Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Глава 22. Припинення прав на землю
Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутно' сті спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Стаття регулює припинення права власності юридичних та фізичних осіб на земельну ділянку. В ній наводиться перелік підстав, при наявності яких суб'єктивне право власності припиняється. Таких підстав сім і зі змісту цієї статті можливо зробити висновок про те, що вони є вичерпними. Тобто інші юридичні факти, які не перераховані у зазначеній статті, не можуть розглядатися в якості підстав припинення права власності на земельну ділянку. Умовно передбачені підстави можливо поділити на групи: а) добровільне припинення права власності на земельну ділянку, тобто, без примусового вилучення земель; б) вилучення земель поза згодою їх власника за умови наявності його вини; в) вилучення земель поза згодою їх власника за умови відсутності його вини. Першу групу складають підстави припинення права на землю суб'єктів земельних відносин: при добровільній відмові власника від прав на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця* В зазначених випадках не проявляються владні поввоваження органів державної виконавчої влади або судових органів. Припинення суб'єктивного права відбувається виключно у зв'язку із самостійним волевиявленням власника земельної ділян ки або його смертю. Функція державних органів ~-юридично оформити припинення такого права. Другу групу складають підстави припинення права на землю: при зверненні стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; конфіскація за рішенням суду. В зазначених випадках мова йде про те, що власника земельної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею та за наявності порушення ним тих чи інших норм законодавства (цивільного, кримінального, адміністративного, земельного тощо).
Так, звернення стягнень на земельну ділянку на вимогу кредитора має місце у випадках, коли власник земельної ділянки не виконує взятих на себе зобов'язань щодо повернення у зазначені терміни кредитів. Конфіскація земельної ділянки за рішенням суду відбувається у разі порушення власником земельної ділянки норм кримінального або адміністративного законодавства. (Див. коментар до ст. 148 ЗК України) Третю групу складають підстави припинення права на землю суб'єктів земельних відносин: при відчуженні земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; невідчуженні земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України. В цих випадках, як і в попередніх, мова йде про те, що власника земельної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею. Але при цьому у власника відсутня вина, пов'язана із порушенням тих чи інших норм законодавства України. Припинення права у зазначених випадках відбувається за рішенням органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або судових органів. Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинений діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати. На відміну від попередньої, коментована стаття присвячена підставам припинення права користування, а не права власності на землю. У зв'язку з цим, перелік підстав дещо інший, відрізняється своїм юридичним характером від підстав припинення права власності на земельну ділянку.
Зазначений в ній перелік є вичерпним, тобто інші юридичні факти, які не перераховані у наведеній статті не можуть розглядатися в якості підстав припинення права користуватися земельною ділянкою. Така підстава, як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою вже пригадувалася в попередній статті. В якості самостійної підстави передбачено вилучення земельної ділянки у випадках, зазначених Земельним кодексом України. Серед таких випадків Земельний кодекс України передбачає: вилучення для суспільних та інших потреб (наприклад, для будівництва шкіл, дошкільних закладів, шляхів, магістралей тощо). Порядок вилучення земельних ділянок та система державних органів, які вправі їх вилучати, передбачені статтею 149 Земельного Кодексу України. (Див. коментар до статті 149 ЗК України). Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, як підстава припинення права користування земельною ділянкою, пов'язана із неможливістю подальшої діяльності відповідного підприємства, установи або організації як юридичної особи, у зв'язку із чим остання не може виконувати свої юридичні обов'язки та реалізовувати суб'єктивні права. Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій відбувається у випадках їх ліквідації або реорганізації. Всі інші підстави припинення права користування земельною ділянкою пов'язані з порушенням землекористувачами норм земельного законодавства України. До таких підстав відносяться: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати. Використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам може представляти собою, зокрема, невикористання прогресивних технологій, порушення технологічних режимів застосування мінеральних та органічних добрив, заростання сільськогосподарських угідь чагарниками, забруднення земель відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами. До зазначеного можливо також віднести випадки використання земельних ділянок способами, які ведуть до зниження родючості ґрунтів, а також погіршення екологічного становища, що призвело до зменшення врожайності сільськогосподарських культур відносно кадастрових оцінок. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає те, що землекористувач не додержується цілей експлуатації наданої йому землі, які передбачені в рішенні відповідних державних органів про надання у користування земельної ділянки та зафіксовані у державному акті на право користування землею. Як приклад, це використання земель сільськогосподарського призначення для будівництва житлових та комунально-побутових споруд, будинків відпочинку, пансіонатів; використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення для потреб промисловості, транспорту, зв'язку або сільськогосподарських цілей і т. ін. Систематична несплата земельного податку або орендної плати, як підстава припинення права користуван-
