Глава 27. Використання техногенно забруднених земель

Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель

1. Техногенно забруднені землі — це землі, забруд­нені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її* негативного впли­ву на довкілля і здоров'я людей.

2. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруд­нені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні тех­ногенно забруднених земель враховуються особливо­сті режиму їх використання.

3. Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюються за­конодавством України.

Екологічна ситуація в Україні багато в чому визна­чається забрудненням ґрунтів шкідливими й токсич­ними речовинами. Надходження до ґрунту незначних кількостей токсикантів, як правило, не супроводжується вимірюваними змінами самого ґрунтового тіла, тому діагностувати початок техногенної деградації ґрунтів украй складно. Тому досить важливими стає саме ви­значення поняття «забруднення ґрунтів».

Під техногенним забрудненням слід розуміти ек­зогенне привнесення до ґрунту полютаятів, що обумо­влює негативні зміни його фізичних, фізико-хімічних і агрохімічних властивостей, погіршення умов життєді­яльності ґрунтової біоти й зоофауни, порушення нор­мального росту і розвитку культурних рослин аж до

їхньої загибелі. Виходячи а цього, ґрунти визначають у такий спосіб:

1) Техногенно недеформовані ґрунти — ґрунти, що зазнають спорадичного впливу техногенних викидів регіонального або континентального характеру. Вміст важких металів у орному шарі таких ґрунтів у межах або трохи вище кларків. У проведенні спеціальних заходів з очищення такі ґрунти не мають потреби.

2) Техногенно змінені ґрунти — ґрунти, що знахо­дяться в зоні випадання техногенних викидів, але без явно виражених ознак фізичної і фізико-хімічної де­градації. Вміст важких металів у орному шарі таких ґрунтів трохи (у 1,6-2 рази) вищий або в межах ГДК. Рослини, вирощувані на таких ґрунтах, не гинуть, але накопичують полютанти в вегетативних і генератив­них органах у межах (або трохи вище) ГДК. Період проведення спеціальних заходів щодо очищення таких ґрунтів складає від 1 до 10 років.

3) Техногенно порушені ґрунти — ґрунти, що зна­ходяться в зоні тривалого локального впливу техноген­них викидів або аварій на промислових підприємствах, зі вмістом важких металів у орному шарі в десятки і сотні разів вищим за ГДК. Це ґрунти з явно вираже­ними ознаками фізичної і фізико-хімічної деградації. Відмітною рисою таких ґрунтів є те, що культурні ро­слини, вирощувані на них, гинуть на різних етапах онтогенезу. Період проведення спеціальних заходів щодо очищення таких ґрунтів складає від 5-10 до 40-50 років залежно від рівня їхнього забруднення.

За оцінками Національного наукового центру «Ін­ститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколов­ського» загальна площа забруднених земель складає близько 9 млн. га, з них 4,2 млн. га — радіаційно за­бруднені землі; 2,0 млн. га — землі, забруднені важ­кими металами; 2,8 млн. га — землі, забруднені ток-сикантами органічного і неорганічного походження.

Режим використання забруднених земель залежить від їхнього призначення. На техногенно забруднених сільськогосподарських угіддях збільшуються (на 25-30 %) дози внесення органічних добрив, обов'язково

застосовуються кальційвмісві речовини, змінюється використання вирощеної рослинницької продукції — призначена для продовольчих цілей передається на технічні.

Особливої уваги вимагають землі, що зазнали впли­ву від різних аварій і містять у собі значні кількості радіонуклідів, важких металів, нафтопродуктів і інших токсичних речовин. Землі сільськогосподарських угідь підлягають виведенню з категорії «землі сільськогос­подарського призначення» у зони відчуження. Надалі ці землі підлягають консервації без застосування за­ходів очищення, або, якщо це виправдано, із застосуван­ням методів детоксикації.

Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення.

1. Техногенно забруднені землі сільськогосподар­ського призначення, на яких не забезпечується одер­жання продукції, що відповідає встановленим вимо­гам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консер­вації.

2. Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.

Негативні наслідки впливу забруднювачів на сіль­ськогосподарські угіддя виявляються в трьох головних аспектах: деградації ґрунтів, забрудненні рослинниць­кої продукції, міграції токсикантів у ґрунтові води. Найбільш сильний негативний вплив на навколишнє природне середовище виявляють радіонукліди й важ­кі метали.

У результаті аварії на Чорнобильській атомній стан­ції більше 4,5 млн. га сільськогосподарських угідь тією чи іншою мірою забруднені радіонуклідами. Відповід­но до чинного законодавства території, забруднені цезі-ем-137 до 1 Кю/км² і стронцієм-90 до 0,02 Кю/км², вва­

жаються умовно чистими. Ведення сільськогосподарсь­кого виробництва на таких територіях можливо без будь-яких обмежень.

На територіях з більшою щільністю забруднення необхідно застосовувати комплекс агрохімічних, агро­технічних і організаційних заходів для зменшення переходу радіонуклідів із ґрунту в рослини. До таких заходів відносяться вапнування радіоактивно забруд­нених земель, внесення підвищених доз фосфорно-ка­лійних добрив, залужіння і перезалужіння луків і па­совищ, застосування технологій мінімального обробіт­ку ґрунту. Для запобігання прояву ерозійних проце­сів поля з перевагою ґрунтів легкого гранулометрич­ного складу й розташовані на схилах засівають бага­торічними травами.

Забороняється ведення сільськогосподарського ви­робництва на територіях із щільністю забруднення ґрунтів цезієм-137 вищою за 15 Кю/км² і стронцієм-90 — 3 Кю/км*.

Не меншу небезпеку являє техногенне забруднення, що супроводжується поступовим, але неухильним зни­женням ґрунтової родючості.

Відносно використання земель сільськогосподарсь­кого призначення з урахуванням забруднення їх ва­жкими металами розроблена спеціальна градація, що нараховує 6 класів. До першого класу відносяться зе­млі зі вмістом важких металів на рівні 1-2 клерків (менше 0,5 ГДК). Ці землі відносяться до умовно чис­тих і на них можливе вирощування продукції для дитячого харчування. До другого класу відносяться землі зі змістом важких металів порядку 2-3 клерка (0,5—1,0 ГДК). Якість рослинницької продукції, виро­щуваної на таких землях, відповідає саштарно-гігієніч-ним вимогам, однак рівні врожаїв на них знижуються на 2-5 %. До третього класу відносяться землі зі вмі­стом важких металів на рівні 3-4 кларків (1,0-1,5 ГДК). На таких землях забороняється вирощувати у відкритому ґрунті кормові й овочеві (зелені й листові) культури. Рівні врожаїв сільськогосподарських куль­тур на таких землях знижуються порівняно з першим

класом на 5-10 %. До четвертого класу відносяться землі зі вмістом важких металів на рівні 4-5 клерків (1,5-2,0 ГДК). На таких землях без застосування спе­ціальних заходів неможливо домогтися того, щоб якість врожаїв кукурудзи, цукрових буряків, соняшника, кар­топлі відповідала санітарно-гігієнічним вимогам. Рі­вні врожаїв сільськогосподарських культур на таких землях знижуються порівняно з першим класом на 10-15 %. До п'ятого класу відносяться землі зі вміс­том важких металів на рівні 5-6 клерків (2,0-2,6 ПДК). На таких землях дозволяється вирощувати лише окремі сільськогосподарські культури й тільки для використання їх як непродовольчу продукцію. Рівні врожаїв сільськогосподарських культур на таких зем­лях знижуються порівняно з першим класом на 15-30 %. До шостого класу відносяться землі зі вмістом важких металів більш 6 кларків (більш 2,5 ГДК). На таких землях забороняється вирощувати сільськогос­подарські культури, а самі землі підлягають виведен­ню із сільськогосподарського використання.