Тематичні групи лексичних запозичень із романських мов та їхня семантична адаптація

 

До романських мов ми віднесли провансальський діалект, а також італійську та іспанську мови. У XVI столітті ці мови перебували в більш-менш постійному зв’язку з французькою мовою, що стало причиною проникнення
ЛЗ до французької мови того часу. Почнемо наше дослідження із запозичень
з провансальського діалекту.

 

3.2.1. Тематичні групи лексичних запозичень із провансальського діалекту. Відомо, що до XVI століття терміна "діалект" (dialecte) не існувало,
а для позначення регіональних говорів королівства Франції вживали слово "патуа" (patois). Цікавим є те, що нараховувалась велика кількість таких говорів,
що пояснювало, чому одні говори були незрозумілими іншим. Так, наприклад, мовець беарнської мови не розумів мовця баскської, так само як савойська мова
не була зрозуміла говору Пуату. Слід також зауважити, що у Середньовіччі слово "патуа" означало незрозумілу мову, мову тварин, грубу поведінку, а сам термін "патуа" залишався мінімізованим регіональним різновидом мови [295, с. 179].
З цієї причини в XVI столітті П’єр де Ронсар увів нове слово "діалект"
(від грец. dialektos – "мова"), щоб позначити дорогий йому вандомський говір (parler vendômois). Можна припустити, що рішення відомого французького діяча було пов’язане з тим, що слово "патуа" видавалось йому дуже принизливим.

У цей час термін "діалект" використовувався у літературному середовищі
і позначав територіальний лексичний фонд, з якого письменники і поети брали необхідні слова. У 1565 р. Ронсар заявив, що з метою заповнення прогалин французької мови, він продовжував використовувати пікардійські, анжуйські, туренські слова [147, с. 28; 229].

За часів Відродження значна кількість запозичень потрапила до французької мови з провансальського діалекту (близько 70 слів) [339]. Як правило, діалектні запозичення стійко проникали у мову-реципієнт, оскільки залишались для неї більш спорідненими. Проаналізувавши новелістичні прозові тексти XVI століття, нами було віднайдено лише 14 провансальських запозичень: badaud adj.,n. m.(дурний; ДУРЕНЬ, РОЗЗЯВА, ҐАВА), cabre n. f. (КОЗА), cadenas n. f. (ВИСЯЧИЙ ЗАМОК; сундук), capelan n. m.(КАПЕЛАН), esclaffer se v. (РОЗСМІЯТИСЯ), fadaise n. f. (ДУРІСТЬ, БЕЗГЛУЗДЯ), farfadet n. m. (ДОМОВИК), fat adj., n. m. (ДУРНИЙ; ДУРЕНЬ), garrigue n. f. (ПУСТИЩЕ), hillot n. m.(син; ХЛОПЧА), hirondelle n. f. (ЛАСТІВКА), milan n. m. (КОРШАК, ШУЛІКА), rapetasser v. (ЗАЛАТАТИ), serpolet n. m. (ЧЕБРЕЦЬ). Пропонуємо розглянути історію появи цих слів у французькій мові того часу та з’ясувати особливості їхньої семантичної адаптації у французькій новелі.

ЛЗ BADAUD adj.,n. m.(1532 р., Рабле) < пров. badau < badar [346, с. 60; 351, с. 51]. Дієслово badar "позіхати" перейшло до розряду іменників badau
зі значенням "дурниця" [342, с. 173]. У французьку мову ЛЗ badaud увів Рабле
у значенні "дурний" [там само], потім прикметник був субстантивований і став позначати людину, яка зупинялась, щоб поспостерігати за хтозна-чим, тобто "дуреня, роззяву, ґаву" [там само]: [...] mais un badaud qui se retira je ne sçay où, tellement qu’il nous а eschappé quelque temps? ([...] але дурень, що подався,
не знаю куди, да так, що уникав нас якийсь час?) – Fail, ŒF, 195.

Крім запозичення badaud зі значеннями "дурний" та "дурень, роззява, ґава" до французької мови XVI століття з провансальського діалекту потрапили ще два слова одного семантичного поля: FADAISE n. f. та FAT adj.,n. m. Іменник fadaise (1541 р., Кальвін; fadeze) < пров. fadeza "дурість, безглуздя" < fat "дурний, безглуздий" < fatuus "дурний" [342, с. 806; 351, с. 278]. Французька мова запозичила слово fadeza зі значенням етимона [там само]: [...] il [messire Guillaume le Vermeil] auoit fort bien estudié les circonstances des similitudes, ceremonies, fadaises, & miracles qui se pratiquent entre ceux qui s’aident des specialitez d’hõneur que l’on se fait, entrant, en sortant, s’asseant ou se leuant, se rencontrant ou passant. ([...] він [месір Гійом ле Вермей] досконало вивчив умови уподібнення, церемоній, дурості і дива, які практикуються серед тих, хто знається на честі, яка робиться тоді, коли входиш чи виходиш, сідаєш чи встаєш, зустрічаєшся чи проходиш.) – Verville, MP, 14.

ЛЗ fat (1534 р., Рабле) < пров. fat "дурний" < лат. fatuus "позбавлений смаку", говорячи про людину [342, с. 836; 351, с. 284]. Значення латинського прикметника fatuus було розширене "дурний, нерозумний". Потрапивши до французької мови XVI століття, прикметник fat зберіг значення провансальського етимона "дурний" [там само]: Mon sot de vallet ne fut pas si fat, vn soir qu’il falloit porter la chandelle pour esclairer aux gens d’honneur qui sortoiẽt, il ne vouloit iamais passer deuant, disant que l’hõneur ne luy en appartenoit pas. (Мій дурний лакей був не настільки дурним, одного вечора, коли йому потрібно було нести свічку, щоб освіщати шлях почесним людям, які виходили, він ніяк не хотів пройти вперед, говорячи, що честь йому не личить робити це.) – Verville, MP, 223.

