Глава 29. Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень

Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах

1. Межа району, села, селища, міста, району у міс­ті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

2. Межі району, села, селища, міста, району у мі­сті встановлюються і змінюються за проектами зем­леустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генераль­них планів населених пунктів.

3. Включення земельних ділянок у мережі району,' села, селища, міста, району у місті не тягне за со­бою припинення права власності і права користуван­ня цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилу­чення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Територію одного адміністративно-територіального утворення (району, села, селища, міста, району у місті) від інших територій відокремлює межа — умовна за­мкнена лінія на поверхні землі. Вона не тільки визна­чає зовнішні кордони території, але й має інше значен­ня. Воно полягає в тому, що в межах території конкрет­ного адміністративно-територіального утворення здій­снюється повноваження компетентних органів, скажі­мо, органів місцевого самоврядування.

Згідно Закону України від 20 квітня 2000 р..Про планування і забудову територій» територія представ­ляє собою частину земної поверхні у визначених ме­жах (кордонах) з властивим їй географічним положен­ням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним просто­ром та розташованими під нею надрами.

Проекти формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень складають­ся з метою створення територіальних умов для само­стійного вирішення органами місцевого самоврядуван­ня усіх питань місцевого життя. При цьому врахову­ються інтереси населення, що проживає на відповідній території.

Технічними вказівками по складанню проектів вста­новлення меж сільських населених пунктів, затвердже­ними Держкомземом України ЗО жовтня 1991 р.¹, пе­редбачено, що проекти встановлення меж сільських населених пунктів розробляються на підставі завдан­ня на проектування, яке складається сільською радою одночасно для всіх сіл, розташованих на території від­повідної сільської ради.

Розроблені проекти розглядаються і погоджуються сільською радою, а затверджуються районною (міською) радою. Межі сільських населених пунктів встановлю­ються в натурі (на місцевості) на основі затверджених проектів.

Межі району, села, селища, міста, району в місті не тільки встановлюються, але й змінюються за проекта­ми землеустрою.

Встановлення (відновленая) і зміна на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень є одним з основних завдань землеустрою.

Проекти землеустрою розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміні-

¹ Див.: Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи // Держкомзем України.— К.: Урожай.— 1998.— С. 610-624.

стративно-територіальних утворень та генеральних планів населених пунктів.

Межа адміністративно-територіального утворення не є постійною. У процесі розвитку населених пунктів і збільшення в них кількості жителів вона може зміню­ватися шляхом включення нових земельних ділянок у межі адміністративно-територіального утворення. Сам факт включення нових земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не припиняє права власності і права користування цими ділянка­ми. Правовий режим вказаних земельних ділянок може бути змінений лише у випадку їх вилучення (ви­купу) у відповідних суб'єктів. Тут застосовується за­гальний порядок вилучення (викупу) земель, який вста­новлений Земельним кодексом. При цьому носіям земельних прав (власникам земельних ділянок і зем­лекористувачам) відшкодовуються збитки в повному об'ємі згідно вимог чинного законодавства.

Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень

1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської мі­ської рад.

2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, се­лищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севасто­польською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Адміністративно-територіальні утворення мають територію, межі якої встановлюються та змінюються уповноваженими органами за проектами землеустрою.

В залежності від рівня конкретного адміністратив­но-територіального утворення (район, місто, селище, село) рішення про встановлення та зміну меж цього утворення приймається Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обла­сними, Київською чи Севастопольською міською радою. При цьому треба мати на увазі, що вирішенню питан­ня про встановлення і зміну меж відповідного адміні­стративно-територіального утворення передує подання до вищестоящої ради з боку Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, обласних. Київської чи Севасто­польської міської рад або ж районних та відповідних сільських, селищних рад.

Що ж стосується встановлення та зміни меж рай­онів у містах, то відповідне рішення приймається мі­ською радою за поданням районних у містах рад.

Треба також зазначити, що певні повноваження з цього приводу реалізують і місцеві державні адмініст­рації. Так, згідно ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, і підго­товка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

Компетенція місцевих рад з питань встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень чітко визначена відповідними статтями Земельного кодексу та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень

Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.

