Глава 13. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визна­ються земельні ділянки, надані в установленому по­рядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідальної діяльності.

2. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно п. «ж» ст. 19 Земельного кодексу землі про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення є самостійною категорією земель у складі земельного фонду України.

Такими землями згідно закону вважаються землі, які надані в установленому порядку підприємствам, уста­новам та організаціям для здійснення відповідної господарської діяльності. Від інших категорій земель вони відрізняються своїм основним цільовим призна­ченням, яке й відображається в найменуванні видів цих земель.

Несільськогосподарське використання земель даної категорії — це одна із головних ознак, які характери­зують їх правовий режим.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно основного цільо­вого призначення використовуються для різноманітних конкретних цілей, перелік яких в чинному законодав­стві не е вичерпним. Це положення пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які по­требують відповідних земельних ділянок і закріплен­ня порядку їх використання, формуються і розвивають­ся. При цьому виникає необхідність появи нових різно­видів земель несільськогосподарського призначення. Так, в чинному Земельному кодексі серед земель даної категорії, самостійне місце займають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству.

Землі зазначеної категорії розподіляються на само­стійні види: промисловості, транспорту, зв'язку, енер­гетики, оборони та іншого призначення. Критерієм такого поділу є характер спеціальних завдань, для здій­снення яких призначені і надаються відповідні земель­ні ділянки. Правовий режим кожного із названих ви­дів земель регулюються окремими статтями Земельного кодексу України (ст.ст. 66—77).

Вони використовуються не як засіб виробництва в сільському чи лісовому господарстві, а головним чином як просторова база, місце розташування засобів тієї чи іншої діяльності несільськогосподарського характеру.

Правовий режим цих земель як єдиної і самостій­ної категорії характеризується деякими специфічни­ми загальними рисами. Головною ознакою їх правово­го режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації

різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу зазначе­ної категорії, обумовлені специфікою їх цільового при­значення.

Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх формування як самостійної категорії земель здійсню­ється значною мірою за рахунок вилучення або вику­пу земель із сфери сільськогосподарського виробницт­ва. Крім того, розміщення на цих землях різних об'­єктів несільськогосподарського призначення супрово­джується встановленням зон з особливими умовами використання земель.

Правове регулювання використання та охорони зе­мель, призначених для обслуговування промислових, транспортних, енергетичних, оборонних та інших не­сільськогосподарських потреб, спрямоване на забезпе­чення умов, необхідних для нормального розміщення і функціонування різного роду несільськогосподарсь­ких об'єктів. Разом з тим наявність закріпленого зе­мельним законодавством принципу пріоритету сіль­ськогосподарського землекористування обумовлює пе­вне підпорядкування правового режиму земель несіль­ськогосподарського призначення інтересам розвитку сільськогосподарського виробництва. Це пов'язане, зокрема, з тим, що згідно ст. 23 Земельного кодексу для будівництва промислових підприємств об'єктів житло­во-комунального господарства, залізниць і автомобіль­них шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магіст­ральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського вироб­ництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Крім того, в цій нормі зазначено, що лінії електропе­редачі і зв'язку та інші комунікації проводяться го­ловним чином вздовж шляхів, трас, тощо.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть висту­пати як юридичні, так і фізичні особи. В переважній більшості випадків носіями земельних прав щодо вка­заних земель виступають державні підприємства,

установи і організації промисловості, транспорту, зв я-зку, енергетики, оборони та інших галузей народного господарства. Таке положення цілком виправдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності.

Разом з тим не виключена можливість, коли носія­ми земельних прав у цих випадках виступають і не­державні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяльність, яка обумовлена цільовим призначенням даних земель, здійснювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю.

Як правило, зазначені землі надаються відповідним суб'єктам у користування, яке є переважно постійним. Разом з тим можливе і використання цих земель на умовах оренди. В цих випадках орендне землекорис­тування здійснюється в порядку і на умовах, визначе­них Законом України «Про оренду землі».

