Глава 5. Землі сільськогосподарського призначення

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використаняя

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільсько­господарської продукції, здійснення сільськогоспо­дарської науково-дослідної та навчальної діяльнос­ті, розміщення відповідної виробничої інфраструкту­ри або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); -

б) не сільського сподар ські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель

* лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення пе­редаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам — для ведення особистого селян­ського господарства, садівництва, городництва, сіно­косіння та випасання худоби, ведення товарного сіль­ськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробниц­тва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним уста­новам та навчальним закладам, сільським профе­сійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, про­паганди передового досвіду ведення сільського гос­подарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, уста­новам та організаціям, релігійним організаціям І

об'єднанням громадян — для ведення підсобного сіль­ського господарства.

4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним грома­дянам, особам без громадянства, іноземним юридич­ним особам та іноземним державам.

У ст. 22 дається визначення земель сільськогоспо­дарського призначення та конкретизуються види зе­мель (угідь), які відносяться до даної категорії земель.

Юридичним критерієм віднесення земельних діля­нок до земель сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи їх надання у корис­тування громадянам та юридичним особам для вироб­ництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра­структури; б) призначення земель для цілей виробни­цтва сільськогосподарської продукції, здійснення сіль­ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра­структури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового при­значення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запа­су, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення склада­ються із сільськогосподарських та несільськогосподар-ських угідь. До сільськогосподарських угідь відносять­ся землі, які використовуються у якості основного за­собу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою ство­рення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні наса­дження — сільськогосподарські угіддя, на яких виро­щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті-сільсько-одарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо­би; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасан­ня худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сіль­ськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природнього відновлення родючості грунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на­лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об'єктів, техноло­гічно тісно пов'язаних з веденням сільськогосподар­ського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також де-градовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю­чості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу ці­льового використання земель землі сільськогосподарсь­кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько­господарського призначення, які відповідають їх цільо­вому призначенню, та особи, які мають право на отри­мання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сіль­ськогосподарського призначення для ведення особи­стого селянського господарства, садівництва, городни­цтва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва. Сільськогос­подарські підприємства мають право на отримання зе­мель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сіль­ськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільсь­когосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких зем­ля використовується головним чином (хоча й не виклю­чно) в якості основного засобу сільськогосподарського

виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підпри­ємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення під­собного сільського господарства, тобто для вирощуван­ня сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировин­них потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та орга­нізацій, членам релігійних організацій і об'єднань гро­мадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарсь­кого призначення можуть набуватись у приватну вла­сність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без грома­дянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іно­земні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власно­сті на земельну ділянку сільськогосподарського при­значення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобов'язані протягом одного року з момен­ту набуття права власності на земельну ділянку здій­снити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юри­дичних осіб України, які мають право на набуття зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) від­носить до них лише ті з них, які засновані громадяна­ми України та юридичними особами України. Тобто створені і зареєстровані в Україні юридичні особи, до складу засновників яких входить хоча б одна інозем­на юридична особа, іноземний громадянин чи особа без

ності. За рішення відповідних органів виконавчої вла­ди чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сіль­ськогосподарського призначення і надані для сільсь­когосподарського використання.

* Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ре­жим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кіль­кісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів (ст. 193). Викорис­товуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого само­врядування приймають рішення про переведення зе­мель несільськогосподарського призначення до скла­ду земель сільськогосподарського призначення.

У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при можливості фонду сільськогосподар­ських земель та уникнення їх необгрунтованого вилу­чення для несільськогосподарських потреб. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житло­во-комунального господарства, залізниць і автомобіль­них шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магіст­ральних трубопроводів тощо), переважно несільського-сподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір­шої якості. До несільськогосподарських угідь відно­сяться землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості операційного базису (роз­міщення будівель, споруд тощо). До сільськогосподар­ських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які ма­ють нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економіч­ну оцінку (ст. 200).

Лінійні об'єкти, до яких відносяться лінії електро­передачі і зв'язку, нафто- та газопроводи та інші ко­мунікації, щільно розташовані по всій території краї­ни і займають велику сукупну площу земель. Прохо­дячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологіч­них сільськогосподарських машин та механізмів при проведенні польових робіт. В зв'язку з цим у даній статті міститься рекомендація щодо необхідності за­безпечення проведення лінійних об'єктів вздовж авто­мобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.