Порядок встановлення і зміни меж адміністратив­но-територіальних утворень закріплений Земельним кодексом.

Встановлення та зміна таких меж здійснюється в порядку землеустрою за рахунок коштів Державного

бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Проекти землеустрою щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень розгля­даються і затверджуються в установленому порядку відповідними органами виконавчої влади або органа­ми місцевого самоврядування.

Згідно статті, що коментується, межі адміністратив­но-територіальних утворень встановлюються відпові­дно до закону. Проектом Закону України «Про адмі­ністративно-територіальний устрій України», який зна­ходиться на розгляді у Верховній Раді, передбачено, що межі адміністративно-територіальних одиниць встано­влюються:

1) на суші — по характерних точках і лініях рель­єфу;

2) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах відповідно до лінії меж, що проходили на місцевості до їх заповнення;

3) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через ділянки судно­плавних і несудноплавних річок (ручаїв), — по сере­дині цих споруд або по їх технологічній осі, незалеж­но від проходження меж на воді;

4) за межами землекористувачів;

5) по лівії Державного кордону України та ін.

Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень

1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

2. Форма та порядок видачі державного акта Укра­їни на межі адміністративно-територіального утво­рення встановлюються Верховною Радою України.

Документом, яким посвідчуватимуться межі адмі­ністративно-територіальних утворень, є державний акт України.

Такий документ видаватиметься відповідному адмі­ністративно-територіальному утворенню. Він повинен

містити повні відомості про межі конкретної адмініс­тративно-територіальної одиниці. Форма такого акта поки що не встановлена.

На відміну від інших державних актів, які посвід­чують право власності на землю чи право постійного землекористування, державний акт України на межі адміністративно-територіального утворення виконува­тиме дещо іншу роль.

Наявність такого державного акта у конкретної адміністративно-територіальної одиниці даватиме уяв­лення про просторові межі території цієї одиниці. В межах території села, селища, міста, району в місті можуть знаходитись земельні ділянки, які перебувають в державній, приватній чи комунальній власності. Право власності на ці землі, а також на землі, які на­дані в постійне користування, посвідчується відповід­ними державними актами, форми яких затверджують­ся Кабінетом Міністрів України.

Щодо посвідчення меж адміністративно-територі­альних утворень, то воно здійснюватиметься держав­ним актом України на межі.

Форма такого акта та порядок його видачі встанов­люються Верховною Радою України.

Глава 30. Планування використання земель

Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель

1. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечен­ня потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.

2. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального роз­витку України.

3. Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.

В Україні вся діяльність щодо організації викорис­тання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є скла­довою частиною загальнодержавної системи плануван­ня. Так, Основні напрями державної політики Украї­ни у галузі охорони довкілля, використання природ­них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, за­тверджені постановою Верховної Ради України від 5 бе­резня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ре­сурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористуван­ня (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса­джень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках перед­бачаються основні заходи щодо збалансованого вико­ристання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціо­нального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших захо­дів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних фа­кторів і в першу чергу особливою роллю землі в еко­логічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхід­ність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип

планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршува­ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

Важливе значення для планування використання та охорони земель мають Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки, схвалені Ука­зом Президента України від ЗО травня 2001 р. та роз­порядження Кабінету Міністрів України від 26 верес­ня 2001 року «Про затвердження заходів щодо реалі­зації Основних напрямів земельної реформи в Украї­ні на 2001-2005 роки»¹. Серед цих заходів самостійне місце займає удосконалення механізмів державного управління земельними ресурсами. Мова йде, зокрема, про необхідність проведення інвентаризації земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, встановлен­ня меж населених пунктів, завершення грошової оцін­ки земель та ін.

