Фонографічна система латинської мови

 

У сучасному мовознавстві поширена думка про те, що латинська мова,
на відміну від грецької, належить у певній мірі до мертвих мов світу [129, с. 204; 141, с. 79–80; 226, с. 136]. Однак, занурившись в історію, слід пригадати,
що провідними етапами в розвитку латинської мови були без сумніву, по-перше, класична латина, літературна мова Цицерона, Тіта Лівія, Овідія, Вергілія, Горація і Лукреція, а згодом вульгарна (народна) латина, розмовна мова Рима.

Саме вульгарна латина з часом лягла в основу сучасних романських
мов [239, с. 218; 241, с. 123; 311, с. 32]. Вона відрізнялась від класичної латинської мови вимовою, словниковим складом, граматикою і мала такі характеристики [73, с. 20]: 1) у процесі передачі інформації відбулось зменшення ролі фонетичної системи і посилення ролі інтонаційних засобів, жестів, міміки; використання знань було зумовлене мовленням унаслідок близького контакту співрозмовників; 2) збільшення можливостей нейтралізації, синкретизму і зменшення розчленованості (кожна окрема фонема і звук відігравали вже меншу роль – звуки могли змінювати свої якості, послаблятись або зовсім зникати в потоці мовлення, таким шляхом частина фонем у словах виявлялась зовсім не представленою).

Алфавіт класичної латинської мови нараховував 23 літери, серед яких
5 голосних (не враховуючи грецьку літеру Y y), а також 17 приголосних, представлених у табл. Д.3 Додатку Д.

Графічна система класичної латинської мови була майже фонетичною.
Так, наприклад, u завжди відповідало звуку [ u ], с – [ k ], t – [ t ], s – [ s ], а x фіксував фонетичну групу [ ks ].

У добу Відродження французький гуманіст, граматист П. де ла Раме запровадив у мову дві літери j і v для позначення фонем [ j ] та [ w ]
[118; 273, с. 138]. Зауважимо, що до XVI століття літери i та u виконували
цю функцію – вони могли фіксувати на письмі голосні фонеми [ i ] та [ u ] після приголосної на початку, у середині чи в кінці слів, а також напівголосні звуки
[ j ] та [ w ] перед голосною, наприклад, muscūr i um, s u ile.

Так, фонема [ j ] почала вимовлятись у позиції на початку слів перед голосною або всередині слів між двома голосними, наприклад, i us чи cu i us. До того ж,
звук [ j ]зберігався у складних словах con i unx. Напівголосна u, що відповідала фонемі [ w ],використовувалась перед голосною, наприклад, у словах sol u o, q u artus. У латинській мові класичного періоду для позначення приголосних звуків [ j ] і [ w ] монограми j (йота) і v не існували. Вони були введені у графіку французької мови лише в середні віки для відокремлення на письмі приголосних звуків [ j ]та [ w ]від голосних [ i ] та [ u ] (j us, con j unx; sol v o). У французькій мові
XVI століття існували вищезазначені звуки, проте їхня графічна фіксація була неурегульована: спостерігалось чергування літер i / j, u / v.

З метою фіксації на письмі англосаксонського напівголосного звука [ w ]
на відміну від звука[ v ]нормандські письменники ввели в латинську мову літеру W w. Отже, у кінці XV століття латинський алфавіт нараховував
26 літер, з яких суто латинських було 22 [161, с. 11]. Розглянемо спочатку фонографічну систему голосних латинської мови.

 

2.4.1. Вокалізм. У латинській мові класичного періоду розрізняли короткі голосні (знак короткості ˘): ă [ a ], ĕ [ e ], ĭ [ i ], ŏ [ o ], ŭ [ u ]; довгі голосні (знак довготи ˉ): ā [ a: ], ē [ e: ], ī [ i: ], ō [ o: ], ū [ u: ] та дифтонги æ [ ae ], œ [ oe ], au [ аu ][121, с. 21, 23; 308, с. 27]. Короткість чи довгота голосних відігравали фонологічну роль і впливали на значення латинських слів [222, с. 113; 269,
с. 89; 273, с. 138; 322, с. 49]. Так, наприклад, іменник pоpulus перекладався
як "народ" за умови, коли голосна о була короткою (pǒpulus), і – "тополь", якщо вона залишалась довгою (pōpulus); mălum "зло, лихо" ~ mālum "яблуко"; domină "господиня (називний відмінок)" ~ dominā "господинею (орудний відмінок)"; vĕnit "він приходить" ~ vēnit "він прийшов".