В той же час з метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефективного землекористування та під­приємницької діяльності, заохочення інвестицій в ре­алізацію програм соціально-економічного розвитку чинним законодавством передбачена можливість при­дбання певних земельних ділянок несільськогоспо­дарського призначення у приватну власність як юри­дичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встанов­люється законом. Це свідчить про те, що правовою ос­новою нормативного регулювання в зазначеній сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

Стаття 66. Землі промисловості

1. До земель промисловості належать землі, нада­ні для розміщення та експлуатації основних, підсоб­них і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підпри­ємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміні­стративно-побутових будівель, інших споруд.

2. Землі промисловості можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності.

3. Розвори земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверд­жених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних діля­нок здійснюється з урахуванням черговості їх осво­єння.

4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'я­заних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користу­вання надрами і відновлення земель згідно із затверд­женим проектом рекультивації на раніше відпрацьо­ваних площах у встановлені строки.

Правовий режим земель промисловості характери­зується особливостями, які обумовлені їх основним цільовим призначенням.

Землі промислових підприємств, установ і організа­цій в основному знаходяться в управлінні відповідних промислових міністерств і відомств, склад яких в сис­темі управління не є стабільним. В той же час органами управління землями промислових підприємств можуть виступати і непромислові міністерства і відомства. Так, Міністерство культури і мистецтв України має у своєму підпорядкуванні необхідні йому промислові підприєм­ства, які використовують земельні ділянки.

Основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони служать основою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних буді­вель та споруд підприємств, їх під'їзних шляхів, інже­нерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Основні, підсобні та допоміжні будівлі і споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нерозривно пов'яза­ні з відповідними земельними ділянками.

Основними будівлями і спорудами вважаються такі, ЩО визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. На одній земельній ділянці можуть бути розташовані декілька основних будівель і споруд різних за призначенням.

Допоміжні будівлі і споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення в процесі вико­ристання відповідної земельної ділянки.

Підсобні ж будівлі і споруди забезпечують функці­онування основних будівель і споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для по­треб промисловості, повинні бути всебічно обґрунтова­ними і мінімально необхідними. Вони визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.

У зв'язку з тим, що будівництво промислових об'­єктів (будівель і споруд) здійснюється, як правило, на протязі тривалого періоду, відведення відповідних зе­мельних ділянок здійснюється поетапно з урахуванням черговості будівництва і фактичного освоєння земель.

Внутрішня організація території промислового під­приємства визначається проектом будівництва, а в по­дальшому — потребами його виробничої діяльності. Земельні права і обов'язки підприємства у цій галузі регулюються актами відомчого управління землекори­стування промислових підприємств відповідного виду. Але перелік і зміст прав і обов'язків по використанню і охороні земельних ділянок повинен відповідати тим вимогам, які закріплені Земельним кодексом.

Стосовно використання земель підприємствами гір­ничодобувної промисловості законом передбачені де­які особливості, оскільки у цих випадках право кори­стування відповідними земельними ділянками нероз­ривно пов'язане з правом користування надрами.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться, по-перше, піс­ля оформлення в установленому порядку права кори­стування надрами, по-друге, після відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Згідно ст. 18 Кодексу України про надра земельні ділянки для користування надрами надаються корис­тувачам надр після одержання ними спеціальних до­зволів (ліцензій) на користування надрами чи гірни­чих відводів. Надання спеціальних дозволів (ліцензій)

1КЯ

здійснюється після попереднього погодження з відпо­відною радою питання про надання земельної ділян­ки для зазначених потреб, крім випадків, коли у на­данні земельної ділянки немає потреби.

У тих випадках, коли підприємство гірничодобувної промисловості уже використовувало земельну ділян­ку, пов'язану з користуванням надрами, воно зобов'я­зане відновити відповідну земельну ділянку. Таке від­новлення повинно здійснюватися згідно із затвердже­ним у встановленому порядку проектом рекультива­ції земель і у відповідні строки.

Користування підприємствами гірничодобувної про­мисловості земельними ділянками, як правило, здійсню­ється на площі залягання корисних копалин. У зв'яз­ку з цим треба наголосити, що стосовно забудови та­ких ділянок Кодекс про надра (ст. 68) встановлює спе­ціальні вимоги.

