Фонографічні особливості французької мови в новелі XVI століття

 

Вимова слів французької мови досліджуваної доби була близька до вимови сучасної французької мови [308, с. 53]. Незважаючи на те, що спостерігалися певні фонетичні відмінності, а в мові існувало багато етимологічних літер, вимова залишалася досить простою. Слід зауважити, що чимало наукових робіт були присвячені вивченню звуків французької мови доби Ренесансу та їхніх графічних відповідників. Серед них відзначимо А. Доза [21, с. 75–88], Ж. Гугенема
[201, с. 17–36], М. Ушон [217, с. 152–155], М. Пере [269, с. 142–146, 164–166],
Ж. Пікош і К. Маркелло-Нізіа [272, с. 193–201], Ж.-Л. Трітера [308, с. 53–55]. Графічний запис представлених нижче фонем ми аналізували на матеріалі новелістичних творів відомих французьких письменників XVI століття. До списку графем на позначення відповідних фонем ми не включали використані авторами етимологічні приголосні s, p, b, c, d, g, l, які не вимовлялися, наприклад, cha s teau, fene s tre, mai s tre, ho s tesse, no p ce, cor p s, ils doi b vẽt, s ç avoir, poi d s, lon g tẽps, mieu l x, dou l ce. Звернемо увагу на етимологічну приголосну s, яка часто зустрічається
в новелах. Французький лінгвіст Р. Тімоньє стверджує, що вона проіснувала
у французькій мові до XVIIІ століття і була замінена на циркумфлекс [304, с. 196]. Відомо, що більшість із запропонованих етимологічних літер існують і надалі
у французькій мові.

 

2.1.1. Вокалізм. Фонологічна система французької мови XVI століття нараховувала 36 фонем. Вокалічна система мала у своєму арсеналі 15 фонем:

- 11 чистих голосних [ a ], [ i ], [ D ], [ e ], [ B ], [ Z ], [ V ], [ y ], [ u ],[ C ], [ o ];

- 4 носові фонеми [ S ], [ T ], [ R ], [ X ].

Голосний звук [ a ] графічно фіксувався на письмі за допомогою монограми
a (ch a pelle, f a cteur) і орфограми à для відокремлення прийменника від дієслова avoir третьої особи однини. У свою чергу, фонема [ і ] відтворювала голосну і, рідко у, а також ï (m i n i stre, i c y; mar y, m y stere; hemorro ï de, obe ï r, pa ï sanne, Pene ï de); [ u ]відповідала диграмам ou (acc ou stumer, t ou sj ou rs) où (відносний займенник où), ov (disc ov rs, j ov rnee, n ov velle), oü (chat oü iller, d oü aire, l oü er), а [ y ] – монограмам
u (m u seau, spirit u el) і v (i v gement, i v stice, v ne), диграмі eu винятково
в дієприкметнику минулого часу дієслова voir (i’ay v eu). Усі наведені вище голосні стояли в словах ізольовано, тобто самостійно формували окремі склади.

За словами Н. Каташ, діакритичний знак трема над u, як правило, вживався випадково поетами для позначення фонеми [ v ], а також деякими друкарнями
в диграмі ou [162, с. 133, 135]. У новелах графема ü використовувалася винятково в диграмі oü для позначення фонеми [ u ], а монограма ï мала розрізнювальну функцію фонеми [ і ] у буквосполученнях aï, eï, oï.

Фонема [ D ] фіксувалась на письмі монограмою e в закритому складі (Ath e ne, ch e re, s e rviteur), перед подвоєними приголосними (за винятком n, m), наприклад, damois e lle, e cclesiastique, piper e sse. Зазначимо, що подвоєні приголосні були введені відомим лінгвістом XVI століття Р. Етьєном [272, с. 146]. Крім того,
звук [ D ]передавався на письмі за допомогою диграм es або ès у кінці слів (aupr es, proc es; progr ès); диграм ai, ay, ei (decl ai rer, retr ai cte, hum ai nement; ay de, ay mer, g ay ement; p ei ne, s ei gneur), a також фіксувався диграмами oi і oy в середині певних слів (congn oi ssance, f oi ble, Franç oi s, harn oi s, r oi deur, R oy ne та ін.) та в закінченнях impafait (il souhaitt oi t, il fall oi t) і conditionnel (ie sçaur oi s).

Важливим є те, що в сучасній французькій мові комбінація літер
oi в будь-якій позиції вимовляється як [ wа ]. Звична французькому народу вимова диграми oi з’явилась у Парижі на початку XIV століття [308, с. 193].
У добу Відродження фонема [ wа ] такожшироко використовувалась, наприклад, endr oi t, n oi se, t oi le. До того ж, автори новел застосовували диграму oy для позначення [ wа ]: pr oy e, m oy ne, R oy, ils b oy uent.