Відповідно до значення прикметника в словнику французької мови
XVI століття з’явився іменник "дурень" [342, с. 836; 351, с. 284], наприклад, I[Madame]’en hay ce fat qui vient blasmer nostre entreprise. (Я [Пані] ненавиджу за це цього дурня, який приходить ганьбити наш задум.) – Verville, MP, 231.

Ще одне ЛЗ, запропоноване Рабле у 1540 р., іменник CABRE n. f. <
пров. cabro < лат. capra "коза" [351, с. 82]. Письменник адаптував провансальське слово cabro саме зі значенням етимона "коза" [там само]: [...] gambes de cabre à la sauce verde [...] ([...] козячі ніжки в зеленому соусі [...]) – Fail, ŒF, 135.

Запозичений іменник CADENAS [kad-’na] n. f. потрапив до французької мови у 1529 р. завдяки Ж. Торі (cathenat; 1540 р., cadenas) < пров. cadenat "ланцюг, який слугував для закриття проходу" (XIII століття), звідси виникло метонімічне значення "висячий замок" (1453 р.) [342, с. 339]. Провансальський іменник cadenat походив від лат. catenatum з тими ж значеннями.
У французькій мові іменник cadenas означав "висячий замок", який нагадував за формою коробку з металевою дугою, яка відкривалась за допомогою ключа [там само]: Mais ie vous prie afin qu’il [le secret] soit secret, de vous embeguiner
le museau du cadenac detacitumité & escoutez. (Але для того, щоб він [секрет] залишався таємним, благаю Вас, повісьте на горлянку висячий замок мовчазливості й послухайте.) – Verville, MP, 50.

У 1551 р. на основі метонімічного переосмислення іменником cadenas називали сундук, який закривався висячим замком і в якому зберігалось столове срібло королів або заможних сеньйорів [342, с. 339].

Наступний іменник CAPELAN n. m.з’явивсяу 1540 р. завдяки Маро < пров. capelan "капелан" [351, с. 88]. У французькій мові ЛЗ сapelan означало бідного священика і часто вживалось у зневажливому значенні [там само]:
Le gentilhõme ayant noté la suffisance de ce bon capelan, le fit payer de sa messe [...] (Дворянин, звернувши увагу на спритність цього доброго капелана, розпорядився заплатити йому за месу [...]) – Periers, NRJD, 81.

Цікавим, на нашу думку, є зворотне дієслово S’ESCLAFFER (1534 р., Рабле, s’esclaffoyent de ryre; 1573 р., Жодель, s’esclaffer)< пров. (s’)esclafa "вибухнути" < clafa "вдаряти", експресивна форма, яка представляла шум від удару або ляскання [342, с. 772]. У французькій мові при семантичній адаптації значення дієслова s’esclaffer було розширене (метафоричний перенос), дієслово перекладалось як "голосно сміятись" [там само]: [...] les deux Augures de Rome, lesquels estoient vis à vis l’vn de l’autre habillez de leurs longues chapes Pontificales, l’vn desquels disoit à son compagnon qu’il s’esmerueilloit que se voyans ainsi vestus par vne superstitieuse mocquerie, ils ne s’esclaffoient de rire deuant tout le monde. ([...] два авгури з Риму сиділи один навпроти одного, вдягнуті у довгі єпископські мантії, і один з них промовив до свого товариша, що йому дуже подобається їхній забобонно смішний одяг, але вони не насмілилися розсміятись у присутності інших.) –Fail, CDE, 14.

Французьке ЛЗ FARFADET n. m. (1542 р., Рабле) < пров. farfadet "домовик, веселий домашній дух" [342, с. 827; 351, с. 283]. Провансальський іменник farfadet представляв собою підсилену форму слова fadet,яке, у свою чергу, утворилося від fadо "фея, чарівниця". ЛЗ farfadet мало значення "домовика" [там само], веселого домашнього духа: Aucun n’entrera icy, si le Diable ne le iette par la cheminee,
cõme le farfadet de Poissi au soir que les belles se retirerent pour conduire vne haustesse en sa chãbre [...] (Ніхто не увійде сюди, якщо тільки Диявол не вкине його через камін, як домовика з Пуасі під той вечір, коли красуні розійшлися, щоб супроводжувати високу гостю до її кімнати [...]) – Verville, MP, 136.

З провансальського діалекту був запозичений іменник GARRIGUE n. f.
(1540 р., дю Белле) < пров. garriga "посушлива земля середземноморського регіону" < garric, хермесовий дуб [342, с. 931]. У французькій мові слово garrigue використовувалось у загальному значенні "посушливої землі", тобто "пустища" [там само]: [...] & piquer par ces belles garigues de Prouence. ([...] і захопитися цими гарними пустищами Провінції.) – Fail, CDE, 442–443.

