Тематичні групи лексичних запозичень зі стародавніх мов та їхня семантична адаптація

 

Згідно з вилученими ЛЗ із новелістичних текстів доби Відродження до стародавніх мов ми віднесли латинську, грецьку та давньоєврейську мови. Саме
ці мови слугували основним джерелом книжкових запозичень. Зауважимо,
що запозичення з івриту були результатом перекладу Біблії [316, с. 42]. Не дивує той факт, що одна з основних функцій сучасного івриту є релігійна функція,
яка направлена на вивчення текстів священних книг [238, с. 926].

При аналізі французьких новел ми з’ясували, що чимало ЛЗ потрапили
до французької мови з латинської, друге місце посідає грецька мова і, нарешті, невелика кількість запозичень з мови івриту адаптувалась у французькій мові представленої доби. Почнемо наше дослідження з латинських ЛЗ.

 

3.1.1. Тематичні групи лексичних запозичень з латинської мови.
Як відомо, до XVI століття латинська мова була єдиною мовою науки
і літератури, живою мовою, яку духовенство та інтелігенція використовували
в повсякденні [21, с. 153]. На думку В. Вартбурга, латинська мова того часу задовольняла всі комунікативні потреби суспільства [319, с. 144]. Наукові трактати і ділові документи писалися латиною, мовою церкви і університету.

Ситуація змінилась саме в добу Відродження, яка відкрила для французької мови нові можливості самостійного функціонування та розвитку. Французька мова перетворилася на офіційну мову королівства, розповсюдилась і почала набувати широкого визнання. З цього часу вона виступила сильним конкурентом латинській [172, с. 51]. Проте, незважаючи на скрутне становище, латинська мова продовжувала існувати поряд із французькою і користуватись загальною повагою. За словами О. А. Реферовської, XVI століття характеризувалось "докорінною зміною точки зору на співвідношення французької мови та латинської, на їхню роль у розвитку культури і науки,
на їхню співвідносну цінність" [82, с. 4].

Незважаючи на спроби Франциска І витіснити латинську мову
з адміністративної і судової сфер, вона продовжувала займати почесне місце
в житті французької держави. Латиною спілкувалися деякі класи населення країни: юристи, духовні особи, освічені люди і вчені. Всі вони, крім своєї рідної мови (французької чи діалекту), читали, писали і розмовляли латиною.

Латинська мова виступала джерелом міжнародного спілкування, мовою,
без якої неможливо було здійснити жоден переклад. Ті, хто не розуміли наукову французьку мову або будь-яку іншу (італійську, іспанську, німецьку), висловлювались латинською мовою. З часом учені різних країн почали спілкуватись незрозумілою латиною. Усне спілкування ерудитів Франції, Італії, Німеччини, Угорщини ставало все складнішим. Гуманісти XVI століття усвідомлювали, що існування вічної латини – міф [229], оскільки мова зазнала змін упродовж століть, стала обмеженою для вираження ідей людини доби Відродження, обміну думок, вражень, знань [82, с. 5–6]. Вони розуміли, що мова, яка вже померла, не могла більше слугувати живим потребам епохи [там само, с. 9]. І все ж таки вона існувала пліч-о-пліч з французькою і з часом стала основним джерелом поповнення лексичного складу національної мови французької держави.

Нагадаємо, що до XIII століття у Франції склалась певна літературна традиція щодо проникнення латинських слів у французьку мову. У цей час спостерігався розподіл функцій народної мови і латини, що стримувало в певній мірі проникнення латинізмів до старофранцузької мови. Церковна латина була основним джерелом запозичень. Їхня кількість була незначною в порівнянні
з кількістю книжкових запозичень XIV-XVI століть [107, с. 8–9]. Цікавим залишається той факт, що саме в XVI столітті почали зникати кордони між сферами функціонування французької і латинської мов, що зробило французьку мову, з одного боку, більш самостійною, а з іншого – менш незалежною. Завдяки лінгвістичним умовам, що склалися на той період, французька мова стала більш відкритою для інших мов, і в першу чергу для латини.