Державне планування раціонального використан­ня і охорони земель характеризується своїми особли­востями.. к:

Завдання планування щодо використання та охо­рони землі полягає в забезпеченні оптимального роз­поділу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимально­му збереженні земель сільськогосподарського призна­чення, особливо найбільш цінних сільськогосподарсь­ких угідь. Це пов'язано також із залученням в сіль­ськогосподарський обіг земель, що не використовують­ся, і постійним підвищенням їх родючості, здійснен­ням протиерозійних і протисельових заходів, створен­ням умов для широкої рекультивації земель і всебіч­ної охорони їх від забруднення та засмічення. Для ви­рішення цих завдань розроблюються загальнодержав­

¹ Офіційний вісник України.--- 2001,— № 39.— Ст. 1775.

3.

ні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм викори­стання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу ви­конавчої влади в галузі земельних відносин належить також і забезпечення виконання вказаних програм. Участь в розробленні та реалізації як загальнодержа­вних, так і регіональних програм використання та охо­рони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в за­значеній сфері мають і центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міні­стерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загаль­нодержавні програми використання та охорони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим та обласними радами. Назва­ні органи приймають участь, не тільки у розробленні, але й і в реалізації загальнодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

Розроблення таких програм має за мету забезпечен­ня потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодер­жавні програми використання та охорони земель по­винні затверджуватися Верховною Радою України.

В даний час загальнодержавні програми викорис­тання та охорони земель як специфічна форма плану­вання знаходяться, у стадії розроблення. Розроблення зазначених програм здійснюється відповідно до про­грам економічного, науково-технічного і соціального розвитку України. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 26 травня 2001 року визнав за необхідне розроблення на виконання Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» проек­ту Державної програми економічного і соціального

розвитку України на 2002 рік¹, хоч певні програмні до-кументи щодо використання та охорони земель уже діють. Так, 16 листопада 2000 р. Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року².

З метою створення умов для раціонального викори­стання земель, відтворення родючості ґрунтів і запро­вадження екологічно збалансованого землекористуван­ня розпорядженням Президента України від 7 люто­го 1996 року визнано за необхідне розроблення Націо­нальної програми охорони земель на 1996-2005 роки. Цим розпорядженням була утворена комісія з розроб­лення проекту програми і затверджено її персональ­ний склад. На Кабінет Міністрів України було покла­дено обов'язок забезпечити фінансування проекту Національної програми охорони земель. Але, на жаль, така програма поки що не затверджена у встановлено­му порядку.

Стаття 178, Регіональні програми використання та охорони земель

1. Регіональні програми використання та охоро­ни земель розробляються Радою міністрів Автоном­ної Республіки Крим, обласними державними адмі­ністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

2. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Се­вастопольською міськими державними адміністраці­ями та затверджуються відповідними радами.

Регіональні програми використання та охорони зе­мель розробляються у відповідності із загальнодержав­ними програмами.

¹ Див.: Праця і зарплата.— 2001.— № 22.— червень.

² Див.: Офіційний вісник.— 2000.— № 46.— Ст. 2003.

Розроблення таких програм покладено на Раду міністрів Автономної Республіки Крим та обласні дер­жавні адміністрації. Затвердження та участь у реалі­зації регіональних програм здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради.

Самостійним специфічним різновидом регіональ­них програм використання та охорони земель є про­грами використання та охорони земель міст Києва і Севастополя. Вони розробляються Київською та Сева­стопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Особливість цих програм як форми територіального планування використання та охорони земель полягає в тому, що їх зміст обумовлений цільовим призначен­ням земель, розташованих в межах території названих населених пунктів. Оскільки зазначені землі повинні використовуватися головним чином під забудову, то ця обставина суттєво впливає і на зміст регіональної програми використання та охорони цих земель.

Законом України «Про планування і забудову те­риторій» встановлено, що планування територій на місцевому рівні полягає у розробленні та затверджен­ні генеральних планів населених пунктів, схем плану­вання територій та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання місто­будівної документації.

Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя повинні узгоджуватися з місцеви­ми правилами забудови, якими встановлюється порядок вирішення питань розташування, будівництва об'єктів, прийняття їх в експлуатацію, а також порядок здійс­нення контролю за містобудівною діяльністю.

На відміну від загальнодержавних регіональні про­грами включають спеціальний розділ, присвячений підвищенню родючості ґрунтів. Вони враховують міс­цеві особливості і специфіку, які впливають на раціо­нальне використання та охорону земель.

