Глава 9. Землі рекреаційного призначення

 

Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпо­чинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення є одна з катего­рій, що входить до складу земель України (п. «г» стат­ті 19 Земельного кодексу).

Віднесення земель до цієї категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повнова­жень (ст. 20 Земельного кодексу).

Рекреаційні зони — це ділянки суші та водного простору, призначені до організованого масового відпо­чинку населення та туризму, проведення спортивних заходів, для відновлення життєвих сил і працездатно­сті людини (ст. 63 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»). При цьому законодавство не пов'язує поняття рекреаційних зон з безпосереднім використанням тих чи інших терито­рій у рекреаційних цілях, а передбачає лише можли­вість такого використання.

Поняття рекреаційних зон доповнюється Земельним кодексом України, де запропоновано склад земель ре­креаційного призначення, на яких створені або можуть створюватися такі зони (ст. 51).

Юридичними ознаками земель рекреаційного при­значення можуть бути:

можливість використання їх для організації масо­вого організованого відпочинку населення в зв'язку з сукупністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів;

підтвердження в порядку, передбаченому законодав­ством, якостей земельних ділянок суші та водного про­

стору, які сприяють оздоровленню фізіологічних, психо­логічних, генетичних та духовних властивостей людей;

встановлення порядку користування такими земля­ми для масового довгострокового та короткостроково­го відпочинку населення, обліку, моніторингу;

оголошення у встановленому порядку меж, розмірів земельних ділянок суші та водного простору рекреа­ційного призначення.

Наявність таких ознак дає достатню підставу для визнання відповідних територій землями рекреаційно­го призначення. При цьому вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до земель рекреаційного призначення є можливість їхнього цільо­вого використання для організації масового відпочин­ку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зона­ми на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів на них.

Землі рекреаційного призначення в населених пунк­тах визначаються згідно з генеральними планами на­селених пунктів та рішеннями місцевих Рад, узго­дженими з органами Шнекології України та іншими відповідними державними органами. Це бульвари, скве­ри, сади, парки, лісопарки житлових районів і мікрорай­онів, пляжі і таке інше.

Місця користування водами в рекреаційних та спортивних цілях встановлюються відповідними Ра­дами у порядку, передбаченому водним законодавст­вом (ст. 64 Водного кодексу України).

Визначення земель рекреаційного призначення на територіях земель лісового фонду регулюється відпо­відними нормами лісового законодавства (статті 9, 36. 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України; постанова Ка­бінету Міністрів України від 27 липня 1995 року «Про затвердження порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду»).¹

¹ Зібрання постанов Уряду України.— 1995.— М 10.— Ст. 254.

Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18-24, 36-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Режим використання цих земель визначається Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим та орга­нами місцевого самоврядування (частина III статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища»).

 

Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-турист­ських та екологічних стежок, маркованих трас, зе­мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпо­чинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спор­ту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціона­рних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших ана­логічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єк­тів стаціонарної рекреації.

Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів відрізняються від зе­мель приміської зони, до складу яких входять землі за межами міста, зайняті лісами, лісопарками, зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гі­гієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Приміські зони на відміну від зелених зон викону­ють в основному господарські функції: призначаються резервом розширення території міста, місцем розташу­вання і будівництва необхідних споруд, пов'язаних з благоустроєм і нормальним функціонуванням міста.

Зелені зони з урахуванням їх природних якостей виконують еколого-аахисні, санітарно-гігієнічні та ре­креаційні функції. Чинне законодавство не розглядає

приміську зону і землі зелених зон як самостійну ка­тегорію земель.¹ Згідно ст. 51 цього Кодексу землі зе­лених зон виступають різновидами земель рекреацій­ного призначення.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення.

Рекреаційні землі (зони) для короткочасного відпо­чинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, зелених зон, лісопарків, бо­танічних, дендрологічних, зоологічних садів, національ­них природних парків, які є легкодоступними для на­селення.

Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочин­ку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розмі­щувати соціально-культурні, туристські, лікувально-оздоровчі та інші установи та об'єкти рекреаційного призначення.