Відомо, що 80 % французького словника бере свій початок із латинської мови [266, с. 6]. Під час нашої роботи ми з’ясували, що в добу Відродження французька мова нараховувала понад 1400 латинських запозичень [339]. Проведений аналіз новел відомих новелістів століття, дозволив нам віднайти
150 латинізмів, які ми розподілили на такі тематичні групи:

1) медичні терміни: anfractueux adj. (спец. звивистий, нерівний (канал); ЗВИВИСТИЙ, НЕРІВНИЙ; перен. звивистий (шлях)), astringent n. m.(ЗВ’ЯЗУВАЛЬНА РЕЧОВИНА), clavicule n. f. (спец. ключиця; КЛЮЧИК), dissection n. f. (РОЗТИН (ТІЛА)), excrément n. m.(спец. виділення; ЕКСКРЕМЕНТИ, ВИПОРОЖНЕННЯ; відходи), épilepsie n. f. (ЕПІЛЕПСІЯ, ПАДУЧА ХВОРОБА), friction n. f. (РОЗТИРАННЯ), ingrédient n. m. (ІНГРЕДІЄНТ), méthode n. f. (спец. спосіб (при лікуванні); (ОСВІТЯНСЬКИЙ) СПОСІБ; МЕТОДИКА), miserere (miséréré) n. m.(РІЗЬ, КОЛІКА; avoir
du miserere – бути добре подертим, побитим), pituite n. f. (спец. мокрота,
нежить; СЛИЗ), régule n. m. d’antimoine (ліки), similaire adj. (спец. простий;
спец. схожий, подібний; СХОЖИЙ, ПОДІБНИЙ), sphincter n. m.(СФІНКТЕР);

2) астрономія і математика: éphéméride n. f.(АСТРОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ), gnomon n. m. (стовпчик-показник; ГНОМОН), horoscope n. m. (ГОРОСКОП), plan adj. (спец. рівний, плаский; РІВНИЙ), supputation n. f. (КІЛЬКІСНИЙ ПІДРАХУНОК), théorème n. m. (ТЕОРЕМА);

3) ораторське мистецтво: apostrophe n. f.(АПОСТРОФА, ЗВЕРНЕННЯ), phrase n. f. (МАНЕРА РОЗМОВЛЯТИ, МОВА, СТИЛЬ), prolation n. f. (ВИМОВА), thèse n. f.(ТЕЗИС);

4) освіта і література: cosmographie n. f.(КОСМОГРАФІЯ),
dictionnaire n. m. (СЛОВНИК), docte adj. (ВЧЕНИЙ), épitomé n. m. (ВИБІРКА), fragment n. m. (уламок; ФРАГМЕНТ, УРИВОК), hiéroglyphique adj. (ІЄРОГЛІФІЧНИЙ), idiome n. m. (МІСЦЕВИЙ ГОВІР), manuscrit n. m.,adj.(РУКОПИС; рукописний), palinodie n. f. (ПАЛІНОДІЯ), paraphrase n. f. (спец. парафраза, опис; ОПИС; faire une paraphrase – РОЗЖОВУВАТИ), périphrase n. f. (ПЕРИФРАЗА), promptuaire n. m.(ПРОМТУАРІЙ), tentative n. f. (ІСПИТ),
tome n. m. (ПЕРЕПЛЕТЕНА КНИГА; ТОМ), Utopie n. f.(УТОПІЯ);