Наголос латинських слів був фіксованим і залежав від того, довгим
чи коротким виявлявся передостанній склад за винятком односкладових (m e l, f e l)
і двоскладних слів [322, с. 35]. Зауважимо, що у двоскладових словах наголос ставився на перший склад, наприклад, fl o rem, a mas. У багатоскладових словах згідно правил класичних латинських граматистів наголос у латинській мові падав на передостанній склад за умови, якщо він був довгим, наприклад, mar ī tum, par a ulo, а також, коли слово закінчувалось на приголосну (arg e ntum, am a ntem). Якщо передостанній склад залишався коротким, наголос переносили на третій склад із кінця, наприклад, f e mĭna, c a lĭdum. На відміну від французької мови
XVI століття в більшості випадків наголос не припадав на останній склад слова.

Після класичного періоду система довготи голосних була втрачена. Точно невідомо, як у той час вимовлялися голосні, проте згодом довгі голосні перетворилися на закриті, короткі на відкриті. Цей процес відбувався
в народній латинській мові: ī > [ i ]; ĭ, ē > [ e ]; ĕ > [ D ]; ā, ă > [ a ]; ŏ > [ C ]; ō, ŭ > [ o ];
ū > [ u ][126, с. 45; 135; 222, с. 113; 237, с. 54; 273, с. 143]. Зміни торкнулися деяких дифтонгів класичної латинської мови. Вони зазнали монофтонгізації:
ae став вимовлятись як відкрите [ D ], а oe як закрите[ e ][222, с. 114].

Цікавим є те, що впродовж XVI століття спостерігалась тенденція калькування вимови латинських голосних на французький манер, а французькі друкарі використовували діакритичні знаки в латинських книжках, граматиках педагогічного спрямування і музичних рукописах, щоб "облагородити" латинські літери [162, с. 128–129; 322, с. 72]. Проте при аналізі латинських ЛЗ ми керуємось фонографічною системою латинської мови без урахування цих нововведень.

Проаналізувавши вокалічну систему латинської мови, ми дійшли висновків. По-перше, на відміну від французької мови того часу латинська мова класичного періоду, а з часом народна латина, залишались більш простішими (порівняймо, наприклад, їхні фонологічні системи голосних: 15 французьких фонем, 5 класичної латини (не враховуючи довготу фонем) та 7 вульгарної). По-друге, латинська мова не мала носових звуків [ S ],[ T ],[ R ],[ X ]; французьких звуків [ B ], [ y ](за винятком грецьких запозичень з графемою y), [ œ ] і [ ø ], а також напівголосної фонеми [ P ]. Зауважимо, що монограма y (іпсилон) була запозичена латинською мовою з грецького алфавіту. Вона спочатку передавала неіснуючий раніше в латинській мові звук [ y ], згодом звук був змінений на [ i ]. Слід зазначити, що голосні звуки [ y ] та [ i ] співіснували тривалий час у латинській мові [273, с. 137]. По-третє, вокалічній системі латинської мови класичного періоду не були властиві відкриті голосні, вони класифікувалися у мові-джерелі як довгі чи короткі.

 

2.4.2. Консонантизм. Для консонантизму класичної латинської мови характерними були вибухові приголосні, менш щілинні порівняно з французькою мовою. У термінологічному словнику латинських граматистів приголосні p, t, c, k, q, b, d, g мали назву mutae (німі), а приголосні l, m, n, r – liquidae (плавні) [128].

Серед вищезазначених приголосних літери b, d, l, m, n, p фіксували
на письмі фонеми [ b ],[ d ],[ l ],[ m ], [ n ], [ p ], унаслідок чого фонеми з графемами утворювали бієктивний зв’язок. Інші латинські приголосні c, k, q, t, r
(за винятком g) брали участь у процесі редуплікації графем.

Спочатку в класичний період монограма с у положенні перед голосними
e та i, а також дифтонгами ae та oe читалась як пом’якшене [ k’ ].
У той час монограма k використовувалась перед a, o, наголошеною літерою
u та приголосними та вимовлялась твердо. Така різниця між двома голосними
не була важливою для мовців, до того ж, не існувало граматичних пояснень цього правила. Саме тому літера с почала застосовуватись для обох випадків [ k’ ],[ k ].

Графема k рідко використовувалась на письмі класичною латиною. Вона застосовувалась перед голосною а в деяких словах, які зберігали графіку архаїчної латини [287, с. 63].

