Глава 10. Землі історико-культурного призначення

 

Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення

1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповід-ники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморі­альні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурно­го шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунк­тів, споруди цивільної, промислової, військової, куль­тової архітектури, народного зодчества, садово-пар­кові комплекси, фонова забудова.

Статус на правовий режим земель історико-культур­ного призначення визначається Земельним кодексом»

Законом України від 16 червня 1992 року «Про природ­но-заповідний фонд» (ст. 7), Законом України від 8 черв­ня 2000 року «Про охорону культурної спадщини».¹

Вищенаведений Закон від 8 червня 2000 року регу­лює правові, організаційні, соціальні та економічні від­носини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спад­щини в суспільному житті, захисту традиційного ха­рактеру довкілля.

Земельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-заповідників, археологічних і інших охоронюваних об'­єктів належать до земель історико-культурного призна­чення і включаються до державних земельних кадаст­рів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (стаття 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Об'єкти історико-культурного призначення незалеж­но від форм власності відповідно до їхньої антрополо­гічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстра­ції шляхом занесення до Державного реєстру нерухо­мих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.

Порядок визначення категорій пам'яток встановлю­ється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до реєстру на об'єкт культурної спадщини на всі його складові елементи поширюється правовий статус па­м'ятки.

Занесення об'єкта культурної спадщини до реєстру та внесення змін до нього провадиться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення — постановою Кабінетів Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

¹ Офіційний вісник України.— 2000.— № 27.— Ст. 1112.

б) пам'ятки місцевого значення — рішенням цент­рального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних орга­нів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місця з дня одержання подання.

Об'єкти культурної спадщини на території Украї­ни охороняються державою згідно зі статтями 22-37 Закону від 8 червня 2000 року. Усі власники пам'я­ток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки і землі, що обслуговують їх, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладення таких договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із Закову Украї­ни «Про охорону культурної спадщини».

 

Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення

1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Навколо історико-культурних заповідників, ме­моріальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму викорис­тання цих земель.

3. Порядок використання земель історико-куль­турного призначення визначається законом.

Ці форми власності на землі історико-культурного призначення передбачені також відповідними стаття­ми Конституції України (ст.ст. 13, 14, 41), Законом України від 21 травня 1997 року «Про місцеве само­врядування» (ст. 16).

Право власності на ці землі — це право володіти,

користуватися і розпоряджатися ними. Указані фор­ми власності набуваються і реалізуються на підставі Конституції, Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року в порядку, передба­ченому Земельним кодексом України (статті 78-91, 116-129, 131, 132). При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливос­ті здійснення права власності на такі землі в залежно­сті від об'єктів культурної спадщини, що визнані па­м'ятками.

Так, усі пам'ятки археології, як на поверхні так і під водою, незалежно від форм власності на землю чи вод­ного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім занесених по переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені разом з земель­ною ділянкою, а також передані власником або упов­новаженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюєть­ся центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації разом з земельними ділян­ками, на яких вони розташовані, затверджуються Вер­ховною Радою України.

Пам'ятки національного значення разом з земель­ними ділянками, які перебувають у державній чи ко­мунальній власності і потребують спеціального режи­му охорони, можуть надаватися у користування за по­годженням з центральним органом виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула право володіння, користування, чи управління пам'яткою разом з земельною ділянкою, за винятком наймача державної або комунальної квар­тири (будинку), забороняється передавати цю пам'ят­ку разом з земельною ділянкою у володіння, користу­вання чи управління іншій особі.

Закон «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року встановив право привілеєвої купівлі пам'яток та порядок примусового їх відчуження або вилучення (статті 20 і 21).

Пам'ятка, яка належить особі на праві приватної форми власності, може бути примусово відчужена ра­зом з земельною ділянкою з мотивів суспільної необ­хідності за позовом відповідного органу охорони куль­турної спадщини в порядку, встановленому цим зако­ном, а також Земельним кодексом за умови поперед­нього відшкодування їх вартості.

З метою захисту традиційного характеру середови­ща окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них встановлюються зони охорони пам'яток: охорон­ні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюва-ного ландшафту, зони охорони археологічного культур­ного шару. Межі та режим використання земель, за­йнятими зонами охорони пам'яток, визначаються від­повідною науково-проектною документацією та за­тверджуються центральним органом виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини.

Порядок визначення меж зон охорони пам'яток вста­новлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Межі земель та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської ді­яльності на їх території визначаються у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджуєть­ся центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Встановлення зон охорони пам'яток та затверджен­ня меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володін­ня (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель іс­торико-культурного призначення (частина 2 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Порядок використання земель історико-культурно­го призначення визначається Земельним кодексом

України (статті 20, 92-97,116-126,150 та інші), Зако­ном України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24-26, 34-37), іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади

і самоврядування.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випад­ків, визначених частиною другою статті 150 Земельно­го кодексу України.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земельних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом цент­рального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (статті 35-37 Закону України ♦Про охорону культурної спадщини»).