5) архітектура і музика: architecture n. f. (архітектура, мистецтво; МИСТЕЦТВО, МАЙСТЕРНІСТЬ; будівля, споруда; форма, структура),
élégie n. f. (ЕЛЕГІЯ), escalier n. m. (СХОДИ), fredon n. m. (МЕЛІЗМ), frise n. f. (ФРИЗ (ТКАНИНА); ФРИЗ (ЧАСТИНА РАМИ)), frontispice n. m. (ГОЛОВНИЙ ФАСАД), obélisque n. m. (ОБЕЛІСК), portique n. m.(ПОРТИК, КРИТА ГАЛЕРЕЯ), symétrie n. f.(СИМЕТРІЯ, ПРОПОРЦІЯ);

6) слова, пов’язані з управлінням державною владою,
із законодавством: jurisprudence n. f. (ЮРИСПРУДЕНЦІЯ), nubile adj. (ГОТОВА ДО ШЛЮБУ), mécène n. m. (МЕЦЕНАТ), péculat n. m. (РОЗКРАДАННЯ ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ), valide adj. (сильний, здоровий; спец. ДІЙОВИЙ, ЧИННИЙ, ЗАКОННИЙ), validité n. f.(спец. ЧИННІСТЬ, ЗАКОННІСТЬ), vénalité n. f.(ПРОДАЖНІСТЬ);

7) абстрактні поняття: allusion n. f. (гра жартівливих слів; НАТЯК), antipathie n. f. (АНТИПАТІЯ, ВЗАЄМНА НЕПРИЯЗНЬ, ВОРОЖІСТЬ),
attention n. f.(УВАГА), dextérité n. f. (ЗДІБНІСТЬ), émotion n. f. (ХВИЛЮВАННЯ; народний рух; лихоманка), générosité n. f.(шляхетність, благородність; ВЕЛИКОДУШНІСТЬ), impudence n. f. (БЕЗСОРОМНІСТЬ, ЦИНІЧНІСТЬ), incongruité n. f. (НЕПРИСТОЙНІСТЬ), ineptie n. f. (дурість, безглуздість, нісенітність; мн. НЕЗРУЧНОСТІ), précipice n. m. (провалля, безодня; БІДА), progrès n. m. (УСПІХ), ubiquité n. f. (ВСЮДИСУТНІСТЬ);

8) релігія і міфологія: apothéose n. f. (АПОФЕОЗ, ОБОЖНЮВАННЯ, ПРОСЛАВЛЕННЯ), éthnique adj. (ЯЗИЧНИЦЬКИЙ), fanatique adj. (ФАНАТИЧНИЙ), nectar n. m. (божий напій; НЕКТАР (БУДЬ-ЯКИЙ НАПІЙ)), Olympe n. m.(ОЛІМП), parque n. f.(Парка (богиня); СМЕРТЬ), ténébrion n. f.
(ДУХ ТЕМРЯВИ), timoré adj. (БОГОБОЯЗНИЙ), vaticination n. f. (ПРОРОЦТВО);

9) стан, риси і вчинки людини: adamantin adj. (МІЦНИЙ; алмазний),
bellique adj. (ВОЙОВНИЧИЙ), bénéfique adj. (ДОБРОДІЙНИЙ), cadrer v.
à (ПРИСТОСОВУВАТИСЯ ДО), célèbre adj. (ВІДОМИЙ), célibat n. m.(БЕЗШЛЮБНІСТЬ), collauder v. (ЩЕДРО ХВАЛИТИ), colliger v. (ЗБИРАТИ, СКЛАДАТИ (У ГОЛОВІ); робити висновок), confabuler v. (ДРУЖНЬО СПІЛКУВАТИСЬ), confuter v. (СПРОСТОВУВАТИ), doctissime adj.(НАЙБІЛЬШ ВЧЕНИЙ), épithète n. f. (ЕПІТЕТ, ОЗНАКА), excogiter v. (ВИГАДУВАТИ), imposteur n. m. (БРЕХУН, ОБМАНЩИК), impudent adj.(БЕЗСОРОМНИЙ, ЦИНІЧНИЙ, ЗУХВАЛИЙ), indulgent adj.(ПОБЛАЖЛИВИЙ), infauste adj.(НЕЩАСЛИВИЙ), invalide adj. (БЕЗСИЛИЙ, СЛАБКИЙ, НЕМІЧНИЙ; недійсний), licencieux adj.(НЕПРИСТОЙНИЙ), luxe n. m.(РОЗКІШ, ВИШУКАНІСТЬ), plauder v. (БИТИ, ЛЯСКАТИ; плескати, аплодувати),
procerité n. f.(ВИСОКИЙ ЗРІСТ), ratiociner v. (РОЗМІРКОВУВАТИ, ФІЛОСОФСТВУВАТИ), ridicule adj. (СМІШНИЙ; жалюгідний), sardonique adj. (САРДОНІЧНИЙ), subministrer v. (ДОСТАВЛЯТИ, ПОСТАЧАТИ, ДАВАТИ), tergiverser v. (ВИЛЯТИ, ВДАВАТИСЬ ДО ХИТРОЩІВ), timide adj. (БОЯЗЛИВИЙ), vendiquer v. (МСТИТИ), vulnérer v. (РАНИТИ, ВРАЖАТИ);