Літеру q писали перед ненаголошеною напівголосною u, які разом формували ненаголошений звук [ k^w ]: qu inque, a qu a. За умови, коли літера u була наголошеною, вона виступала голосною, а замість q зображали графему c,
як у слові c ui [ ‘kúi ] на відміну від qu i [ ‘qwí ]. Відповідна ситуація відбувалась
з графемою g у позиції перед голосною u – [ g^w ] у слові lin gu a.

На відміну від графеми q, монограма g класичного періоду відтворювала фонему [ g ] у будь-якій позиції, наприклад, le g i, g eris. Пізніше монограма
g стала поліфоном, оскільки фіксувала на письмі фонему [ g ] у позиції перед голосними a, o, u, а також звук [ F ] перед голосними e, i, y. Фонема [ F ] графічно відображалась і латинською графемою j.

Монограма r звучала розкотисто [ r ], буква s позначала звук [ s ] у будь-яких позиціях. Літера h вимовлялась з придихом [ h ], а в кінці республіканського періоду у народній латині зовсім зникла з вимови, як і монограма m у позиції
в кінці слова [237, с. 54; 322, с. 151].

У класичній латині літера t у всіх положеннях читалась як [ t ], наприклад, ora t io, mu t i t io, t o t ali t er. Згодом звук [ t ] у комбінації з буквою і перед голосною почав вимовлятись як [ tsi ] за умови, якщо перед t не стояли монограми s, t, x. Латинська літера x, запозичена з грецької мови (Ξ ξ), представляла комбінацію фонем [ ks ], яку з часом ми зустрічаємо у французькій, провансальській, італійській та іспанській мовах.

Стосовно диграм класичної латинської мови, наступні комбінації літер ph, th, rh, ch були запозичені з грецької мови і фіксували відповідні фонеми [ f ],[ t ],[ r ] і комбінацію фонем [ k^h ] (ph iloso ph ia, th eatrum, rh etor, s ch ola).

Щодо консонантизму обох мов, у латинській була відсутня фонема [ G ],
а її характерний для французької мови графічний запис ch прочитувався
за допомогою комбінації фонем [ k^h ]. Враховуючи механізм вимови монограми h, її важко назвати звуком, а лише знаком придиху. На відміну від французької мови XVI століття латинська графема z класичного періоду відповідала складній фонемі [ dz ], властивій провансальському діалекту й італійській мові. Згодом ця фонема перетвориласьна [ z ]. Зауважимо, що графема z уживалась винятково в словах грецького походження [17, с. 19]. Серед представлених романських мов існуюча в вульгарній латинській мові фонема [ F ] характерна лише для французької мови.

Фонографічна система латинської мови мала у своєму арсеналі
12 голосних фонем (враховуючи напівголосні) класичного періоду відповідно до 12 графем. Вокалічна система розмовної латини спростилась: 9 фонем –
11 графем. Консонантизм класичної латини нараховував 14 фонем відповідно до 19 графем; фонографічна система приголосних народної латини складала
16 фонем – 23 графем.

 

2.4.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з латинської
та грецької мов. Як було зазначено вище [див. с. 82], фонографічна адаптація ЛЗ із грецької мови вивчатиметься разом з латинськими ЛЗ. Враховуючи особливості фонологічної системи латинської мови в процесі адаптації латинських запозичень у французьку мову XVI століття, відповідні графеми латинських слів набували звучання, яке відповідало мові-реципієнту – відбувалась фонологічна адаптація. Так, латинська монограма u [ u ] почала вимовлятись як [ y ], зберігаючи латинське графічне зображення:

від лат. cōnfāb u lārī > confab u ler ([...] & quelle [Echo] ne fut iamais lassée de confabuler auec ses compaignes, [...] –Flore, CA, 103);

від лат. oec u menicus > œc u menique [e-ky-me-’nik] (En outre je preuoy pour que ce banquet sera le grãd, vnique & vniuersel sur tous autres, & monarque des symposes œcumeniques. –Verville, MP, 218–219) > œcuménique;

від лат. rīdic u lus > ridic u le ([...] cõme sotte & ridicule qu’elle est,
par la seule lecture de sõ liure ou Alcorã. –Fail, CDE, 527) > ridicule;

від лат. s u bministrāre > s u bministrer (Launay s’estant vengé (car cest esprit meurtrier Sathan ne subministre autre conseil à l’offencé, [...]) –ibid., 46).