У добу Відродження був також запозичений іменник HILLOT n. m.<
гаск. (провансальська мова) fillot "синочок", зменшене слово від fils
[351, с. 349]. У французьку мову ЛЗ hillot було адаптоване зі значенням "син"
[там само], проте в новелі Деперьє використовувався у метафоричному значенні
"хлопець": [...] mais il [le Curé] n’eut pas plustost lasché la gibeciere, que cest habile hillot ne la luy eust enleuée. ([...] але він [священик] не встиг випустити свою сумку з рук, як це спритне хлопча вже її підхопило.) –Periers, NRJD, 216.
З часом іменник hillot зник з ужитку.

Серед віднайдених запозичень з провансальського діалекту два іменники називали види птахів: HIRONDELLE n. f. і MILAN n. m. ЛЗ hirondelle (1546 р., Рабле, hyrondelle) < пров. irondela "ластівка", зменшувальна форма від irunda < народної лат. hironda < класичної лат. hǐrǔndo [342, с. 1030]. У XVI столітті французький іменник hirondelle "ластівка" називав перелітну пташку
з вилоподібним хвостом [там само]: Qui est l’oiseau qui chante plus haut que le cocu? C’est l’ hirondelle qui est en la cheminee, tandis que les cocus sont dessous, lesquels elle couue. (Яка пташка співає голосніше за обманутого чоловіка?
Це ластівка у димоході в той самий час, коли рогоносці знаходяться внизу, а вона ними опікується.) – Verville, MP, 277. Зазначимо, що в зазначену добу іменник hirondelle витіснив з ужитку старофранцузьке слово arondelle [342, с. 1030].

У французькій мові доби Відродження значення іменника milan (1500 р., millan) < пров. milan "хижий птах" зазнало спеціалізації значення [343, с. 1339]. ЛЗ перекладалось як "шуліка, коршак" [там само]: De là est suruenu la desolation aux bonnes maisons, la ruine des anciennes races & familles, [...], marier leurs enfans auec telles sangsues, faisant par infinie confusion d’ordres, bigarrure
de cõditions & qualitez, marians & assemblans l’esperuier auec la huppe, la colombe auec le milan. (Звідси з’явилось горе в добропорядних домах, занепад давніх
рас і сімей, [...], одружувати дітей своїх з такими кровопивцями, породжуючи в такий спосіб безкінечну плутанину порядків, розмаїття умов і якостей, одружуючи і з’єднуючи яструба з одудом, голуба з шулікою.) – Fail, CDE, 26. Зауважимо, що іменник milan замінив старофранцузький варіант escoufle < брет. skouvl з тим же значенням. З 1546 р. ЛЗ milan позначало також рибу з виду морських півників, яку називали milan de mer [там само].

Дієслово RAPETASSER (1532 р., Рабле, repetasser) < пров. petassar "латати" < petas "частина шкіри або тканини для латки" [351, с. 528]. Дієслово rapetasser перекладалось як "грубо латати (стару одежу)" [там само]: Le bon homme de son costé rapetassoit quelque bagatelle, pour m’ayder [...] (Добродій
зі свого боку залатав якусь дрібничку, щоб допомогти мені [...]) – Fail, ŒF, 61.

Й, нарешті, іменник SERPOLET n. m. (Ж. Лемер де Бельж) < пров. serpolet "чебрець" [343, с. 2074]. Провансальський іменник serpolet являв собою зменшувальну форму від serpol < класичної лат. serpullum або serpillum, serpyllum "чебрець". На початку XVI століття ЛЗ serpolet "чебрець", ароматична рослина, потрапило до словника французької мови: Quelque tonsuré à poil follet, quelque Docteur confit au serpolet, quelque fabricateur de proselites: bref quelque fat se pourra formaliser [...] (Якась духовна особа-початківець, якийсь лікар, просякнутий чебрецем, якийсь виробник прозелітів, одним словом якийсь дурень зможе причепитись [...]) – Verville, MP, 280.

Отже, проаналізувавши історію появи наведених вище слів та з’ясувавши значення провансальських запозичень у французькій мові XVI століття та
в новелах представленої доби, ми виявили той факт, що часто потреба у нових словах визначалась необхідністю знайти еквівалент для позначення певного предмета чи нового поняття. Французька мова була змушена звертатися
до словників контактуючих мов з метою відшукати слово, яким не володіла.

Підтвердженням цього є те, що серед розглянутих ЛЗ із провансальського діалекту більшість (11 з 14) потрапили до словника французької мови досліджуваного періоду, зберігаючи значення слів-етимонів. Їхні значення
(за винятком іменника hillot n. m.) були використанні авторами в новелах.
У процесі семантичної адаптації значення лише двох іменників (cadenas n. f.,
hillot n. m.) були розширені. При семантичній адаптації трьох провансальських запозичень (esclaffer se v., garrigue n. f., milan n. m.) до французької мови, відбулась модифікація значень мови-джерела: перші два слова зазнали розширення значення, а останній іменник пройшов спеціалізацію значення.

 

3.2.2. Тематичні групи лексичних запозичень з італійської мови. На нашу думку, італійські запозичення є яскравим прикладом впливу однієї мови на іншу, який розпочався ще у XIV столітті. На той час Італія почала здійснювати важливу торгівельну експансію, яка з успіхом охопила весь середньовічний світ
[314, с. 138]. Італійське Відродження (з XV століття) потрапило на територію Франції лише в XVІ столітті. Італійський Ренесанс відкрив перед французами нову культуру з оновленими сферами життя: мистецтвом, освітою, наукою, економікою і політикою. У той час Італія безперечно інтелектуально домінувала над іншими країнами світу, які вона зачаровувала, вабила, наставляла і навчала.

