Глава 12. Землі водного фонду

Стаття 58. Склад земель водного фонду

1. До земель водного фоцду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, ін­шими водними об'єктами, болотами, а також остро­вами;

б) прибережними захисними смугами вздовж мо­рів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

¹Офіційшш вісник України.— 1998.— № 27.— Ст. 997. ⁸ Офіційний вісник України.— 1999,— № 46.— Ст. 2285. ³ Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 45.— Ст. 238; 2001.— ЗІ 15.— Ст. 74.

г) береговими смугами водних шляхів.

2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами земле­устрою.

Частина перша ст. 58 закріплює перелік земель вод­ного фонду України. Вказаний перелік є вичерпним. При цьому частина перша ст. 58 ЗК за змістом повні­стю відповідає ст. 4 Водного кодексу України «Землі водного кодексу». Вперше виділення земель водного фонду як самостійної категорії земель було законодав­че закріплено в ст. 4 «Основи земельного законодавст­ва Союзу РСР і союзних республік» від 13 грудня 1968 року.¹ Потім аналогічне положення було закріплено в Земельному кодексі Української РСР від 8 липня 1970 року.² Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу Укра­їнської РСР землями державного водного фонду визна­вались землі, зайняті водоймами (ріки, озера, водосхо­вища, канали, внутрішні моря, територіальні води та ін.), гідротехнічними та іншими водогосподарськими спо­рудами, а також землі, виділені під смуги відведення по берегах водойм, під зони охорони тощо.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року виділяє кілька видів земель водного фонду. До першо­го виду відносяться землі зайняті безпосередньо вод­ними об'єктами, болотами та островами. Фактично усі водні об'єкти займають земельні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток складають тільки підземні води та джерела, так як вони розташовані у надрах.

До другого виду земель водного фонду можна від­нести землі зайняті: прибережними захисними смуга­ми вздовж морів, річок та навколо водойм; землі, виді­лені під смуги відведення для гідротехнічних, інших

¹ Відомості Верховної Ради СРСР.— 1968.— № 51.-— Ст. 485.

² Відомості Верховної Ради Української РСР.— 1970.— № 29.— Ст. 205.

водогосподарських споруд і каналів; береговими сму­гами водних шляхів. Ця категорія земель признача­ється для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господар­ської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів.

Окрему групу земель водного фонду складають зе­млі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарсь­кими спорудами та каналами.

Порядок користування землями водного фонду визначено постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 502.¹ Згідно з цим норматив­ним актом право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право. Корис­тувачі земель водного фонду зобов'язані: виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними і ра­діоактивними речовинами та від інших процесів руй­нування; суворо дотримуватися встановленого режи­му для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смут відведення, берегових смуг водних шляхів; запобігати проникненню у водні об'єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

Частина друга ст. 58 ЗК присвячена водоохоронним зонам водних об'єктів. При цьому вони закріплюють­ся тільки у відношенні поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків та штучних водойм) та морів.

Водоохоронні зони — це земельні ділянки, які є при­родоохоронною територією з урегульованою господар­ською діяльністю.

Згідно ст. 87 Водного Кодексу України водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливо­го режиму водних об'єктів, а також попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навко-ловоди их рослин і тварин та зменшення коливань стоку

*ЗП України.— 1996.— № 11.— Ст. 326.

вказаних водних об'єктів. Таким чином, призначення

водоохоронних зои є найбільш різноманітним, чим за­кріплено в Земельному кодексі України.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних

зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486.¹ Згідно з цим норматив­ним актом розміри і межі водоохоронних зон визна­чаються проектом на основі нормативно-технічної до­кументації. Проекти зон розробляються на замовлен­ня органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів. Після розробки вони підляга­ють узгодженню з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, власника­ми землі, землекористувачами і затверджуються від­повідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Водоохоронна зона має як внутрішню, так і зовніш­ню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збіга­ється з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта або його правовий режим. Зовнішня межа водоохорон­ної зони залежить від категорії земель, населених пунк­тів, а також від природних характеристик водних об'­єктів. Наприклад, для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях водоохоронних зон встановлюється осо­бливий правовий режим господарювання. Зокрема, на території водоохоронної зони забороняється: викори­стання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщен­ня кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільт­рації; скидання неочищених стічних вод з використан­ням балок, кар'єрів, струмків тощо.

До складу водоохоронних зон входять зони санітар­ної охорони. Зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-

¹ ЗП України.— 1996.— № 10.— Ст. 318.

епідеміологічний режим з метою запобігання погір­шення якості води джерел централізованого господар­сько-питного водопостачання, а також забезпечення охорони водопровідних споруд.

