона є похідною широкого кола порушень. Закріплення і посилення тривожності відбувається по механізму "замкнутого психологічного кола", провідного до накопичення і поглиблення негативного емоційного досвіду, який, породжуючи у свою чергу негативні прогностичні оцінки й визначаючи багато в чому модальність актуальних переживань, сприяє збільшенню й збереженню тривожності. Тривожність має яскраво виражену вікову специфіку, що виявляються в її джерелах, зміст, формах прояву компенсації і захисту. Для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей у незалежності від наявності реальної загрози чи тривожності як стійкого освіти. Ці «вікові піки тривожності" є наслідком найбільш значущих соціогенних потреб. У дані «вікові піки тривожності" тривожність виступає як неконструктивна, яка викликає стан паніки, зневіри. Дитина починає сумніватися у своїх здібностях і силах.

Але тривога, дезорганізує не тільки навчальну діяльність, вона починає руйнувати особистісні структури. Тому знання причин виникнення підвищеної тривожності, призведе до створення і своєчасному проведенню корекційно-розвиваючої роботи, сприяючи зниженню тривожності і формуванню адекватної поведінки у дітей молодшого шкільного віку. Школа одна з перших відкриває перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Паралельно з родиною бере на себе одну з головних ролей у вихованні дитини. Таким чином, школа стає одним з визначальних чинників у становленні особистості дитини. Багато основні його властивості та особистісні якості складаються в цей період життя, від того, як вони будуть закладені, багато в чому залежить все його подальший розвиток. Відомо, що зміна соціальних відносин представляють для дитини значні труднощі [30].

Тривожний стан, емоційна напруженість пов'язані головним чином з відсутністю близьких для дитини людей, зі зміною навколишнього оточення, звичних умов і ритму життя. Такий психічний стан тривоги прийнято визначати як генералі зоване відчуття неконкретної, невизначеною загрози. Очікування небезпеки, що насувається поєднується з почуттям невідомості: дитина, як правило, не в змозі пояснити, чого ж, по суті, він побоюється. На відміну від схожої з нею емоції страху, тривога не має певного джерела. Вона дифузна і поведінкова може проявлятися в загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність.

Психологічні та поведінкові реакції тривоги ще більш різноманітні, вигадливі і несподівані. Тривога, як правило, тягне за собою утруднення прийняття рішень, порушення координації рухів. Іноді напруга тривожного очікування таке велике, що людина мимоволі сам заподіює собі біль.

Діти, як недостатньо підготовлені до подолання тривожних ситуацій суб'єкта, часто вдаються до брехні, фантазіям, стають неуважними, розсіяними, сором'язливими. З фізіологічної точки зору, як уже згадувалося, тривога не відрізняється від страху. Головна відмінність полягає в тому, що тривога викликає активацію організму до того, як відбувається очікувана подія.

Зазвичай тривога являє собою перехідне стан, вона слабшає, як тільки людина реально стикається з очікуваної ситуацією і починає орієнтуватися і діяти. Однак, буває й так, що очікування, що породжує тривогу, затягується, і тоді вже має сенс говорити про тривожності. Тривога, як стійкий стан, перешкоджає ясності думки ефективності спілкування, підприємливості, створює труднощі при знайомстві з новими людьми. В цілому, тривожність є суб'єктивним показником неблагополуччя особистості. Але щоб вона сформувалася, людина повинна накопичити багаж невдалих, неадекватних способів подолання стану тривоги. Саме, тому для профілактики тривожно-невротичного типу розвитку особистості необхідно допомагати дітям знаходити ефективні способи, за допомогою яких вони могли б навчитися справлятися з хвилюванням, невпевненістю та іншими проявами емоційної нестійкості. На думку К. Хорні почуття тривоги являє собою відчуття ізольованості і немічності дитини в потенціальне ворожому світі.