Розроблені і затверджені загальнодержавні і регіо­нальні програми використання та охорони земель ста­

ють правовою основою для проведення уповноважени­ми органами відповідних програмних заходів.

Здійснення заходів щодо прогнозування, плануван­ня, організації раціонального використання та охоро­ни земель на національному, регіональному, локально-му і господарському рівнях — це новий різновид зем­левпорядних робіт.

Вказані програми включають прогнозні проробки з питань раціональної організації території, підвищен­ня родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії ґрун­тів та ін.

Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель

1. Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природ­них умов та агробіологічних вимог сільськогосподар­ських культур.

2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільсько­господарського районування.

4. Порядок здійснення природно-сільськогосподар­ського районування визначається Кабінетом Мініст­рів України.

У складі земель України значну питому вагу ма­ють землі сільськогосподарського призначення — най­більш цінні землі.

Успішне здійснення земельної реформи в аграрно­му секторі нерозривно пов'язане із специфічним на­прямком планування їх використання і охорони — природно-сільськогосподарським районуванням цих земель.

Природно-сільськогосподарське районування зе­мель — це поділ території з урахуванням природних

умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно повинно складати чітке уявлення про характер конкретних земель, їх доцільне використан­ня, продуктивність тощо. У свій час основи сільсько­господарського районування закладалися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподар­ського районування.

З метою врахування відмінностей природних та економічних умов було розроблене комплексне природ­но-сільськогосподарське районування всього земельно­го фонду колишнього СРСР. Воно представляло собою систему поділу території країни на окремі частини з врахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель в народно­му господарстві. Системою комплексного загальносо­юзного районування передбачалося виділення природ­но-сільськогосподарських поясів, зон, провінцій тощо. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалась природно-сільськогосподар­ська зона. Вона характеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язувалися головні особли­вості ґрунтоутворення і мінерального живлення рос­лин. В зоні, як правило, панували відповідні типи і підтипи ґрунтів і рослинності і застосовувалися сис­теми заходів щодо раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалася своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповід­ним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь.

Зазначене районування, покладене в основу боніту­вання ґрунтів, використовувалося при здійсненні еко­номічної оцінки земель, а також у першому турі гро­шової оцінки земель сільськогосподарського призна­чення. На території України було виділено п'ять при­родно-сільськогосподарських зон та дві гірські облас­ті. За основу приймалося те, що зонам притаманні клі­матичні умови, які визначали характерний напрямок процесів ґрунтоутворення. В свою чергу це призводи­ло до формування зональних типів та підтипів ґрун­тів, яким відповідали відповідні типи сільськогоспо-

дарського виробництва та системи агротехнічних і ме­ліоративних заходів.¹

В сучасних умовах при природно-сільськогосподар­ському районуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур.

Матеріали природно-сільськогосподарського району­вання земель є основою для оцінки земель і розроблен­ня землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель дає можливість швидко, економічно і в той же час до­статньо повно оцінити потенціальні можливості земель­них ресурсів тієї чи іншої території.

Відомо, що для сільськогосподарської оцінки тери­торії, тобто грошової оцінки земель сільськогосподарсь­кого призначення, важливим показником є саме рівень родючості ґрунтів. При цьому треба мати на увазі, що на родючість ґрунтів і їх продуктивний потенціал впли­ває комплекс природних і економічних факторів. В свою чергу сила і характер прояву цих факторів залежить від умов ґрунтоутворення, способу та інтенсивності викори­стання відповідних земельних угідь, спеціалізації і кон­центрації сільськогосподарського виробництва і, на­самперед, від повноти здійснення природоохоронних за­ходів у процесі виробничої діяльності.

Агрогрунтове районування земель є основою для розроблення землевпорядної документації щодо ви­користання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств, уста­нов і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економіч-них обґрунтувань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і землекори-стувань та ія.)

Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогос­подарського районування.

¹ Див.: ОЛ. Капами Основні проблеми сільськогоспо­дарського земельно-оцінного районування.— Землевпоряд­кування.— 2001.— № 4,— С. 36.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарсь­кого районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 180. Зонування земель

1. Зонування земель здійснюється у межах насе­лених пунктів.