Забудова площ залягання корисних копалин загаль­нодержавного значення, а також будівництво на ділян­ках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуван­ням корисних копалин, допускається у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними тери­торіальними геологічними органами та органами дер­жавного гірничого нагляду.

Порядок забудови площ залягання корисних копа­лин загальнодержавного значення встановлено поста­новою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року.¹

Навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушко­дження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні ділянки та інші природні об'єкти згідно ст. 112 Земельного кодексу створюють­ся охоронні зони

Крім того, навколо промислових об'єктів, які є дже­релами виділення шкідливих речовин, запахів, підви­щених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і елект­ромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих ви­

¹ ЗП України.— 1995.— № 3.— Ст. 80.

промінювань тощо, з метою відокремлення таких об'­єктів від територій житлової забудови у відповідності зі ст. 114 Земельного кодексу створюються санітарно-захисні зони.

У межах санітарно-захисних зон забороняється бу­дівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфра­структури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель охоронних та санітарно-захисних зон визначається законодавством України. Створення охоронних та санітарно-захисних зон не позбавляє власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах цих зон, права власності або користування ними з обмеження­ми, встановленими для цих зон.

Стаття 67. Землі транспорту

1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізнич­ного, автомобільного транспорту і дорожнього госпо­дарства, морського, річкового, авіаційного, трубопро­відного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуа­тації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

2. Землі транспорту можуть перебувати у держав­ній, комунальній та приватній власності.

Транспорт як одна з найважливіших галузей суспіль­ного виробництва покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транс­порту, регулюються Законом України від 10 листопа­да 1994 р. «Про транспорт*¹, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодав­ства України.

До складу єдиної транспортної системи України входить: транспорт загального користування (залізнич­

¹ Відомості Верховної Ради України.— 1994.-- М 51.— Ст. 446.

1КП

ний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метро­політен); промисловий залізничний транспорт; відом­чий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи спо­лучення загального користування.

Відповідно до Закону «Про транспорт» єдина транс­портна система повинна відповідати вимогам суспіль­ного виробництва та національної безпеки, мати розга­лужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з використанням землі. До земель транспорту ст. 67 Земельного кодексу України відносить землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізнично­го, автомобільного транспорту і дорожнього господарс­тва, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для вико­нання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, спо­руд тощо).

Землі транспорту — самостійний різновид земель несільськогосподарського призначення. Щодо земель, які обслуговують окремі види транспорту загального користування, то відповідні правові приписи закріплені в спеціальних статтях Земельного кодексу України.

Стосовно відомчого транспорту, до складу якого вхо­дять транспортні засоби підприємств, установ та орга­нізацій, треба зазначити, що землі, спеціально призна­чені для його потреб, в законі не виділяються. Функ­ціонування цього виду транспорту пов'язане з вико­ристанням інших земель.

При визначенні земель транспорту за основу при­ймається те, що землі вже надані конкретним транс­портним підприємствам, установам та організаціям як самостійним юридичним особам. Згідно ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, ван­тажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення

здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбаче­но їх статутами.

Цільове призначення зазначених земель полягає у здійсненні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ре­монтом, вдосконаленням і розвитком об'єктів транс­порту.

Розміри земельних ділянок, що надаються підпри­ємствам транспорту для вказаних цілей, визначають­ся відповідно до затверджених у встановленому поряд­ку норм або проектної-технічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розмі­щенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані відповід­ні землі, покладені додаткові обов'язки щодо належно­го використання земельних ділянок. Мова йде, зокрема, про необхідність раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати права та інтереси інших власників земельних ділянок і землекористува­чів (у тому числі орендарів), не допускати заболочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисло­вими та іншими відходами, неочищеннми стоками, вжи­вати заходів для захисту ґрунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додер­жувати інших вимог щодо охорони земель.

З метою забезпечення безпеки на транспорті чинним законодавством встановлено, що переобладнання всіх комунікацій, пов'язане з реконструкцією і ремонтом споруд транспорту, розташованих у смузі відведення шляхів сполучення, здійснюється власниками комуні­кацій за їх рахунок. Крім того, на власників таких ко­мунікацій покладається відповідальність за дотриман­ня встановлених нормативів при будівництві та експлу­атації газопроводів, нафтопроводів та інших комуніка­цій, що перетинають залізничні колії та автомобільні дороги або межують з цими коліями і дорогами.