Цілий ряд ворожих факторів у навколишньому середовищі, може викликати у дитини невпевненість: пряма або непряма переважання інших людей, зайве захоплення або його повна відсутність, прагнення встати на сторону одного з котрі лаються батьків, занадто мало або занадто багато відповідальності, ізоляція від інших дітей, нестримане спілкування. В цілому причиною тривоги може бути все, що порушує в дитини почуття впевненості, надійність у його взаєминах з батьками. У результаті тривог і занепокоєння виростає особистість, що роздирається конфліктами. З метою побоювання від страху, неспокою, почуття безпорадності й ізоляції в індивіда з'являється визначення "невротичні" потреби, які вона називає невротичними рисами особистості, засвоєними в результаті порочного досвіду. Дитина, випробовуючи до себе вороже і байдуже ставлення оточуючих, охоплений тривогою, виробляє свою систему поведінки і ставлення до інших людей. Він стає злим, агресивним, замкнутим, або намагається знайти владу над іншими, щоб компенсувати відсутність любові. Однак, така поведінка не приводить до успіху, навпаки, воно ще більш загострює конфлікт і підсилює безпорадність і страх.

Так як світ, на думку Хорні, потенціанально ворожий дитині й взагалі людині, то страх, як би теж заздалегідь закладений в людині і єдине, що може позбавити людину від тривоги це благополучний ранній досвід виховання, набутий в сім'ї. Хорні виводить тривожність із не благополучно сформованих відносин особистості з ворожим йому світом і розуміє її як відчуття ізольованості і безпорадності в цьому світі. У такому положенні можна було б назвати природним, якби її прояви обмежувалися лише тими ситуаціями, де є реальна ворожість. Але Хорні не відокремлює адекватну тривожність від неадекватної. Оскільки світ взагалі ворожий людині, то виходить, що тривожність завжди адекватна. Трансформація тривоги від матері до немовляти висувається Салливеном як постулат, але для нього залишається неясним, по яких каналах здійснюється цей зв'язок. Саллівен, вказавши на основну міжособистісну потреба в ніжності, яка властива вже дитині, здатному до співпереживання в міжособистісних ситуаціях, показує генезис цієї потреби проходячи через кожен віковий період.

Так, у немовляти потреба в ніжності матері, у дитинстві потреба в дорослому, який міг би бути співучасником його ігор, в отроцтві потреба в спілкування з однолітками, в юнацькому віці - потреба в любові. У суб'єкта є постійне прагнення до спілкування з людьми і потреба в міжособистісній надійності. Якщо ж дитина зустрічає недружелюбність, неуважність, відчуженість близьких людей, до яких він прагнути, то це викликає у нього тривогу і заважає нормальному розвитку. У дитини формується деструктивне поведінку і ставлення до людей. Він стає або озлобленим, агресивним, або боязким, боїться робити бажане, передбачаючи невдачі, проявляє непослух. Це явище Саллівен називає "ворожої трансформацією», джерелом її є тривога, викликана неблагополуччям у спілкуванні.

Для кожного періоду розвитку характерні свої переважні джерела занепокоєння. Так, для дворічної дитини джерелом тривоги є розлука з матір'ю, у шестирічних дітей відсутність адекватних зразків ідентифікації з батьками. У підлітковому віці боязнь бути відкинутим однолітками. Тривога штовхає дитину на таку поведінку, яка може позбавити його від неприємностей і страху. З розвитком у дитини уяви занепокоєння починає зосереджуватися і на уявних небезпеки. А пізніше, коли розвивається розуміння значення змагання й успіху, виявитися смішним і відкинутим. З віком у дитини відбувається деяка перебудова стосовно об'єктів занепокоєння. Так, поступово зменшується занепокоєння у відповідь на відомі і невідомі стимули, але до 10-11 років збільшується занепокоєння.