Правовий режим зон санітарної охорони визначений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024.¹ Ці зони поділяються на три пояси особливого режиму (зона суворого режиму, зона обме­ження господарської діяльності, а також територія, що призначається для здійснення спостережень).

Стаття 59. Право на землі водного фонду

1. Землі водного фонду можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого са­моврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створю­вати рибогосподарські, протиерозійні та інші штуч­ні водойми.

3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів міс­цевого самоврядування надаються у постійне корис­тування землі водного фонду для догляду за водни­ми об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самовря­дування із земель фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захи­сних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарсь­ких потреб, культурно-оздоровчих, науково-дослідних робіт тощо.

¹ Офіційний вісник України.-— 1998.— № 51.— С. 31.

5. Використання земельних ділянок водного фон­ду для рибальства здійснюється за згодою їх влас­ників або за погодженням із землекористувачами.

На землі водного фонду закріплюються три форми власності. Тому вказана категорія земель може знахо­дитись як у державній так і у комунальній та приват­ній власності

Частина друга ст. 59 ЗК України присвячена виник­ненню права приватної власності на водні об'єкти. Передачу водних об'єктів у приватну власність можуть провадити лише органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Тому можна зробити висно­вок, що певні водні об'єкти можуть знаходитись у ко­мунальній власності.

Вказані органи самі приймають рішення про мож­ливість передачі водного об'єкта у приватну власність. Законодавець закріпив лише право таких органів, а не їх обов'язок.

У приватну власність можуть бути передані тільки замкнені природні водоймища (загальною площею до З гектарів). Між тим термін «замкнені» зовсім не за­стосовується у Водному кодексі України. Аналіз вод­ного законодавства дозволяє зробити висновок, що зам­кненими водоймами є невеликі за площею й непроточ­ні водоймища, які не мають гідравлічного зв 'язку з дру­гими водними об'єктами. Стаття З ВК України до при­родних водойм відносить тільки озера. Таким чином у приватну власність можуть бути передані невеликі за площею озера (до 3 гектарів), які не мають гідравлі­чного зв'язку з другими водними об'єктами.

Надана стаття ЗК не містить обмежень у відношен­нях суб'єктів приватної власності на замкнені природні водойми. Усі фізичні особи (громадяни України, інозем­ні громадяни, особи, які не мають громадянства), а та­кож юридичні особи можуть мати у приватній власно­сті замкнені природні водойми (загальною площею до З гектарів).

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські,

протиерозійні та інші штучні водойми. Таке право на-дається власнику земельної ділянки, а тому орендато­ри земельних ділянок та постійні землекористувачі не мають права створювати штучні водойми.

Частина третя і четверта коментованої статті закрі­плює можливість використання земель водного фонду на праві постійного землекористування та тимчасово­го (на умовах оренди).

Коло суб'єктів, які здійснюють права постійного землекористування обмежене, як за формами власнос­ті юридичної особи, так і за цілями використання зе­мель водного фонду. На праві постійного землекорис­тування земельні ділянки водного фонду надаються тільки державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними за­хисними смугами, смугами відведення, береговими сму­гами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Усім іншим юридичним і фізичним особам земель­ні ділянки надаються на умовах оренди. Однак части­на 4 ст. 59 допускає можливість використання на умо­вах оренди також озер, водосховищ, інших водойм, бо-лот та островів для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, науково-дослідних робіт тощо.

Між тим, оренда водних об'єктів регулюється ст. 51 ВК України. Вона допускається тільки у відношенні водних об'єктів місцевого значення та ставків, що зна­ходяться в басейнах річок загальнодержавного значен­ня. Оренда водних об'єктів, яка закріплена у Земель­ному кодексі, не залежить від значення водних об'єк­тів. Тому в оренді можуть знаходитись поверхневі во­дойми (природні та штучні) незалежно від їх правово­го режиму. Вони надаються тільки для певної мети. Усе це дозволяє стверджувати про необхідність внесен­ня відповідних змін у Водному кодексі України, так як згідно частини 2 ст. З ЗК України нормативно — правові акти про надра, ліси, води, рослинний і тварин­ний світ застосовуються, якщо вони не суперечать Зе­мельному кодексу.

Для здійснення рибальства з використанням земель водного фонду особа зобов'язана отримати згоду влас­ника або узгодити це питання із землекористувачем.

Стаття 60. Прибережні захисні смуги

1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих вод­них об'єктів від забруднення і засмічення та збере­ження їх водності у межах водоохоронних зон виді­ляються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

2. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 мет­рів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер —

100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів міні­мальна ширина прибережної захисної смуги подво­юється.