Згідно Закону «Про транспорт» відповідальність за утримання в належному стані земельних ділянок, на­даних підприємствам і організаціям транспорту, і ви­користання їх за цільовим призначенням, персоніфі­кована. Вона покладається на керівників (власників) цих підприємств, установ і організацій. Керівники під­приємств транспорту несуть таку відповідальність, зо­крема, за забруднення земель, прилеглих до транспорт­них магістралей, бур'янами.

Підприємства транспорту несуть відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середо­вищу, згідно з чинним законодавством, оскільки вони зобов'язані забезпечувати охорону цього середовища від шкідливого впливу транспорту.

Названі підприємства також зобов'язані забезпечу­вати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку екс­плуатації транспортних засобів. З метою реалізації цього обов'язку частини території підприємств, вокза­лів, станцій, портів, пристаней аеродромів і шляхів спо­лучення (тобто відповідні земельні ділянки), де здійс­нюється рух транспортних засобів, проводяться мане­врові та вантажно-розвантажувальні роботи, визнані зонами підвищеної небезпеки. Перебування громадян у межах цих зон забороняється. Правила перебування в зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються Міністерством транспорту України з урахуванням пропозицій заінтересованих організацій та за погодженням з місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Чинне законодавство з метою забезпечення належ­ної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазна­чених об'єктів на землях, наданих підприємствам транс­порту, закріплює можливість встановлення охоронних зон з особливими умовами використання земель. Згід­но ст. 112 Земельного кодексу такі зони створюються уздовж земель транспорту для забезпечення нормаль­них умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інпгі природні об'єкти.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Закріплена зако­ном можливість перебування земель транспорту не тільки в державній, а і в інших формах власності не може бути реалізована щодо окремих земель. Так, згід­но ст. 84 Земельного кодексу до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну вла­сність, належать, зокрема, землі під державними заліз­ницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Можливість знаходження земель транспорту, напри­клад, у комунальній власності обумовлена, скажімо, тим, що у відповідності із законодавством транспортні за­соби, споруди, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установа­ми та організаціями місцевих рад, належать до кому­нальної власності. У свою чергу згідно зі ст. 83 Земель­ного кодексу в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приват­ної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комуналь­ної власності.

При цьому треба мати на увазі, що окремі землі ко­мунальної власності, надані підприємствам транспор­ту, не можуть передаватися у приватну власність. Це стосується, зокрема, земель під залізницями, автомобіль­ними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідно­го транспорту. Така заборона закріплена ст. 83 Земель­ного кодексу.

Стаття 68. Землі залізничного транспорту

До земель залізничного транспорту належать зе­млі смуг відведення залізниць під залізничним по­лотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивно­го, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачан­ня, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України. Він забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби

населення у перевезеннях.

Діяльність залізничного транспорту, як частини єди­ної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробницт­ва, соціальному і економічному розвитку та зміцнен­ню обороноздатності держави, міжнародному співробіт­ництву України.

Залізничний транспорт — це виробничо-технологіч­ний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування. Він призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і на­селення країни в перевезеннях у внутрішньому і між­народному сполученнях та надання інших транспорт­них послуг усім споживачам без обмежень за ознака­ми форми власності та видів діяльності тощо.

До складу залізничного транспорту входять підпри­ємства залізничного транспорту, що здійснюють пере­везення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізнич­ного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та інші підприємст­ва, установи та організації незалежно від форми влас­ності, що забезпечують його діяльність і розвиток. Сюди включаються також підприємства промислового заліз­ничного транспорту. Названий транспорт як самостій­ний елемент транспортної системи поряд із залізнич­ним транспортом загального користування окремо здій­снює перевезення вантажів. Цей транспорт представляє собою транспортно-технологічний комплекс, який забез­печує системне переміщення вантажів у процесі вироб­ництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального ко­ристування і не належить до нього. Він може функціо­нувати в межах, наприклад, промислового підприємст­ва і здійснювати технологічні перевезення на території цього підприємства. В цьому випадку йдеться про ви­користання земель промисловості.