Латинський дифтонг au [ au ]у французькій мові XVI століття був стягнутий у відповідні монофтонги [ C ] чи [ o ], які у французьких новелах графічно відображались за допомогою диграми au, наприклад:

від лат. coll au dāre > coll au der ([...], il [le cordelier] le [le ieune hõme] collauda grandement, [...] –Nauarre, HN, 152);

від лат. īnf au stus > inf au ste ([...], [lamoureux Pyrance] commẽca plus que iamais à se cõdoloir de ses infaustes amours. –Flore, CA, 62);

від гр. phil au tia > phil au tie ([...] nous arrestans par une amour de nous
(que les Grecs proprement apellent philautie) [...] –Fail, ŒF, 142–143) > philautie;

від лат. pl au dere > pl au der (Le maistre prit vne fourche pour plauder
son seruiteur, [...] –Verville, MP, 79).

У запропонованих нижче прикладах латинський дифтонг класичного періоду ae відповідав [ ae ]. Пізніше дифтонг був стягнутий у відкриту фонему [ D ]. У французькій мові XVI століття при фонографічній адаптації звук [ D ] у позиції відкритого складу перетворився на закритий [ e ], відбулась графічна субституції ae на e. Як показують приклади, у сучасній французькій мові закритий звук [ e ] графічно фіксувався за допомогою гравіса:

від лат. c ae libatus > c e libat ([...]; tãt pour leur plasir que pour ce qu’il
est ainsi predestiné, si le celibat ny entreuient. –Verville, MP, 507) > célibat;

від лат. M ae cenas > M e cenas (Et bien, dit le Clerc, Mõsieur mon bien facteur, mon bon mecenas, [...] –ibid., 115) > mécène;

від лат. pr ae cipitium > pr e cipice ([...], qui songe vne fois le iour qu’il faut mourir, n’entendant pas ces profonds discours, precipices vehemens & perpetuels
és cogitations & pensees melancholiques de ce monde. –Fail, CDE, 221) > précipice.

У латинській мові монограма u перед голосною i відповідала фонемі [ w ].
У французькій мові XVI століття u у такій позиції позначала напівголосний звук [ P ]. Саме тому у процесі адаптації латинських слів зі зазначеними вище комбінаціями літер відбулась фонологічна заміна [ wi ]на [ Pi ]:

від пізньої лат. incongr ui tas > incongr ui té ([...] où il faisoit mille fautes
& incongruitez: [...] –Fail, CDE, 111) > incongruité;

від лат. pīt uī ta > pit ui te (Le pretendu President [...] alla faire la court
et cracher sa pituite à l’huys de la chambre d’iceluy [d’un Medecin]; où sur les onze heures du soir il fut introduit par vn valet de chambre. –ibid., 350) > pituite.

Нагадаємо, що літера h у латинській мові класичного періоду вимовлялась, відтворюючи фонему [ h ]. У французькій мові XVI століття, як і в народній латинській мові, монограма h виконувала функцію діакритичного знака
і дорівнювала нульовій фонемі на початку слів:

від лат. h omogeneus > h omogene ([...] il [Chapitre] subsiste, estãt homogene distingué en ce qu’il cõtient, [...] –Verville, MP, 90–91) > homogène;

від лат. h ōroscopus > h oroscope ([...] et qu’à mon horoscope estimois le mouvement du ciel avoir esté tout irregulier et de travers. –Fail, ŒF, 141) > horoscope;

від класичної лат. h umectare > h umecter ([...] pour humecter & rafreschir
le foye, & ramolir les duretez du ventre; [...] –Fail, CDE, 279) > humecter.

Подвоєні приголосні латинської мови вимовлялись окремо, у французькій мові того часу вони відповідали одній фонемі (за винятком приголосних
nn і mm). Пропонуємо ряд прикладів:

від лат. a tt [ tt ] entio > a tt [ t ] ẽtion ([...] auoit la cõceptiõ aussi viue, l’ attẽtion resolue, hõneste & eloquente parole, [...] –Fail, CDE, 200) > attention;

від лат. be ll [ ll ] icus > be ll [ l ] ique ([...] quil demõstroit en fon visaige barbu
& herissé, ie ne scay quelle austeriré bellique. –Flore, CA, 28);

від лат. di ss [ ss ] ectio > di ss [ s ] ection ([...]; tantost la cuisse ou bras d’vn pendu, en faire dissection & anatomie [...] –Fail, CDE, 260) > dissection;

від лат. s ymm [ imm ] etria > s ymm [ Rm ] etrie ([...], deffaillãt au surplus en la structure, liaisõs, & autre symmetrie de l’œuure. –ibid., 154) > s ymm [ i-m ] etrie.

