Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Глава 18. Обмеження прав на землю
Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку 1. На використання власником земельної ділянки або їх частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. 2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Глава 18 Земельного кодексу України вперше містить більш-менш концентровано правові норми інституту обмеження (обтяження) прав власності на землю. Новація термінів, а отже і правового регулювання відносин полягає в тому, що в подальшому в главі мова йде тільки про обмеження прав на землю власників земельних ділянок, але не про обтяження їх прав. Очевидно, термія «обтяження прав на земельну ділянку», повинен бути надбанням глави 16 Земельного кодексу — «Право земельного сервітуту♦, де переважно передбачається захист приватних, суміжних земельних інтересів. Українським законодавством не сприйнята правова конструкція права «абсолютної земельної власності «, носію якого протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні заважати здійснювати таке право. Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу і «власність зобов'язує«до певних цивілізованих засобів здійснення права власності на землю при її використанні не на шкоду людині і суспільству. Отже, певні обмеження при здійсненні суб'єктивних прав земельної власності є проявом меж реалізації права власності на земельні ділянки з урахуванням тих чи інших обставин, які можуть мати як публічний, так і приватний інтерес. Такі обмеження можуть бути встановлені як в силу приписів, прямо передбачених законодавством, так і на підставі відповідних договорів, однією із сторін якого є власник земельної ділянки. Обмеження, встановлені для попереднього власника ділянки, розповсюджуються і на наступного, якщо не втратили чинності обставини їх договірного встановлення. Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку 1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення: а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; б) заборони на передачу в оренду (суборенду); в) права на переважну купівлю у разі її продажу;
г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем; ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; д) заборони на провадження окремих видів діяльності; Ве) заборони на зміну цільового призначення зе-ельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна; є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку; и) інших зобов'язань, обмежень або умов. 2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором. Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку передбачає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Але законодавством передбачені певні правові можливості здійснення таких прав. Вони розповсюджуються як на визначення «юридичної долі», тобто відчуження земельної ділянки, так і на можливість її використання не тільки власником, а і землекористувачем. Згідно з Законом «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1993 р. власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. У разі наявності поважних причин суд за заявою власника може скоротити зазначений термін. У відповідності до Цивільно-процесуального кодексу України та Господарсько-процесуального кодексу України суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Позов забезпечується: 1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною провадити певні дії; 3) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві; У відповідності до ст. 73 Закону України від 2.09.1993 р. «Про нотаріат» державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; в усіх інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Закону України від 2.10.1992 р. «Про заставу» предметом іпотеки можуть бути також належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки та багаторічні насадження. Договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накладення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 287/94-ВР від 14.12.94). При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов'язання, а також при переході права власності на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи, провадиться відповідний запис у Книзі запису застав. Порушення вказаної вимоги тягне за собою недійсність вчинених змін. Згідно ст. 114 Цивільного кодексу України при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільяої часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
Згідно ст. 524 Цивільного кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Хоча ст. 141 Земельного кодексу нецільове використання земельних ділянок є підставою припинення лише права користування землею, а не власності на неї, цільове призначення земельної ділянки залишається одним з принципів земельного права. Ділянка не отримується і не набувається «про всякий випадок», у будь-якої частки землі завжди є конкретна мета використання. Про це свідчать і правові приписи ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу. Це є суттєве, але суспільно значуще обмеження права власності на землю. Певні обмеження і вимоги до власників і користувачів земельних ділянок, які здійснюють їх забудову, встановлюються законом України від 16.11.1992 р. зі змінами від 8.02.2001 р. «Про основи містобудування», законом від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність «, законом від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій*. Державними будівельними нормами і правилами (ДБН). Земельним кодексом регулюються відносини, що виникають щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суспільні відносини щодо використання інших природних об'єктів — надр, лісів, вод, рослинного і тваринного світу регулюються відповідними нормативно-правовими актами поресурсного екологічного законодавства, яке в деяких випадках передбачає врахування інтересів власників земельних ділянок. Наприклад, законом України від 22.02.2000 р. «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами. Обмеження використання земельною ділянкою, як і право земельного сервітуту, підлягає державній реєстрації. Час дії обмежень встановлюється законом або договором. Стаття 112, Охоронні зони 1. Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту-, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. 2. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України. Охоронні зони з особливими умовами використання земельних ділянок створюються навколо особливо цінних екологічних об'єктів, історико-меморіальних та історико-культурних заповідників, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій та інших об'єктів з метою забезпечення їх захисту та попередження негативного впливу від людської діяльності. Згідно з Законом України від 16.06.1992 р. «Про прнродно-заповідний фонд» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях. Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України. Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. затверджено Порядок встановлення охорон- них зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів, гідрометеорологічної діяльності та режим їх використання. В охоронних зонах об'єктів, віднесених до реперної мережі (станції, пости, пункти спостережень, призначені для отримання неперервних, однорідних, репрезентативних даних, необхідних для встановлення багаторічних тенденцій змін клімату, гідрологічного режиму, забруднення навколишнього природного середовища), забороняється:
будівництво та розміщення будь-яких споруд та інших об'єктів; розміщення стоянок автомобільного і водного транспорту, тракторів, комбайнів, інших машин і механізмів; спорудження зрошувальних і осушувальних систем; виконання гірничих, будівельних, монтажних, вибухових робіт та планування грунту; видобування корисних копалин, у тому числі будівельних матеріалів; висаджування дерев і чагарників; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, вигребів, полігонів і накопичувачів побутових і промислових відходів, кладовищ, скотомогильників; кидання якорів, проходження з відданими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами, проведення днопоглиблювальних і землечерпальних робіт; виділення рибогосподарських ділянок, вилов риби. Згідно ст. 11. Закону України від 10.11.1994 р. «Про транспорт» з метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, можуть встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування. У відповідності з Законом України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику«в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об'єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель. Згідно з Законом України «Про залізничний транспорт» для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони — ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 30.03.1994 р. Єдиними правилами ремонту, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони забороняється причалювати на човнах до опор мостів, влаштовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів; купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон; палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішохідних містках, у тунелях і підземних пішохідних переходах. У спеціально обладнаних місцях для стоянки транспортних засобів і місцях відпочинку учасників дорожнього руху забороняється: засмічувати територію, а також мити транспортні засоби в непередбачених для цього місцях; розпалювати вогнища в місцях, які для цього непередбачені, та залишати вогнища непогашеними; торгівля без дозволу власника дорожнього об'єкта або уповноваженого ним органу та без погодження з Державтоінспекцією; зливати відпрацьовані мастила на землю чи дорожнє покриття; псувати обладнання місць стоянки, пошкоджувати зелені насадження. Забороняється будівництво житлових будинків, господарських і промислових споруд у придорожній зоні автомобільних (позаміських) доріг на такій відстані від краю проїзної частини: на ділянках доріг державного значення І, II і III категорій, що побудовані або будуються в обхід міст і селищ міського типу, сільських населених пунктів — не менше ніж 100 метрів; на під'їздах до обласних і великих промислових центрів — 50 метрів; на ділянках доріг державного значення між населеними пунктами — 32,5 метра. Згідно з Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 4.03.1997 р. для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях. У межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів. Охоронні зони електричних мереж встановлюються: уздовж повітряних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: (для повітряних ліній напругою): 2 метрів — до 1 кВ 10 метрів — до 20 кВ 15 метрів — 35 кВ 20 метрів — 110 кВ 25 метрів — 150, 220 кВ ЗО метрів — 330,400, 500, ±40 кВ 40 метрів — 750 кВ; уздовж переходів повітряних лівій електропередачі через водоймища (ріки, канали, озера та ін.) — у вигляді повітряного простору над поверхнею водоймища, обмеженого вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення для судноплаввих водоймищ на відстань 100 метрів, для несудноплавних — на відстань, передбачену для встановлення охоронних зон уздовж повітряних ліній електропередачі, що проходять по суші; за периметром трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 метрів від огорожі або споруди; уздовж підземних кабельних лівій електропередачі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра; уздовж підземних кабельних ліній електропередачі до 1 кВ, прокладених у містах під тротуарами, у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами від крайніх кабелів на відстань 0,6 метра у напрямку будинків і споруд та на відстань 1 метра у напрямку проїжджої частини вулиці; уздовж підводних кабельних ліній електропередачі — у вигляді водного простору від поверхні води до дна, обмеженого вертикальними площинами, віддаленими по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 100 метрів. Мінімально допустимі відстані від електричних мереж до будинків, споруд, дерев та інших зелених насаджень, а також від проводів повітряних ліній електропередачі до земельної і водної поверхні встановлюються нормативними актами Міненерго, погодженими з заінтересованими органами. Забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: перебувати стороннім особам на території і в приміщеннях трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти двері і люки цих споруд, здійснювати самовільне переключення електричних апаратів та підминання до електричних мереж; будувати житлові, громадські та дачні будинки; влаштовувати будь-які звалища; складати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали; розпалювати вогнища; розташовувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів; накидати на струмопровідні частини об'єктів електричних мереж і наближати до них сторонні предмети, підніматися на опори повітряних ліній електропередачі, електрообладнання трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, демонтувати їх елементи; саджати дерева та інші багаторічні насадження, крім випадків створення плантацій новорічних ялинок; влаштовувати спортивні майданчики для ігор, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, проводити будь-які заходи, пов'язані з великим скупченням людей, не зайнятих виконанням дозволених у встановленому порядку робіт; запускати спортивні моделі літальних апаратів, повітряних зміїв; здійснювати зупинки усіх видів транспорту (крім залізничного) в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі напругою 330 кВ і вище; виконувати роботи із застосуванням ударних механізмів, скидати вантажі масою понад 5 тонн, скидати і зливати їдкі і ті, що спричиняють корозію, речовини, пально-мастильні матеріали (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередачі); кидати якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі). У межах охоронних зон повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється: будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд; здійснення усіх видів гірничих, вантажно-розвантажувальних, землечерпальних, підривних, меліоративних, днопоглиблювальних робіт, вирубання дерев, розташування польових станів, загонів для худоби, установлення дротяного загородження, шпалер для виноградників і садів, а також поливання сільськогосподарських культур; проїзд в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі машин, механізмів загальною висотою з вантажем або без нього від поверхні дороги понад 4,5 метра; виконання земляних робіт на глибині