Глава 37. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок

Угоди, укладеш із порушенням встановленого за­коном порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Коментована стаття визначає загальні засади визнан­ня недійсними угод щодо земельних ділянок. Слід зазначити, що вона не наводить ні вичерпного перелі­ку таких угод, які можуть бути визнані недійсними, ні вичерпного переліку випадків визнання їх недійсни­ми. Так, відповідно до частини 3 ст. 14 Закону Украї­ни «Про оренду землі» від 06.10.98 р., відсутність в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених статтею 14 цього Закону, порушення інших вимог цьо­го Закону є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Загальні підстави і правові наслідки визнання угод недійсними визначаються цивільним законодавством, зокрема, статтями 48-49 Цивільного кодексу України. Відповідно до п. З Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'я­заних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. № 02-5/111 угоди, що не відповідають вимогам зако­ну, не породжують будь-яких бажаних сторонами ре­зультатів, незалежно від рішення суду і волі сторін, що їх уклали. Правовими наслідками їх укладення буде двохстороння реституція за правилами ст. 48 Цивіль­

ного кодексу: кожна з сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі — відшкодувати його вартість у грошах. Насправді, угоди можуть бути визнані недійс­ними тільки за рішенням суду.

Стаття 49 Цивільного кодексу визначає наслідки укладення угоди з метою, суперечною інтересам дер­жави і суспільства. Відповідно до п. 11 зазначеного Роз'яснення ВАСУ, дана стаття поширюється на випад­ки незаконного користування або розпорядження зе­млею. Правові наслідки укладення таких угод: при наявності умислу обох сторін і при виконанні обома угоди — все одержане за угодою стягується в доход держави, а якщо угода виконана тільки однією сторо­ною, то з другої сторони стягується все одержане нею за угодою і все належне з неї першій стороні за уго­дою. За наявності умислу тільки однієї сторони — все одержане нею повертається другій стороні, а одержане останньою або належне їй за угодою від першої сторо­ни — стягується в доход держави. Згідно ст. 59 Цивіль­ного кодексу, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства

1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:

а) укладення угод з порушенням земельного зако­нодавства;

б) самовільне зайняття земельних ділянок;

в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивни­ми речовинами і стічними водами, засмічення про­мисловими, побутовими та іншими відходами;

г) розміщення, проектування, будівництво, введен­ня в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

д) порушення строків повернення тимчасово за­йманих земель або невиконання обов'язків щодо при­ведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

е) знищення межових знаків;

є) приховування від обліку і реєстрації та перекру­чення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;

ж) иепроведення рекультивації порушених земель;

з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

и) невиконання умов знімання, збереження і на­несення родючого шару ґрунту;

і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;

ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

й) порушення строків розгляду заяв щодо відве­дення земельних ділянок.

2. Законом може.бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.

Коментована стаття визначає приблизний перелік земельних правопорушень, за які настає цивільна, ад­міністративна або кримінальна відповідальність. Це, однак, не виключає притягнення осіб, винних у вчиненні земельного правопорушення, до дисциплінарної чн матеріальної відповідальності за нормами Кодексу законів про працю України.

Стаття визначає такі види порушень земельного за­конодавства, за які настає відповідальність:

а) укладення угод з порушенням земельного зако­нодавства — тягне наслідки, визначені ст. 210 Земель­ного кодексу і ст.ст. 48-49 Цивільного кодексу;

б) самовільне зайняття земельних ділянок — тягне наслідки, визначені ст. 212 Земельного кодексу, ст. 53^і Кодексу про адміністративні правопорушення;

в) псування, забруднення та засмічення земель — тягне відповідальність, визначену ст. 239 Криміналь­ного кодексу України та ст. 52 Кодексу про адмініст­

ративні правопорушення, а також майнову відповідаль­ність у вигляді відшкодування збитків, і наслідки, пе­редбачені ст. 143 Земельного кодексу у вигляді при­мусового припинення прав на земельну ділянку;

г) розміщення, проектування, будівництво, введен­ня в дію об'єктів, що негативно впливають на став земель — тягне за собою відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення;

ґ) використання земель не за цільовим призначен­ням, визначеним у земельно-кадастровій документа­ції — тягне, відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення, ст. 143 Земельного кодексу (у вигляді примусового припинення прав на земельну ділянку);

д) порушення правил повернення тимчасово займа­них земель — тягне за собою відповідальність за ст. 54 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також відшкодування збитків за правилами глави 24 Земельного кодексу;

е) за знищення межових знаків настає відповідаль­ність за ст. 56 Кодексу про адміністративні правопо­рушення, а також майнова відповідальність у вигляді необхідності відшкодування збитків;

є) приховування від обліку та реєстрації, перекру­чення відомостей про стан земель, тягне за собою ви­знання недійсними прав на земельну ділянку, відшко­дування майнової шкоди, визнання недійсними відпо­відних угоди або інші наслідки залежно від специфі­ки правопорушення;

ж) непроведення рекультивації порушених земель тягне за собою необхідність відшкодування збитків відповідно до правил глави 24 Земельного кодексу;