 

Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. Державним і комунальним сільськогосподарсь­ким підприємствам, установам та організаціям на­даються земельні ділянки із земель державної і ко­мунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення то­варного сільськогосподарського виробництва.

2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть оренду­вати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які пере­бувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридич­ним особам для використання за їх цільовим призна­ченням, а договори оренди земельних ділянок при­пиняються.

Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділян­ки із земель державної і комунальної власності у по­стійне користування для науково-дослідних, навчаль­них цілей та ведення товарного сільськогосподарсько­го виробництва, випливає кілька висновків. По-перше,

державні та комунальні сільськогосподарські підпри­ємства, установи та організації можуть володіти зем­лею лише на праві постійного користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі підприємст­ва, установи та організації не мають права. Це пояс­нюється тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій, включаючи земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. По-друге, державним і комунальним сіль­ськогосподарським підприємствам, установам та орга­нізаціям земельні ділянки можуть надаватися у по­стійне користування із земель відповідно державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства» установи та орга­нізації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначен­ня для науково-дослідних, навчальних цілей та веден­ня товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Укра­їнської академії аграрних наук); б) проведення сіль­ськогосподарської навчальної діяльності (аграрні уні­верситети, коледжі, академії, інститути тощо); в) виро­щування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.

Державні і комунальні сільськогосподарські підпри­ємства, установи і організації мають право використо­вувати земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності, на основі договору оренди. Вони можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у влас­ності громадян та приватних юридичних осіб.

За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновни­кам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального підприємства, установи, організації є від­повідно держава та територіальні громади. При лікві­дади зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які

перебували у їх постійному користуванні, не допуска­ється. Тому такі землі за рішенням відповідного ор­гану виконавчої влади або органу місцевого самовря­дування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико­ристання за їх цільовим призначенням. Якщо держав­не чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалося земельною ді­лянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації договір оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).

 

Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При приватизації земель державних і комуналь­них сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівни­кам цих підприємств, установ та організацій, а та­кож пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконав­чої влади або органи місцевого самоврядування від­повідно до їх повноважень за клопотанням праців­ників цих підприємств, установ та організацій.

3. Землі у приватну власність працівникам держав­них і комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно.

4. Площа земель, що передаються у приватну вла­сність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та орга-

нізацін, і площею земель, які залишаються у держав­ній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

5. Кожен працівник цього підприємства, устано­ви та організації, а також пенсіонери з їх числа ма­ють гарантоване право одержати свою земельну ча­стку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебу­вали у постійному користуванні державних та кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільсько­господарських угідь поділяється на кількість праців­ників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гек­тарах земельних часток (паїв) працівників відповід­них підприємств, установ і організацій та пенсіоне­рів з їх числа є рівними.

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, що створені колишніми праців­никами державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій.

9. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з працівниками цих підприємств, уста­нов та організацій, а також пенсіонерами з їх числа у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогоспо­дарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для по­дальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації дер­жавних та комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій землі сільськогосподар­ського призначення, які перебувають у постійному

користуванні вказаних суб'єктів, підлягають передачі у власність працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у при­ватну власність земельної ділянки у розмірі земель­ної частки (паю) безоплатно.

Для отримання у приватну власність земельної ді­лянки із земель, що знаходяться у постійному корис­туванні державного чи комунального підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звер­нутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке кло­потання може бути прийняте на зборах трудового ко­лективу працівників, рішення яких оформляється про­токолом зборів. Якщо не всі члени трудового колек­тиву виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подава­тися індивідуально кожним, хто бажає отримати зем­лю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарсь­ких підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого само­врядування відповідно до їх повноважень за клопотан­ням працівників цих підприємств, установ та органі­зацій (ст. 118).

Приватизація земельних ділянок працівниками дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повин­ні оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних ділянок у натурі (на місце­вості) та виготовлення державного акта на право вла­сності на землю.

Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному користуванні державних і комунальних

сільськогосподарських підприємств, установ та органі-задій, а лише їх певна частина — сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного фондів, що знаходяться у складі земель дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій. Крім цього, частина сіль­ськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у так званий резерв­ний фонд, який залишається у державній чи комуналь­ній власності. Площа сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподар­ських угідь, які були у постійному користуванні від­повідних підприємств, установ та організацій. Конкрет­ний розмір резервного фонду земель встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органа­ми місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обов'яз­ково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх чис­ла. З цією метою перед розподілом земель працівни­ки зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою землевпоря­дною організацією проектною документацією (Проек­том організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість внести свої пропозиції щодо розмі­щення резервного фонду земель.

Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, держав­ного або комунального сільськогосподарського підпри­ємства, установи чи організації має право на отриман­ня земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахун­кову площу землі, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та органі­зації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для приватизації площі сільськогосподар­ських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрі­господарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс міс­тить рекомендацію органам виконавчої влади та міс­цевого самоврядування передавати такі землі у влас­ність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, а також громадянам для сільсько­господарських та інших потреб.

Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільсь­когосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподар­ського призначення і підлягають подальшому перероз­поділу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридич­ним особам України у власність для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва або для ін­шого сільськогосподарського використання.

 

Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслі­док приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розта­шовані та функціонують меліоративні системи, ви­користовуються спільно на підставі угоди. У разі від­сутності згоди щодо спільного використання зазна­чених земельних ділянок питання вирішується в су-довому порядку.

Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо ви­користання громадянами належних їм на праві влас­ності земельних ділянок, які розташовані в межах од­нієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р.¹ Згідно цього Закону, ме­ліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окре­мі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопро­водів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зво­ложувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічни­ми спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємо­дію яких забезпечує управління водним, тепловим, по­вітряним і поживним режимом ґрунтів на меліоро­ваних землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські ме­ліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньо­господарські меліоративні системи, тобто меліоратив­ні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розпо­діл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підпри­ємства (КСП) з їх великими земельними масивами ме­ліорованих земель, що обслуговувались однією внутрі­господарською меліоративною системою. В процесі ре­організації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих зе­мельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приват­ну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те,

¹ Відомості Верховної Ради України,— 2000,— МИ. Ст. 90.

хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпе­чувати функціонування.

Саме на уточнення цього питання спрямована нор­ма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земель­них ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігос­подарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліо­ративної системи, наявність яких робить обов'язковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відно­сяться: 1) наявність зазначеної меліоративної систе­ми; 2) ця меліоративна система знаходиться у справ­ному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кі­лькість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недоско­налість чинного законодавства не виключені із скла­ду меліорованих (тобто, із складу земель, на яких шту­чно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї ви­моги полягає в тому, що власники меліорованих земель­них ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобов'язані забезпечити вико­ристання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну екс­плуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних).

Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спіль­не забезпечення функціонування меліоративної систе­ми. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній

всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про при­мушення до укладення угоди про спільне використан­ня меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмежен­ня необхідні для забезпечення ефективного функціо­нування спільної меліоративної системи.

 

Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господар­ства, які об'єднуються в асоціації та інші організа­ційно-правові форми, зберігають право на свої земель­ні ділянки, якщо інше не передбачено договором*

У ст. 27 йдеться про об'єднання приватних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств, які є власниками земельних ділянок сільськогосподарсько­го призначення, в асоціації та інші організаційно-пра­вові форми, при яких, по-перше, ці сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянсь­кі і фермерські господарства зберігають статус юридич­ної особи (особисті селянські господарства — організа­ційно-правову самостійність) та, по-друге, створені сіль­ськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, особистими селянськими і фермерськи­ми господарствами асоціації та інші організаційно-пра­вові форми набувають статусу юридичної особи.

При створенні учасниками асоціації чи іншої орга­нізаційно-правової форми, що має статус юридичної особи, учасники такого об'єднання зберігають право власності на належні їм земельні ділянки сільськогос­подарського призначення, якщо в договорі про об'єд­нання не зазначено протилежне. Приватне сільсько­господарське підприємство, установа та організація,

особисте селянське і фермерське господарства, яке є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, має право укласти з іншими учасниками об'єднання договір про створення асоціації чи іншої організаційно-правової форми зі статусом юридичної особи, зазначивши у ньому, що вся чи частина належ­ної йому на праві власності земельна ділянка переда­ється у власність цієї юридичної особи.

Разом з тим, якщо створена сільськогосподарськи­ми підприємствами, установами та організаціями, осо­бистими селянськими і фермерськими господарствами асоціація чи інша організаційно-правова форма не має статусу юридичної особи, то право власності на землі до неї не переходить.

