У французькій мові доби Відродження

(на матеріалі новел XVI століття)

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня

Кандидата філологічних наук

Науковий керівник –

СИДЕЛЬНИКОВА Лариса Вікторівна,

кандидат філологічних наук, доцент

 

 

КИЇВ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……...…………………………….…
ВСТУП…………………………………………………………………………..
РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ В СТАНОВЛЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПИСЕМНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ XVI СТОЛІТТЯ....….
1.1. Зміст поняття "запозичення" у сучасній лінгвістиці ….............................
1.2. Процес адаптації лексичних запозичень у мові-реципієнті …..….……..
1.2.1. Фонографічна адаптація лексичних запозичень у французькій мові доби Відродження ….………………….....…
1.2.2. Семантична адаптація лексичних запозичень у французькій мові XVI століття................................................…
1.3. Соціолінгвістичні умови формування французької національної писемно-літературної мови XVI століття...…...……....…..
1.4. Унормування орфографії французької мови доби Відродження................
1.4.1. Етимологічний і фонологічний принципи стандартизації французької орфографічної системи граматистами XVI століття.
1.4.2. Роль видатних письменників, поетів і друкарів того часу в процесі становлення орфографічних норм французької мови.
1.5. Інтралінгвальні та екстралінгвальні чинники збагачення лексичного словника французької мови доби Відродження ……….…...
Висновки до розділу 1.........................................................................................
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ЛЕКСИЧНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА ЇХНЯ ФОНОГРАФІЧНА АДАПТАЦІЯ………………….
2.1. Фонографічні особливості французької мови в новелі XVI століття …..
2.1.1. Вокалізм ………..……………………..………………….………...
2.1.2. Консонантизм...………………………..…………………………..
2.2. Фонографічна система провансальського діалекту ……………...............
2.2.1. Вокалізм ………..………………………..………………………....
2.2.2. Консонантизм...……………………………………..…………….
2.2.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з провансальського діалекту ………………………..…………....
2.3. Фонографічна система грецької мови ………………..……………….….
2.4. Фонографічна система латинської мови ……………………………...….
2.4.1. Вокалізм ………..……………………………………………..…...
2.4.2. Консонантизм...……………………………………………..…….
2.4.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з латинської та грецької мов ……………………………….…….
2.5. Фонографічна система італійської мови ……………..……………….….
2.5.1. Вокалізм ………..………………………………..………………...
2.5.2. Консонантизм...……………………..…………………………….
2.5.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з італійської мови ………………………………..………….…….
2.6. Фонографічна система іспанської мови ……………………...…….…….
2.6.1. Вокалізм ………..……………………………..…………………...
2.6.2. Консонантизм...…………………………………..……………….
2.6.3. Фонографічна адаптація лексичних запозичень з іспанської мови
Висновки до розділу 2.........................................................................................
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ МОВИ-ДЖЕРЕЛА НА ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИЧНИХ ГРУП ЛЕКСИЧНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У ФРАНЦУЗЬКІЙ НОВЕЛІ XVI СТОЛІТТЯ ТА ЇХНЯ СЕМАНТИЧНА АДАПТАЦІЯ………………….….
3.1. Тематичні групи лексичних запозичень зі стародавніх мов та їхня семантична адаптація...……………………………………...….....
3.1.1. Тематичні групи лексичних запозичень з латинської мови....……...
3.1.2. Тематичні групи лексичних запозичень з грецької мови …………..
3.1.3. Тематичні групи лексичних запозичень з івриту ……………….......
3.2. Тематичні групи лексичних запозичень із романських мов та їхня семантична адаптація...…………………………………...……….
3.2.1. Тематичні групи лексичних запозичень із провансальського діалекту ……………...………………………..
3.2.2. Тематичні групи лексичних запозичень з італійської мови ………..
3.2.3. Тематичні групи лексичних запозичень з іспанської мови ………...
3.3. Тематичні групи лексичних запозичень із германських мов та їхня семантична адаптація...………………………...…………...……..
Висновки до розділу 3.........................................................................................
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..………...……..…………………………………...
ДОДАТКИ ………..…………………………………………….……………….
Додаток А. Статус французької мови з 1539 р. …………….…………..
Додаток Б. Нововведення граматистів і друкарів XVI століття в процесі унормування французької орфографії …….…...
Додаток В. Фонетичний міжнародний алфавіт доби Відродження …..
Додаток Д. Алфавіти провансальського діалекту та грецької, латинської, італійської та іспанської мов у XVI столітті...
Додаток Е. Таблиця відповідності між грецькими і латинськими літерами ………..…………………………...
Додаток Ж. Порівняльна характеристика фонографічної системи французької мови з фонографічними системами латинської, провансальської, італійської та іспанської мов у добу Відродження ……………………
Додаток З. Словник лексичних запозичень з латинської та італійської мов, виявлені у французьких новелах того часу (за тематичними групами) ………..……….…….
Додаток И. Класифікація лексичних запозичень за контактуючими мовами ………….……………………...
Додаток К. Співвідношення лексичних запозичень за частинами мови
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………….…………………..
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.…………………………………..
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ.……..……….