3. Розмір та межі прибережної захисної смуги уз­довж морів та навколо морських заток і лиманів вста­новлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги є складовою частиною ' водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. При­бережні захисні смуги безпосередньо прилягають до водних об'єктів. Головною метою виділення земель під прибережні захисні смуги є охорона поверхневих вод­них об'єктів від забруднення, засмічення та збережен­ня їх водності.

В частині 2 ст. 60 ЗК України закріплюються роз­міри цих смуг. При цьому зміст цієї частини ЗК Укра­їни цілком відповідає ст. 88 ВК України. Ширина

прибережних захисних смут залежить від видів поверх­невих водних об'єктів, а також їх розмірів. Найбільша ширина смут передбачена для великих річок, водосхо­вищ на них та озер. Додатковим критерієм у визна­ченні ширини прибережних смут поверхневих водних об'єктів є рельєф місцевості. Тому при крутизні схи­лів більше трьох градусів мінімальна ширина прибе­режної захисної смуги подвоюється.

Розміри та межі прибережних захисних смуг уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлю­ються за проектами землеустрою. Разом із тим, у ст. 88 Водного кодексу України у відношенні цих водних об'єктів передбачено виділення прибережної захисної смути шириною не менш двох кілометрів від урізу води. Таким чином, ширина таких смут за проектами землеустрою повинна бути не менш 2 кілометрів.

На землях населених пунктів розміри прибережної захисної смуги встановлюються до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови з урахуван­ням містобудівної документації.

Контроль за створенням прибережних захисних смут, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами держав­ної виконавчої влади, виконавчими комітетами рад, органами Міністерства екології та природних ресурсів України. Межі прибережних захисних смут повинні закріплюватись у натурі (на місцевості) знаками на відстані видимості один від одного.

Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах

1. Прибережні захисні смути є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяль­ності.

2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та го­родництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехніч­них, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, нако-пичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, подів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захис­ній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуа­тації споруди, а також ті, що не відповідають вста­новленим режимам господарювання, підлягають ви­несенню з прибережних захисних смуг.

4. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється за­коном.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною те­риторією. Відповідно на цих землях встановлюється особливий правовий режим, який складається із пев­них обмежень ведення господарської діяльності.

При цьому обмеження поділяться у залежності від видів водних об'єктів. Ця стаття стосується тільки об­межень у відношенні земельних ділянок прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на ост­ровах. Заборонені види господарської діяльності повні­стю відповідають ст. 89 ВК України. По-перше, заборо­нена діяльність, яка може реально привести до забруд­нення водних об'єктів (зберігання та застосування пес­тицидів і добрив; влаштування літніх таборів для ху­доби; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопи-чувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладо­вищ, скотомогильників, полів фільтрації; миття та об­слуговування транспортних засобів і техніки). По-дру­ге, заборонено використання самих земель для сільсь­когосподарського виробництва, для садівництва та го­

родництва, так як розорювання земель веде до змін ре­льєфу басейну, зменшення природного рослинного сві­ту, що може позначитися на водності водного об'єкта. В окремих випадках такі дії можуть викликати забруд­нення вод, так як при проведенні цих робіт власники і землекористувачі застосовують пестициди і добриво.

Окрім того, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та ліній­них), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та сто­янок автомобілів.

Усі особи повинні дотримуватись правового режи­му на землях прибережних захисних смуг. Тому об'­єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушу­ється її режим. Не придатні для експлуатації спору­ди, а також ті, що не відповідають встановленим ре­жимам господарювання, підлягають винесенню за межі прибережних захисних смут.

Правовий режим господарської діяльності на зе­мельних ділянках прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах

1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промисло­вих відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення госпо­дарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 ку­бічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення ін­ших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів. 2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Обмеження у використанні земельних ділянок при­бережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах спрямовані на попередження забруднення та засмічен­ня цих водних об'єктів. Частина 1 ст. 62 ЗК встанов­лює певні обмеження господарської діяльності на зем­лях прибережних захисних смуг.

По-перше, заборонено влаштування полігонів для зберігання усіх видів відходів (побутових і промисло­вих, твердих та рідких). Відходи — це будь-які речо­вини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого викорис­тання за місцем утворення чи виявлення.

По-друге, на землях прибережних захисних смутне допускається застосування сильнодіючих пестицидів. Пестициди — це токсичні речовини, їх сполуки або су­міші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, а також гризунів, бу­р'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Проте вони можуть негативно вплинути на здоров'я людей та довкілля.