Але не слід забувати про італійські війни (1494-1559 рр.), які також значною мірою вплинули на життя французького народу. Причиною війни між Францією та Італією було бажання французького короля розширити свої володіння. Розпочавши військову кампанію, французи були вражені високим рівнем культурного та економічного розвитку Італії. Незважаючи на цей факт, боротьба між народами продовжувалась. Згодом конфлікт був урегульований завдяки тісним стосункам між Італією та Францією. У результаті чимало італійців переїхали жити до Франції і, звісно, привезли з собою естетично витончену італійську мову. Отже, з одного боку, взаємопроникненню народів сприяли італійські війни, а з іншого – послідовне царювання двох королів італійського походження.

Відомо, що італійська мова розвивалась паралельно французькій. Проте вважається, що лексична система італійської мови була і залишається багатшою у порівняні з лексичною системою французької мови. Італійська мова більш гнучка, тоді як французька мова – більш стала [238, с. 163]. Причина цього полягає у використанні різних граматичних категорій: італійська мова більш оперує дієсловами, а французька надає перевагу іменникам.

Якщо взяти до уваги історичні та лінгвістичні причини контакту двох мов, не дивує той факт, що італійська мова стала джерелом народження значної кількості нових слів (близько 2000 слів [217, с. 145; 277, с. 10]), які швидко
і гармонійно переплелися з французькою лексикою, успадкованою від латини. Відомий лінгвіст Анрієта Уольтер пояснює зміни у лексиці французької мови, по-перше, лінгвістичною спорідненістю двох мов, а, по-друге, історичною близькістю народів [314, с. 137].

Доба Відродження була особливим періодом збагачення французької мови за рахунок сотень італійських слів (більше 450 слів [29, с. 8]) з різних сфер життя. Під час аналізу прозових текстів нами було виявлено 93 італійські запозичення, які ми класифікували за такими тематичними групами:

1) військові терміни: ancepessade n. m.(ЄФРЕЙТОР), attaquer v.(атакувати, накидатися; перен. АТАКУВАТИ), bataillon n. m.(БАТАЛЬЙОН), campagne n. f.(РІВНИНА, ПОЛЕ; КАМПАНІЯ, ПОХІД), campeger v. (розміщуватись табором; перен. РОЗМІЩАТИСЯ), caporal n. m.(КАПРАЛ), colonel n. m.(ПОЛКОВНИК, КОМАНДУЮЧИЙ ПОЛКОМ), diane n. f.(барабанний дріб як сигнал підйому; СИГНАЛ ПІДЙОМУ), fantassin n. m.(ПІХОТИНЕЦЬ), fanterie n. f.(ПІХОТА), forçat n. m.(КАТОРЖНИК),
grade n. m.(ЧИН, ЗВАННЯ), révolte n. f. (ПОВСТАННЯ, БУНТ), saper v.
(спец. підкопуватися, руйнувати (будівлі); перен. ПІДКОПУВАТИСЯ ПІД КОГОСЬ, РУЙНУВАТИ КОГОСЬ), sourdine n. f.(труба; à la sourdine – КРАДЬКОМА), stradiot n. m. (СТРАДІОТ), voltiger v.(спец. крутитися, обертатися (навкруги суперника); гарцювати на коні; привчати коня до рухів високої школи; літати, кружляти; КРУТИТИСЯ, ОБЕРТАТИСЯ; перестрибувати з однієї теми на іншу);

2) життя при дворі: altesse n. f.(ЗВАННЯ, РАНГ; висота), bulletin n. m.(РОЗПИСКА; документ для голосування), carnaval n. m.(канун посту; КАРНАВАЛ), cavale n. f.(КОБИЛИЦЯ), estocade n. f.(УКОЛ РАПІРОЮ; довга шпага), estramaçon n. m.(УДАР ЛЕЗА ШПАГИ), favori, favorite adj.,n.(УЛЮБЛЕНИЙ, ПЕРШИЙ; фаворит, фаворитка), mascarade n. f.(МАСКАРАД), masque n. m.(перен. МАСКА, ФАЛЬШИВЕ ОБЛИЧЧЯ; МАСКА), politesse n. f.(ВИШУКАНІСТЬ);

3) елементи одягу: escarpin n. m.(ВІДКРИТА ТУФЛЯ, ЛОДОЧКА), escoffion, scofion n. m. (ЧЕПЕЦЬ), busq n. m.(корсетна пластина; корсет; au busq – ПО МОДІ, ЗА ПРАВИЛАМИ), caleçons n. m.pl. (КАЛЬСОНИ, ПІДШТАНКИ), casaquin n. m.(КАЗАКІН), soutane n. f. (спідній одяг; спідниця; СУТАНА), tavaïolle n. f. (ризка для проскури; НІЧНИЙ КОВПАК);

4) суто італійське життя: cervelas n. m.(ВАРЕНА САРДЕЛЬКА), italianisme n. m. (ІТАЛІЙСЬКА МАНЕРА РОЗМОВЛЯТИ), moustache n. f.(ВУС), parfum n. m.(пар; АРОМАТ; ПАРФУМ), teston n. m.(СРІБНА МОНЕТА);

5) музика, архітектура й образотворчі мистецтва: artisan n. m.(РЕМІСНИК; перен. творець), corniche n. f.(КАРНИЗ), dessiner v.(накреслити контур; планувати щось; ЗОБРАЖАТИ; СТВОРЮВАТИ), duo n. m.(ДВА; дует),
modèle n. m. (МОДЕЛЬ, МУЛЯЖ, ЗРАЗОК), pédale n. f.(ПЕДАЛЬ), trio n. m.(ТРІО);