У французькій мові представленого періоду граматисти, друкарі
та письменники (Ж. Дюбуа, Л. Мегре, П. Рамус, Ж. Торі, Е. Доле, П. де Ронсар, Ж.-А. де Баіф та ін.) дискутували питання введення існуючих у сучасній французькій мові діакритичних знаків. Більшість із них, такі як акут, гравіс, циркумфлекс, трема, седій, були запропоновані для використання в граматиках дослідників, про які йшлося в першому розділі нашого дослідження. Проте,
на відміну від сучасної французької мови, у новелах XVI століття їхнє застосування залишалося хаотичним.

Так, акут (é) застосовувався лише там, де його використання було дійсно необхідним, наприклад, у кінці слів для позначення фонеми [ e ]. Наведемо декілька прикладів: commodit é, familiarit é, necessit é. У новелах траплялися випадки використання орфограми é на початку слів (é gard, é loignement) і в кінці слів перед німою [ B ] (entr é e, esp é e, sacr é e). Зауважимо, що це вживання залишалося ненормованим. Крім того, у кінцевій позиції фонема [ e ] відтворювалася диграмами er i ez (bais er, gard er, cost ez, vous perdr ez). Однак
на початку або в середині слів звук [ e ] відповідав графемі е, як у словах b e n e fice, t e nebre або диграмі es (літера s перед приголосною не вимовлялася), наприклад, es couter, m es chant, pr es cheur.

Цікавим є те, що фонема[ B ]також фіксувалася на письмі монограмою
е в середині слів у відкритому складі, наприклад, cont e nance, p e tit; а також
у кінцевій позиції монограмами е і ë (chapitr e, on m’a accusé e; bleu ë, jou ë, perdu ë). Слід зазначити, що в XVI столітті ненаголошена фонема [ B ] залишалася німою [21, с. 76–77; 121, с. 240; 319, с. 154].

Відкрита фонема [ C ]фіксувалася за допомогою графеми о перед приголосними (крім імплозивного s і вибухового z), наприклад, h o stelerie, b o ttine, p o tage,а також диграмою au перед літерами r чи m (l au rier, rest au rer, au mosne, roy au me).

Відповідно закритий звук [ o ] відповідав монограмі о в кінцевій позиції, наприклад, prop o s, s o t, tr o p; у середині слів перед імплозивним s чи вибуховим
z (ch o se, prop o ser). Зазначена фонема також фіксувалась як за допомогою диграми au в середині слів перед приголосними (c au se, ch au sser) за винятком r, m та в кінці слів (ch au lx, f au lx), так і триграмою eau (b eau té, h eau me, ann eau, cis eau). Таким чином, монограма о, диграма au,а також триграма eau були поліграфами.

Зауважимо, що в XVI столітті серед граматистів спостерігалась ідейна суперечка щодо правильної вимови звука [ o ] замість [ u ] у таких словах,
як arr o ser, c o rvé, fr o mage, s o leil та ін. [273, с. 123].

Фонема[ Z ]відповідала на письмі ряду диграм eu, ev, œ чи триграм
œu перед вимовною приголосною (ass eu re, av eu gle; Ev trapel; œ il; s œu r, c œu r; œv vre), а також диграмі ue перед фонемою [ 3 ], наприклад, (d ue il, rec ue illir). Відповідно закритий звук [ V ] фіксувався диграмами eu, ev і триграмами œu,
œv в кінці слів у відкритому складі. Наведемо декілька прикладів: j eu, aigr eu r; c ev x, d ev x; n œu d, v œu; b œv fs, œv fs.

У порівнянні з іншими мовами світу французькій властиві носові фонеми. Вони графічно передаються за допомогою однієї голосної або комбінації голосних, які супроводжуються носовими приголосними n, m у закритому складі. Таким чином, у добу Відродження, як і у французькій мові сьогодення, фонема [ S ] відповідала диграмам an, am, en, em (gr an d, dem an der; ch am pion, d am pné; conv en t, p en ser; t em ps, s em bler). Зауважимо, що, оскільки диграми
en / аn відповідали одному звуку, у новелістичних текстах XVI століття зустрічалося подвійне написання багатьох слів, наприклад, f en te / f an te, mel an colicque / mel en colicque, m an ger / m en ger та ін.

Звук [ T ] фіксувався на письмі диграмами on і om (c on seil, c on sumer; tr om per, c om pter), а також відповідав латинському закінченню -um (Dign um et just um est.). Французький лінгвіст Ж. Гугенем зазначав, що носовий звук [ T ] за звучанням нагадував фонему [ u ][217, с. 26]. Саме тому слова Trou і tronc були омонімічні.