Латинська монограма s у будь-якій позиції читалась як [ s ] на відміну від французької мови, яка між двома голосними вимовлялась як [ z ]. Саме тому при адаптації до французької мови, фонема [ s ] перетворювалась на [ z ]. Звернемо увагу на те, що траплялось графічне відтворення фонеми [ z ] за допомогою графеми
z відповідно до вподобань авторів новел XVI століття. Наведемо приклади:

від лат. apotheo s is > apoteo s e (Si vous declarez ainsi le secret des esprits, vous troublerez l’ apoteose, [...] – Verville, MP, 232) > apothéose;

від середньовічної лат. frī s ium > fri s e ([...] la cappe de drap ou frise,
& l’escarpin bien faict & decoupé; aux iours ouuriers ie ne say quoy de moins. –Fail, CDE, 280), fri z e ([...] qui [les grands ouuriers] n’auoient autres mots
en bouche, que frontispices, piedestals, obelisques, coulõnes, chapiteaux, frizez, cornices, soubassemens, [...] –Fail, CDE, 429) > frise;

від лат. phra s is > phra s e (Ie ne vis iamais tant parler: ainsi ceste phrase n’estoit point de mon temps, ie vous prie esclaircissez m’en. –Verville, MP, 556) > phrase;

від лат. the s is > the s e (These –Verville, MP, 392) > these.

Коли латинські запозичення проникали до французької мови XVI століття, відбувалось узгодження іншомовної лексики на рівні фонографічної системи мови-реципієнта. Оскільки французька мова використовувала латинський алфавіт, графічні зміни майже не відбувались. Французька мова зберігала графічну форму максимально наближену до латинської мови, беручи до уваги етимологічні літери [16, с. 37]. Зміни спостерігались на фонетичному рівні мови. Проте оскільки фонетична форма латинських слів не підпорядкувалась системі французької мови, відбувався легкий процес "офранцужування" латинізмів, які, асимілювавшись у французьку мову, ставали невід’ємною частиною лексичної системи національної мови Франції [270, с. 30].

Що стосується графічної форми запозичень, певна кількість слів увійшла
у французьку мову без змін, із переміщенням тонічного наголосу
та врахуванням правил французької вимови того часу, наприклад:

від лат. gnomon > gnomon [gnC-’mT] > gnomon ([...], qui empeschent les femmes de prester leur gnomon. – Verville, MP, 222);

від лат. miserere > miserere [mi-ze-’rDr] ([...], c’est vn miserere met d’eloquence, qui me fourgonne la memoire. – ibid., 454) > miserere, miséréré;

від лат. proficiat > proficiat [prC-fi-’sja] ([...] & principalement celles
des pauures Prestres, parlent de leur mesnage & proficiat, elles disent, non point comme Dames absoluës. – Verville, MP, 293–294);

від лат. sphincter > sphincter [sfR-’kte] ([...] le boyau culier se dilatant
en la voye du sphincter qui se relascha, [...] – Verville, MP, 485) > sphincter;

від лат. zephyrus > zephirus [ze-fi-’ry] ([...] zephirus adonc souffloit
si souefuement, [...] – Flore, CA, 63) > zéphyr.

Як демонструють приклади, пізніше XVI століття вищезазначені слова були офранцужені. У процесі проникнення до французької мови представленої доби таке явище було притаманне значній кількості інших запозичених латинських слів. Усі вони зазнали морфологічних змін з незначними змінами
на фонографічному рівні. Отже, під час переходу латинських слів у французьку мову обраного історичного періоду, латинські закінчення, а особливо суфікси були замінені французькими відповідниками:

-cus > -que [ k ]:

від лат. benefi cus > benefic que ([...] se na esté icelle nostre bõne beneficque
& secourable Déesse. –Flore, CA, 5) > bénéfique;

від пізньої лат. obelis cus > obelis que ([...] qui n’auoient autres mots en bouche, que frontispices, piedestals, obelisques, [...] –Fail, CDE, 429) > obélisque;

від лат. sardoni cus > sardoni que (En fin le meschant Ialoux gectant
vng soubzris sardonique [...] – Flore, CA, 24) > sardonique;

від лат. magneti cus > magneti que ([...] par la cõduite magnetique de sa saueur [...] –Verville, MP, 350) > magnétique.

Зауважимо, що деякі запозичені слова, як показують вищепредставлені приклади, зберігали на письмі етимологічну монограму c через помилкове звернення письменників XVI століття до латинських етимонів слів.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в останньому прикладі латинська комбінація gn в інтервокальній позиції прочитувалась окремо [ g ] і [ n ],
у французькій мові вона становила диграму gn, яка вимовлялась як [ Q ].
При адаптації до французької мови ми спостерігаємо етимологічний принцип відтворення латинських графем g і n за допомогою французької фонеми [ Q ].