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

ЛЗ – лексичне запозичення

фр. – французька мова

суч. фр. – сучасна французька мова

пров. – провансальський діалект

лат. – латинська мова

гр. – грецька мова

івр. – мова івриту

іт. – італійська мова

ісп. – іспанська мова

ар. – арабська мова

нім. – німецька мова

герм. – прагерманська мова

флам. – фламандська мова

сканд. – скандинавська мова

середньоагл. – середньоанглійська мова

ВСТУП

 

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню особливостей фонографічної і семантичної адаптацій лексичних запозичень (далі ЛЗ)
у французькій мові доби Відродження, періоду формування національної писемно-літературної французької мови. Питання ЛЗ завжди перебувало
в центрі уваги багатьох лінгвістів, оскільки воно розкриває специфіку взаємодії мов, причини появи запозичених слів у мові-реципієнті, роль та місце
цих запозичень у її лексичній системі, а також етапи асиміляції запозиченої лексики та ступені її адаптації. Останніми роками в цих напрямках з’явилась низка лінгвістичних розвідок, серед яких – дисертаційні дослідження
з французької [10; 36; 68; 89; 100], німецької [40; 72; 92], української [5; 81;
84; 99] та російської [93] мов, а також праці із загального мовознавства [11; 28].

В історії французької мови XVI століття залишається періодом бурхливого розвитку країни в політичному, економічному та культурному планах, етапом становлення національної писемно-літературної мови, значних реформ
в орфографії та системі лексичного складу французької мови, здійснених відомими діячами століття: граматистами, друкарями, письменниками, перекладачами. Нововведення були пов’язані, по-перше, з пошуком стандарту французького письма, а, по-друге, з питанням збагачення та розширення вокабуляру лексично "бідної" французької мови представленої доби. Таким чином, проблема еволюції та розвитку загальнонародної писемно-літературної французької мови того часу безпосередньо пов’язана з дослідженням
як фонографічних, так і лексичних особливостей мови зазначеної доби. Разом
з тим адаптація лексичних запозичень до французької мови вимагала розв’язання значної кількості питань, зокрема визначення шляхів писемної фіксації та семантичної адаптації запозичень у відповідній мовній системі.

У сучасній мовознавчій науці проблеми становлення французької
писемно-літературної мови обраного історичного періоду є об’єктом постійної уваги багатьох лінгвістів [64; 88; 164; 267; 299]. У працях відомих романістів були вивчені основні особливості фонетичного [21, с. 75–88; 201, с. 17–36;
217, с. 152–155; 269, с. 142–146, 164–166; 272, с. 193–201; 308, с. 53–55], граматичного [201, с. 39–143; 234; 275] та лексичного [10; 29; 79; 97; 105; 111; 112] рівнів французької мови XVI століття. Тим не менш, у науковій літературі не існує спеціального дослідження, яке б було присвячене фонографічній
та семантичній адаптаціям ЛЗ у французькій мові доби Відродження.