10) речі, явища та їхні характеристики: conge n. m.(ПОСУДИНА),
corallin adj. (КОРАЛОВОГО КОЛЬОРУ), élaboré adj.(УДОСКОНАЛЕНИЙ), exact adj. (ТОЧНИЙ), externe adj. (іноземний; ЗОВНІШНІЙ), flebible adj. (ЖАЛІБНИЙ, ПЛАЧЕВНИЙ), fouteau n. m. (БУК), homogène adj. (ОДНОРІДНИЙ, РІВНОМІРНИЙ), horrifique adj.(ЖАХЛИВИЙ, СТРАШНИЙ), ignivome adj. (ВОГНЕДИШНИЙ), immémorial adj.(ДУЖЕ ДАВНІЙ),
indélébile adj.(НЕЗАБУТНІЙ), intempérie n. f. (ЗМІНА (ПОГОДИ); зміна),
italique adj.(ІТАЛІЙСЬКИЙ), magnétique adj.(магнітний; перен. МАГНЕТИЧНИЙ, ВАБЛИВИЙ, ГІПНОТИЧНИЙ), monosyllabe adj. (КОРОТКИЙ), œcuménique adj. (ВСЮДИСУЩИЙ, ЗАГАЛЬНИЙ), palustre adj. (БОЛОТНИЙ; малярійний), pellicule n. f. (ШКІРКА), saye n. m.(САГУМ), sesterce n. m. (СЕСТЕРЦІЙ), spécifique adj. (СПЕЦИФІЧНИЙ, ОСОБЛИВИЙ), spectre n. m.(поява примари; ПРИМАРА), suave adj. (ПРИЄМНИЙ, ПРИВАБЛИВИЙ), zéphyr n. m.(західний вітер; ЛЕГІТ);

11) слова, що не увійшли до вищезазначених термінологічних груп: abstracteur n. m. (СКРУПУЛЬОЗНИЙ ДОСЛІДНИК (un abstracteur
de quintessence); АБСТРАКТОР), acclamation n. f. (ПРИВІТАЛЬНИЙ ВИГУК), alme adj. (ЖИВИЛЬНИЙ; благодійний, доброчинний), arcade n. f. (МОСТОВИЙ ПЕРЕГІН; аркада), axiome n. f. (АКСІОМА, ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП), colloque n. m. (РОЗМОВА, ДІАЛОГ), compatir v. (СУМІЩАТИСЬ), congrès n. m. (ПЛОТСЬКИЙ СОЮЗ), emblème n. m. (ЕМБЛЕМА), exenterer v. (ПАТРАТИ, ПОТРОШИТИ), humecter v. (ЗВОЛОЖУВАТИ), index n. m.(ВКАЗІВНИЙ ПАЛЕЦЬ), linéament n. m. (ХАРАКТЕРНА ЛІНІЯ), mime n. m.(фарс; АКТОР КОМЕДІАНТ), proficiat n. m. (побажання успіху; УСПІХ), prototype n. m. (ПРОТОТИП), résultat n. m. (РЕЗУЛЬТАТ), semestre n. m.(шестимісячний; ПІВРОКУ; семестр),
sommaire adj. (УЗАГАЛЬНЕНИЙ).