6) освіта і література: académie n. f.(АКАДЕМІЯ, ЛІТЕРАТУРНЕ ТОВАРИСТВО; академія, вища школа), calepin n. m.(СЛОВНИК), pasquin n. m.(САТИРИЧНИЙ ТВІР), pédant n. m.,adj., pédante (ВИКЛАДАЧ; педант; ПЕДАНТИЧНИЙ), pédantesque adj. (НАСТАВНИЦЬКИЙ; педантичний),
sonnet n. m.(СОНЕТ);

7) ризик, небезпека, життєві негаразди: désastre n. m. (ЛИХО, БІДА; повний провал), disgrâce n. f. (лихо; НЕМИЛІСТЬ; непривабливість), disgracié adj. (позбавлений милості; ЗЛИЙ), risque n. m. (РИЗИК, НЕБЕЗПЕКА);

8) стан, риси і вчинки людини: affront n. m. (образа; СОРОМ, ГАНЬБА (faire un affront à qn – СОРОМИТИ КОГОСЬ)), bagatelle n. f.(ДУРНИЦЯ), bizarre n. f.,adj.(ДИВНА РІЧ, ВИТІВКА; своєрідний, винятковий; дивний, примхливий), bouffon n. f. (буфон; БЛАЗЕНЬ), bravache n. m., adj. (хвастун; ХВАСТЛИВИЙ), cabriole n. f. (стрибок; СПРИТНИЙ ХІД, ХИТРІСТЬ, МАНЕВР (faire la cabriole – ПРОЯВИТИ ГНУЧКІСТЬ, ЗМАНЕВРУВАТИ)), caprice n. m.(ДИВНА ІДЕЯ), caresse n. f.(ПРИХИЛЬНІСТЬ; ласка, пещення), cassade n. f. (збільшення ставок в брелані; брехня; ХИТРІСТЬ), délicatesse n. f.(НІЖНІСТЬ, М’ЯКІСТЬ; ВИТОНЧЕНІСТЬ; ВАЖКІСТЬ, СКЛАДНІСТЬ),
galbe n. m. (ВИТОНЧЕНІСТЬ, МАЙСТЕРНІСТЬ), grandissime adj.(ВЕЛИЧЕЗНИЙ), pécore n. f.(тварина; ДУРНА ЛЮДИНА, ТВАРЮКА),
poltron n. m. (НОВАЧОК, БОЯГУЗ), populace n. m.чи n. f. (ПРОСТІ ЛЮДИ), spadassin n. m.(БРЕТЕР, СПРИТНИЙ ДУЕЛЯНТ; найманий убивця);

9) слова, що не увійшли до вищезазначених термінологічних груп: amouracher v.(ЗАКОХАТИСЯ), antiquaille n. f. (СТАРА РІЧ, МОТЛОХ; АНТИЧНІСТЬ, ДАВНИНА), assassin n. m.(найманий вбивця; ВБИВЦЯ,
ЩО ВИКОРИСТОВУВАВ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ), baguette n. f.(ПАЛИЦЯ),
blanque n. f.(біла фішка у грі; à la blanque – НА ЩАСТЯ), briller v. (прискорено битися; ХВИЛЮВАТИСЬ; блищати), cabrioler v.(СТРИБАТИ), capucin n. m. (КАПУЦИН), carnage n. m.(м’ясо; м’ясо, яке їдять тварини; період року, коли можна їсти м’ясо; РІЗАНИНА), carrière n. f.(КАР’ЄР; іподром; donner carrière à – відпустити повіддя; ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ; se donner carrière – ДАТИ ВОЛЮ СВОЄМУ БАЖАННЮ СКАЗАТИ АБО ЗРОБИТИ ЩОСЬ), cassine n. f. (ХАТИНКА), charlatan n. m. (ПРОДАВЕЦЬ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН
І НАЙКРАЩИХ РЕЦЕПТІВ), estafilade n. f. (удар батогом; ШРАМ),
improviste adv. (à l’) (НЕОЧІКУВАНО), manège n. m. (об’їждження, навчання коней; манеж; ПОВЕДІНКА; ПРИНЦИП, ПРИЙОМ), manifeste n. m.(ПУБЛІЧНИЙ ТЕКСТ), postillon n. m.(поштовий кучер), posture n. f. (поза (тіла); ПОЛОЖЕННЯ), réussir v.(випливати, виходити, приводити до; досягти успіху), signalé adj. (ЗНАЧУЩИЙ, ВАЖЛИВИЙ), stance n. f. (КІМНАТА).

Розглянемо найцікавіші значення італійських ЛЗ, які демонстрували специфіку доби Відродження, зв’язок італійської і французької мов; з’ясуємо первісні семантичні форми представлених слів; дослідимо особливості семантичної адаптації італійських ЛЗ у французькій новелі XVI століття. Діахронія інших вищезазначених запозичень представлена у Додатку З.

Отже, військова термінологія запозичувалась через технічну необхідність замінити існуюче середньовічне лицарство справжнім військом XVI століття. Військовий словник почав розширюватись за часів Карла VIII та Людовика XII
і значно збагатився під час правління Франциска І, який перебудував французьку армію за італійською моделлю [217, с. 145]. Відповідно значна кількість італійських слів потрапила до французької мови в період 1530-1550 рр.

