Глава 4. Склад та цільове призначення земель України

 

Стаття 18. Склад земель

1. До земель України належать усі землі в межах її* території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим при­значенням поділяються на категорії.

2. Категорії земель України мають особливий пра­вовий режим.

3. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, право­вий режим яких визначається законодавством відпо­відної країни.

Належність земель до земель України визначаєть­ся знаходженням їх в межах території держави. На­явність території — це обов'язкова ознака держави. Оскільки територією держави є і острови, а також зем­лі, зайняті водними об'єктами, то і вони також вклю­чаються до складу земель України.

В межах території України можуть знаходитися зем­лі, які перебувають у державній, приватній та комуналь­ній власності. Закріплення в законі багатосуб'єктності права власності на землю виключає можливість віднесен­ня земель України до єдиного державного земельного фонду.

Єдиною є територія України, яка згідно Закону «Про планування і забудову територій» представляє собою частину земної поверхні у визначених межах (кордо­

нах) з властивими їй географічним положенням, при­родними та створеними діяльністю людей умовами та

ресурсами, а також з повітряним простором та розта­шованими під нею надрами.

Землі в межах території України характеризують­ся різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель — головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специ­фікою їх цільового призначення.

Крім земель, розташованих в межах території Укра­їни, до її земель можуть відноситись земельні ділянки, які розташовані за межами території України, належать їй на праві державної власності і мають відповідний правовий режим, який визначається законодавством іноземної держави.

Згідно ст. 85 Земельного кодексу іноземні держави можуть набувати у власність на території України зе­мельні ділянки для розміщення будівель і споруд ди­пломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. На таких же умовах і Україні можуть належати від­повідні земельні ділянки, які теж будуть відноситись до земель України.

 

Стаття 19. Категорії земель

1. Землі України за основним цільовим призначен­ням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природо­охоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історнко-кудьтурного призначення;

е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Усі землі в межах території України за основними цільовим призначенням поділяються на дев'ять само­стійних категорій.

У порівнянні з раніше чинним земельним законо­давством у складі земель України сталися суттєві зміни. Так, замість земель населених пунктів, які ра­ніше визнавалися законом як самостійна категорія земель, а фактично згідно Конституції України є оди­ницею в системі адміністративно-територіального уст­рою держави, запроваджено нову категорію земель-зе-млі житлової та громадської забудови. Землі оздоров­чого, рекреаційного, історико-культурного призначен­ня визнано Земельним кодексом самостійними специ­фічними категоріями земель.

* Землі запасу як самостійну категорію земель ану­льовано. Але згідно частини 2 коментованої статті до складу кожної категорії земель можуть входити зем­лі запасу. Це стосується тільки тих земельних діля­нок, які не надані у власність або користування грома­дян чи юридичних осіб. Так, згідно ст. ЗО Земельного кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або ж передаються у власність чи користування відповідно до Земельного кодексу. В цьому випадку йдеться про можливість включення відповідних земельних ділянок до земель запасу у складі земель сільськогосподарсь­кого призначення.

Землі в межах України є неоднорідними за своєю якістю, природними, біологічними, хімічними та інши­ми показниками. Крім того, окремі землі характери­зуються певними особливостями і можуть використо­вуватись з різною метою. Одні використовуються як засіб виробництва в сільському і лісовому господарс­тві, інші — як територіальна просторова база для роя­міщення різних об'єктів, або ж як охоронні еони та

ін. (ст.ст. 22, 38,112 ЗК).

В основі поділу земель України на самостійні кате­горії — основне цільове призначення. Саме цей кри­терій враховують уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування, які планують вико­ристання земель, їх розподіл та перерозподіл. Цільове призначення земель визначається уповноваженими органами на підставі даних обліку та земельного ка­дастру. Як головний критерій класифікації земель України їх основне цільове призначення впливає і ви­значає зміст прав і обов'язків суб'єктів земельних пра­вовідносин, органів управління використанням та охо­роною земель.

Використання земель по основному цільовому при­значенню не виключає можливості використання їх одночасно і для інших цілей, наприклад, землі сільсь­когосподарського призначення — для будівництва внутрішньогосподарських доріг, землі транспорту в смузі відведення — для городництва тощо.

Поділ земель на самостійні категорії, що здійснюєть­ся за основним цільовим призначенням, представляє собою первісну класифікацію. В середині кожної кате­горії земель можлива подальша класифікація на види і підвиди в залежності від певних підстав критеріїв (су­б'єкти права власності на землю чи права землекорис­тування, конкретне цільове призначення та ін.). Так, скажімо, землі сільськогосподарського призначення можуть бути класифіковані на землі сільськогосподар­ських підприємств, які використовують їх для веден­ня товарного сільськогосподарського виробництва і землі несільськогосподарських підприємств, установ та організацій, які надаються для ведення підсобного сіль­ського господарства. Серед цих земель самостійне мі­сце займають також сільськогосподарські та несільсь-когосподарські угіддя. Наприклад, у складі земель транспорту виділяються землі залізничного, морсько­го, річкового, авіаційного, трубопровідного, міського еле­ктротранспорту, автомобільного транспорту та дорож­нього господарства. Правовий режим кожної катего-

рії земель визначається окремими правовими припи­сами, які зосереджені в самостійних главах кодексу.