Зауважимо, що в цьому підрозділі, щоб розкрити тісний взаємозв’язок французької мови з латинською в добу Відродження, представлені латинські
ЛЗ із найцікавішими значеннями. Історія розвитку інших вищезазначених латинських запозичень представлена в Додатку З.

З історії французької держави відомо, що саме в XVI столітті
почала стрімко розвиватися медицина. Звідси з’явилась нагальна потреба
в спеціалізованій лексиці. З цієї причини французька мова стала запозичувати відсутні в ній медичні терміни. Так, з 1537 р. по 1541 р. ліонський лікар
Жан Канап / Jean Canappe / увів у французьку мову ряд слів (див Додаток З), серед яких ми б хотіли звернути увагу на іменники CLAVICULE n. f.
(1541 р.) і MÉTHODE n. f. (1537 р.). Розглянемо їх на прикладі французьких
новел того часу.

Отже, французький іменник clavicule < лат. clavicula "ключик", зменшувальне слово від clavis "ключ" [346, с. 159]. У період з 1230 р. по 1252 р. латинський іменник перейшов до анатомічного словника за аналогією функціонування [342, с. 462]. Незважаючи на те, що у французькій мові досліджуваного періоду значення іменника clavicule було спеціалізованим,
а ЛЗ перекладалось як "ключиця" [там само], тобто довга кістка, яка з’єднувала плечовий відросток лопатки з грудною кісткою, у новелі Ф. Б. де Вервіля ми натрапили на значення латинського іменника "ключик": Ne parlez plus de clauicules, ny d’arts apperitifs, canons & artillerie qui sont engins grandement ouurans, puis que vous auez ces cayers de verité: ce bon volume qui est la grosse clef d’ordonnance, à laquelle pend le trousseau de toutes clefs. (Не говоріть більше про ключики, ні про вміння, що викликають апетит, гармати та артилерію,
які є широкодоступними засобами, оскільки у вас є ці листи істини: цей гарний том, який залишається найбільшим установленим ключем, від якого залежить зв’язка усіх ключів. (тут і далі переклад наш.– О. К.)) – Verville, MP, 47.

Науковий термін méthode < пізньої лат. methodus "спосіб, метод" <
гр. methodos. Грецький іменник methodos був утворений за допомогою meta
(→ méta) і hodos "дорога, шлях", "напрям, який веде до мети", мав значення "переслідування" [343, с. 1330]. Спочатку французький іменник méthode
був уведений у медичну сферу зі спеціалізованим значенням "особливий спосіб, застосований при лікуванні" [там само]. Але скоро з 1546 р. ЛЗ набуло значення "систематизований спосіб, на який спиралася освіта, практика умінь"
[там само]: Mais toy, cousin Sire, où as tu peu entendre, et qui t’a si bien dissouls
les methodes de planter le may au trou d’antan? (Але ти, кузен Сір, де ти міг почути, і хто так добре спростував способи саджати травневе дерево у стару яму?) –Fail, ŒF, 127.

Згодом у 1547 р. іменник méthode зі значенням "методика" почали використовувати у педагогіці [343, с. 1330]: Et si voulez ouyr la methode, je la vous diray à deux motz. (А якщо ви бажаєте почути методику, я вам представлю
її у двох словах.) –Fail, ŒF, 64.

