Фонографічна система провансальського діалекту

 

Провансальський діалект належить до діалектів окситанської мови (occitan) або, за старою версією, мови ок (langue d’oc), якою розмовляла меншість мешканців південної частини Франції, зокрема Провінції [124, с. 243].

Сьогодні провансальський діалект відомий завдяки французькому письменнику XIX століття, лексикологу провансальської мови Фредеріку Містралю / Frédéric Mistral /. У 1854 р. разом з іншими молодими провансальськими поетами він заснував товариство «Félibrige» ("Фелібріж")
для підтримки розвитку рідної йому провансальської мови і літератури, а також опублікував поему «Mirèio» ("Мірей"), яка стала першим твором відновленої мови ок [231, с. 181]. На думку А. Уольтер, основним завданням плеяди "Фелібріж" було відродити провансальську мову, створити єдину орфографію,
яка б якомога точно відтворювала вимову [313, с. 97].

При аналізі французьких новел ми встановили той факт, що серед багатьох існуючих діалектів французької мови провансальський діалект став єдиним джерелом збагачення її лексичного словника. Припускаємо, що саме в добу Відродження провансальський діалект почав вирізнятися на фоні інших діалектів.

Його алфавіт нараховував 22 літери, представлені в табл. Д.1 Додатку Д. Звернемо увагу на відсутність чотирьох літер: k (замінена на c або qu), x,
w (замінена на v або o), y (замінена на i). Зауважимо, що ми досліджували фонографічну систему провансальської мови XVI століття, спираючись на роботу французького лінгвіста, спеціаліста з провансальської мови, Філіпа Бланше
«Le provençal: essai de description sociolinguistique et différentielle», а також
на праці по фонетиці провансальського діалекту Поля Мейера (на прикладі
літери о) [140, с. 64–95; 248, с. 145–161]. Відомо, що в той час провансальський діалект став, головним чином, мовою спілкування, а його письмо відображало усне мовлення [140, с. 64]. Відповідно графічна фіксація провансальських фонем відбувалася за допомогою фонологічного принципу.

 

2.2.1. Вокалізм. Вокалічна система провансальського діалекту XVI століття суттєво відрізнялась від вокалічної системи французької мови і включала лише
7 голосних фонем: [ a ], [ C ], [ D ], [ e ], [ i ], [ u ], [ y ]. Провансальський графічний інвентар голосних нараховував діакритичні знаки (гравіс і трема), які виконували розрізнювальну функцію фонем. Діакритичний знак вживався, як правило,
над наголошеним голосним, оскільки в складі перед наголошеним складом голосна залишалася закритою.

Наголос у провансальській мові ставився за трьома основними правилами: 1) на передостанній склад, якщо слово закінчувалось на голосну чи приголосні s, n; 2) якщо слово закінчувалось на приголосну (крім s) або дифтонг, наголос припадав на останній склад; 3) наголос падав на склади з літерами,
які супроводжувалися діакритичними знаками.

Фонема [ a ] фіксувалася на письмі монограмами a, à (pesc a dou, b à rri). Єдина відкрита фонема [ C ] відтворювалась за допомогою монограми
o на початку та в кінці слів (o me, fem o), а також через графему ò в середині
чи в кінці слів (gl ò ri, mi ò u, vict ò ri, lign o).

Провансальська голосна e ніколи не була німою в порівнянні з французькою мовою XVI століття. Для позначення відкритої фонеми [ D ] вживалась монограма è (cot è l, f è sto, lus è ntis), за винятком позиції перед ll, rr, r з будь-якою приголосною. У цьому разі використовувалася графема e, наприклад, b e llo, t e rro, s e rpatas. Закрита фонема [ e ] фіксувалась за допомого монограм e (крім позиції перед
ll, rr, r + приголосна) чи é. Наприклад: e sclòp, pl e c, Di é u, ameli é.