2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого викорис­тання земельних ділянок у межах окремих зон від­повідно до місцевих правил забудови.

3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону.

Специфічною формою планування використання та охорони земель є їх зонування, яке здійснюється у ме­жах населених пунктів.

Зонування земель у межах населених пунктів не­розривно пов'язане з плануванням і забудовою тери­торій, правове регулювання яких здійснюється Зако­ном «Про планування і забудову територій» та інши­ми нормативними актами.

Зонування земель реалізується шляхом розроблен­ня відповідного плану, який є елементом місцевих пра­вил забудови. В них встановлюється порядок плану­вання і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх до­пустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних діля­нок у межах зон, визначених планом зонування. Міс­цеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республікан­ського значення Автономної Республіки Крим. Для інших населених пунктів такі правила теж можуть роз­роблятися і затверджуватися відповідними радами. Вони повинні узгоджуватися з регіональними прави­лами забудови.

Місцеві правила складаються із двох частин: текс­тової та графічної. Саме в текстовій частині місцевих

правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.

Що ж стосується графічної частини місцевих пра­вил — плану зонування, то на ньому встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допусти­мими та переважними видами використання земель­них ділянок.

План зонування та перелік переважних і допусти-мих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території населеного пункту або окремої його частини.

Зонування земель в межах населених пунктів, обу­мовлює розподілення їх на окремі земельні ділянки з враховуванням їх цільового призначення, від якого залежить і правовий режим цих ділянок.

Таке зонування здійснюється на основі Положення по земельно-кадастровій інвентаризації земель населе­них пунктів, яке затверджене наказом Держкомзему № 85 від 26 серпня 1997 р.¹ Воно проводиться на ос­нові об'єктивних даних про природні якості і рівень облаштування земель.

Зонування земель в межах населених пунктів пов'я­зане з віднесенням певних земельних ділянок до різ­ного ступеня містобудівної цінності. Як новий право­вий інструмент регулювання земельних відносин в на­селених пунктах воно дозволяє здійснити розподіл те­риторії на зони при містобудівному плануванні їх роз­витку. В свою чергу, при зонуванні земель встановлю­ється дозволене (допустиме) використання земельних ділянок, наприклад, під забудову у відповідності з міс­тобудівною документацією.

В межах окремих зон згідно з державними будівель­ними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, які стосуються: гранично допустимих поверховості будин­

¹ Див.: Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи // Держхомзем України.— К.: Урожай.— 1998.— С. 348.

ків і споруд та щільності забудови; мінімальних відсту­пів будинків і споруд для червоних ліній, ліній регулю­вання забудови, меж суміжних земельних ділянок; ви­мог до впорядкування доріг та під'їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів; вимог до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури, озеленення та впорядкування терито­рій, утримання будинків і споруд; переліку обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інже­нерних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних); інших вимог.

Зонування земель здійснюється відповідно до зако­ну. Відповідний проект закону, що стосується зонуван­ня земель, знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Глава 31. Землеустрій

Стаття 181. Поняття землеустрою

Землеустрій — це сукупність соціально-економіч­них та екологічних заходів, спрямованих на регулю­вання земельних відносин та раціональної організа­ції території адміністративно-територіальних утво­рень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Землеустрій виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів, безвідносно до цільового призначення земель. Він є однією із функцій держав­ного управління в сфері землекористування і поширю­ється на землі всіх форм власності.

Розрізняють такі види землеустрою: прогнозне, пе-редпроектне, міжгосподарське, внутрішньогосподарське.

До прогнозних і передпроектних землевпорядних дій відносяться: розробка схем використання та охорони земельних ресурсів, в т. ч. протиерозійних і інших¹

ґрунтозахисних засобів; розробка схем землеустрою областей і окремих регіонів; розробка прогнозів, регіо­нальних програм використання і охорони земель; об­ґрунтування розташування, встановлення і аміни меж територій з особливим природоохоронним, рекреацій­ним і заповідним режимами.