Актуальність обраної теми визначається загальним спрямуванням сучасного мовознавства до вивчення проблем формування національних мов, зокрема французької загальнонародної писемно-літературної мови, ролі запозиченої лексики в її становленні, впливу іншомовних слів на збагачення лексичного складу французької мови. Доба Відродження є переконливим доказом зв’язків французької мови з іншими мовами світу. У цьому контексті творчий доробок французької новелістичної прози привертає увагу як матеріал для аналізу фонографічних і семантичних особливостей ЛЗ з огляду на те,
що новели М. Наваррської, Б. Деперьє, Ж. Флор, Н. дю Файля і Ф. Б. де Вервіля відбивають повсякденне життя французького народу, розкривають поведінку різних верств населення в буденних ситуаціях, визначаючи тим самим специфіку французької мови того часу. Актуальність роботи зумовлена також лінгвістичним інтересом до питання унормування французької графіки і,
у подальшому, орфографії, розвиток якої розпочався саме в XVI столітті.

Зв ’ язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної наукової теми "Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови", яка розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 18 грудня 2003 року). Коло питань, що розглядається в дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України № 0103U003178 "Когнітивні та комунікативні аспекти досліджень мовних одиниць: мова, текст, дискурс" (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 31 січня 2005 року).

Метою роботи є визначення особливостей фонографічної та семантичної адаптацій ЛЗ у французькій мові доби Відродження.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- окреслити термін лексичне запозичення, ураховуючи специфіку мовних контактів Франції XVI століття;

- висвітлити соціолінгвістичні умови формування французької національної писемно-літературної мови того часу, визначивши принципи унормування французької мови та з’ясувавши чинники збагачення
її лексичного словника;

- представити фонографічні особливості мови-джерела з метою виокремлення основних диференційних ознак фонологічних систем контактуючих мов;

- зробити аналіз фонографічної адаптації лексичних запозичень, виявлених у новелах письменників досліджуваного періоду;

- установити вплив мови-джерела на формування тематичних груп лексичних запозичень, віднайдених у творах відомих новелістів XVI століття;

- визначити семантичну адаптацію лексичних запозичень.

Об ’ єктом дисертаційного дослідження виступають ЛЗ у французькій мові доби Відродження.

Предметом нашого дослідження є фонографічна і семантична адаптації ЛЗ, виявлених у новелах відомих письменників XVI століття.

У процесі аналізу новелістичних творів нами сформульовано таку робочу гіпотезу: оскільки французька мова обраного історичного періоду вже мала власний графічний інвентар для позначення звуків мовлення, вона офранцужувала ЛЗ. Іноземні фонеми та графеми пристосовувались
до фонографічної системи французької мови. Словниковий склад французької мови доби Відродження характеризувався відсутністю лексичних одиниць,
що називали поняття, властиві контактуючим мова. Тому французька мова адаптувала значення слів-етимонів, а запозичена лексика розкривала причини взаємозв’язку цих мов та показувала вплив інших культур на розвиток французької мови. Оскільки новела XVI століття відображає буденне особисте життя людини, її вчинки, інтимні переживання і стосунки, вона найбільш яскраво демонструє феномен запозичення та офранцуження ЛЗ.

Матеріалом дослідження слугували французькі новели відомих письменників того часу, а саме: «L’Heptameron des Novvelles» Маргарити Наваррської, «Des Nouvelles recreations et joyeux devis» Бонавантюра Деперьє, «Comptes amoureux» Жан Флор, «Œuvres facétieuses», «Les Contes et Discovrs d’Evtrapel» Ноеля дю Файля та «Le moyen de parvenir» Франсуа Бероальда
де Вервіля. Загальний обсяг – 2500 сторінок. Кількість ЛЗ, відібраних
для аналізу фонографічної та семантичної адаптацій, складає 289 одиниць.