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства приватні сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські госпо­дарства можуть бути реорганізовані шляхом злиття зі створенням на їх основі нової сільськогосподарської юридичної особи. При такій формі реорганізації сіль­ськогосподарські підприємства, установи та організа­ції, особисті селянські і фермерські господарства при­пиняють свою діяльність, а всі їх права та обов'язки, в тому числі права на землю та інше майно, переходять до новоствореної юридичної особи в порядку правона-ступництва. Отже, до правонаступника переходить і право власності на земельні ділянки сільськогосподар­ського призначення, які перебували у власності реор­ганізованих сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, особистих селянських і фермерсь­ких господарств.

Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

1. Сільськогосподарським підприємствам, устано­вам та організаціям, крім державних і комунальних,

землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.

2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання зе­мельних ділянок за договорами купівлі-продажу, да­рування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

3. Реалізація права власності на землю зазначе­ними сільськогосподарськими підприємствами здій­снюється відповідно до закону.

У статті, що коментується, зазначається, що землі сільськогосподарського призначення можуть належа­ти на праві власності лише приватним сільськогоспо­дарським юридичним особам. До них відносяться всі сільськогосподарські підприємства, установи та орга­нізації, крім тих, які знаходяться у власності держави чи територіальних громад. Державні і комунальні сіль­ськогосподарські юридичні особи, на відміну від при­ватних, можуть володіти землями сільськогосподарсь­кого призначення на праві постійного користування. Разом з тим, слід мати на увазі, що приватні, держанні та комунальні сільськогосподарські юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на основі договору оренди землі.

Приватні сільськогосподарські юридичні особи мо­жуть набувати право власності на землю різними спо­собами, перелік яких не є вичерпним. Так, по-перше, приватні сільськогосподарські юридичні особи набува­ють право власності на ті земельні ділянки сільсько­господарського призначення, які вносяться засновни­ками цієї юридичної особи до її статутного фонду. По-друге, приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть набувати право власності на землю шляхом укладення цивільно-правових угод — договорів купі­влі-продажу, дарування, міни тощо.

Положення частини 3 ст. 28 адресоване в першу чергу органам державної влади, які наділені повноваження­ми приймати правові акти. Зміст цієї частини полягає в тому, що питання реалізації права власності на зем­лю можуть регулюватися законом. Ті ж з органів дер­жавної влади, які наділені повноваженнями приймати лише підзаконні акти (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади України), вправі приймати правові акти, спрямовані на забезпечення положень закону щодо реалізації права власності на землю. Разом з тим, положення цієї частини ст. 28 сто­суються і приватних сільськогосподарських юридичних осіб. Якщо такі особи уклали угоду про набуття права власності на землю, керуючись підзаконним правовим актом, який суперечить чи не відповідає закону, то така угода може бути визнана недійсною.

Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При ліквідації сільськогосподарських підпри­ємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паш), які проживають у цих населених пунктах.

2. Місце розташування земельних ділянок визна­чається з урахуванням вимог раціональної організа­ції території і компактності землекористування від­повідно до землевпорядних проектів, які затверджу­ються зборами власників земельних часток (паїв).

У ст. 29 розкриваються особливості виділення у натурі земельних часток (паїв) працівниками (члена­ми) сільськогосподарських підприємств двох типів при їх ліквідації, а саме: працівниками державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств, які лік­відуються у зв'язку з їх приватизацією (ст. 25) та чле­нами колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну влас­ність до 1 січня 2002 р. Однак, якщо колективні та інші сільськогосподарські підприємства, які отримали зем­лю у колективну власність, до 1 січня 2002 р. припи-

нили свою діяльність у зв'язку з їх реорганізацією, то положення цієї статті до них не застосовуються.

В процесі ліквідації зазначених сільськогосподар­ських підприємств вони або їх працівники (члени) укладають договір з землевпорядною організацією на виконання відповідних землевпорядних робіт, в резуль­таті яких має бути розроблений землевпорядний про­ект (Проект організації території земельних часток (паїв), на якому проектуються земельні частки (паї). При цьому місце розташування земельних часток (паїв) повинне бути спроектоване таким чином, щоб при ви­діленні їх у натурі кожний власник земельної частки (паю) отримав найближчу до його населеного пункту вільну земельну ділянку. Саме тому перед перенесен­ням у натуру (на місцевість) такий землевпорядний проект підлягає затвердженню загальними зборами власників земельних часток (паїв).