Цікавою виявилась історія іменника RÉGULE n. m. (1599 р., Котграв) <
лат. regulus "цар невеликої держави, царьок", від rex "цар" [346, с. 657]. Древні хіміки дали назву régule чистим металевим речовинам, які були схожі
на золото, короля металів (метафора) [336, с. 484]. У XVI столітті французький іменник régule вживався винятково у словосполученні régule d’antimoine,
зі значенням "ліки" [342, с. 93]. Як приклад, пропонуємо речення з новели
Ф. Б. де Вервіля, де спостерігається гра слів ridicule d’antimoine / regule d’antimoine: Estans là, ce ieune homme interessé aux parties vitales: ainsi nostre amy l’horlogeur nommoit le vit, de peur d’offencer les oreilles des filles: aussi qui les en iroit fretiller par tel endroit, feroit ridiculeté: ainsi que celuy qui demandoit chez Boutgant la mesme semaine du ridicule d’antimoine, il vouloit dire du regule: ainsi cét affligé alla droit chez le compere Iardin qui le consola, & mit en train de breue guarison. (Коли цей молодий чоловік був там, він цікавився життєвими частинами: так наш друг годинникар називав чоловічий статевий орган
із страху образити вуха дівчат; і до того ж, він був би смішним, якщо б пішов через те місце, щоб перед ними потрясти там ним, таким же смішним, як і той, хто на цьому тижні прийшов до Буганта за ліками (regule d’antimoine),
а замість них попросив луки (ridicule d’antimoine – смішна сурма – гра слів): отож цей стражденний прямо пішов до кума Жардина, який утішив його і почав коротке лікування.) – Verville, MP, 465.

Зауважимо, що іменник antimoine позначав продукт сріблясто-білого кольору, який часто використовували в алхімії зі значенням "сурма".
За свідченнями французького лексиколога А. Рея, ліки (ridicule d’antimoine) відомі своїми проносними якостями [342, с. 93].

У 1546 р. Ш. Етьєн запозичив іменник, який у мові-джерелі не був пов’язаний з медичною сферою, MISERERE = MISÉRÉRÉ n. m.< лат. miserere "зглянься", друга особа наказового способу дієслова misereri. Латинським словом miserere розпочинався 51 псалом: miserere mei, Deus "зглянься на мне, Боже" (1112, Подорож. Св. Брендан) [343, с. 1348; 346, с. 479]. У XVI столітті французька мова використовувала іменник miserere у двох значеннях:
1) у медичній сфері "різь, коліка" [351, с. 418] (метафоричний перенос),
як правило, унаслідок закупорки кишечника; 2) іменник miserere був уведений
у словосполучення avoir du miserere зі значенням "бути добре подертим, побитим" [там само]. Як зазначає А. Рей, словосполучення avoir du miserere можна було зустріти в образному вислові avoir du miserere jusqu’à vitulos "бути сильно побитим", у якому простежується натяк на монахів, які били себе різками, промовляючи псалом miserere, останнє слово якого було vitulos
(від vitulus "теля") [343, с. 1348]. З часом усі ці значення зникли з ужитку.

Однак у новелі Ф. Б. де Вервіля іменник miserere був використаний
у першому значенні "різь, коліка": Ce sont mots dorez & notables, ne les contaminez pas, c’est cet homme d’Eglise qui est cause que i’ay fianté ainsi du Latin par la bouche, c’est vn miserere met d’eloquence, qui me fourgonne la memoire.
(Це золоті та благородні слова, не псуйте їх, це саме той чоловік із церкви, який став причиною того, що я так негарно висловився про латинську мову, все це – коліка, яка йде від красномовства, що бурить мою пам’ять.) – Verville, MP, 454.