Досягнення мети та розв’язання низки поставлених завдань дослідження зумовили використання конкретних методів і прийомів: загальнонаукових (систематизація, спостереження, узагальнення, опис, зіставлення, суцільна вибірка, елементи кількісного підрахунку), а також історичний метод, методи фонологічних опозицій і семантичної інтерпретації. Історичний метод було використано для аналізу основних лінгвістичних ідей представленої доби щодо пошуку орфографічного стандарту та чинників збагачення лексичного складу французької мови. У процесі суцільної вибірки об’єктом нашого наукового аналізу ставало слово, яке датувалось XVI століттям за такими словниками:
«Dictionnaire du moyen Français. La Renaissance» А. Гремас і Т.-М. Кьоне
(P.: Larousse, 1992), «Dictionnaire étymologique» Ж. Дюбуа, А. Мітерана, А. Доза (P.: Larousse, 2001), а також «Dictionnaire historique de la langue française» у двох томах під редакцією відомого французького лексиколога А. Рея (P.: Dictionnaires le Robert, 2000). Метод фонологічних опозицій був застосований для вивчення відмінних фонологічних рис мов-джерел у порівнянні з французькою того часу. Метод семантичної інтерпретації дозволив дослідити значення ЛЗ відповідно
до контексту французьких новелістичних творів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що, спираючись на апробовану систему класифікацій графем (від однолітерних / монограм
до багатолітерних комплексів / диграм, триграм чи тетраграм) відповідно
до фонем, уперше встановлено основний фонографічний інвентар французької мови XVI століття на матеріалі дослідження творчого надбання
М. Наваррської, Б. Деперьє, Ж. Флор, Н. дю Файля і Ф. Б. де Вервіля. З метою з’ясування ступеня впливу контактуючих мов на розвиток лексичної системи французької мови доби Відродження в роботі вперше виділено
та проаналізовано фонографічні особливості відтворення іноземних слів
на письмі, визначено специфіку семантичної адаптації лексичних запозичень
у французькій мові того часу.

Теоретичним значенням дисертації є поглиблення знань про лексичні запозичення в сучасному мовознавстві, зокрема у французькій філології. Результати проведеного аналізу можуть бути використані для подальшої розробки питань теорії мовних контактів, загальної теорії запозичення, теоретичної фонетики, графіки та орфографії сучасної французької мови, а також є внеском у розробку теоретичних положень історії французької мови, історичної фонетики та історичної лексикології. Крім того, теоретична значущість розвідки полягає в з’ясуванні впливу окремих мов на розвиток французької національної писемно-літературної мови доби Відродження.

Практичне значення дослідженняполягає в можливості використовувати одержанірезультати у викладанні загальних курсів з історії французької мови (розділи "Соціокультурна ситуація Франції у період Відродження", "Система вокалізму французької мови XVI століття", "Графічна система доби Відродження"), орфоепії (розділ "Орфоепія у французькій мові"), лексикології (розділи "Розвиток лексики французької мови у XVI столітті", "Запозичення
та шляхи збагачення словникового складу французької мови"), у спецкурсі
з філології "Еволюція та розвиток основних принципів французької орфографії",
а також на заняттях з практики французької мови. Робота може слугувати джерелом для написання курсових, дипломних та магістерських робіт з філології.

На захист виносяться такі положення:

1. Графічний інвентар французької новели XVI століття характеризувався вживанням літерної діакритики, незначної кількості діакритичних знаків (акут, седій, іспанська тильда). Нововведенням новелістів стала іспанська тильда
над голосними для позначення носових звуків. Таке хаотичне використання діакритичних знаків доводить незавершений процес унормування французької орфографії в добу Відродження. У зв’язку з відсутністю чітко зумовлених правил уживань монограм, диграм та триграм у французькій мові того часу новелісти часто вводили в писемність синонімічні графеми. Такий довільний характер уживання графем був пов’язаний з індивідуальним підходом авторів до графічного відтворення французьких фонем і підтверджував нагальну потребу в пошуку єдиного стандарту французького письма.