жя земельною ділянкою, означає те, що землекористувачі, а також орендарі земельних ділянок не оплачують у встановлені строки земельний податок або орендну плату. Відповідно до Закону України від 19 вересня 1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) «Про плату за землю», земельний податок сплачується рівними частками землекористувачами-виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця. Розмір, умови і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою 1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. 2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. 3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. 4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації. Стаття регулює суспільні відносини, пов'язані із порядком припинення права власності або права постійного користування земельною ділянкою на підставі добровільної відмови. Добровільна відмова — це самостійне волевиявлення власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов'язане із небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності або праві користування земельної ділянки. Тобто особа самостійно і по добрій волі відмовляється від наданого йому суб'єктивного права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи повинно бути оформлено у відповідну форму — письмову заяву про добровільну відмову від права власності або права постійного користування землею.
Коментована стаття чітко поділяє порядок здійснення добровільної відмови від права власності на землю і добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою. В першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Стаття не передбачає можливості добровільної відмови на користь інших, окрім означених, суб'єктів земельних правовідносин. Передбачена також відповідна процедура здійснення добровільної відмови, а саме: а) отримання згоди представників держави або територіальної громади на одержання права власності на земельну ділянку; б) підготовка та укладання угоди про передачу права власності на земельну ділянку відповідно державі або територіальній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди; г) державна реєстрація укладеної угоди. Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника землі. В статті також передбачена відповідна процедура такої відмови, яка складається з наступних стадій: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; б) прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ді- лянкою; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування. Органами державної реєстрації, які фіксують укладені угоди про передачу права власності на земельну ділянку на підставі добровільної відмови або отримують повідомлення про припинення права постійного землекористування є органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Для реєстрації угоди про передачу права власності на земельну ділянку на підставі добровільної відмови, власник земельної ділянки подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування угоду про передачу права власності на земельну ділянку у двох примірниках. Зазначений орган перевіряє подані документи і реєструє їх. На обох примірниках угоди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номеру запису, а також підпис особи, яка зареєструвала договір. Один примірник угоди повертається власнику земельної ділянки, інший залишається у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування. Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, вста
новлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. В статті передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється безвідносно до того, знаходиться земельна ділянка на праві власності чи на праві користування. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється судовими органами у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Перераховано шість підстав, при наявності яких судові органи вправі прийняти рішення про примусове припинення суб'єктивного права власності або користування земельною ділянкою. Чотири з зазначених шести підстав пов'язані з порушенням відповідних норм екологічного та інших галузей законодавства України. Це такі підстави як: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунен-ня допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної ділянки; примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки. Інші дві підстави примусового припинення прав на земельну ділянку, а саме викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, а також невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України, не пов'язані з порушенням власниками земельної ді дянки чи землекористувачами відповідних норм екологічного або інших галузей законодавства України. Разом з тим, примусове припинення прав на земельну ділянку у цих випадках відбувається у зв'язку з небажанням відповідних суб'єктів земельних правовідносин добровільно, за власним бажанням відчужити належну їм на праві власності або праві користування земельну ділянку. Необхідність такого відчуження обумовлена діючим земельним законодавством (неможливість окремих суб'єктів земельних правовідносин бути носієм суб'єктивного права власності на земельну ділянку) або об'єктивними факторами (необхідність будівництва шкільних та дошкільних установ, шляхів, магістралей і т.ін.). Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства 1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про ного усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. 2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. 