Пропонуємо ряд суфіксів. Почнемо з латинського суфікса -atus > -é:

від пізньої лат. timor atus > timor é ([...] les autres filles luy auoient rapporté par auertissement timoré l’appela en sa chambre. –Verville, MP, 333–334) > timoré;

-itas > -ité:

від лат. generōs itās > generos ité (Lupolde repliqua q tel souhait ne cõtenoit aucune marque de generosité & valeur, [...] –Fail, CDE, 147) > générosité;

від лат. prōcēr itas > procer ité ([...] tant pource quil [vng homme] estoit
de grande procerité [...] –Flore, CA, 28);

від пізньої лат. valid itās > valid ité ([...]: mesme qu’il ne faut plus douter de la validité de tels & semblables actes, [...] –Fail, CDE, 87) > validité;

від пізньої лат. vēnāl itās > venal ité ([...] deuant que les meschans Iuges ayent desployé leurs venalitez, & passé par la forest de Grip, [...] –ibid., 105) > vénalité;

-arium > -aire:

від середньовічної лат. diction arium > diction aire ([...], nos neueus
& successeurs auroiẽt biẽ afaire d’vn dictionaire [...] –ibid., 4) > dictionnaire;

від лат. prōmptu ārium > promptu aire (Et pour certain il [le regent] ha este trouué que, quand il eust eu [...] vn promptuaire, vn tresor d’iniures, il n’eust
pas eu la derniere de cette diablesse. –Periers, NRJD, 182) > promptuaire;

від лат. summ ārium > somm aire ([...], faire un brief et sommaire Discours du nom et imposition d’iceluy. –Fail, ŒF, 2) > sommaire;

-alis > -al:

від середньовічної лат. immemori ālis > immemori al (Anselme print la parole, disant que les Vindellois, de tout temps immemorial, estaient fort quereleux, et n’y avoit ordre en leur colere. –Fail, ŒF, 89) > immémorial;

-ilis > -ile:

від лат. flēb ilis > fleb ile ([...] commencoit larrondelle à gazollier & chãter
son chant flebile [...] –Flore, CA, 67);

від лат. indeleb ilis > indeleb ile ([...] le cocuage est vn caractere indelebile, [...] –Verville, MP, 259) > indélébile;

від лат. nūb ilis > nub ile (Voire, mais vous ne dictes pas, ma dame (dist Hircan) que la fille estoit en hault aage nubile, [...] –Nauarre, HN, 149) > nubile.

Дієслівні суфікси -are, -arі, -іri > -er [ e ]:

від лат. excōgit āre > excogit er (Il est bien vray [...] qu’il y a de merveilleuses peines, non seulement à excogiter et donner nouveaux conseilz [...] –Fail, ŒF, 73);

від лат. ratiōcin ārī > ratiocin er ([...], ratiocinant & haranguant par ces villages, aux bonnes femmes, leur contant tes infirmitez? –Fail, CDE, 321) > ratiociner;

від лат. cŏllĭg ĭrĭ > collig er (Aussi, monsieur, que selon que j[Lupolde]’ay colligé, [...], c’est un rufian, un paillard ordinaire. –Fail, ŒF, 169) > colliger.

Як показують вищепредставлені приклади, більшість із суфіксів зберігали основу незалежно від кількості голосних, а закінчення замінювалось німим е, таким чином, відбувалось скорочення складу слова. Саме закінчення
-е залишалось характерним для багатьох французьких іменників і прикметників порівняно з латинськими та грецькими, які закінчувались на -a, -us (-um),
-ius (-ium), -is та -оs. Наведемо приклади:

-a > -е:

від лат. clavicul a > clauicul e (Ne parlez plus de clauicules, ny d’arts apperitifs, canons & artillerie [...] –Verville, MP, 47) > clavicule;

від пізньої лат. epilepsi a > epilepsi e ([...], cause l’ epilepsie par vn effect de corrosiõ punaise [...] –ibid., 199) > épilepsie;

від лат. inepti a > inepti e ([...] qui est à dire que devez estre serviteurs deux
et trois ans, vous acommodans à toutes les inepties [...] –Fail, ŒF, 52) > ineptie;

від лат. Parc a > parqu e (Minos [...] cõmanda à la parque Attropos de tost rompre le dernier fil de ma cruelle amye, [...] –Flore, CA, 121) > parque.

