Проаналізуйте ситуації та прокоментуйте їх з точки зору відповідності нормам сімейного законодавства

1.Після весілля виявилося, що зять Павленків вживає наркотики. Він привчив і дочку до цього. В сім’ї є дитина трьох років. Батька засудили до позбавлення волі за розповсюдження наркотиків, а матір відправили на примусове лікування. Дитину віддали в чужу сім’ю. Бабуся хотіла б взяти опіку над онукою.

 

2. Сім’я Марченків, в якій виховується двоє малолітніх дітей, взяла опіку над племінником, мати якого померла. Через чотири місяці хлопець перестав відвідувати школу. Класний керівник вияснила, що опікуни примушують його разом з ними працювати на ринку, пояснюючи це тим, що в сім’ї не вистачає грошей на життя.

 

Теми рефератів

1. Порядок усиновлення в України.

2. Патронат над дітьми.

3. Обов’язки опікуна і піклувальника.

 

 

Основна література

· Сімейний Кодекс України. Розділ IY.

- Кириченко В.М. Правознавство: Модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2007, с. 141– 144.

 

 

Основи земельного права України.

Тема: Основи земельного права України»

План

1. Загальна характеристика земельного права. Види земель в Україні.

2. Форми та суб’єкти права власності на землю. Способи набуття та припинення права власності на землю.

3. Користування землею: поняття, суб’єкти, види.

4. Права і обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів.

5. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

 

1. Земельне право – галузь права України, що регулює відносини з володіння, користування і розпорядження землею. Основний нормативний акт у цій галузі – Земельний кодекс України.

До земель України належать всі землі в межах її території, в тому числі острови і землі, зайняті водними об’єктами. За основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії:

1) землі сільськогосподарського призначення (рілля, косовиці, пасовища, полезахисні лісосмуги);

2) землі жилої і громадської забудови (земельні ділянки в межах в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлових будинків і громадських споруд);

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ділянки землі, що мають статус території або об’єкта природно – заповідного фонду);

4) землі оздоровчого призначення (землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей);

5) землі рекреаційного призначення (землі, що використовуються для організації відпочинку, туризму і проведення спортивних заходів);

6) землі історико – культурного призначення (історико – культурні заповідники, меморіальні цвинтарі, городища, кургани, архітектурні ансамблі та комплекси та ін.);

7) землі лісового фонду (землі, покриті лісовою рослинністю, а також нелісові землі, що використовуються для потреб лісового господарства);

8) землі водного фонду (землі, зайняті водоймами, гідротехнічними спорудженнями, а також прибережні смуги вздовж водоймищ і водних шляхів);

9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони й іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земель здійснюється органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування. Якщо земля перебуває в приватній власності, то зміна цільового призначення здійснюється з ініціативи власника.

 

2. Конституція України і Земельний кодекс України встановлюють, що земля в Україні може бути в приватній, комунальній і державній власності.

Обۥєктом права власності на землю є земельна ділянка – частина земної поверхні з встановленими межами і певним місцем розташування.

Суб ۥ єктами права власності на землю є:

1) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності. Громадяни України можуть придбати ділянки землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть набути право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення. Земельний кодекс містить перелік земель комунальної і державної власності, що не можуть передаватися в приватну власність (землі загального користування населених пунктів, землі природно – заповідного фонду, транспорту, оборони та ін.);

2) територіальні громади, що реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. У комунальній власності перебувають всі землі в межах населених пунктів, а також земельні ділянки, на них розташовані об’єкти комунальної власності;

3) держава, що реалізує це право через відповідні органи державної влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації), - на землі державної власності. У державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.

Іноземні держави можуть придбати у власність земельні ділянки для розміщення будинків і споруд дипломатичних представництв.

Земельна ділянка може перебувати в загальній власності з визначенням частки кожного з учасників (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників (спільна сумісна власність).

Власники земельних ділянок мають право:

1) продавати чи іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі;

3) власності на посіви і насадження, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

4) використовувати наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насадження, водні об’єкти;

5) на відшкодування збитків, передбачених законом;

6) споруджувати житлові будинки, виробничі й інші будівлі та споруди.