Суспільні відносини, що виникають у процесі функ­ціонування залізничного транспорту, регулюються За­конами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт»¹, Статутом залізниць України та іншими актами законодавства України.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Законом «Про залізничний транспорт» вона визначається як статутне територіаль­но-галузеве об'єднання, до складу якого входять підпри­ємства, установи та організації залізничного транспор­ту і яке при централізованому управлінні здійснює пе­ревезення пасажирів та вантажів у визначеному регіо­ні транспортної мережі. Створення, реорганізація, лік­відація та визначення територіальних меж залізниць здійснюється рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визна­чається Законом «Про залізничний транспорт», а та­кож їх статутами, які затверджуються Міністерством транспорту за погодженням з Міністерством економі­ки та Антимонопольним комітетом України.

Здійснення підприємствами і організаціями заліз­ничного транспорту статутної діяльності нерозривно пов'язане з використанням відповідних земельних ді­лянок.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані підприємствам і організаціям залізничного транспорту загального користування. До складу цих земель входять в першу чергу землі, які є смугою від­ведення залізниць. Смуга відведення — це землі заліз­ничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами і обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будів­лями, пристроями залізничної сигналізації, енергети­ки та зв'язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо.

Крім того, землями залізничного транспорту вважа­ються землі, зайняті станціями з усіма будівлями і

¹ Відомості Верховної Ради.— 1996.— № 40.—- Ст. 183.

спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також зайняті під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення ро­боти залізничного транспорту.

З метою забезпечення безпеки на залізничному транспорті залізниці, підприємства, установи та орга­нізації залізничного транспорту загального користуван­ня мають право в межах наданих їм земель встанов­лювати межі зон підвищеної небезпеки, в яких діють певні обмеження щодо перебування там громадян та виконання відповідних робіт.

Розміщення об'єктів, пов'язаних з виробництвом, зберіганням і навантаженням, транспортуванням і розвантаженням вибухових, легкозаймистих, радіоак­тивних речовин і матеріалів, отруйних та сильнодію­чих хімічних речовин, визначається відповідними бу­дівельними та санітарними нормами і правилами сто­совно об'єктів, розташованих на землях залізничного транспорту загального користування.

Місця перетину залізничних колій в межах відпо­відних земельних ділянок трубопроводами, лініями зв'язку і електропередач, іншими комунікаціями по­винні погоджуватися з органом управління залізнич­ним транспортом — Державною адміністрацією заліз­ничного транспорту України (Укрзалізниця), яка під­порядкована Міністерству транспорту України.

Для забезпечення у межах смуги відведення нор­мальної експлуатації залізничних колій, ліній елект­ропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, Снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони — це ділянки землі, прилеглі до зе­мель залізничного транспорту загального користуван­ня і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів заліз­ничного транспорту.

Ці землі повинні утримуватися в належному сані­тарному стані і використовуватися для вирощування деревини, у тому числі ділової, та кормів для тварин­ництва.

Стаття 69. Землі морського транспорту

1. До земель морського транспорту належать зем­лі під:

а) морськими портами з набережними, майданчи­ками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопортового і ком­плексного обслуговування флоту.

б) гідротехнічними спорудами і засобами навіга­ційної обстановки, судноремонтними заводами, май­стернями, базами, складами, радіоцентрами, служ­бовими та культурно-побутовими будівлями та інши­ми спорудами, що обслуговують морський транспорт.

2. На підходах до портів (каналів), мостових, ка­бельних і повітряних переходів, водозабірних та ін­ших об'єктів відповідно до закону можуть встанов­люватись обмеження у використанні земель.

Самостійним різновидом транспорту загального користування як елементом єдиної транспортної сис­теми України виступає морський транспорт.

До його складу входять підприємства морського транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заво­ди, морські шляхи сполучення. Крім того, згідно За­кону України «Про транспорт» складовою частиною морського транспорту є інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що. забезпе­чують роботу морського транспорту.

Надання транспортних послуг підприємствами мор­ського транспорту (пароплавствами, портами, приста­нями) пов'язане з використанням відповідних земель­них ділянок.

