Глава 7. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення

 

Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду є одна з катего­рій, що входить до складу земель України (пункт «в» статті 19 Земельного кодексу). Віднесення земель до цієї категорії чи зміна її цільового призначення здій­снюється на підставі рішень органів державної влади

та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України, а також пунктом 37 статті 26 і пунктом 24 статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року «Про

місцеве самоврядування в Україні».¹

Статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду надається згідно з Законом України від 16 чер­вня 1992 року «Про природно-заповідний фонд Укра­їни».

Завдання, науковий профіль, особливості природоохо­ронного і земельного режиму та характеру функціону­вання природних і біосферних заповідників, національ­них природних парків, регіональних ландшафтних пар­ків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних пар­ків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього зако­ну України і затверджуються:

Міністерством екології та природних ресурсів Укра­їни — щодо територій та об'єктів природно-заповідно-го фонду загальнодержавного значення;

місцевими органами цього Міністерства — щодо територій та об'єктів природно-заповідного режиму місцевого значення.

Завдання, особливості природоохоронного та земель­ного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються в їх первинних облікових документах згідно з Законом України «Про природно-заповідний фонд».

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а та­кож ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержаввого значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки місцевого значення, а також парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства мо­жуть бути визнані юридичними особами. Постанова

¹ Зібрання законодавства України (серія 3: Звід законів України).— 2001.-- № 3.— Ст. 272.

Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» передбачає подальше розширення мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду та надання їм в користування земель, а також завершити оформлення прав як юридичних осіб при­родних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного зна­чення, а в разі потреби — інших об'єктів природно-заповідного фонду.¹

 

Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду

До земель природно-заповідного фонду включають­ся природні території та об'єкти (природні заповід­ники, національні природні парки, біосферні заповід­ники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також шту­чно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-пар­кового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду складаються за своїм цільовим призначенням із двох видів: а) земель, природних заповідників, національних природних пар­ків, біосферних заповідників, регіональних ландшафт­них парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ і б) земель штучно створених людиною об'єк­тів — ботанічних садів, дендрологічних парків, зооло­гічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мис­тецтва.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним при­родним паркам, а також інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного зна­чення приймаються Президентом України.

¹ Відомості Верховної Ради України.— 1994.— № 48.— Ст. 430.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України після вирішення

цього питання відповідно до міжнародних угод.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого зна­чення та встановлення охоронних зон земельних те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду при­ймається обласними, міськими (міст республікансько­го підпорядкування) Радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним пар­кам, а також ботанічним садам, дендрологічним пар­кам, зоологічним паркам і видачі документів на пра­во користування землею визначається статтями 20,122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 Земельного кодексу.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Мі­ністерства екології та природних ресурсів України з оформленням охоронного зобов'язання.

Зміна меж, категорії та скасування статусу терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду проводить­ся відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року із змінами від 14 грудня 1999 р.

Природні заповідники, біосферні заповідники, наці­ональні природні парки, регіональні ландшафтні пар­ки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку.

Підприємства, установи та організації звільняють­ся від плати за землі, включені до складу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'я­ток садово-паркового мистецтва.

Законодавством України можуть бути встановле­ні й інші пільги, спрямовані на забезпечення форму­вання та функціонування природно-заповідного фон­

ду (стаття 49 Закону України «Про природно-заповід-иий фонд України»).

 

Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду

1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель природно-запо­відного фонду визначається законом.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та природні ресурси національних природних парків є власністю народу України, тобто перебувають у державній власності.

Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідно­го режиму біосферних заповідників, землі та інші при­родні ресурси, включені до складу, але не надані наці­ональним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендроло­гічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садо­во-паркового мистецтва можуть перебувати як у влас­ності народу України тобто в державній, так і в інших формах власності (стаття 4 Закону «Про природно-за­повідний фонд України» від 16 червня 1992 року).

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватиза­ції і можуть бути лише в державній або в комуналь­ній власності.

У разі зміни форм власності на землю, на якій зна­ходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, зе­млевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охо­рони і збереження з відповідною переєстрацією охорон­ного зобов'язання.

Штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендроло­гічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово­

паркового мистецтва) на приватизованих землях мо­жуть бути об'єктами приватної власності.

Підставою для набуття права комунальної власнос­ті на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою, іншим суб'єктам права власності, а також придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (п. 2 статті 60 Зако­ну України від 21 травня 1997 року «Про місцеве са­моврядування в Україні»).

Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Земельним кодексом, а також Законом України від 16 червня 1992 року «Про природ­но-заповідний фонд України» та іншими актами зако­нодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях;

у науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природно­го середовища.

Встановлені частиною першою статті 9 Закону «Про природно-заповідний фонд України» основні види ви­користання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худо­би, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяль­ність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Вимоги щодо використання земель природно-запо­відного фонду встановлені Законом в залежності від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду передбачені статтями 16, 21, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Діючим законодавством передбачені також основ­ні права громадян з питань використання земель при­родно-заповідного фонду, а саме: передбачається пра­во громадян на ознайомлення з територіями та об'єкта-

ми природно-заповідного фонду, здійснення інших ви­дів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму (стаття 10 Закону «Про при­родно-заповідний фонд України»).