З метою графічної економії у французьких новелах XVI століття вживалися непритаманні графеми для позначення фонем [ S ] і [ T ]: ã, ẽ, наприклад, ch ã ter, t ã pester; excell ẽ t, m ẽ bre;і õ у словах c õ me, dem õ strer. Слід зауважити, що їхнє використання не було унормованим і в рамках одного тексту можна було зустріти подвійне написання наведених вище слів: ch ã ter / ch an ter, t ã pester / t am pester, excell ẽ t / excell en t, m ẽ bre / m em bre, dem õ strer / dem on strer, c õ me / c om me.

У добу Відродження фонеми [ R ] і[ X ]майже не відрізнялися за звучанням.
На письмі диграми in, im, ĩ, ain, aĩ, ein фіксували звук [ R ] (c in quante, in fortune; s im plement, im portable; v ĩ, v ĩ gt; v ain cre, s ain cteté; aĩ si, p aĩ; f ein dre, r ein), а графеми un, um, vn, ũ відтворювали фонему [ X ] (vol un té; h um bler, pres um ption, tri um pher; артикль vn і його похідні, наприклад, vn ziesme; fec ũ de). Крім того, носовий звук [ R ]зустрічався в комбінаціях монограм і диграм ien, iẽ, oin, oĩ, монограми яких передавали напівголосні звуки [ j ] і [ w ]. Наведемо декілька прикладів: comb ien, sc ien tifique, b iẽ, ils deu iẽ drõt, app oin ter, tesm oin, i oĩ dre.

Отже, у цілому французькій мові XVI століття властиві 3 напівголосні фонеми [ w ],[ P ],[ j ], які в новелістичних текстах графічно відтворювалися
за допомогою відповідної монограми o (про яку йшлося вище), диграми ou; монограм u та i в позиціях перед голосними. Наведемо приклади: j ou issance, l ou able, prod u it, r u iner, pl u ye, f u yte, marin i er, v i ande.

Підсумовуючи аналіз фонографічної системи французьких голосних, представлених у новелах, ми б хотіли зауважити, що в певних позиція фонеми [ D ],[ e ]і [ B ] графічно не відрізнялися. Це ускладнювало їхнє прочитання.

У французьких новелах XVI століття ми зустріли ряд непритаманних графем для позначення носових фонем: ã, ẽ – [ S ]; õ – [ T ]; ĩ, aĩ – [ R ] і ũ – [ X ]. Крім того, відповідна графічна субституція спостерігається в комбінаціях монограм iẽ – [ jR ] і oĩ – [ wR ].

2.1.2. Консонантизм. Система приголосних французької мови доби Відродження включала 18 фонем:

- 6 вибухових сонорних (3 глухі: [ p ],[ t ],[ k ]; 3 дзвінкі: [ b ],[ d ],[ g ]);

- 3 вибухові носові дзвінкі ([ m ],[ n ],[ Q ] – м’який n);

- 6 щілинних (3 глухі: [ f ],[ s ],[ G ]; 3 дзвінкі: [ v ],[ z ],[ F ]);

- 3 плавні ([ l ],[ ʁ ], [ 3 ] – м’який l).

У французькій мові XVI століття, як і в новелах доби Відродження, подвійні приголосні pp, bb, tt, dd, rr, ff, cc, ss, gg, ll відповідали фонемам [ p ],[ b ],[ t ],[ d ],[ ʁ ],[ f ],[ k ],[ s ],[ g ],[ l ]. Пропонуємо ряд прикладів: cha pp eau, o pp inion; a bb aye, ro bb e; a tt acher, choue tt e; a dd resse, proce dd er; fou rr eau, te rr e; a ff ronteur, di ff iculté; o cc asion, a cc ord; me ss age, pa ss age; a gg randir, a gg reable; ba ll adin, vi ll e. Виняток складали лише диграми nn і mm. Перша приголосна перетворювала попередній голосний на носовий, а друга графема вимовлялась автономно [ n ]чи [ m ], наприклад, i nn ocence [R-nC-sSs], do nn er [dT-ne]; fe mm e [fSm], po mm e [pTm].

У французькій новелі для позначення відповідних фонем [ p ],[ b ],[ t ],[ d ],[ ʁ ],[ f ],[ l ],[ v ] використовувалися монограми p, b, t, d, r, f, l, v, як у словах p ossible, trom p er; b lasmer, tom b er; an t ique, indigni t é; commo d e, d oulce; ma r chand, se r viette; f aute, pro f it; l ongueur, ma l ice; di v inité, v ariable. Проте серед представлених звуків фонеми [ v ], [ ʁ ], [ f ] мали також інші відповідники на письмі: голосна монограма
u відтворювала фонему [ v ] (e u angelique, li u re, prou u er); диграма rh – [ ʁ ] (rh etorique, Rh in), th – [ t ] (au th orité, th eologie) і ph – [ f ] (orthogra ph e, Pro ph ete).