Власники земельних ділянок зобов’язані:

1) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

2) дотримуватись вимог законодавства про охорону навколишньогосередовища;

3) вчасно сплачувати земельний податок;

4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

5) підвищувати родючість грунту і зберігати інші корисні властивості землі;

6) дотримувати правил добросусідства і обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів і охоронних зон (земельний сервітут – право обмеженого користування земельною ділянкою, наприклад, для прокладки комунікацій);

7) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

 

3. Землекористування – використання землі у визначеному законом порядку. Право землекористування є похідним від права власності на землю. Землекористувач користується ділянкою в обсязі і межах, наданих йому власником. Відхилення землекористувача від основного цільового призначення земельної ділянки може стати основою для припинення його права користуватися нею.

Види землекористування:

1) постійне землекористування. Воно представляє собою право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності. Субۥєктами такого права можуть бути тільки державні і комунальні підприємства, установи та організації;

2) орендне землекористування. Оренда землі – це засноване на договорі, тимчасове платне користування земельною ділянкою, необхідною господарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності;

3) концесійне землекористування. Цей вид землекористування представляє собою засноване на договорі, термінове платне володіння і користування земельною ділянкою з метою створення, поліпшення та (або) експлуатації об’єкта концесії. Концесію вправі надати тільки орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у власності якого перебуває земля. Концесіонером виступає суб’єкт підприємницької діяльності. Обовۥязкова умова концесії – здійснення інвестицій концесіонером з метою задоволення суспільних потреб. Наприклад, у концесію можуть бути дані будівництво і експлуатація автобану, аеропорту, системи водопостачання і т.д.

4. Юридичний зміст користування земельними ділянками складають права й обов’язки землекористувачів.

Землекористувач має право:

1) самостійно господарювати на землі;

2) власності на посіви і насадження сільськогосподарських культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

3) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

4) використовувати наявні на земельній ділянці загальнодоступні корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти;

5) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди;

Землекористувач зобов’язаний:

1) використовувати землю за цільовим призначенням;

2) дотримуватись вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

3) вчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

4) не порушувати права власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

5) підвищувати родючість грунтів і зберігати інші корисні властивості землі;

6) надавати в органи державної влади й органи місцевого самоврядування відомості про стан і використання землі та інших природних ресурсів;

7) дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон;

8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та орошувальних систем.

Таким чином, права й обов’язки землекористувача багато в чому подібні до прав власника земельної ділянки. В той же час таке важливе правомоччя власника як право розпорядження землею в нього відсутнє.

5. Земельний кодекс України встановлює три види юридичних

наслідків порушення земельного законодавства:

1) недійсність угод щодо земельних ділянок, укладених з порушенням встановленого законом порядку. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, не засвідчений нотаріусом, за рішенням суду визнається недійсним;

2) цивільна, адміністративна чи кримінальна відповідальність за:

- укладання угод з порушенням земельного законодавства;

- самовільне зайняття земельних ділянок;

- псування і забруднення земель;

- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію

об’єктів, що негативно впливають на стан земель;

- використання земель не за цільовим призначенням;

- порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель;

- знищення межових знаків, а також інші порушення;

3) повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Самовільно заняті ділянки землі підлягають поверненню власником землі або землекористувачем без відшкодування витрат, понесених порушником. Крім того, на рахунок порушника відноситься приведення земельної ділянки в придатний для користування стан.

 

Основні поняття та терміни: земельне право, постійне землекористування, орендне землекористування, концесійне землекористування, земельний сервітут.

 

Питання для самоперевірки знань

1. Які відносини регулюються нормами земельного права?

2. На які категорії поділяються землі за цільовим призначенням?

3. Яким органом здійснюється зміна цільового призначення землі?

4. Хто є ініціатором зміни цільового призначення землі, що перебуває в приватній власності?

5. В якій формі може існувати право власності на землю?

6. Назвіть суб’єктів права власності на землю.

7. Які права надає закон власникам земельних ділянок?

8. Що входить в поняття «землекористування»?

9. Назвіть види землекористування.

10. Які права має землекористувач?

11. Які обов’язки закон покладає на землекористувача?

12. Які види юридичних наслідків закон встановлює за порушення земельного законодавства?

 

Теми рефератів:

1. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

 

Основна література:

- Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р.

- С.В.Ківалов, П.П.Музиченко, Н.М.Крестовська, А.Ф.Крижанівський. Основи правознавства України. Х.: «Одіссей», 2004, с. 314-322.

- С. Б.Гавриш, В.Л.Сутковий, Т.М.Філіпенко. Правознавство. Підручник для 10 класу загальноосв. навч. закладів. –К.: «Генеза», 2010.