Класифікація земель і відмінності в правовому ре­жимі окремих категорій відображають їх положення як об'єктів державного управління, права власності і права землекористування.

 

Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земель

1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповід­но до їх повноважень.

2. Зміна цільового призначення земель провадить­ся органами виконавчої влади або органами місце­вого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у ко­ристування, вилучення (викуп) земель і затверджу­ють проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

3. Зміна цільового призначення земель, які пере­бувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В основі віднесення земель до конкретної категорії лежить їх основне цільове призначення.

Формування складу земель України та віднесення їх до конкретної категорії, а також видів і підвидів здійснюється на підставі рішень уповноважених дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування. Саме ці органи приймають рішення про передачу зе­мель у власність, надання їх у користування, вилучен­ня (викуп) земельних ділянок. Так, при вилучені (ви­купі) земель у сільськогосподарського підприємства і передачі чи надання для будівництва промислового підприємства, залізниці, автомобільної дороги тощо землі сільськогосподарського призначення переходять

до категорії земель промисловості, транспорту та ін. При вилученні ж земельних ділянок у промислових

підприємств і передачі їх, наприклад, для будівництва магістрального газопроводу має місце переведення од­ного виду земель в інший в межах однієї категорії.

Крім віднесення земель до певної категорії, яке пов'язане із здійсненням правомочності по розпоряд­женню землею (фактично закріпленню основного ці­льового призначення), законодавству відоме переведен­ня земель із однієї категорії до іншої. Таке переведення земель здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Наприклад, освоєння земель для сільсь­когосподарських і лісогосподарських потреб у відпо­відності зі ст. 209 ЗК фактично означає переведення земель із інших категорій у категорію земель сільсь­когосподарського призначення або лісового фонду.

Зміна цільового призначення земель теж провадить­ся органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про переда­чу цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Зміну цільового призначення земель закон пов'язує також з прийняттям рішень компетентних органів про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Такі об'єкти можуть ство­рюватися у відповідності із ст.ст. 46 і 53 Земельного кодексу.

Що ж стосується зміни цільового призначення зе­мель, які перебувають у власності громадян або юри­дичних осіб, то це питання вирішується дещо інакше. Хоча встановлення і зміна цільового призначення зе­мель — це прерогатива їх власника, закон встановлює відповідні обмеження прав власників з цього приво­ду. Йдеться про те, що вказана зміна цільового при­значення можлива лише за ініціативою власників від­повідних земельних ділянок у порядку, що встановлю­ється Кабінетом Міністрів України.

Переведення земель із однієї категорії в іншу може бути і не пов'язане із вилученням та наданням зем­лі. В цьому випадку переведення може бути здійсне­не органами, які затверджують проекти землеустрою. Так, це може мати місце, скажімо, при усуненні через­смужжя та інших незручностей у землекористуванні сільськогосподарських підприємств. При цьому час­тина сільськогосподарських земель може бути пере­дана в категорію земель несільськогосподарського призначення, а земельні ділянки несільськогосподар­ського призначення — сільськогосподарським підпри­ємствам.

 

Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про на­дання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ді­лянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних діля­нок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у пору­шенні порядку встановлення та зміни цільового при­значення земель.

Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель тягне за собою настання пев­них негативних правових наслідків.

По-перше, такі порушення є підставою для визнан­ня недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з якими пов'язане виникнення права власності чи права землекористу­вання громадян та юридичних осіб. Визнання недійс­ним рішень уповноважених органів здійснюється в судовому порядку.

По-друге, визнання недійсними угод щодо земель­них ділянок. Маються на увазі цивільно-правові уго­ди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земель­них ділянок), при здійсненні яких було порушено по­рядок встановлення та зміни цільового призначення відповідних земельних ділянок. Такі угоди визнають­ся недійсними за рішенням суду. Правові наслідки та загальні підстави визнання таких угод недійсними встановлені ст.ст. 48-49 Цивільного кодексу України (див. комент. до ст. 210 ЗК України).

По-третє, відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Державна реєстрація земельних ділянок — складо­ва частина державного земельного кадастру. Держав­ний земельний кадастр ведеться уповноваженим ор­ганом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Якщо після державної реєстрації земельної ділян­ки буде встановлено, що порядок встановлення та змі­ни цільового призначення земельної ділянки поруше­ний, державна реєстрація визнається недійсною.

І нарешті, по-четверте, притягнення до відповідаль­ності осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель не названо в ст. 211 Земельно­го кодексу як самостійне порушення земельного зако­нодавства. Але тут можна говорити, що це порушення нерозривно пов'язане з приховуванням від обліку і реєстрації та перекрученням даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, або ж подан­ня до державної реєстрації невірної інформації про земельну ділянку.