Глава 36. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва включають втрати сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористу­ванні та погіршенням якості земель.

2. Відшкодуванню підлягають втрати сільського­сподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сіль­ському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогос­подарським і лісогосподарським виробництвом.

3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завда­ні обмеженням прав власників землі і землекорис­тувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричи­неного діяльністю громадян, юридичних осіб, орга­нів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землеко­ристувачам.

5. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначаються у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України.

Використання земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб передбачає використаная земель (горішнього родючого шару — ґрунту) як засо­бу сільськогосподарського (лісогосподарського) вироб­ництва, а ст. 168 ЗК проголошує ґрунти об'єктом осо­бливої охорони. У разі передачі земель сільськогоспо­дарського призначення, земель лісового фонду для вико­ристання в несільськогосподарських цілях, втрачаєть­ся певна площа земельної ділянки і певна частина ґру­нту як засобу виробництва. Зменшення площі земель як засобу сільськогосподарського виробництва може відбуватися і в інших випадках: їх забруднення, засмі­чення, встановлення обмежень у їх використанні тощо. У всіх цих випадках держава зазнає певних втрат — втрачається не тільки цінний засіб виробництва, але й гальмується продовольча політика держави. Для еко­номічного стимулювання раціонального використання земель запроваджений такий інструмент як відшкоду­вання втрат сільськогосподарського та лісогосподарсь­кого виробництва. Таке відшкодування не є заходом цивільної відповідальності, оскільки може застосову­ватися не тільки за протиправні, але й за правомірні дії, ні податком — це особливий інструмент, який має іншу правову природу. Фактично це захід економіч­ного стимулювання раціонального землекористування, який виражається у стягненні плати за надання дер­жавою послуг з раціонального використання земель. Частина перша коментованої статті визначає два пра­вових режими втрат сільськогосподарського і лісогос­подарського виробництва: а) спричинені вилученням (викупом) земель і б) спричинені обмеженням у зем­лекористуванні та погіршенням якості земель. Части­ни друга і третя встановлюють вичерпний перелік ви­падків відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Частина друга коментованої статті визначає підста­ви застосування першого правового режиму відшкоду­вання втрат. Відшкодуванню підлягають втрати тіль­ки сільськогосподарських угідь, лісових земель та ча­гарників, а не втрати всіх земель сільськогосподарсько­го призначення або лісового фонду (які можуть вклю­чати і несільськогосподарські угіддя згідно ст. 22 Зе­мельного кодексу, і нелісові землі згідно ст. б Лісового кодексу України). Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва тільки у разі вилучення (викупу) зазначених земель для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським або лісогосподарським виробництвом. В даному випадку йдеться про переведення земель із категорії земель сіль­ськогосподарського призначення або лісового фонду до іншої категорії земель, визначеної от* 19 Земельного кодексу. Порядок вилучення (викупу) земель визнача­ється статтями 146-151 Земельного кодексу. Зазначе­ні втрати за даного правового режиму відшкодовують не органи державної влади або місцевого самоврядуван­ня, які здійснили вилучення (викуп) земель, а вигодо-набувачі — тобто юридичні чи фізичні особи, на користь яких було здійснено вилучення (викуп) земель. Такий висновок випливає із пункту 4 Порядку визначення. втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердже­ного постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279. Втрати відшкодовуються місцевим радам відповідно до ст. 209 Земельного кодексу.

Частина 3 коментованої статті встановлює вичерп­ний перелік підстав застосування другого правового режиму відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. У цій статті тер­мін «громадянин* слід розуміти як такий, що включає всіх фізичних осіб, відповідно до загальних засад рів­ноправності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, встановлених ст. 26 Конститу­ції України. За цим правовим режимом відшкодуван­ню підлягають такі втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва: заподіяні обмежен­

ням прав землевласників та землекористувачів відпо­відно до глави 18 Земельного кодексу, в тому числі через встановлення охоронних, санітарних та інших захибних зон відповідно до статей 112—115 Земельно­го кодексу; заподіяні погіршенням якості угідь вна­слідок негативного впливу, спричиненого діяльністю різних суб'єктів — при цьому погіршення якості угідь визначається за даними державного земельного када­стру, зокрема бонітування ґрунтів згідно ст. 199 Зе­мельного кодексу.