В залежності від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпо­чинку населення за межами населених пунктів.

У межах населених пунктів до складу земель рек­реаційного призначення належать землі: а) міських лісів, парків культури та відпочинку, скверів та садів житлових районів і мікрорайонів; б) міських пляжів, водойм, спортивних комплексів, басейнів, соціально-культурних та природних об'єктів; в) ботанічних та дендрологічних парків, зоологічних садів, деяких час­тин національних природних парків.

За межами земель населених пунктів до складу зе­мель рекреаційного призначення можуть бути вклю­чені землі: а) приміських та зелених зон; б) для розта­

¹ Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.— Харків: Право, 2001.— С. 224.

шування лікувально-оздоровчих установ (будинки від­починку, пансіонати, дитячі та спортивні табори); в) для колективного садівництва та дачного будівництва; г) зайняті туристськими базами і таборами з прилег­лими пішохідними туристськими маршрутами; д) зе­млі, які використовуються для відпочинку на марш­рутах морських і річних круїзів і автомобільних ту­ристських маршрутах; е) для відпочинку в приміських національних природних парках.¹

Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених в ст. 51 Земельного кодексу, а та­кож для спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з Законами України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»² та від 20 квітня 2000 року «Про планування і забудо­ву територій».⁸

Ці закони визначають формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, захист життєвого та при­родного середовища від шкідливого впливу техноген­них і соціально-побутових факторів, небезпечних при­родних явищ, збереження пам'яток історико-культур-ного призначення, природного ландшафту, а також роз­ташування рекреаційних природоохоронних, оздоров­чих та інших територій і об'єктів.

Визначення складу земель рекреаційного призначен­ня здійснюється на підставі затвердженої містобудів­ної документації та планів земельно-господарського устрою. Землі, визначені для перспективного розвит­ку населених пунктів, спорудження будинків відпочин­ку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і таке інше, до часу їх ви-

¹ Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.—- Харків: Право, 2001.— С. 352.

² Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 52.— Ст. 683.

³ Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 31.— Ст. 250.

лучення (викупу) і надання для цих потреб викорис­товуються власниками землі та землекористувачами відповідно до статей 90 і 95 Земельного кодексу.

Забудова земель рекреаційного призначення об'єк­тами які не передбачені містобудівною документацією та планами земельно-господарського призначення, за­боронена. Згідно статті 25 Закону «Про основи місто­будування» та статті 32 Закону «Про планування і забудову територій* особи, винні у недотриманні еко­логічних, санітарно-гігіенічних та інших вимог, вста­новлених законодавством при проектуванні, розміщен­ні та будівництві об'єктів на землях рекреаційного при­значення, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Порядок надання в користування або власність зе­мель рекреаційного призначення для дачного будівниц­тва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекре­ації відбувається на загальних підставах, передбачених ст. 116 Земельного кодексу.

 

Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення

1. Землі рекреаційного призначення можуть пере­бувати у державній, комунальній та приватній влас­ності.

2. На землях рекреаційного призначення заборо­няється діяльність, що перешкоджає або може пере­шкоджати використанню їх за призначенням, а та­кож негативно впливає або може вплинути на при­родний стан цих земель.

3. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Ці форми власності різних суб'єктів на землі рек­реаційного призначення передбачені відповідними статтями Конституції України (ст.ст. 13, 14, 41), Зако­ном України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 16), Законом України від 21 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 4), Законом України від

16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 4).

Право власності на землі рекреаційного призначен­ня — це право володіти, користуватися і розпоряджа­тися ними. Указані форми власності набуваються та реа­лізуються різними суб'єктами на підставі Конституції, інших законів в порядку, передбаченому цим Земель­ним кодексом України (статті 78-91,116-129,131,132).

Землі рекреаційного призначення залежно від виду економічної діяльності та порядку застосування зако­нодавства на їхній території поділяються на два види:

а) природні або окультурені, на яких заборонена господарська та інша несумісна діяльність, що руйнів­но впливає на природне довкілля або перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму;

б) землі, на яких створені спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частини тери­торії України, де діє спеціальний правовий режим еко­номічної рекреаційної діяльності та порядок застосу­вання законодавства України.