Французькі диграми ch і gn фіксували фонеми [ G ] і [ Q ] (ch at, es ch ec, ensei gn e, renfro gn er).Звук [ 3 ]відображався на письмі за допомогою триграми ill у середині чи в кінці слів, наприклад, pa ill ard, poulla ill ier, ore ill e, mura ill e. Слід зауважити, що в добу Відродження фонему [ 3 ] часто плутали з фонемою [ l ]у словах f ill e / f il e, gent ill e / gent il e, fam ill e / fam il e. На нашу думку, це пояснювалось тим, що триграма ill у вищенаведених словах перетворювалась на комбінацію монограми
i [ i ]та диграми ll [ 3 ] у позиції після приголосної. Зазначимо, що в XVIІІ столітті звук [ 3 ] еволюціонував у фонему [ j ] [145, с. 210; 322, с. 29].

Складніша ситуація відбувається з фонемами [ k ],[ g ],[ F ],[ s ] і [ z ].
У французьких новелах XVI століття звук [ k ] фіксували на письмі монограмою
c перед голосними a, o, u в словах c artier, in c ontinent, exe c ution чи перед приголосною (chan c reux, do c teur), а також монограмою k (k aresme, k yrielle). Диграми qu, qv також відповідали фонемі [ k ], наприклад, communi qu er, fre qu enter, qv i. Слід зауважити, що деякі автори новел (Ж. Флор і Н. дю Файль) використовували монограми q і q для позначення сполучника que, а графему q – у словах q l, le q l, q lqu’vn, q lque та ін.

У свою чергу, звук [ g ] графічно відповідав літері g у позиції перед голосними a, o (bra g ard, g arçon, fa g ot, g orge) і в диграмах gu і gv (a gu iser, gu erre, prolo gv e). На відміну від фонеми [ g ]французький звук[ F ] відтворювався
на письмі монограмою g у позиції перед голосними e, i, y (aa g e, villa g e, ma g istrat, ori g ine, E g yptien, bou g ye), завдяки графемі j, яка була введена у французьку мову саме в добу Відродження (j aune, su j et), а також за допомогою літери i в позиції перед голосною, наприклад, i ustice, i e. Слід зауважити, що новелісти віддавали перевагу використанню монограми i для позначення фонеми [ F ].

Приголосний звук [ s ]відповідав графемі s на початку слів (s obre, s affran),
у середині перед приголосною в словах латинського чи будь-якого іншого іноземного походження (E s pagnol, juri s consulte). Звук [ s ]передавав графему
с перед монограмами e, i, y (servi c e, prin c ipalement, i c y), а також монограму ç, наприклад, il commen ç a, fa ç on.

Зазначимо, що на відміну від фонеми [ s ] звук [ z ] у французькій мові
XVI століття фіксувався за допомогою монограми r у позиції між двома голосними (так звана вимова паризьких дамочок), наприклад, у словах Pa r is,
ma me r e, mon ma r i. Французькі граматисти широко використовували форми Pa z is, ma me z e, mon ma z i [322, с. 245].Відповідно в інтервокальній позиції графема r = графема z для позначення фонеми [ z ]. Зауважимо, що в новелах
ця графічна тенденція доби Відродження відсутня.

Більш характерна для фонеми [ z ] була графема s між двома голосними (excu s e, gorgia s ement). До того ж, фонема [ z ]відповідала графемі z на початку (z ele) і в середині (dou z aine, ha z arder – у сучасній французькій мові hasarder), marqui z e – у сучасній французькій мові marquise) слів.

Вважаємо за потрібне зазначити, що у французькій мові XVI століття всі кінцеві приголосні залишалися німими [319, с. 155]. Припускаємо, що саме тому автори проаналізованих нами новел часто не фіксували їх на письмі.

Важливою особливістю фонографічної системи французької мови, представленої в новелістичних творах полягала у відсутності диференціації u / v у багатьох графемах. Проте автори частіше віддавали перевагу використанню монограми u як для позначення голосної фонеми [ y ], так і приголосної [ v ].
Вони рідко вживали графеми ev, œv, ov, vn.

Розглянувши фонографічну систему французької мови в новелах досліджуваного періоду, ми дійшли висновку, що її графічна система була багатша за її вимову (15 голосних і 3 напівголосні фонеми відповідно до
71 графеми; 18 приголосних фонем – 45 графем). У цей період французькі фонеми фіксувалися на письмі за допомогою монограм, диграм чи триграм, а також комбінацій монограма / диграма. Важливо зауважити, що одна фонема мала
на письмі від одного до десяти відповідників.