Диспозицією називається частина норми Особливої частини КК України, що визначає зміст злочинного діяння.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій:

1) проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.119 КК України «Вбивство через необережність»);

2) описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, тобто дає його визначення (ч.1 ст.185 КК України «Крадіжка чужого майна»);

3) бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів (ст.271 КК України «Порушення вимог законодавства про охорону праці»);

4) відсильна диспозиція називає ознаки певного складу злочину найчастіше у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин, вказує в наступній частині статті або відсилає до іншої статті (ст.115 КК України «Умисне вбивство»).

За вчинений злочин у кримінальному законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію. Санкцією називається частина норми Особливої частини КК України, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції.

За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено – особливо тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості. У КК України застосовуються відносно – визначені та альтернативні санкції.

Відносно – визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види даної санкції:

1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання;

2) з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі в законі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на дві або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне.

Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними.

 

Основні поняття та терміни: кримінальне право, принцип законності, принцип рівності громадян перед законом, принцип особистої відповідальності за наявності вини особи, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип гуманізму, принцип індивідуалізації відповідальності, принцип економії кримінальної репресії, диспозиція, проста диспозиція, описова диспозиція, банкетна диспозиція, відсильна диспозиція, санкція, відносно-визначена санкція, альтернативна санкція.

 

Питання для самостійної перевірки знань

1. Назвіть характерні риси кримінального права.

2. Які принципи кримінального права України ви знаєте?

3.Що є основним джерелом кримінального права України? Дайте йому коротку характеристику.

4. Що таке диспозиція? Назвіть та охарактеризуйте види диспозиції.

5. Що таке санкція? Які санкції застосовуються судом при визначенні покарання?

 

 

Теми рефератів

1. Кримінальний кодекс України – основне джерело кримінального права України.

2. Гуманізація кримінального законодавства.

 

Основна література

- Кримінальний Кодекс України. Розділ I, II.

- Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 208– 213.

 

 

Основи кримінального права

Тема: «Злочин, об’єкт та суб’єкт злочину.»

План

1. Злочин, його характерні ознаки. Види злочинів за характером і ступінню суспільної небезпечності.

2. Склад злочину.

3. Співучасть у злочині.

1. Відповідно до ч.1 ст.11 КК України злочином визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність, вчинене суб’єктом злочину.

Даною статтею визначено два види злочинного діяння: 1) злочинна дія – це суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом; 2) злочинна бездіяльність – це суспільно небезпечна пасивна поведінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов’язана була вчинити за вимогою закону.

Характерними ознаками злочину є:

1) суспільна небезпечність. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом;

2) протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під протиправністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

3) винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина в формі умислу чи необережності;

4) караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке кримінальним законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. В той же час не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

За характером і ступінню суспільної небезпечності а також виду покарань і розміру його санкцій злочини поділяються на чотири категорії:

1) злочини невеликої тяжкості – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш двох років, або інше, більш м’яке покарання (незаконне розголошення лікарської таємниці (ст..145), незаконне використання товарного знака (ст.229));

2) злочини середньої тяжкості – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п’яти років (виготовлення, збут і використання підроблених недержавних цінних паперів (ч.1 ст.224), завідомо незаконне затримання чи незаконний привід (ч.1 ст.371));

3) тяжкі злочини – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш десяти років (умисне тяжке тілесне ушкодження (ч.1 ст.121), розбій (ч.1-2 ст.137));

4) особливо тяжкі злочини – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (державна зрада (ст..111), умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч.2 чт.115)).

Стадії учинення злочину – це етапи підготовки і здійснення умисного злочину. Кримінальний кодекс розрізняє наступні стадії злочинної діяльності:

1) готування до злочину. Під готуванням слід розуміти підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змову про вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

2) замах на злочин. Замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з незалежних від неї причин;

3) закінчений злочин. Закінченим злочином визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею закону, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс заохочує добровільне припинення приготування до злочину або замах на злочин, гарантуючи повне звільнення від кримінальної відповідальності або зменшення її обсягу. Добровільна відмова від злочину можлива тільки на стадіях готування і замаху.

 

2. Поняття злочину конкретизується у формі окремих складів злочинів.

Склад злочину – це сукупність встановлених кримінальним законом об’єктивних т а суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Склад злочину створюють чотири групи ознак:

1) об’єкт злочину;

2) об’єктивна сторона злочину;

3) суб’єкт злочину;

4) суб’єктивна сторона злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність складу злочину в цілому та виключає кримінальну відповідальність.