Правове регулювання використання та охорони пер­шого виду земель рекреаційного призначення здійсню­ється згідно з Земельним кодексом України, законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» від 25 червня 1991 року та законом «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року.

Правове регулювання використання та охорони дру­гого виду земель рекреаційного призначення здійсню­ється з Законом України від 13 жовтня 1992 року «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон»,¹ Законом України від 15 вересня 1995 року «Про туризм»² та іншим зако­нодавством України.

¹ Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 50.— Ст. 676.

² Відомості Верховної Ради України.—-1995.— № 31.— Ст. 241.

За характером використання цих земель та зон ре­креації вони поділяються на одноваріантні, тобто для одного виду рекреаційної діяльності і багатоваріант­ні — для двох або більше видів рекреаційної діяль­ності, один з яких має переважне значення; а також комплексні, коли можливе одночасне їх використан­ня за кількома видами рекреаційної діяльності.

Залежно від організаційної форми рекреаційних зон на землях рекреаційного призначення вони можуть бути у віданні певних юридичних осіб (наприклад, мі­ський парк культури та відпочинку); бути структур­ними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендро­логічних, зоологічних парків, національних природних парків); бути земельними територіями без організацій­ної форми, перебуваючи у виданні місцевих Рад (зем­лі, зайняті скверами, бульварами, зонами відпочинку житлових районів тощо).

Право користування землями рекреаційного призна­чення здійснюються у двох формах: загального і спе­ціального користування.

Загальне користування здійснюють громадяни в порядку, передбаченому законодавством і визначено­му місцевими Радами. Це користування парками, скве­рами, бульварами, садами населених пунктів; користу­вання водами в оздоровчих цілях в місцях, що створю­ються Радами (ст. 64 Водного кодексу України); кори­стування сприятливим кліматом.

Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти під­приємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях ви­значаються різні функціональні зони: а) особливо охо-ронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочин­ку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення.

Раціональне використання земель рекреаційного

призначення за умов подальшого збільшення кількос­ті рекреантів залеясять від додержання оптимальних меж рекреаційного навантаження на відповідній тери­торії.

Форми використання цих земель розрізняються та­кож залежно від характеру їх експлуатації: індивіду­альне та колективне. До першого слід віднести спеці­альне природокористування громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність у галузі рекреації. До дру­гого належить використання рекреаційних земель для організованого масового відпочинку, а також їх вико­ристання юридичними особами для організації відпо­чинку своїх працівників тощо. Основні права та обо­в'язки користувачів землями рекреаційного призначен­ня передбачені Конституцією України (статті 13,14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом України (статті 95— 97), Законом України від 15 вересня 1995 року «Про туризм» (статті 21—22), та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреацій­ного призначення передбачені Лісовим кодексом. Ре­креаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства (ст. З Лісового кодек­су). Самостійними видами є використання лісу та зе­мельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, куль­турно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою.

Порядок користування земельними ділянками лі­сового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлюється Ка­бінетом Міністрів України (частина 2 статті 75 Лісо­вого кодексу).

Право на тимчасове користування цими ділянками для зазначених цілей надається юридичним та фізич­ним особам відповідними місцевими радами за пого­дженням з постійними лісокористувачами (статті 74 Лісового кодексу).

Деякі особливості має використання земель рекреа­ційного призначення, розташованих на землях природ­но-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон

регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть викорис­товуватися як на праві користування (в тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від форми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду. Обов'язковою умовою використання таких зон є дотри­мання режиму земель природоохоронного і рекреацій­ного призначення.

Суб'єктом права власності при цьому може бути правоздатна фізична або юридична особа, метою діяль­ності якої виступає організація відповідного об'єкта природно-заповідного фонду. Право користування та­кими рекреаційними зонами схоже з їх користуванням на землях рекреаційного призначення.