3. Рішеная органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. В статті визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Що саме слід відносити до порушення земельного законодавства, в цій статті безпосередньо не визначено. Але опосередковано такі порушення перераховані в п. б) ст. 143 Земельного кодексу України. Це такі порушення, як: забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки земельним законодавством передбачені й інші порушення, які можуть розглядатися в якості підстави припинення права користування земельними ділянками. В коментованій статті передбачено чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Перша стадія пов'язана з виявленням порушень земельного законодавства України. Відповідний контроль здійснюють державні інспектори по використанню та охороні земель. По результатах перевірки складається протокол про порушення, який видається особі, що є винною в порушенні земельного законодавства. Для усунення виявлених порушень надається термін в ЗО днів. Цей термін безпосередньо передбачений в коментованій статті і не може бути зменшений або збільшений державним інспектором, який складав протокол. Наступна (друга) стадія процедури припинення права користування земельною ділянкою пов'язана з діяльністю особи, яка допустила порушення земельного законодавства, щодо виконання вказівок державного інспектора по усуненню виявлених порушень. Якщо зазначені порушення в 30-денний строк будуть усунені» процедура припинення права користування земельною ділянкою завершується. За особою, що допустила відповідні порушення, але виконала вказівки державного інспектора, зберігається суб'єктивне право на користування земельною ділянкою. У тих випадках, коли вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства в 30-денний строк не виконані, процедура має своє продовження. На цій стадії державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення накладає на винну особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівки про усунення порушень земельного законодавства. Термін виконання також становить 30-денний строк. Якщо у зазначений термін вказівки державного інспектора не виконуються, процедура припинення права користування земельною ділянкою переходить до своєї наступної стадії. На третій стадії державний інспектор по використанню та охороні земель, в разі продовження порушень земельного законодавства винною особою, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і приймають рішення про припинення суб'єктивного права користування земельною ділянкою. Останньою стадією процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства є оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку. Можливість такого оскарження безпосередньо передбачена Конституцією України. Суд може залишити рішення без змін або прийняти рішення про його відміну. Рішення судових органів в цих випадках є остаточними. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності 1. Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. 2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. 3. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду. Зазначена стаття є новою в Земельному кодексі України і регулює відносини, пов'язані з припиненням права власності особи на земельну ділянку, якій остання не може належати на відповідному титулі. Стаття складається із трьох частин, які визначають: а) обов'язковість відчуження земельної ділянки; б) можливість відчуження земельної ділянки примусово за рішенням судових органів; в) можливість отримання земельної ділянки в оренду особою, якій земельна ділянка не може належати на праві власності. Земельний кодекс України встановив обмеження щодо можливості окремих суб'єктів земельних правовідносин набувати право власності на земельні ділянки. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року повинні підлягати відчуженню. Таким чином, іноземні громадяни, а також особи без громадянства не можуть володіти на праві приватної власності: а) земельними ділянками сільськогосподарського призначення; б) земельними ділянками несіль-ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Зазначені категорії земельних ділянок, у випадках, коли вони приймаються відповідними особами у спадщину, повинні добровільно відчужуватися у власність держави або територіальних громад протягом одного року. Якщо земельна ділянка цією особою не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Важливою у коментованій статті є частина, яка передбачає можливість для особи, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може його набути, орендувати цю земельну ділянку. Оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельної ділянки можуть бути органи місцевого самоврядування, — сільські, селищні, міські ради або районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Питання, пов'язані з орендою земельних ділянок особами, яким зазначені ділянки не можуть належати на праві власності, вирішуються у порядку, визначеному Законом України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду землі».1 1 Відомості Верховної Ради, 1998.— №№ 46-47.— С. 280. Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб 1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб: а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій; е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення. 2. Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп. 3. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою 'її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. 4. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Стаття регулює відносини, пов'язані з викупом земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб для суспільних потреб. Тут визначена система державних органів, які мають ораво викупу земельних ділянок, перераховані суспільні потреби, для яких можливий викуп земельних ділянок, урегульована процедура такого викупу. Державними органами, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб є органи державної влади (місцеві державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України) та органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради, Київська та Севастопольська міські ради). Перелік суспільних потреб, для яких провадиться викуп земельних ділянок, перерахований в коментованій статті і є вичерпним. Інші, не перераховані в статті підстави, не можуть розглядатися в якості суспільних потреб. Процедура викупу земельних ділянок складається з трьох стадій. На першій стадії орган, який приймає рішення про її викуп, письмово попереджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути зменшеним. На другій стадії викупу земельної ділянки необхідною процедурною умовою є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоду на її викуп, питання вирішується у судовому порядку. На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу, відповідно до грошової та експертної оцінки земель. Грошова та експертна оцінка земель проводиться: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. «Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів»1; за методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несіль-ськогосподарського призначення»2 та Наказом Дер- 1 Зібрання постанов Уряду України.— 1996.— № 6.— С. 161. 2 Офіційний вісник України.— 1999.— № 24.— С. 1117. жавного комітету України по земельних ресурсах від 8 серпня 1999 р. «Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення»1. Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною вартістю, процедура викупу земельної ділянки завершується укладанням угоди між власником земельної ділянки і органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним. Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності 1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом. 2. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. 3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки. 4. У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка. Стаття розглядає суспільні відносини, пов'язані з примусовим відчуженням земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності. Під мотивами суспільної необхідності слід розуміти введення на території країни або її окремих регіонах воєнного або надзвичайного стану. Відповідно до Кон- 1 Офіційний вісник України,— 1999,— № 39.— С. 1976. 384 ституції України, введення воєнного стану в Україні або в окремих П місцевостях, а також прийняття рішень про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану відноситься виключно до повноважень Президента України (п.п. 20, 21 ст. 106 Конституції України). Воєнний стан визначається як особливий стан, порядок управління, що запроваджується у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу. Метою введення воєнного стану є: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини та громадянина в умовах особливого періоду.1 Надзвичайний стан — це особливий режим діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, який встановлює обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Надзвичайний стан вводиться при наявності значних громадських безпорядків, внутрішніх військових конфліктів, стихійних лих, екологічних та техногенних катастроф. Відповідно до законодавства України, надзвичайний стан вводиться для забезпечення нормалізації складної ситуації, відновлення законності та правопорядку, усунення загрози безпеки громадян і надання їм необхідної допомоги. У разі припинення права власності на земельну ділянку у зазначених випадках власникам земельних ділянок повністю відшкодовується вартість вилучає-мої земельної ділянки, яка визначається постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» 1 Юридична енциклопедія.-- Т. 1.— Київ, 1998.— С. 502. Важливою новелою коментованої статті є положення, відповідно до якого у разі припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження земельної ділянки, особа має право вимагати її повернення у власність. І лише у разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки (наприклад, земельна ділянка внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней стала деградованою або забруднена радіаційно небезпечними та радіоактивними елементами, важкими металами, іншими хімічними елементами тощо) власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка на загальних підставах. Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Вперше в Земельному кодексі України передбачається конфіскація земельної ділянки. Конфіскація може мати місце виключно лише за рішенням судових органів у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Але необхідно зазначити, що безпосередньо Земельний кодекс України не встановлюють випадки, обсяг та порядок конфіскації земельних ділянок. Лише в статтях 140 та 143 ЗК України передбачена конфіскація як загальна підстава припинення права власності на земельну ділянку та підстава для примусового припинення прав на земельну ділянку. Конфіскацію земельної ділянки слід розглядати як її примусове безоплатне вилучення у власність держави в якості санкції за злочин або цивільне чи адміністративне правопорушення. В якості міри цивільно-правової відповідальності конфіскація земельної ділянки може бути застосована судом при визнанні недійсними угод щодо земельних ділянок, укладених із порушенням встановленого законом порядку їх кулівлі-продажу, дарування, застави, обміну тощо. В кримінальному праві конфіскація майна розглядається як один із видів покарань, що віднесений до додаткових. Відповідно до ст. 69 Кримінального Кодексу України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу України. В Кодексі про адміністративні правопорушення, конфіскація розглядається як один із видів адміністративних стягнень, а саме: конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Конфіскація предметів може застосовуватися як основне, так і додаткове адміністративне стягнення. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіскованим може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 195; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.101.170 (0.079 с.) |