Цей правовий режим відшкодування втрат сільсь­когосподарського та лісогосподарського виробництва законодавчо чітко не визначений, оскільки не вказане коло суб'єктів, зобов'язаних до відшкодування таких втрат. Раніше коло таких суб'єктів визначалося стат­тею 91 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.92 року. З 1 січня 2002 року Земельний кодекс України не визначає ні кола суб'єктів, зобов'язаних від­шкодовувати втрати відповідно до даного правового режиму відшкодування, ні суб'єктів, яким такі втрати відшкодовуються (адже ст. 209 визначає тільки суб'єк­тів, яким відшкодовуються втрати відповідно до пер­шого правового режиму). Це означає, що на підставі ст. 19 Конституції, згідно якої ніхто не може бути приму­шений робити те, що не передбачено законодавством, даний правовий режим відшкодування втрат сільсь­когосподарського і лісогосподарського виробництва не повинен застосовуватися. Інакше кажучи, до внесення відповідних змін до чинного законодавства, не підля­гають відшкодуванню втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, перелічені у части­ні третій ст. 207 Земельного кодексу, а вимоги про від­шкодування таких втрат будуть незаконними і можуть бути оскаржені до суду.

Частина четверта коментованої статті проводить розмежування між відшкодуванням збитків власни­кам землі і землекористувачам відповідно до глави 24 Земельного кодексу і відшкодуванням втрат сільсько­господарського і лісогосподарського виробництва. Пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду Укра­

їни «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13 витлумачує, що ці види відшкодуван­ня розрізняються за суб'єктами: у першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі і землеко­ристувачам, а у другому — втрати відшкодовуються місцевим радам (які можуть не бути ні власниками, ні користувачами даної земельної ділянки). Як зазна­чалося вище, відшкодування втрат не є заходом пра­вової відповідальності — це захід економічної відпо­відальності, в той час як відшкодування збитків може бути і заходом правової відповідальності, і наставати за правомірні дії. Отже, у разі заподіяння правомірни­ми чи протиправними діями шкоди земельній ділян­ці, збитки власників землі або землекористувачів від­шкодовуються заподіювачем такої шкоди або вигодо-набувачем (особою, на користь якої було вилучено (ви­куплено) земельну ділянку або встановлено обмежен­ня) відповідно до глави 24 Земельного кодексу. Крім того, вигодонабувачі (але не заподіювачі шкоди) відшко­довують і втрати сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва місцевим радам за правилами цієї глави. Відшкодування збитків спрямоване на від­новлення майнових прав власників і землекористу­вачів, яким такі збитки заподіяні, а відшкодування втрат — на здійснення заходів, визначених ч. 2 ст. 209 Земельного кодексу і на економічне стимулювання ра­ціонального використання земель.

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають від­шкодуванню, затверджений постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відшкодовуються за нормативами, затвердженими цією ж постановою.

Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

1. Від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються гро­

мадяпи та юридичні особи у разі використання зе­мельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, куль­тури, фізкультури та спорту, соціального забезпечен­ня, державних об'єктів дорожнього будівництва, куль­тових споруд релігійних організацій, кладовищ, ме­ліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво і обслуговуван­ня жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрігосподарських об'єктів сільського­сподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у ста­ні, придатному для попереднього використання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду.

2. Здійснення внутрігосподарського будівництва сільськогосподарськими або лісогосподарськими під­приємствами, організаціями, установами, а також громадянами провадиться без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського вироб­ництва.

Частина перша коментованої статті встановлює ви­черпний перелік випадків звільнення від відшкодуван­ня втрат сільськогосподарського та лісогосподарсько­го виробництва. Цей перелік не тотожний переліку випадків звільнення, встановленому постановою КМУ «Про розміри та порядок визначення втрат сільсько­господарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17.11.97 р. № 1279, а тому слід мати на увазі, що перелік випадків звільнен­ня від відшкодування втрат, встановлений зазначеною постановою КМУ чинний тільки в частині, яка не су­перечить ст. 208 Земельного кодексу згідно п. З При­кінцевих положень. При визначенні використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, куль­тури тощо, слід виходити з того, що під пільгу, викла­дену у цій статті підпадають тільки ті заклади та уста­