2. У процесі фонографічної адаптації лексичних запозичень
у французькій мові досліджуваного періоду відбувалися зміни насамперед
на фонетичному рівні. Провідним фонетичним принципом латинських запозичень був позиційний феномен апокопа, в італійській мові – протеза. Для латинської, грецької, провансальської, італійської та іспанської мов особливим фонетичним явищем виступала назалізація. Назалізація кінцевих приголосних латинських запозичень відбувалась у разі іншої фонетичної зміни – апокопи, а італійських – у процесі епітези.

3. Французька мова доби Відродження мала сталу графічну традицію, свій власний писемний стандарт, під який було адаптовано всю іноземну лексику. При фонографічній адаптації більшість запозичених слів, як правило, зберігали свою графічну форму з урахуванням властивих мові того часу морфологічних суфіксів і закінчень. За умови, що графеми лексичного запозичення
не суперечили фонологічній системі французької мови, відбувалась орієнтація
на етимологічний принцип написання фонем мов-джерел. Таке графічне відтворення іноземної лексики доводить той факт, що французька мова
XVI століття витісняла з мови фонетичний принцип правопису.

4. Адаптація фонографічної форми лексичного запозичення з латинської, провансальської, італійської та іспанської мов відбувалась за рахунок фонемної субституції невластивих фонем мов-джерел фонемами, типовими
для французької мови того часу. Як наслідок, ці зміни приводили до графічної субституції. Фонографічні зміни відбувались також у зв’язку з поліфонічністю багатьох графем контактуючих мов.

5. Усупереч значної кількості запозичених лексичних одиниць у новелах відомих письменників доби Відродження виділяється невелика кількість лексичних запозичень із контактуючих мов. Таке використання запозиченої лексики пояснюється низкою причин: по-перше, у досліджуваний період французька мова була у процесі свого соціального становлення та лінгвістичного розвитку без конкретних орфографічних правил та з досить бідною лексичною системою. По-друге, у XVI столітті спостерігалась пуристична тенденція,
яка заважала широко використовувати запозичену лексику в літературних творах.

6. Більшість проаналізованих значень лексичних запозичень,
що використовувались французькими новелістами, збігалися зі значеннями слів-етимонів. Така семантична особливість підтверджувала лексичний стан французької мови, який характеризувався бідністю її вокабулярного рівня
для позначення речей, явищ, понять, характерних Франції доби Відродження. Письменники першої половини XVI століття були більш консервативними
при виборі запозичених лексичних одиниць у своїх новелах. Вони, як правило, вживали слова, не додаючи їм додаткових значень. Інша ситуація спостерігається у творах новелістів середини і другої половини XVI століття. Вони часто вводили авторські значення, вживали слова-етимони у переносному значенні, а також включали лексичні запозичення у сталі словосполучення.

Апробацію результатів дослідження здійснено на дванадцяти конференціях, зокрема на п’яти міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародній науковій конференції "Пріоритети сучасного германського та романського мовознавства" (Волинський національний університет імені Лесі Українки, 5–7 червня 2009 р.), XVIIІ Міжнародній науковій конференції імені Сергія Бураго "Мова і культура" (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 22–26 червня 2009 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,
18–19 березня 2010 р.), IIІ Міжнародній науково-практичній конференції "Іноземна філологія у XXI столітті" (Запорізький національний університет,
9–10 квітня 2010 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми філології та американські студії" (Національний авіаційний університет, 21–23 квітня 2010 р.); чотирьох всеукраїнських конференціях: ІІ Всеукраїнській конференції романістів "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 16–18 жовтня 2008 р.), VIII Всеукраїнській науковій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 5 лютого 2009 р.),
I Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні лінгвістичні парадигми" (Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,
12–13 березня 2010 р.), ІІІ Всеукраїнській науковій конференції романістів "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Одеський національний університет імені
І. І. Мечникова, 16–18 вересня 2010 р.); трьох науково-практичних конференціях:
"Психолого-педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації
та інтеграції освітніх процесів" (Київський національний лінгвістичний університет, 12 грудня 2007 р.), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київський національний лінгвістичний університет, 2–4 квітня 2008 р.), "Мова, освіта, культура в контексті євроінтеграції" (Київський національний лінгвістичний університет, 21–23 квітня 2010 р.).