У добу Відродження швидкого процесу вдосконалення зазнає не лише медична галузь, на новий етап розвитку виходять такі науки, як астрономія
та математика. Прикладом слугували латинські запозичення у французькій мові, одним з яких є іменник HOROSCOPE n. m. (1512 р., Рабле, oroscope; 1529 р., Торі, horoscope) < лат. hōroscopus "сузір’я під яким народжувалась людина" < гр. hôroskopos, те, що вивчало час народження [342, с. 1042]. З часом завдяки метонімічному переосмисленню латинського іменника французьке
ЛЗ horoscope означало вивчення впливу зірок на народження людини з метою передбачення її долі, перекладалось як "гороскоп" [там само]: En quoy je suis veu contrarier à ce que dernïerement tu m’objectais, et en joyeuse colere, mon naturel (sçavoir) estre du tout à contrepoil et biais, et qu’à mon horoscope estimois le mouvement du ciel avoir esté tout irregulier et de travers. (Навіщо я хочу заперечити те, що ти мені нещодавно доводив, і у веселому гніві мої схильності (уміння) йдуть абсолютно у розріз зі мною і перебувають на іншому боці,
а щодо мого гороскопу, який визначав рух зірок, мої схильності зовсім мінливі й хибні.) –Fail, ŒF, 141.

У 1539 р. завдяки Ж. Канапу у французькій мові з’явився іменник THÉORÈME n. m. < лат. theōrēma "теорема", особливо "твердження, яке мало бути доведеним" [343, с. 2271]. Латинське слово theōrēma було запозичене
з грецької мови theôrêma "те, що можна споглядати", звідси "об’єкт вивчення", "основне положення" і "доведена теорема". У французькій мові іменник théorème використовувався для позначення "твердження, яке мало бути доведеним" спочатку в логіці [там само], а згодом у 1587 р. у математиці як протилежність словам postulat "постулат", axiome "аксіома", définition "визначення" [там само].
У запропонованому нижче прикладі іменник théorème вживався у сфері медицини: Le tiers, si les trois autres sçauent, asseurera que les Medecins Grecs & Arabes, desquels ils sont imitateurs n’ont entendu les vrays fondemens & theoremes de la droite & vraye Medecine, les maximes de laquelle consistẽt en trois principes, sçauoir soufre, mercure, & sel. (Третина, за умови якщо інші три знають, стверджуватиме,
що грецькі та арабські медики, яких вони наслідували, не чули справжніх основ
і теорем правильної і справжньої Медицини, правила якої базуються на трьох принципах, а саме: сірці, ртуті й солі.) –Fail, CDE, 159.

Серед слів, що потрапили до тематичної групи "ораторське мистецтво",
ми б хотіли відмітити ЛЗ PROLATION n. f. (Р. Етьєн) < лат. prōlātio "вимова" [351, с. 508]. При семантичній адаптації у французьку мову, значення латинського іменника було збережене [там само]: A propos d’ambiguité de motz qui gist en la prolation, les François ont vne façon de prononcer assez douce: tellement que de la pluspart de leurs paroles on n’entend point la derniere lettre, dont bien souuẽt les motz se prẽdroyent les vns pour les autres, si ce n’estoit qu’ilz s’entendent par la signification des autres qui sont parmy. (Щодо двозначності слів, яка виникає при вимові, слід зауважити, що французи мають звичку вимовляти слова настільки м’яко,
що у більшості їхніх слів зовсім не чутно останньої літери, унаслідок чого часто одні слова сприймаються за інші, якщо тільки їхні значення не можна зрозуміти
за допомогою значень інших слів, які стоять поряд з ними.) – Periers, NRJD, 140. Словник сучасної французької мови не фіксує іменник prolation у своєму складі.