Для позначення фонеми [ i ] вживались графеми i, ì: v i n, llemos í. Щодо графічної фіксації фонеми [ u ], поети того часу вдались до нововведення – диграми ou, запозиченої у французькій мові. Наведемо приклади: c ou r ou no, ou n ou r, gl ou ri ou s. Проте в провансальській мові використовувалась також монограма ó
в дифтонгу óu для позначення[ uw ], наприклад, ó ucitan, s ó ulèu. Фонема [ y ] фіксувалась на письмі провансальськими графемами u, ú у відкритому складі (крім диграм qu, gu), наприклад: l u menoun, poup u lari, pron ú ncia ú nica.

У провансальській мові XVI століття напівголосні фонеми [ j ],[ w ] і [ P ] відтворювались на письмі за допомогою голосних i, ì; u; u. Для прочитання фонеми [ w ] монограма u знаходиться після голосної з діакритичним знаком (ó u livo, nouvè u), а для [ P ] – перед голосною (emb u i, end u it). Для позначення фонеми [ j ] голосні графеми i, ì могли стояти перед голосною або після голосної a в наголошеному складі, наприклад, estud i o, l ì o, nòv i o; a i go, ema i.

Аналіз фонографічної системи провансальських голосних дозволив нам зробити певні висновки: по-перше, графеми з діакритичними знаками здебільшого не відрізнялись від своїх прототипів, за винятком акута
над літерою o (ó), яка відповідала фонемі [ u ]. Ця фонографічна комбінація була невластива французькій мові XVI століття. Вона виконувала розрізнювальну функцію фонем. По-друге, непритаманним для французької мови було фонологічне відтворення графеми u як [ w ] у позиції після голосної.

2.2.2. Консонантизм. Консонантизм провансальського діалекту нараховував 20 фонем. Як і французька, провансальська мова XVI століття мала тенденцію випускати кінцеві приголосні з вимови. Більшість із провансальських приголосним фонем утворювали бієктивний зв’язок з відповідними фонемами:
[ b ] = b, [ p ] = p, [ d ] = d, [ t ] = t, [ f ] = f, [ l ] = l, [ 3 ] = ll, [ m ] = m, [ n ] = n, [ Q ] = gn,
[ r ] = r, [ ŕ ] = rr, [ dz ] = tz, [ t ] = t, [ v ] = v. Пропонуємо ряд прикладів: b oufe, arè b re; p araulo, tem p èsto; d oulour, rou d et; t roupo, pès t o; f laveto, en f ant; l asso, ga l op; bace ll o, cape ll o; m orto, diadè m o; n iue, courou n a; barra gn o, ma gn anarelle; r ounflavo, pau r e, luc r e; aga rr i, cou rr èire; me tz ina; t remoule t o, canes t ello; v autre, la v ado.

Як унаочнюють наведені приклади, провансальській мові властива опозиція фонем: [ r ] і [ ŕ ], яка зустрічається також в іспанській мові того часу. Фонема [ ŕ ] відтворювалась на письмі за допомогою диграм rr у середині слів. Провансальська фонема [ r ] фіксувалась монограмами r на початку або в середині слів. Сонорні приголосні n, m провансальського діалекту лише частково назалізували попередні голосні звуки.

Фонеми [ k ], [ g ],[ s ],[ z ]фіксувались на письмі за допомогою різних графем. Хотіли б зазначити, що вони в основному записувались за правилами французької мови XVI століття. Таким чином, фонема [ k ] передавалась монограмою c у позиції перед a, o, u чи приголосною(c a c alauso, c ompte, c ueisso, c retado), а також диграмою qu (qu iéu, pour qu et). Фонема [ g ] відповідала на письмі монограмі g перед a, o, u або приголосним звуком (g alino, g ouverna, esmou g udo, a g roumoulido); вона також фіксувалась диграмою gu перед e, i (fa gu èron, re gu ignado).