Пов'язане з можливістю бути відкинутим однолітками. Багато з того, що турбує в ці роки, залишається в тій чи іншій формі у дорослих. Чутливість об'єкта до подій, які можуть викликати занепокоєння, залежить, насамперед, від розуміння небезпеки, а також в значній мірі, від минулих асоціації людини, від дійсної або уявної нездатності його впоратися з положенням, від того значення, що він сам надає трапилося. Таким чином, для того, щоб звільнити дитину від занепокоєння, тривоги і страхів, потрібно, насамперед, фіксувати увагу не на специфічних симптомах занепокоєння, а на закладені в їхній основі причинах - обставинах і умовах, так цей стан у дитини часто виникає від почуття невпевненості, від вимог, які виявляються вище його сил, від погроз, жорстоких покарань, нестійкої дисципліни. Однак, для плідної роботи, для гармонічного повноцінного життя певний рівень тривоги просто необхідний. Той рівень, що не вимотує людини, а створює тонус його діяльності. Така тривога не паралізує людину, а, навпаки, мобілізує його на подолання перешкод і вирішення завдань. Тому її називають конструктивною. Саме вона виконує адаптивну функцію життєдіяльності організму. Найважливіша якість, що визначає тривогу, як конструктивну, це вміння реалізувати тривожну ситуацію, спокійно, без паніки розбирати в ній. З цим тісно пов'язані вміння аналізувати і планувати власні вчинки. Що стосується педагогічного процесу, то що почуття тривоги неминуче супроводжує навчальну діяльність дитини в будь, навіть самій ідеальній школі.

Більше того, взагалі ніяка активна пізнавальна діяльність людини не може супроводжуватися тривогою. За законом Йєркса-Додсон оптимальний рівень тривожності підвищує продуктивність діяльності. Сама ситуація пізнання чого або нова, невідомого, ситуація рішення задачі, коли потрібно докласти зусиль, щоб незрозуміле стало зрозумілим, завжди таїть у собі невизначеність, суперечливість, а отже, і привід для тривоги. Повністю зняти стан тривоги, можна лише усунувши всі труднощі пізнання, що нереально, та й не потрібно.

Однак, в значній частині випадків ми маємо справу з деструктивним проявом тривоги. Диференціювати ж конструктивну тривогу від деструктивної досить складно, і не можна тут орієнтуватися тільки на формальні результати навчальної діяльності. Якщо тривога змушує дитину краще вчитися, це зовсім не гарантія конструктивності його емоційних переживань. Цілком можливо, що залежний від «значимих» дорослих і дуже прив'язаної до них, дитина здатна відмовитися від самостійності вчинків заради збереження близькості з цими людьми. Острах самітності породжує тривогу, що просто підхльостує школяра, змушуючи його напружувати всі свої сили, щоб виправдати очікування дорослих і підтримати свій престиж у їхніх очах. Однак, робота в стані значного перенапруги душевних сил здатна принести лише короткочасний ефект, що, надалі, обернеться емоційним зривом, розвитком шкільного неврозу й інших небажаних наслідків. На зміну емоційної нестійкості в молодших класах, середніх 6-8 класах приходять млявість і байдужість. Уважний педагог легко може зрозуміти на скільки конструктивна тривога дитини, спостерігав за ним в ситуації, що вимагає максимальної активності всіх його наявних можливостей. Важливо, щоб завдання було нестандартна, але, в принципі, припустимої для дитини.

Якщо він впадає в паніку, зневіру, починає відмовлятися, навіть не вникнувши в завдання, виходить, рівень тривожності високий, тривога деструктивна. Якщо по початку спробує вирішити завдання звичними для нього способами, а потім відмовиться з байдужим виглядом, швидше за все, його рівень тривоги недостатній. Якщо ж уважно вникне в ситуацію, починає перебирати можливі варіанти рішення, в тому числі, і несподівані, захопиться завданням, буде думати про нього, навіть якщо не зможе його вирішити, виходить, він виявляє саме той рівень тривоги, що необхідний. Отже, конструктивна тривога надає оригінальність рішенню, унікальність задуму, вона сприяє мобілізації емоційних, вольових та інтелектуальних ресурсів особистості. Деструктивна ж тривога викликає стан паніки, зневіри. Дитина починає сумніватися у своїх здібностях і силах. Але тривога дезорганізує не тільки навчальну діяльність, вона починає руйнувати особистісні структури.

Звичайно, не тільки тривога служить причиною порушень в поведінці. Існують і інші механізми відхилення в розвитку особистості дитини. Однак, психологи-консультанти стверджують, що, більша частина проблем, з приводу яких батьки до них зв