Міжгосподарський землеустрій, дозволяє визначити цільове призначення земель, здійснювати міжгалузе­вий і внутрішньогалузевий розподіл (перерозподіл) земельного фонду між конкретними суб'єктами. 8а допомогою міжгосподарського землеустрою утворюють­ся нові і змінюються існуючі господарські суб'єкти, розробляються заходи, що забезпечують оптимальні міжгосподарські економічні зв'язки, вирішуються за­гальнодержавні, галузеві, а також регіональні і конк­ретні внутрішньогосподарські задачі.

Важливе значення міжгосподарський землеустрій набуває в умовах земельної реформи. Надання земель у власність, використання (у т.ч. і за договором орен­ди) — усі ці заходи вимагають проведення міжгоспо­дарського землеустрою. Змінюється не тільки зміст, але і методи міжгосподарського землеустрою. Він стає за­ходом договірного характеру, що відбиває потреби усіх без винятку суб'єктів земельних правовідносин.

Внутрішньогосподарський землеустрій проводиться в рамках конкретних сільськогосподарських підпри­ємств і полягає в раціональному розміщенні виробни­чих одиниць і господарських центрів, внутрішніх до­ріг, організації угідь і сівозмін, природоохоронних зон, економічно оптимальному устрою територій, садів, ви­ноградників, ягідників, кормових угідь тощо.

Стаття 182. Мета землеустрою

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціо­нального використання та охорони земель, створен­ні сприятливого екологічного середовища та поліп­шенні природних ландшафтів.

Мета землеустрою визначається відповідними на­прямками його проведення, а саме: забезпечення раці-

онального використання земель; охорона земель; ство­рення сприятливого екологічного середовища; поліп­шення природних ландшафтів.

Історично землеустрій в своєму розвитку пройшов декілька етапів становлення. Його зародження та по­чатковий етап розвитку був пов'язаний із виконанням землемірно-технічних заходів, за допомогою яких про­водився лише вимір та поділ земельних ділянок, нарі­зка полів і бригадних ділянок, відвід земельних діля­нок землекористувачем.

При подальшому розвитку землеустрою, його розу­міння як суто землемірно-технічну діяльність зміни­лося. В одній із наукових робіт, що вийшла в світ у 1955 р. професор С.О. Удачін писав: «Исторический опит показьівает, что сущность землеустройства заклю-чается не в землемерной технике, а в регулировании земельних отношений, в организации земли как важ­ного средства производства, как обчьекта социальньїх связей в общественном производстве»¹.

В подальшому землеустрій пов'язується саме із ви­рішенням питань, які забезпечують організацію раці­онального та ефективного використання земель, підви­щення культури землеробства та охорони земель.

На сучасному етапі землеустрій, окрім означених напрямів забезпечує також створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів. Як зазначено в Наказі Держкомзему України від 11 березня 1997 р. зі змінами, внесеними наказом Держкомзему України від ЗО жовтня 1997 р. «Положення про здійснення державної землевпоряд­ної експертизи»², при проведенні державної землевпо­рядної експертизи повинна визначатися еколого-еко-номічна ефективність передбачення заходів щодо за­побігання їх впливу на земельні угіддя за межами ді­

¹ Удачин СЛ. Вопросьі теории землеустройства.— М., 1955.— С. 56.

² Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи.— К., «Урожай».— 1998.— С. 705-709.

лянки, охорони агроландшафтів. Тобто мова йде саме про забезпечення в процесі проведення землеустрою дій. пов'язаних не тільки із забезпеченням раціонального та ефективного використання земельних ділянок, але й створення сприятливого екологічного середовища та формування природних ландшафтів за межами діля­нок, на яких проводиться землеустрій.

Стаття 183. Завдання землеустрою

Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково об­ґрунтованого перерозподілу земель, формування ра­ціональної системи землеволодінь і землекористуваиь а усуненням недоліків у розташуванні земель, ство­рення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економіч­ного, екологічного і містобудівного механізму регу­лювання земельних відносин на національному, ре­гіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особ­ливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністратив­но-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режи­мами, меж земельних ділянок власників і землеко­ристувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, плану­вання, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;