Звернемо увагу на те, що у вищепредставлених латинських іменниках графема і перед а фіксувала фонему [ j ]. При фонографічній адаптації, у процесі морфологічної субституції відбулась орієнтація на етимологічне прочитання графеми і за допомогою французької фонеми [ і ] у позиції перед німим е.
Крім того, в останньому прикладі, в іменнику parque, спостерігається графічне пристосування латинського звука [ k ] у вигляді диграми qu.

Наступні латинські закінчення -us (-um), -ius (-ium) > -е:

від лат. doct us > doct e (Il n’y a pas long-temps qu’un Escossois, [...], voyant que le roy caressoit les personnes doctes [...] –Periers, NRJD, 372) > docte;

від лат. Olymp us > Olymp e ([...] quand le souuerain des hommes & des Dieux esmeut en son courroux tout l Olimpe. –Flore, CA, 24) > Olympe;

від лат. cong īus > cõg e (Et prenant cõge pria le beau Dieu Apollo, ensemble
le Dieu Hercules, à sa requeste illec venuz [...] –ibid., 30–31) > conge;

від пізньої лат. frontispic ium > frontispic e ([...]qui [les grands ouuriers] n’auoient autres mots en bouche, que frontispices, [...] –Fail, CDE, 429) > frontispice.

Грецько-латинські закінчення -is, -оs > -е:

від лат. ephēmerid is > ephemerid e (Eutrapel, un matin, s’estant essuyé les yeux au mieux qu’il avoit pu, [...], print ses ephemerides, [...] –Fail, ŒF, 147) > éphéméride;

від лат. suav is > suau e (Dames qui estes ialouses, empoignez ceste suaue doctrine, [...] –Verville, MP, 325–326) > suave;

від гр. athe os > athe e ([...] où l’ athee ou Sãs-Dieu, le Iuif, l’Ethnique
& le Mathometan trouueront qu’ils n’ont que tenir, [...] –Fail, CDE, 494) > athée;

від гр. hupokhondriak os > hypocondriaqu e (Ce Cardinal estant au lict malade d’vne humeur hypochondriaque, fit assembler les Medecins pour consulter vn remede à son mal, [...] –Verville, MP, 47) > hypocondriaque.

Наше наукове дослідження латинізмів у французькій мові XVI століття дозволило нам звернути увагу на феномен апокопа. Він залишався провідним
у процесі фонографічної адаптації латинських запозичень. Наведемо приклади:

від лат. exact us > exact ([...] il ne faut pas estre si exact en temps, si ce n’est aux cõtracts, & sur tout entre faussaires, [...] –Verville, MP, 65), exat (Il estoit exat comme celuy qui fit la balle tapisserie du Verger, où il y a vne Iudith qui prie,
& est à genoux deuant vne nostre Dame. –ibid., 584) [Dg-’za] > exact;

від лат. congrĕss us > congrez ([...], ainsi devenus par le moyen des propos lascifs, salles et impudiques congrez avec les folles femmes. –Fail, ŒF, 208) > congrès;

від пізньої лат. resultat um > resultat ([...], est-ce là le resultat de quelque Pape qui se fait, ou le Tedeum d’vn fait tout nouueau? –Verville, MP, 581) > résultat;

від лат. fragment um > fragmen ([...] voyez auec curieuse conference tous les autres pretendus liures, [...], libelles, fragmens, [...] –ibid., 48) > fragment;

від лат. intemperiē s > intemperie ([...], peu vous soucians de l’ intemperie
de l’air, fievres d’Automne, ou jours Caniculaires, [...] –Fail, ŒF, 33) > intempérie.

Як демонструють наведені вище приклади, явище апокопи приводило
до значних фонетичних змін. По-перше, зникнення з вимови кінцевих t i z
(згодом s). Слід зауважити, що письменники часто ігнорували на письмі приголосні, що не вимовлялися. По-друге, спостерігалась назалізація кінцевих складів, які вміщали сонорний приголосний n. І, нарешті, у французькій мові того часу з явищем апокопи відбувалось графічне пристосування латинських закінчень -os, яке перетворилось на -eux так само, як закінчення -or > -eur, наприклад:

від пізньої лат. anfractuos us > anfractu os > anfractu eux ([...], tandis qu’elle [vne rage] passeroit par ces coulis anfractueux. –Verville, MP, 142) > anfractueux;

від лат. licentiōs us > licenti os > licenci eux ([...] sa mauvaise et trop licentieuse nourriture, la desobeissance [...] –Fail, CDE, 265–266) > licencieux;

від лат. abstract or > abstract eur (Cest abstracteur d’idees ou essances, suiuoit Eutrapel, vouloit à toute force & extremité, [...] –ibid., 116) > abstracteur;

від лат. ĭmpost or > impost eur ([...] aussi bien, il y a de nouueaux imposteurs qui disent que Ministre signifie bourreaux. –Verville, MP, 110) > imposteur.