з) за знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень настає від­повідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також цивільна відповідальність у вигляді відшкодування майнової шкоди;

и) невиконання вимог щодо землювання може тяг­нути за собою примусову втрату права на земельну ділянку за правилами ст. 143 Земельного кодексу, а

також відшкодування заподіяних збитків за правила­ми глави 24 Земельного кодексу;

і) за самовільне відхилення від проектів землеуст­рою настає відповідальність за ст. 55 Кодексу про ад­міністративні правопорушення;

ї) ухилення від державної реєстрації земельних ді­лянок тягне за собою визнання недійсними прав на них, визнання угод недійсними, а також може тягнути не­обхідність відшкодування заподіяних цим збитків;

й) порушення строків розгляду заяв щодо відведен­ня земельних ділянок може тягнути дисциплінарну відповідальність для відповідних посадових осіб, а для органів державної влади — необхідність відшкодуван­ня заподіяних таким зволіканням збитків.

Частина друга встановлює, що законодавством Укра­їни може бути передбачено відповідальність і за інші земельні правопорушення. Так ст. 254 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за безгосподарсь-ке використання земель, ст. 58* Кодексу про адмініст­ративні правопорушення — за приховування або пе­рекручення даних земельного кадастру тощо.

Стаття 212, Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок

1. Самовільно зайняті земельні ділянки підляга­ють поверненню власникам землі або землекористу­вачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадив або юридичних осіб, які самовільно зайняли земель­ні ділянки.

3. Повернення самовільно зайвятих земельвих ділянок провадиться за рішенням суду.

Самовільне зайняття земельної ділянки, тобто заво-лодіння земельною ділянкою без законних на те під­став, яке виражається в її огородженні, будівництві на ній певних об'єктів, проведенні сільськогосподарських

робіт, здійснення іншої діяльності, пов'язаної з фактич­ним володінням земельною ділянкою, тягне за собою не тільки адміністративний штраф за ст. 53^і Кодексу про адміністративні правопорушення, але й інші нега­тивні наслідки. По-перше, такі земельні ділянки по­вертаються законним власникам чи землекористува­чам. Якщо власник земельної ділянки невідомий, то вона передається державі відповідно до ч. 1 ст. 84 Зе­мельного кодексу. Повернення означає припинення ді­яльності правопорушника на даній земельній ділянці, приведення її у стан, придатний для використання згідно ч. 2 коментованої статті, відшкодування запо­діяних збитків відповідно до глави 24 Земельного ко­дексу. Якщо в процесі використання самовільно зайня­тої земельної ділянки було здійснено її забруднення, засмічення, безгосподарське використання — то окрім відшкодування збитків правопорушника може бути притягнуто до кримінальної або адміністративної від­повідальності. Суб'єктом самовільного зайняття зе­мельної ділянки може бути як фізична так і юридич­на особа. В останньому випадку її працівників, які вла­сне здійснювали фактично зайняття земельної ділян­ки, не можна вважати суб'єктами самовільного зайнят­тя земельної ділянки для притягнення до цивільної відповідальності. Затрати, понесені за час незаконного користування земельними ділянками не відшкодову­ються. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про відповідаль­ність за порушення законодавства про охорону приро­ди» від 26.01.90 р. № 1, коли за час самовільного вико­ристання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекори­стувачем, на користь останнього стягуються з право­порушника фактично одержані прибутки.

Приведення земельних ділянок у придатний до ви­користання стан включає в себе здійснення комплексу заходів, спрямованих на усунення небажаних для вла­сника землі або землекористувача наслідків діяльнос­ті правопорушника, приведення земельної ділянки у стан, придатний до використання за цільовим призна-

ченням за земельно-кадастровою документацією, а також у відповідність з проектами землеустрою, зако­нодавчими вимогами (наприклад, знесення самовільно збудованих будинків або споруд). Приведення земель­них ділянок у такий стан здійснюється правопорушни­ком або за його рахунок. Однак правопорушник може домовитися з власником землі про певний порядок приведення земельної ділянки у придатний до викори­стання стан, зокрема про передачу у власність законно­го власника насаджень на самовільно зайнятій земель­ній ділянці. Власник чи землекористувач може відмо­витися від відшкодування заподіяних самовільним за­йняттям земельної ділянки збитків. Разом з тим, неза­лежно від угоди власника і правопорушника, земельна ділянка має бути приведена у відповідність з земель­но-кадастровою документацією, вимогами законодавст­ва, зокрема, щодо знесення самовільно збудованих бу­дівель і споруд.

Частина третя коментованої статті визначає, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Це, однак, не виключає добровільного повернення правопорушником земель­ної ділянки, відшкодування заподіяних ним збитків. Якщо правопорушник повернув земельну ділянку за­конному власникові (припинив свою діяльність на зе­мельній ділянці, усунув її наслідки), але не бажає від­шкодовувати заподіяні ним збитки, то такі збитки можуть бути відшкодовані за рішенням суду.