Провансальська фонема [ s ] відображалась на письмі за допомогою монограми s (крім позиції між двома голосними); графеми c перед голосними e та i; ç перед a, o, а також диграми ss. Монограма z і графема s в інтервокальній позиції записували фонему [ z ]. Наведемо такі прикладів: s ourreto, pe s co c ivado, au c eloun, exer ç at, estigan ç o, mena ss a, en z oun z ounant, re s ouleto.

Провансальському діалекту були властиві італійські африкати [ dF ], [ tG ],[ dz ], проте їхня графічна фіксація значно різнилась від італійських графем.
Як було зазначено вище, африкат [ dz ] графічно відповідав диграмі tz. Фонема [ dF ] відтворювалась на письмі за допомогою монограми g перед e, i, а також графеми j (sóuva g e, vier g inenco, j ouvènço, en j usquo). Провансальська диграма
ch графічно відображала фонему [ tG ], наприклад, ch aminèio, gan ch erlo.

Цікавим є те, що в провансальській мові графема h, залишаючись німою, виконувала функцію діакритичного знаку. Вона розділяла дифтонги на окремі фонеми. Пропонуємо приклади: ci h o, grasi h o, manji h o.

У процесі дослідження фонографічної системи провансальського діалекту
ми з’ясували, що за своїми основними характеристиками південний діалект Франції був ближче до італійської та іспанської мов, аніж до французької. Провансальському діалекту були властиві італійські африкати [ tG ],[ dF ], [ dz ], італо-іспанські діакритичні знаки. Графічне відтворення провансальських африкатів прочитувалось французькою мовою за допомогою інших фонем.

Фонографічна система провансальського діалекту того часу нараховувала
10 голосних, враховуючи напівголосні, фонеми відповідно до 18 графем
і 20 приголосних – 27 графем.

 

2.2.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з провансальського діалекту. Аналізуючи новели XVI століття, ми знайшли незначну кількість запозичень з провансальського діалекту. Серед них слова, які ввійшли
у французьку мову без змін, оскільки прочитання та написання слів у обох мовах було ідентичним. Пропонуємо такі приклади:

від пров. farfadet > farfadet (Aucun n’entrera icy, si le Diable ne le iette par
la cheminee, cõme le farfadet de Poissi [...] –Verville, MP, 136) > farfadet;

від пров. fat > fat (I[Madame – О. К. ]’en hay ce fat qui vient blasmer nostre entreprise. –ibid., 231) > fat;

від пров. serpolet > serpolet (Quelque tonsuré à poil follet, quelque Docteur confit au serpolet, quelque fabricateur de proselites [...] –ibid., 280) > serpolet;

від пров. cadenat > cadenac [kad-’na] (Mais ie vous prie afin qu’il [le secret] soit secret, de vous embeguiner le museau du cadenac detacitumité & escoutez. –ibid., 50) > cadenas [kad-’na].

У вищенаведених прикладах кінцева приголосна t залишалась німою,
як у французькій мові XVI століття. У останньому слові, на нашу думку, літера
с введена помилково, оскільки в тексті того ж автора нами було віднайдене слово графічно ідентичне провансальському варіанту: [...] mais depuis que les cadenats des sciences furent crochettez, on m’a laissé en crouppe. (ibid., 145).

При адаптації провансальських слів до французької мови того часу голосні перед сонорними n, m, які в мові-джерелі давали лише часткову назалізацію, були повністю назалізовані:

від пров. capel an [ aⁿ ] > capel an [ S ](Le gentilhõme ayant noté la suffisance de ce bon capelan, le fit payer de sa messe [...] –Periers, NRJD, 81) > capelan;

від пров. ir on [ uⁿ ] dela > hiron [ T ] delle (C’est l’ hirondelle qui est en la cheminee, [...] –Verville, MP, 277) > hirondelle;

від пров. mil an [ aⁿ ] > mil an [ S ]([...], marians & assemblans l’esperuier auec
la huppe, la colombe auec le milan. –Fail, CDE, 26) > milan.