Переважно всі слова, пов’язані з військовою тематикою, залишались суто військового спрямування. Як приклад, пропонуємо іменники одного семантичного поля: FANTASSIN n. m.і FANTERIE n. f. Усі вони були запозичені французькою мовою від італійської. ЛЗ fantassin (1567 р., Баіф) від іт. fantaccino < fante < infante [346, с. 290]. Іменник fante "слуга" був утворений від італійського слова infante "молодий воїн, маленький хлопець". У свою чергу, іменник fantaccino перекладався як "піхотинець" і адаптувався у французькій мові з цим же значенням [342, с. 833]: [...] mais il luy [à Lupolde] fut tout court respõdu, que c’estoit vne braue fanterie: auquel fut de pareil interest repliqué, fantassins, ou infanterie.
([...] але йому [Люпольду] коротко відповіли, що це була смілива піхота, яка мала подібний інтерес, що і піхотинці чи піхота.) –Fail, CDE, 428.

У запропонованому прикладі автор використав два синонімічних іменника fanterie та infanterie. Слід зауважити, що ЛЗ infanterie з’явилось у французькій мові у XV столітті. Воно було запозичене з давньоіталійської мови від слова infanteria "піхота", яке згодом було видозмінене на fanteria, зберігаючи значення. У 1547 р. завдяки Вінтімілю саме італійський іменник fanteria дав народження французькому слову fanterie [351, с. 282]. Проте останнє не потрапило
до словника сучасної французької мови. Маємо припущення, що воно було витіснене синонімічним ЛЗ infanterie.

У процесі існування у французькій мові об’єднані військової тематикою запозичені слова могли змінювати свої значення, продовжувати використовуватись у повсякденному житті. Так, наприклад, іменник DIANE n. f. (1555 р., Ронсар) < іт. diana. В італійській мові слово diana означало "барабанну дріб, сигнал підйому", яке було засвідчене лише у 1561 р. [342, с. 641].
Це значення виникло на метонімічному рівні від значення "перша година дня" (також "ранішня зірка"), яке було запозичене з латинської мови < Diana
(ім’я Діана), нічна Богиня, дослівно "та, що світилася" [там само]. У французькій мові ЛЗ diane називало саме "барабанний дріб як сигнал підйому" [351, с. 205]. Згодом завдяки метафоричному переносу значення розширилось, іменник diane став позначати сигнал підйому від дзвону на світанку [там само]: Ainsi ma laiderõ me signifiera & pronostiquera dés la diane mille laides ombres & songes-creux, puis mon demon du Midy: me voila accoustré en dixhuit façons. (Таким чином, мій ріжок з сигналом підйому мене повідомить і передбачить тисячу гидких примар
і порожніх сновидінь, а потім мою запізнілу пристрасть, виражену мною вісімнадцятими способами.) –Fail, CDE, 365–366. Зазначимо, що ЛЗ diane було пов’язане перш за все з військовою термінологією, саме тому воно застаріло.

Не менш цікавим виявився іменник SOURDINE n. f., який потрапив
до французької мови у 1568 р. як військовий термін < іт. sordina "труба", словотвір від sordo "глухий" [343, с. 2142; 351, с. 600]. Французьке ЛЗ sourdine означало "трубу" [там само], звук якої був глухий за рахунок дерев’яної частини у розтрубі.

У тексті Н. дю Файля ми виявили іменник sourdine у прислівниковому виразі à la sourdine, який був калькою з італійської мови alla sordina, що означав "тихо", а в переносному значенні – "у секреті" [343, с. 2142]: Là se faisoient des marchеz,
le fort portant le foible mais bien peu, parce que ceux qui vouloient, tant peu fust, faire les doux yeux, [...], desrober quelque baiser à la sourdine, frapant sur l’espaule [...] (Тут укладались операції, сильний підтримував слабкого, проте зовсім мало, оскільки ті, хто бажали, так мало їх було, щоб залицятись, [...], крадькома зірвати декілька поцілунків, вдаряючи по плечу [...]) – Fail, ŒF, 7. У 1585 р. вираз
à la sourdine зник з ужитку [343, с. 2142].

Траплялись слова, що використовувалися у переносному значенні. Так, наприклад, дієслово ATTAQUER (1540 р.) < іт. attaccare, що мало значення "атакувати, обступати", часто вживалось у словосполученнях attaccare battaglia "починати бій" (1549 р., Рабле), attaccare la scaramuccia "починати сутичку" [342, с. 147]. У тексті дю Файля attaquer вживалось також у переносному значенні "атакувати, накидатися" [там само]: Hieron, qui apres Gelon occupa Siracuse, cherchoit tous hommes libres, volõtaires, & gosseurs: conferoit, babilloit auec eux, leur permettant l’ attaquer, & luy dire tout franchement. (Єрон, який зайняв Сіракуз після Желона, шукав вільних чоловіків, добровольців
і насмішників: спілкувався, базікав з ними, дозволяючи їм атакувати його
і казати йому всю правду.) – Fail, CDE, 437.