Нагадаємо, що в XVI столітті кінцеві приголосні x і r не вимовлялися.

При фонографічній адаптації латинських ЛЗ у французьку мову спостерігається лише два феномени подовження: по-перше, протеза, наприклад:

від лат. scālāria > e scalier (Finablement, estant lassé de tant descendre et monter par son escalier, [messire Itace] assis [...] –Periers, NRJD, T 2, 306–307) > escalier;

від лат. mōtio > е smotion (ie [Dame Cebille] sen nescay quelle divine esmotion q me cõtrainct à prophetiser [...] –Flore, CA, 128) > émotion;

а, по-друге, епітеза. Наведемо декілька прикладів:

від лат. prōlātio > prolatio n (A propos d’ambiguité de motz qui gist en la prolation, les François ont vne façon de prononcer assez douce [...] –Periers, NRJD, 140);

від пізньої лат. tenebrio > tenebriõ ([...] toutes sortes de tenebriõs & lutins, dõt le monde, à la suggestion du Diable, estoit ensorcelé. –Fail, CDE, 25) > ténébrion;

від класичної лат. ubique > ubiqui té ([...], nõmant le premier Ministre de Strasbourg, le grãd lãternier d’ ubiquité. –Verville, MP, 105) > ubiquité [y-bi-kPi-´te].

Проаналізувавши віднайдені латинські ЛЗ, до виду заміщення ми віднесли назалізацію, палаталізацію і метатезу.

Як було зазначено вище, латинська мова не володіла носовими звуками, які вже існували у французькій мові доби Відродження. Саме тому французькі голосні, що стояли у закритому складі перед сонорними приголосними n, m, були назалізовані, наприклад:

від лат. astringens > astr in [ R ] g en [ S ]([...] & autres astringens, pour resserrer & cõsolider les parties casuelles des fẽmes. –Fail, CDE, 145–146) > astringent;

від лат. emblema > em [ S ] blesme (Emblesme –Verville, MP, 331) > emblème;

від лат. im pud ēn s > im [ R ] pud en t [ S ](Cõment, dit-il, estes vous si impudent d’apporter de l’argẽt à vn chef de Iustice cõme moy? –Fail, CDE, 53) > impudent;

від лат. in grediens > in [ R ] gred ien [ jR ]([...] que les Medecins voient les ingrediens de la medecine ordonnee, [...] –ibid., 298) > ingrédient.

У мовознавстві явище палаталізації розуміється як процес пом’якшення приголосної в контакті з піднебінними голосними i, e. У процесі аналізу
ми знайшли слова, у яких сполучення монограм t + i [ ti ] > [ tsi ]було палаталізовано і перетворилось на монограму c зі звуком [ s ], наприклад:

від лат. impuden ti [ ti ]a > impuden ce [ s ] (L’vn de nos compagnons [...] voulut vn iour descouurir plus au long l’ impudence de ce galant, [...] –Fail, CDE, 296) > impudence;

від лат. jūrisprūden ti [ ti ] a > iurispruden ce [ s ] (Par ainsi ils [les autres] ont sublimé, effressuré, & hypochondrillé la iurisprudence. –Verville, MP, 161) > jurisprudence;

від лат. sēster ti [ ti ] um > sester c [ s ] e ([...] quatre cẽs sesterces, c’est à dire, dix mil escus de reuenu. –Fail, CDE, 541) > sesterce;

Явище метатеза означає процес переміщення звуків, пов’язаний
із випередженням артикуляції. Пропонуємо декілька прикладів:

від лат. cele b e r > cele br e (Lors que Syluius triomphoit, aussi faisoit nostre maistre de Cornibus, grand & celebre Cordelier, [...] –ibid., 260) > célèbre;

від лат. palūs t e r > pallus tr e > ([...] il [le vieillard] eust la gorge hispide
& resgrillée comme celle dune tortue pallustre. –Flore, CA, 88) palustre.

Як показано у попередньому прикладі, у французькій мові того часу подвоєння приголосних латинського походження часто допускалось помилково авторами текстів. Та ж сама ситуація мала місце і з їхнім спрощенням, наприклад:

від лат. a cc lāmātio > a c lamation (Le vilain, [...], jetoit profonds soupirs avec aclamations. –Fail, ŒF, 148) > acclamation;

від лат. co ll oquium > co l oque (Ce fut le coloque de Poisi, ce venerable Cõcile racourci, [...] –Verville, MP, 575) > colloq