нови, які створені і відповідають вимогам законів України: «Про освіту» в редакції від 23.03.96 р., «Про загальну середню освіту» від 18.05.99 р., «Про дошкіль­ну освіту» від 11.07.2001 р.. Основам законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.92 р., Основам законодавства України про культуру від 14.02,92 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.93 р., «Про дорожній рух» від 30.06.93 р., «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.91 р., «Про меліорацію земель» від 14.01.2000 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.92 р. тощо. Щодо видобуван­ня торфу, то при вилученні (викупі) земельних діля­нок для цієї мети, втрати сільськогосподарського (лісо­господарського) виробництва не відшкодовуються тільки у тому разі, якщо після закінчення видобутку торфу на цій земельній ділянці вона буде приведена у стан, при­датний до використання відповідно у сільськогосподар­ському або лісогосподарському виробництві. Якщо ж вона не буде приведена у такий стан — втрати сіль­ськогосподарського і лісогосподарського виробництва підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Частина друга цієї статті конкретизує положення частини першої про звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського ви­робництва у разі здійснення внутрігосподарського бу­дівництва сільськогосподарськими, рибогосподарськи­ми та лісогосподарськими підприємствами, установа­ми та організаціями, долучаючи до суб'єктів звільнен­ня від відшкодування ще й громадян (тобто будь-яких фізичних осіб). Ця пільга поширюється на всіх фізич­них осіб і тільки на зазначених у цій статті юридич­них осіб, тобто тих юридичних осіб, які відповідно до законодавства, статуту, довідки органів статистики про включення до ЄДРПОУ відносяться до сільськогоспо­дарських, лісогосподарських чи рибогосподарських. Під внутрігосподарським будівництвом слід розуміти будь-яке будівництво об'єктів, споруд, яке відповідає вимо­гам законодавства, землевпорядній документації (зо­крема, проектам землеустрою) і здійснюється для ве­

дення сільського, лісового, рибного господарства (тобто за якого не змінюється цільове призначення земель­ної ділянки, визначене у земельно-кадастровій доку­ментації).

Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (Дію частини першої статті 209 зупинено на 2002 рік в частині спрямування коштів, що надходять у по­рядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва, Автономній Республіці Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам згідно із Законом № 2905111 (2905 14) від 20.12.2001)

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва, зумовлені вилучення сільсько­господарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спе­ціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах:

Автономній Республіці Крим, обласним радам — 25 відсотків;

районним радам — 15 відсотків;

міським, сільським, селищним радам — 60 відсот­ків;

міським радам Києва та Севастополя — 100 від­сотків.

2. Кошти, які надходять у порядку відшкодуван­ня втрат сільськогосподарського і лісогосподарсько­го виробництва, використовуються виключно на осво­єння земель для сільськогосподарських і лісогоспо­дарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охо­рону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

Частина перша коментованої статті визначає пере­лік суб'єктів, якими здійснюється відшкодування втрат

сільськогосподарського та лісогосподарського виробни­цтва у разі вилучення земель для цілей, ве пов'язаних з веденням сільського або лісового господарства. Коло суб'єктів, яким відшкодовуються втрати сільськогос­подарського та лісогосподарського виробництва, зумо­влені викупом земельних ділянок, обмеженням прав власників і землекористувачів, погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу законодавством не визначений, відтак — вони тимчасово відшкодуванню ве підлягають, до внесення відповідних змін до земель­ного законодавства України. Порядок зарахування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського ви­робництва на рахунки відповідних місцевих рад поши­рюється, отже, тільки на випадок вилучення земельних ділянок для несільськогосподарських або лісогосподар­ських потреб. Вилучення земельних ділянок здійсню­ється у порядку, визначеному статтями 149-151 Зе­мельного кодексу. Вказівка на зарахування на спеці­альні рахунки місцевих рад означає, що для зарахуван­ня коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського ви­робництва, необхідно відкрити окремий рахунок, який би обслуговував операції із зазначеними коштами. Ко­шти, що надходять на цей рахунок місцевих рад, вклю­чаються до місцевого бюджету відповідно до Бюджет­ного кодексу України. Відшкодування проводиться шляхом зарахування коштів на спеціальні рахунки тих рад, на території юрисдикції яких розташовані дані земельні ділянки.

Відповідно до частини другої коментованої статті, встановлюється вичерпний перелік цілей використан­ня коштів, отриманих від відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробниц­тва. При цьому слід розуміти, що освоєння земель для сільськогосподарських або лісогосподарських потреб означає переведення земель із інших категорій у ка­тегорію земель сільськогосподарського призначення або лісового фонду. Поліпшення угідь означає підви­щення їх балу оцінки у земельно-кадастровій доку-

ментації, зокрема, при проведенні бонітування ґру^. тів відповідно до ст. 199 Земельного кодексу. Ох₀р₀. на земель визначається розділом шостим Земельно, го кодексу. Кошти, які надходять місцевим радам як відшкодування втрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва, не є їх прибутком, щ₀ підлягає оподаткуванню, згідно ст. 7.11 Закону Укра­їни «Про оподаткування прибутку підприємств» _в редакції від 22.05.97 р. Законодавство, на жаль, не встановлює чітко правової відповідальності за нецільо­ве використання зазначених коштів: на відповідних посадових осіб може бути накладено дисциплінарне стягнення, а відповідні акти органів місцевого само­врядування щодо нецільового використання коштів можуть бути визнані недійсними.