Щодо життя при дворі, згадаємо про одруження Катерини Медичі з Генрі ІІ
у 1533 р., що посприяло інтелектуальному розвитку країни, проникненню італійського стилю життя на територію Франції [147, с. 25]. Упродовж
її двадцятирічного царювання французька мова збагатилась лексикою в галузі мистецтв, а також куртуазною лексикою. Прикладом нових традицій при дворі було ЛЗ CARNAVAL n. m., спочатку carneval у 1549 р., а згодом з 1578 р. Ронсар увів carnaval < іт. carnevale < лат. carnelevare [342, с. 375]. Латинське слово carnelevare складалось з carne "м’ясо" та levare "позбавляти". У свою чергу, італійське carnevale перекладалося як "останній день карнавалу (перед постом)". Перше значення carnaval було "початок посту", згодом "канун посту", який супроводжувався гулянкою [там само]. Отже, не дивує поява метонімічного значення "свята, карнавалу" [там само]: L’amitié fut grande entre eulx deux iusques
à ung carneual que le Roy alla en masque parmy des maisons, où chascun s’efforçoit
de luy faire le meilleur racueil qu’il pouuoit. (Дружба між ними двома була сильною до карнавалу, коли король, одягнувши маску, ходив від будинку до будинку,
і кожний намагався зустріти його якнайкраще.) –Nauarre, HN, 12.

Як правило, карнавали часто супроводжувались маскарадами. Саме тому було введене нове ЛЗ MASCARADE n. f. (1554 р.) < іт. mascharata (північна форма mascata) "розвага, зіграна персонажами у масках" та "дефіле перевдягнутих людей у масках" < maschera "маска" [343, с. 1289; 351, с. 404].
До французької мови ЛЗ mascarade потрапило зі значеннями італійського слова mascharata [там само]. Це слово означало костюмований спектакль, який супроводжувався танцями і декламуванням віршів: [...] à la mode des mascarades, par tant & tant de fois, que le pauure amoureux n’eut loisir que s’affubler de son manteau, se mucer & cacher en vn coing. ([...] у моді були маскаради,
які траплялись стільки разів, що дозвілля бідного закоханого полягало лише
у вдяганні плаща і переховуванні у кутку.) –Fail, CDE, 143.

Наприкінці правління Генрі IV та часів Луї XIII виник складений іменник ballet-mascarade "бал-маскарад" зі своєю бурлескною особливістю [343, с. 1289].

Зазвичай французька маска була невід’ємною частиною таких маскарадів. Іменник MASQUE n. m. (1514 р., Аре) < іт. maschera "фальшиве обличчя",
яке одягали, щоб приховати свою особистість, усталилося у французькій мові [там само, с. 1289–1290]: Luy [le vieil gendarme], accoustré de ce nouveau masque, rentra dans son estude par l’huys de la ruelle et, se consoloit en luy mesmes d’avoir receu ce recent desplaisir. (Він [старий жандарм], одягнувши свою нову маску, повернувся до своєї контори провулком через хвіртку і почав втішати себе через щойно отриману прикрість.) – Fail, ŒF, 130.

ЛЗ masque також уживалось у буквальному значенні "маска" або "частина тканини, яка приховувала обличчя" [там само, с. 1290]: Il [vn ieune homme
de Paris] sauoit comme les femmes font les malades, comme elles vont en vendanges, cõme elles parlent à leurs amis qui viennẽt en masque, cõme elles s’entrefont faueur souz ombre de parẽtage. (Він [один молодий парижанин] знав, як жінки вдають
із себе хворих, як вони їздять на збирання винограду, як крутять шури-мури
з дружками, які приходять у масках, як проявляють одна до одної люб’язність у тіні родинних зв’язків.) –Periers, NRJD, 61.

Коли йдеться про костюмовані бали, у голові, крім маскарадних масок, одразу зринають гарно вбрані пані у розкішних сукнях. Відомо, що в добу Відродження жіноча сукня була оздоблена корсетом. Історія французького значення "корсет" привернула нашу увагу. Отже, BUSQ n. m. (1545 р., buz;
1545-1548 рр., buste) < іт. busto "корсет" [342, с. 329]. У XVI столітті французький іменник busq мав метонімічне значення "корсетна пластина" [351, с. 78], яка прямо тримала корсет плаття. Згодом ЛЗ стало використовуватись саме у значенні італійського етимона "корсет" [там само]. Італійська мода вплинула на значення слова busq, і Н. дю Файль увів його у вислів au busq, що означав "по моді"
[342, с. 329]: [...] au busq accoustré, comme d’une saye sans manches, le beau pourpoint de migraine, bordé de verd et coupé au coude [...] ([...] виряджений
по тогочасній моді, – в сагумі без рукавів, в гарному пурпуровому каптані, добре скроєному й розшитому зеленими нитками [...]) –Fail, ŒF, 49.

Але в тексті дю Файля ми натрапили на словосполучення au busq
з розширенимзначенням "за правилами" (метафора): [...] donnez ce pigeon,
je le mettrai au busq. ([...] подайте мені цього голуба, я з ним покінчу за усіма правилами.) –Fail, ŒF, 108.

Серед слів, що належали до тематичної групи "елементи одягу", пропонуємо також для аналізу іменник TAVAÏOLLE n. f. ЛЗ tavaïolle було взяте французькою мовою у 1589 р. (В. Гей) < іт. tovagliola "серветка" зменшувальна форма від tovaglia "скатертина" < франкс. thwahlja [346, с. 754]. Зауважимо, що на момент проникнення у мову-реципієнт значення французького іменника tavaïolle було спеціалізоване. ЛЗ називало покривало,
у яке загортали дитину після обряду хрещення. У XVI столітті іменник tavaïolle перекладався як "ризка для проскури" [там само], проте у тексті де Вервіля
ми натрапили на інше значення цього слова – "нічний ковпак": Le soir qu’ils
[P. et Marguerite] deuoient coucher ensemble, la belle estoit allee en la Chambre pour l’apprester, ou ayant veu d’ordre les besongnes, & la tauayole
de P. en y nicheãt elle trouua vne éguillette violette nouee, qu’elle prit sans que l’on s’en aperceut. (Увечері, коли вони [П. і Маргарита] мали разом лягати спати, красуня пішла до кімнати причепуритися, де, побачивши охайно складені речі
та нічний ковпак П., вона знайшла фіолетовий зв’язаний шнурок, який взяла так, щоб її не помітили.)– Verville, MP, 299–300.