За ступенем суспільної небезпеки розрізняють наступні види складів злочинів:

1) основний склад злочину (без обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання);

2) привілейований склад злочину (з обставинами, що пом’якшують покарання);

3) кваліфікований склад злочину (з обставинами, що обтяжують покарання).

Об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, блага та цінності, на які скоєне посягання. Ст.1 Кримінального кодексу України містить перелік об’єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права та свободи людини та громадянина; власність; громадський порядок та громадська безпека; довкілля; конституційний лад України; мир та безпека людства.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочину. Всі її ознаки (елементи) містяться в диспозиціях статей кримінального кодексу.

Ознаки (елементи) об’єктивної сторони складу злочину:

1) суспільно небезпечне діяння (в формі дії або бездіяльності);

2) суспільно небезпечні наслідки діяння;

3) причинний зв’язок між діянням та його суспільно небезпечними наслідками;

4) місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину.

Необхідним елементом об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння. Інші елементи є необов’язковими. Вони враховуються при кваліфікації злочинного діяння лише тоді, коли прямо зазначені в диспозиції конкретної статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Суб’єкт злочину – це особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Суб’єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Осудність – це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудність – це обумовлена розладом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент скоєння суспільно небезпечного діяння.

Обмежена осудність – означає, що під час здійснення злочину особа внаслідок психічного розладу була нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Особа, визнана судом обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Однак при призначенні покарання суд враховує обмежену осудність особи і може вживати замість покарання примусові заходи медичного характеру.

Щодо віку кримінальної відповідальності, то за загальним правилом, він складає 16 років. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в законі (ч.2 ст.22 КК), відповідальність настає з 14-ти років. І навпаки, закон визначає ряд злочинів, відповідальність за які настає тільки з досягненням повноліття. Такими, наприклад, є посадові злочини.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує її ставлення до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та до його наслідків. Суб’єктивна сторона має обов’язкові та факультативні ознаки. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина у формі прямого умислу чи необережності. До факультативних ознак суб’єктивної сторони відносять мотив та мету злочину.

3. Коли навмисний злочин вчиняється двома і більше особами, має місце співучасть у злочині. Співучасть має ряд ознак:

1) учасниками злочину є не менш ніж дві деліктоздатні особи. Не є співучастю скоєння злочину однією деліктоздатною особою за допомогою неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

2) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників;

3) Всі співучасники діють умисно.

В залежності від ролі у злочинному діянні кримінальний закон розрізняє наступні види співучасників:

1) виконавець – особа, що безпосередньо вчинила злочин, або та, що вчинила його шляхом використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності;

2) організатор – особа, що організувала скоєння злочину чи керувала його здійсненням, або створила організовану групу чи злочинну організацію та керувала нею, або забезпечувала фінансування чи організоване приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

3) підбурювач – особа, що підмовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншими засобами схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

4) посібник – особа, що порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предметі, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети.

При призначенні покарання співучасникам враховується характер та ступінь участі кожного з них. За інших рівних умов найбільш небезпечними співучасниками є виконавець та організатор.

 

Основні поняття та терміни: злочин, суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність, склад злочину, об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, посібник.

 

Питання для самостійної перевірки знань

1. Що таке злочин? Назвіть характерні ознаки злочину.

2. На які види поділяються злочини в залежності від ступеня суспільної небезпечності, виду покарань і розміру його санкцій?

3. Що є об’єктом злочину?

4. Хто може бути суб’єктом злочину? Що таке осудність?

5. Що таке співучасть у злочині? Назвіть співучасників злочинного діяння.

 

Тести для самоконтролю знань

1. Характерними ознаками злочину є:

а) суспільна небезпечність, умисел, винність, караність;

б) протиправність, шкода, суспільна небезпечність, караність;

в) суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність.

2. За загальним правилом кримінальна відповідальність настає з:

а) 14 років;

б) 16 років;

в)18 років.

3. Відповідальність за особливо небезпечні злочини настає з:

а) 14 років;

б) 16 років;

в) 18 років.

4. Співучасниками злочину є:

а) виконавець, організатор, підбурювач;

б) виконавець, організатор, підбурювач;

в) виконавець, організатор, підбурювач, посібник.

5. Співучасники злочину:

а)несуть солідарну кримінальну відповідальність;

б) несуть кримінальну відповідальність і при призначенні покарання враховується характер та ступінь участі кожного з них;

в) не несуть кримінальної відповідальності.