Землями морського транспорту є дві відносно само­стійні групи земельних ділянок. До першої належать ті, які використовуються як просторова база для роз­міщення морських портів з набережними, майданчи­ками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопортового і комп­лексного обслуговування флоту.

Другу групу складають землі, на яких розташову­ються будівлі і споруди, що обслуговують морський транспорт. До таких будівель і споруд відносяться, зо­крема, гідротехнічні споруди і засоби навігаційної об­становки, судно-ремонтні заводи, майстерні, бази, скла­ди, радіоцентри, службові та культурно-побутові будів­лі і споруди та деякі інші.¹

Землі морського транспорту, зайняті вказаними об'­єктами, можуть бути розташовані в різних місцях, але їх об'єднує те, що вони призначені для розміщення і подальшого обслуговування будівель і споруд, які за­безпечують роботу морського транспорту в цілому.

Частиною 2 ст. 69 передбачена можливість встанов­лення обмежень у використанні земель на відповідних земельних ділянках, розташованих на підходах до по­ртів (каналів), мостових, кабельних і повітряних пере­ходів, водозабірних та інших об'єктів. Такі обмежен­ня встановлюються відповідно до закону і в обсязі, передбаченому законом. Мова йде, зокрема, про те, що, наприклад, спорудження на підходах до портів (кана­лів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водо­забірних та інших об'єктів, а також спорудження ра­діосистем у зоні радіонавігаційних об'єктів погоджу­ється з адміністрацією портів.

Стаття 70. Землі річкового транспорту До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, приста­нями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транс­порт;

¹ Згідно ст. 25 Закону «Про транспорт» до земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

б) пасажирськими вокзалами", павільйонами і при­чалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енер­гетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насаджен­нями;

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанція­ми;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-екс­плуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матері­ально-технічними базами, інженерними мережам, службовими та культурно-побутовими будівлями, ін­шими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу річкового як і морського транспорту вхо­дять підприємства річкового транспорту, що здійсню­ють перевезення пасажирів і вантажів, порти і приста­ні, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонт­но-експлуатаційні бази, а також інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Серед земель внутрішнього водного, тобто річкового транспорту, виділяються певні різновиди. В їх числі землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуван­ням, що обслуговують річковий транспорт. Самостій­не місце займають також землі, призначені для розмі­щення пасажирських вокзалів, павільйонів і причалів. Серед земель річкового транспорту закон окремо на­зиває землі, що надані під судноплавні канали, судно­плавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службо­во-технічні споруди, службово-технічні будівлі. Певни­ми особливостями характеризуються землі, призначе­ні під спеціальні насадження для вирощування дере­вини, в тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна

землям, наданим в користування під берегоукріплю­вальні споруди і насадження.

До складу земель річкового транспорту включаються також земельні ділянки, призначені для розміщення і подальшого обслуговування вузлів зв'язку, радіоцент­рів і радіостанцій.

І нарешті, землями річкового транспорту вважаються землі, надані в користування під будівлі, берегові наві­гаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлу­атаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транс­порту.

Для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень і в межах прибережних захисних смуг на окремих ділянках встановлюються берегові смуги. Землі берегової смуги не вилучаються у землекорис­тувачів і використовуються відповідно до чинного за­конодавства.

Згідно ст. 64 Земельного кодексу розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами зем­леустрою, які розробляються і затверджуються в уста­новленому порядку.

Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Мініст­рів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 кві­тня 1997 року «Про затвердження Порядку складан­ня паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними»¹ встанов­лено, що розміри ділянок берегових смуг судноплавних водних шляхів, які потребують відведення земель для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством, і роз­міщення необхідних споруд для річкового флоту, ви­значаються за проектами землеустрою берегових смуг

¹ Офіційний вісник України.— 1997.— № 16.— С. 80.

водних шляхів. Вказані проекти розробляються і за­тверджуються Мінтрансом за погодженням з відповід­ними органами охорони довкілля, водного господарст­ва і земельних ресурсів.

Розроблення проектів відведення земель для потреб річкового флоту здійснюється відповідно до земельно­го законодавства.