Доречно зауважити, що у вищенаведених прикладах від пров. cad e nat > cad e nac,від пров. cap e lan > cap e lan у середині провансальських слів графема e відповідала фонемі [ e ]. У французькій мові XVI століття відбулась фонологічна зміна [ e ]на [ B ]. Нагадаємо, що в представлений історичний період фонема [ B ] мала тенденцію до випадіння.

Подвоєння приголосної l у французькому іменнику hironde ll e відбулось відповідно до орфографічних правил французької мови: відкрита фонема [ D ] фіксувалась за допомогою монограми е в закритому складі перед подвійними приголосними. Монограма h була введена на письмі, проте залишалась німою.

При аналізі фонографічної системи провансальського діалекту ми звернули увагу на закінчення -a, -o провансальських іменників, які були замінені на німе французьке закінчення -е, наприклад:

від пров. cabr o > cabr e ([...] gambes de cabre à la sauce verde [...] –Fail,
ŒF, 135) > cabre;

від пров. fadez a > fadais e ([...] il [Guillaume le Vermeil] auoit fort bien estudié les circonstances des similitudes, fadaises [...] –Verville, MP, 14) > fadaise;

від пров. garrig a > garigu e ([...] & piquer par ces belles garigues
de Prouence. –Fail, CDE, 442–443) > garrigue.

Графічна реалізація фонеми [ z ] у середині слова дещо відрізнялась: провансальському діалекту була властива монограма z, а французькій мові –графема s. Саме тому відбулась графічна субституція орфограми z на s. До того ж, у слові fadaise при скороченні іменника на один склад за рахунок усунення голосної фонеми [ B ], відбулась графічна субституція провансальської монограми е > диграму ai. У французькому іменнику garigue у процесі морфологічної адаптації провансальського слова garriga мала місце графічна заміна g на gu, які в обох мовах відтворювали звук [ g ].

Зауважимо, що французькій мові XVI століття були невластиві дифтонги провансальського діалекту. Саме тому вони були монофтонгизовані,
як, наприклад, дифтонг [ aw ] був фонетично замінений на [ о ] у слові badaud:

від пров. bad au > bad au d ([...] mais un badaud qui se retira je ne sçay où, tellement qu’il nous а eschappé quelque temps? –Fail, ŒF, 195) > badaud.

Наступне дієслово rapetasser потрапило у французьку мову
з морфологічним додаванням префікса ra-:

від пров. petassar > ra petasser (Le bon homme de son costé rapetassoit quelque bagatelle, pour m’ayder [...] – ibid., 61) > rapetasser.

У провансальському діалекті диграма sc фіксувала на письмі звук [ s ].
При асиміляції дієслова e sc laffer se від пров. (s’)e sc lafa представлена графема була прочитана окремо за допомогою самостійних фонем [ s ] і [ k ]: [...] ils ne s’esclaffoient de rire deuant tout le monde. (Fail, CDE, 14).

У процесі адаптації іменника hillot від гаск. (провансальська мова) fillot спостерігається фонетичне явище аферези, усічення приголосної фонеми [ f ]
на початку слова. Уведена графема h не вимовлялась. Пропонуємо приклад
із новели Деперьє: [...] mais il [le Curé] n’eut pas plustost lasché la gibeciere,
que cest habile hillot ne la luy eust enleuée. (Periers, NRJD, 216).

Аналізуючи фонографічну адаптацію провансальських запозичень,
ми дійшли висновку, що більшість слів потрапляли до французької мови доби Відродження без суттєвих змін на графічному рівні. Щодо фонологічної системи мови-джерела, за умови, якщо в запозичених словах з провансальського діалекту були присутні фонеми, невластиві французькій мові, відбувалась орієнтація на їхнє графічне зображення. Прикладом цього є дифтонг au [ aw ], стягнутий у монофтонг [ о ], або прочитання диграми sc [ s ] за допомогою комбінації фонем [ sk ].