Саме тому ми віднесли іменник tavaïolle до тематичного класу "елементи одягу". Припускаємо, що авторське використання слова tavaïolle у значенні "нічного ковпака" реалізувалось завдяки метафоричному порівнянню
зі значенням "ризка для проскури".

З італійським життям, виключно з італійською модою, пов’язаний іменник MOUSTACHE n. f. (1525 р., Ж. Лемер де Бельж, adj.; 1549 р., Р. Етьєн, n. f.) < іт. mostaccio "морда, обличчя" і "частина бороди, яка містилася над верхньою губою" < гр. mustakhion, зменшувальнеслово від mustax, "верхня губа" чи "вус" [343, с. 1382]. У XVI столітті ЛЗ moustache потрапило до французької мови з Венеції, оскільки в моду ввійшли вуса [там само]: Eutrapel alors reculant vn pas, iettant l’oree de sa cappe sur son espaule, filant ses moustaches, signe d’vn homme mal content, repliqua maintes choses [...] (Тоді Етрапель, зробивши крок назад, накинувши плащ на плече, витягуючи свої вуса, ознака незадоволеного чоловіка, зухвало сказав якусь гидоту [...]) –Fail, CDE, 13.

Ми віднайшли ще одне ЛЗ, яке увійшло у моду в представлений період –
це іменник PARFUM n. m. (1528 р.) < іт. perfumo [346, с. 548]. Італійський іменник мав такі значення: "аромат, пахощі" і "парфуми". У XVI столітті французьке ЛЗ parfum пройшло довгий шлях свого семантичного становлення. Спочатку з 1528 р. воно мало метонімічне значення "пар", "обкурювання", зокрема "пахучий пар" [343, с. 1544; 351, с. 459]. Згодом ЛЗ почало перекладатись як італійський етимон "аромат", незалежно від того, чи був він приємний,
чи сморідний [там само]: Le seigneur de la Tyreliere qui auoit sa part à ce bon perfum [d’un estronc] ne luy en dist pas moins, mais la chambriere, courroucée de ce qu’ils l’appelloient ainsi vilaine leur dist en colere: [...] (Сеньйор де ла Тірельєр також відчув цей дивний аромат [екскрементів], проте промовчав, але служниця розсердилася на такі образливі слова й гнівно прокричала: [...]) –Nauarre, HN, 164.

Згодом на відміну від слова odeur "запах", зазвичай неприємний, словом parfum почали позначати приємний запах. У результаті, у французькій мові з’явилось нове значення іменника parfum, яке існувало в італійській мові, "пахуча натуральна чи штучна есенції", як правило, "парфуми" [343, с. 1544]: [...] l’Abbe Colledo nourri aux voluptueuses delicatesses de Rome n’auoit riẽ oublié, iusques aux parfuns, eaux de senteurs [...] ([...] Абат Колледо випробував усі улюблені делікатеси Риму, нічого не забув, дійшовши до парфумів, ароматної води [...]) – Fail, CDE, 395.

Королі тогочасної Франції прагнули ввести у своє життя розкіш, яку вони спостерігали в Італії. Саме тому вони запрошували ремісників, архітекторів, скульпторів і робітників різних професій, які створили невеликі італійські колонії в провінційних містах з метою підвищення рівня культури Франції.
Цей історичний факт відобразився й у словниковому складі французької мови, зокрема з появою архітектурного слова CORNICHE n. f. (1528 р., Хюге) <
іт. cornice [346, с. 186]. ЛЗ було введене у французьку мову у значенні "карниз" [342, с. 534]: [...] qui [les grands ouuriers] n’auoient autres mots en bouche,
que frontispices, piedestals, obelisques, coulõnes, chapiteaux, frizez, cornices, soubassemens, [...] ([...] які [відомі робітники] не мали інших слів на вустах крім головних фасадів, основ, обелісків, колон, капітелей, фризів, карнизів, фундаментів, [...]) – Fail, CDE, 429.

Зі стрімким розвитком освіти, появою навчальних закладів, примноженням кількості друкованих книжок у Франції з’явилась велика кількість слів, пов’язаних з освітою та друкарством. Розглянемо представлені нижче слова. Почнемо
з іменника ACADÉMIE n. f. (1508 р., Баіф) < іт. accademia < лат. academia <
гр. Akadêmia [346, с. 4]. Для грецької, латинської, італійської і, нарешті, французької мов значення слів було "Академія" [342, с. 8]: Tant et innumerables philosophes envieux du bien et felicité de nos Rustiques, ont (pour à l’aise philosopher) choysi leurs estudes aux champs, comme les Stoïques, Druides, Platon en son Acad emie, Seneque, ce sage philosophe, et autres infinis. (Стільки незліченних філософів заздрять добробуту і блаженству наших Сільських, що обрали (задля спокою
у філософствуванні) свої навчання на полях, як Стоїки, Друїди, Платон у своїй Академії, Сенека, цей мудрий філософ та інші.) – Fail, ŒF, 8.

У Греції Академією (Akadêmia) називали сади одного багатого афінського мешканця Академоса (Akadêmos) [там само]. У цих садах Платон викладав свої вчення, а згодом &q