понад 0,3 метра, а на орних землях — на глибині понад 0,45 метра, а також розрівнювання грунту (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередачі); риболовля, збирання рослин, влаштування водопою, заготівля льоду (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі). Згідно з Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 29.01.1996 р. на трасах кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку встановлюються охоронні зони: для підземних кабельних і повітряних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, — це смута землі вздовж ліній, обмежена паралельними лініями, віддаленими від траси підземних кабелів або від крайніх проводів повітряних ліній на відстані 2 метрів з кожного боку; для морських кабельних ліній зв'язку та для кабелів зв'язку на переходах через судноплавні і плавні річки, озера, водосховища та канали — це ділянка водного простору за всією глибиною від поверхні води до дна, обмежена паралельними площинами, віддаленими від траси морського кабелю на відстані 0,25 милі, а від траси кабелю на переходах через річки, озера, водосховища та канали — на відстані 100 метрів з кожного боку; для наземних і підземних необслуговуваних регенераційних (підсилювальних) пунктів кабельних ліній зв'язку — це ділянка землі, обмежена замкненою лінією, віддаленою від стінок контейнера регенераційного (підсилювального) пункту чи межі його обкладення на відстані 2 метрів; для випромінюючих споруд електрозв'язку — це ділянка землі, розміри якої визначаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд. На трасах підземних кабельних ліній зв'язку поза населеними пунктами встановлюються замірні стовпчики, попереджувальні знаки або маркери, які є орієнтирами траси. Замірні стовпчики і попереджувальні знаки встановлюються як безпосередньо на трасі кабелю, так і на деякій відстані від нього, що в останньому випадку позначається на стовпчиках чи знаках. Траси підземних кабельних ліній зв'язку в містах визначаються відповідною технічною документацією, примірник якої повинен знаходитись у відділі архітектури місцевого органу державної виконавчої влади або виконкому Ради. Межі охоронних зон на трасах морських кабелів і на трасах кабелів зв'язку на переходах через судноплавні ріки, озера, водосховища та канали позначаються в місцях виведення кабелів на берег інформаційними заборонними знаками. Траси морських кабельних ліній зв'язку зазначаються в Повідомленнях мореплавцям і наносяться на морські карти. Між спорудами ліній зв'язку або проводового мовлення, іншими найближчими спорудами встановлюється мінімально допустима відстань (розрив), що визначається правилами будівництва відповідних споруд. На трасах радіорелейних ліній зв'язку та телефонної каналізації визначаються окремі ділянки землі, на яких забороняється будувати будь-які об'єкти (споруди), садити дерева з метою запобігання екрануючій дії на розповсюдження радіохвиль і порушенню телефонної каналізації кореневою системою. Розташування і межі таких ділянок передбачаються в проектах на будівництво цих ліній і наносяться працівниками відділу архітектури місцевого органу державної виконавчої влади та виконкому Ради на топографічні карти. У межах охоронних зон ліній зв'язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають ці лінії, а також без присутності їх представника забороняється: виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати грунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки; проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезичні та інші роботи, пов'язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб грунту; саджати дерева, розташовувати польові стани (табори), утримувати худобу, складати матеріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній зв'язку та проводового мовлення; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопромислові ділянки, добувати рибу або інших водяних тварин та рослин придонними знаряддями вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід. Стаття 113. Зони санітарної охорони 1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. 2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені. 3. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України. Зони санітарної охорони створюються для санітарно-епідеміологічної захищеності вразливих екологічних чи рекреаційних об'єктів. Згідно з Законом України від 10.01.2002 р. «Про питну воду та водопостачання» залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон. Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу' водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання. У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність обмежується: забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, ва яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх вимог і виконання заходів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проектах на будівництво та реконструкцію, інших проектах. У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється: скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, випасання, водопій худоби та інші види водокористування, що впливають на якість води; перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських будівель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд і мереж; заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування. У межах другого поясу зони санітарної охорони забороняється: розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопро-водів, шламосховищ та інших об'єктів підвищеної небезпеки, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод; використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби; розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також заняття садівництвом та городництвом; осушення та використання перезволожених і заболочених земель у заплавах річок; заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування; видобування з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд,* влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта; закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти, підземне складування твердих відходів та розробка надр землі; забруднення територій сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами. У межах третього поясу зони санітарної охорони забороняється: закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти з метою їх захоронення, підземне складування твердих відходів і розробка надр, що можуть призвести до забруднення водоносного горизонту; розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, на-копичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод; відведення у водні об'єкти стічних вод, що не відповідають санітарним правилам і нормам. Межі інших водоохоронних зон визначаються в порядку, визначеному Водним кодексом України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. Землі курортів — це земельні ділянки, що мають лікувальне значення і створюють сприятливі умови для організації оздоровлення населення. Землі курортів підлягають особливій охороні. Відповідно до Закону України від 5.10.2000 р. «Про курорти» з метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 265; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.23.101.60 (0.102 с.) |