Публікації. Основний зміст роботи відображено в шести виконаних одноосібно наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (3 др. арк.), та в матеріалах міжнародних, всеукраїнських і науково-практичних конференцій (1,6 др. арк.). Загальний обсяг публікацій – 4,6 др. арк.

Структура і обсяг роботи. Мета і завдання наукового дослідження визначили його структуру. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів
із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків і списків використаних джерел, довідкової літератури та джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації – 200 сторінок. Загальний обсяг праці
з додатками та списком використаної літератури становить 324 сторінки. Список використаних джерел містить 366 позицій, серед яких 245 – іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 7 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження
та актуальність його проведення, сформульовано робочу гіпотезу, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, окреслено методи аналізу, представлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення лінгвістичної розвідки, указано, на яких наукових конференціях були оприлюднені результати дисертаційних досліджень, а також зазначено кількість опублікованих статей та матеріалів і тез конференцій, сформульовано положення, що виносяться на захист.

У першому розділі– "Значення запозиченої лексики в становленні французької національної писемно-літературної мови XVI століття" – окреслено термін "лексичне запозичення", який використовується в роботі, з’ясовано основні види мовних адаптацій ЛЗ у французькій мові, досліджено проблему фонографічної та семантичної адаптацій ЛЗ у французькій мові доби Відродження, проаналізовано соціокультурну та соціолінгвістичну ситуацію Франції зазначеного історичного періоду, визначено основні проблеми розвитку фонетичної, орфографічної та лексичної систем французької мови того часу.

Другий розділ – "Джерела лексичних запозичень у французькій мові доби Відродження та їхня фонографічна адаптація" – присвячено виявленню характерних рис фонографічної системи французької мови XVI століття, спираючись на графічний інвентар, представлений у французьких новелах;
а також вивченню специфіки вокалізму та консонантизму провансальської, грецької, латинської, італійської та іспанської мов дослідженого історичного періоду. У розділі встановлено відмінні ознаки фонологічних систем зазначених вище мов, з’ясовано особливості фонографічної адаптації
ЛЗ у французькій мові того часу.

У третьому розділі– "Вплив мови-джерела на формування
тематичних груп лексичних запозичень у французькій новелі XVI століття
та їхня семантична адаптація" – розкрито зв’язок французької мови
з мовами-джерелами в зазначений історичний період та інтенсивність впливу
цих мов на французьку на матеріалі ЛЗ, виявлених у французьких новелах
XVI століття. У межах роботи представлено тематичні групи цих ЛЗ. У розділі проведено аналіз особливостей функціональної адаптації ЛЗ зі стародавніх (латинської, грецької та івриту) і романських мов (провансальської, італійської
та іспанської), а також поодиноких ЛЗ із германських мов у французькій
мові доби Відродження.

У загальних висновках наведенопідсумки та результати дисертаційного дослідження, а також визначено перспективи подальших лінгвістичних пошуків.

У додатках змальовано орфографічні теорії П. Рамуса, Ж. Торі
та О. Рамбо; подано таблиці, що містять фонетичний міжнародний алфавіт доби Відродження, алфавіти провансальського діалекту, а також грецької, латинської, італійської та іспанської мов; здійснено порівняльні характеристики фонографічної системи французької мови XVI століття з фонографічними системами латинської, провансальської, італійської та іспанської мов; наведено словник запозичень із латинської та італійської мов; представлено діаграми,
що демонструють відсоткове співвідношення запозичених слів із різних
мов, які були виявлені у французьких новелах письменників того часу,
та класифікацію цих запозичень за частинами мови.

РОЗДІЛ 1

ЗНАЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ
В СТАНОВЛЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