Проектом організації території природного заповід­ника та охорони його природних комплексів може передбачатись виділення земельних ділянок для задо­волення потреб його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених норма­тивів (ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).

 

Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання

1. До земель іншого природоохоронного призначен­ня належать:

а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

б) земельні ділянки, в межах яких є природні об'­єкти, що мають особливу наукову цінність.

2. Межі земель іншого природоохоронного при­значення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

3. Порядок використання земель іншого приро­доохоронного призначення визначається законом.

Земельні ділянки водно-болотних угідь, а також ді­лянки в межах яких є природні об'єкти, що мають осо­бливу наукову цінність, можуть оголошуватись запові­дними з наданням їм статусу заповідних урочищ, па­м'яток природи, заказників державного або комуналь­ного значення, якщо вони мають особливе природоохо­ронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення з ме­тою збереження їх у первісному природному стані.

Оголошення цих земельних ділянок заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами про­вадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користу­вачів. При цьому на власників або користувачів цих ділянок покладаються зобов'язання щодо забезпечен­ня режиму їх охорони та забезпечення.

На території земельних ділянок водно-болотних угідь та інших, оголошених заповідними, обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завдан­ням, передбаченими положеннями про них. Господар­ська, наукова та інша діяльність, що не суперечить ці­лям і завданням цих природних об'єктів проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навко­лишнього природного середовища (статті 25-30 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).

Державні знаки та аншлаги на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду складають систему інформаційних та охоронних знаків цих об'єктів, що направлена на інформування населення та природоко-ристувачів про межі заповідних об'єктів, категорію їх заповідання та основні відомості про режим і прави­ла поведінки на природоохоронних територіях.

Головним завданням їх встановлення є забезпечен­ня інформованості та природоохоронне виховання на­селення, підвищення ефективності роботи природоохо­ронних установ та організацій. До числа основних вимог, що ставляться перед системою охоронних зна­ків, відносяться: інформативність, наочність, одноманіт­ність, естетичність та логічність розміщення.

Інформативність знаків дозволяє попередити приро-докористувача про наявність, категорію та межі при­родно-заповідних об'єктів, про їх підпорядкування. Найбільше інформативне навантаження несуть інфор­маційні щити, на яких в картографічній та в текстовій формі подається максимум відомостей про об'єкт. Ін­формативність знаків забезпечується також правиль­ним вибором місця їх установлення. Вони повинні роз­міщуватись в місцях найбільш можливої появи відві­дувачів, бути помітними на місцевості та певною мі­рою контрастними за кольором і формою. Одноманіт­ність знаків дозволяє виділити їх і розуміти зміст в різних регіонах країни.

Для природоохоронного об'єкта, що має юридичний статус, необхідним інформативним засобом є офіцій­на вивіска цього об'єкта, яка несе інформацію про його приналежність та власну назву. Офіційна вивіска має форму прямокутника розміром 620x470 мм зеленого

кольору. На ній: під Державним гербом — напис «Україна»; назва міністерства, відомства чи установи, у віданні якої перебуває цей об'єкт; власна назва, ка­тегорія заповідання; представництво (дирекція, прав­ління тощо).

Інформаційно-охоронні знаки несуть інформацію про назву, категорію та основні вимоги охорони тери­торії заповідного об'єкта. Встановлюються в місцях входу (виходу) на територію об'єкта, масового руху транспорту (в місцях перетину меж заповідного об'єк­та дорогами, стежками, водоймами, поблизу населених пунктів). Інформаційний охоронний знак має спеці­альну форму з написом «Природно-заповідний фонд України». В центрі щита — табличка жовтого кольо­ру, на якій назва заповідного об'єкта. Під табличкою напис — «Охороняється законом».

Межовий охоронний знак несе інформацію про ка­тегорію заповідного об'єкта і служить для визначення його меж. Має форму вертикального прямокутника роз­міром 420x297 мм. За формами і обрисами подібний до інформаційно-охоронного знаку. Власна назва може бути відсутня. Категорія заповідання обов'язкова. Вста­новлюється вздовж меж природно-заповідної території.

Інформаційний щит встановлюється в місцях най­більшого скупчення відвідувачів, на оглядових майдан­чиках тощо. Вони несуть інформацію про розміри, роз­міщення, функції об'єктів, правила поведінки і таке інше. Він має форму горизонтального прямокутника розміром 841x1189 мм, жовтого кольору з синьою окан­товкою. На ньому подається назва об'єкта, його при­значення і функції, загальна характеристика, правила поведінки, карта-схема території.

Виготовлення та встановлення інформаційних та охоронних знаків передбачається «Положенням про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'­єктах природно-заповідного фонду України», затверд­женим наказом Мінприроди України 29 березня 1994 року.¹

 

Використання земель іншого природоохоронного призначення відбувається у відповідності зі статтями 7-10, 26-30 Закону «Про природно-заповідний фонд України», а також статтями 02-97 Земельного кодек­су України.