По-третє, міститься заборона на влаштування нако-пичувачів усіх видів стічних вод. Згідно Водному ко­дексу України розрізняють три категорії стічних вод. Так, у процесі діяльності утворюються господарсько-побутові та виробничі стічні води. Крім того, до кате­горії стічних вод належить вода, відведена з забудова­ної території, на якій вона утворилася внаслідок випа­дання атмосферних опадів. Допускається можливість влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом менш ніж 1 кубічний метр на добу.

Правовий режим господарської діяльності на зе­мельних ділянках прибережних захисних смуг встано­влюється законом. Згідно зі ст. 90 ВК України прибе­режна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Стаття 63. Смуги відведення

1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на бере­гах річок виділяються земельні ділянки смуг відве­дення з особливим режимом використання.

2. Розміри та режим використання земельних ді­лянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Земельні ділянки в межах смут відведення на­даються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротех­нічних споруд, будівництва переправ тощо.

Смути відведення — це земельні ділянки водного фонду, на яких встановлюється особливий режим їх використання з метою забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідро­технічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок. Смути відведення зараз є самостій­ною частиною земель водного фонду. Проте, згідно зі ст. 24 ВК України від 20 жовтня 1972 року вони нале­жали до прибережних смут (зон).

Розміри та режим використання земельних ділянок смут відведення визначаються за проектами землеуст­рою. Проекти землеустрою розробляються і затверджу­ються водокористувачами за погодженням зі спеці­ально уповноваженими центральними органами вико­навчої влади з питань екології і природних ресурсів

та водного господарства.

Земельний кодекс не вказує суб'єктів користування смутами відведення. Згідно ст. 91 ВК України земель­ні ділянки в межах цих смуг надаються органам вод­ного господарства та іншим організаціям для спеці­альних потреб. Вони мають право користуватися ними для створення водоохоронних насаджень, берегоукріп­лювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Водний кодекс України додатково закріплював можливість створення в цих смугах виробничих приміщень. Проте, Земельний ко­декс не містить в ст. 63 такої можливості. Тому в цій частині Водний кодекс України суперечить Земельно­му кодексу України.

Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів

1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

2. Розміри берегових смуг водних шляхів визна­чаються за проектами землеустрою, які розробляють­ся і затверджуються в установленому порядку.

3. Порядок встановлення та використання берего­вих смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.

Берегові смуги водних шляхів є складовою части­ною земель водного фонду. Вони встановлюються тіль­ки на судноплавних водних шляхах за межами насе­лених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу Укра­їни перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України по­становою від 12 червня 1996 року № 640 затверджено Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних.¹ В Переліку окремо виділені річкові та морські шляхи. Річковий шлях має певні

¹ 8П України.— 1996.— № 13.— Ст. 364.

особливості. Його індивідуалізуючими ознаками є на­зва річки, довжина судноплавної ділянки, нижня та верхня межа ділянки, а також її адміністративна роз-ташованість.

Берегові смуги водних шляхів повинні використо­вуватися за цільовим призначенням. Вони встановлю­ються з єдиною метою — для проведення робіт, пов'я­заних з судноплавством.

В земельному законодавстві не встановлюються конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. Розміри берегових смут водних шля­хів визначаються за проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються і затверджуються Мініс­терством транспорту України за погодженням з від­повідними органами охорони навколишнього природ­ного середовища, водного господарства і земельних ресурсів.

Порядок встановлення берегових смут водних шля­хів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 347.¹

У межах берегових смут водних шляхів дозволяєть­ся: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплав­них споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навіга­ційних знаків та гідрометрологічних постів; зберіган­ня твердого палива для суден підприємств і організа­цій водного транспорту, а також тимчасове зберігання судового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

Берегові смути водних шляхів можуть знаходитись у державній чи приватній власності. Можливість їх знаходження в комунальній власності обмежена, так як вони встановлюються за межами населених пунк­тів. Чинне земельне законодавство закріплює можли­

¹ Офіційний вісник України.— 1996,— № 16.— С. 80.

вість використання земель берегових смуг водних шля­хів як на праві постійного землекористування, так і на

умовах оренди. Користувачі цих земель водного фон­ду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за при­значенням. Використання земельної ділянки не за ці­льовим призначенням є підставою припинення права власності, права постійного користування, або достро­кового розірвання договору оренди. По-друге, суворо дотримуватися встановленого режиму використання смуг відведення для водних шляхів. При використан­ні берегових смуг водних шляхів користувачі додатково зобов'язані вживати заходи для охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднен­ня. Згідно зі ст. ПО ВК України винні особи за пору­шення режиму господарської діяльності у водоохорон­них зонах та на землях водного фонду несуть юридич­ну відповідальність.