Освітянський процес у Франції XVI століття був пов’язаний насамперед
із потребою французького народу підвищити свій рівень знань. Як було зазначено у першому розділі, саме у цей час з’явився славетний Колеж де Франс, почала свою роботу королівська друкарня. Письменники отримали можливість друкувати свої твори. Серед них була і книга відомого англійського письменника Томаса Мора / Thomas Morus / «De optimo reipublicae statu deque nova insula Utopia»,
яка вийшла з друку у 1516 р. Латинське слово utopia (назва вигаданої країни) дало народження французькому іменнику UTOPIE n. f., який потрапив до французької літератури у 1532 р. завдяки Рабле [346, с. 796]. Зауважимо, що латинське слово Utopia було утворене за допомогою грецького ou "ні" та topos "місце" і дослівно означало "місце, яке не існувало" [342, с. 244]. Французький іменник Utopie мав значення "вигаданої країни, у якій досконалий уряд керував щасливим народом" [там само]: Quand il [maistre Pierre – О. К. ] estoit à Breudebach, ville de Utopie, il en faisoit bien des siennes [de meilleures estoffes], neantmoins qu’on avoit rapporté au païs que la vieille Jeanneton luy avoit donné un soufflet. (Коли він [господар П’єр] був
в Бредебаші, місті Утопії, і хоча він їх [найкращі тканини] дістав і привіз у свій край, стара Жаннетон дала йому ляпаса.) –Fail, ŒF, 97. Іменник Utopie у значені вигаданого острова залишився суто літературною назвою.

Не менш цікавою є історія розвитку значення іменника TOME n. m.
(1540 р., Маро) < лат. tomus < гр. tomos, власне "кусок, відрізана частина, порція" [343, с. 2286]. Латинське слово tomus використовувалось тоді, коли йшлося
про частину папірусу або пергаменту. Звідси виникло значення "тому, випуску", тобто випуску окремих листівок, а не скручених у рулон. У французьку мову
ЛЗ tome було запозичене як друкарський термін зі значенням "випуск, переплетена книга" [там само], проте з часом значення зникло з ужитку.

З 1549 р. "томом" називали одну з представлених книг твору, який був викладений у багатьох томах [там само]: Fin des Nouvelles Recreations attribuées
à Bonaventure Des Periers, et du tome II et dernier des Œuvres françoises. (Кінець "Нових Утіх", які належать Бонавантюру Деперьє, кінець другого й останнього тому французьких творів.) –Periers, NRJD, T 2, 394.

Запозичений іменник tome ми виявили у тексті іншого відомого новеліста доби Відродження Ф. Б. де Вервіля, де ЛЗ tome має значення латинського етимона "випуск, переплетена книга": Ie pense que ceste preuue est de merite, auisez doncques bien, & diligemment espluchez, & voyez auec curieuse conference tous les autres pretendus liures, cayers, volumes, tomes, œuures, livret, opuscules, libelles, fragmens, epitomes, registres, inuentaires, copies, brouillars, originaux, exemplaires, manuscrits, imprimez, esgratignez, bref les pancartes des bibliotheques, soit de ce qui a esté, ou est, ou qui iamais encore ne fut, ou ne sera, sont icy en lumiere profetisez ou restituez.
(Я гадаю, що це випробування є гідним, отже, добре подумайте, старанно розберіть і відшукайте за допомогою цікавої бесіди всі інші так названі книги, зошити, томи, переплетені книжки, збірки творів, книжечки, невеликі за об’ємом праці, повідомлення, уривки, вибірки, реєстри, списки, копії, конторські книги, оригінали, примірники, рукописи, брошури, рукописні роботи, коротше кажучи, бібліотечні документи, які були, є або ж ніколи не існували, або не будуть існувати, проте є тут у пророчому чи відновленому світлі.) – Verville, MP, 48.

У представленому реченні присутні ще три запозичення з латинської мови, які входять до тематичної групи "освіта і література": ÉPITOMÉ n. m., FRAGMENT n. m., MANUSCRIT n. m., adj. Усі вони були запозичені французькою мовою, зберігаючи значення слів-етимонів (див. Додаток З).

Серед університетської термінології ми вважаємо необхідним представити іменник TENTATIVE n. f. (1546 р., Рабле) < схоластичної лат. tentativa "університетський іспит" у Томаса Аквіна [343, с. 2258; 351, с. 621].
У французькій мові іменник tentative означав "випробування, іспит" [там само]
як наслідок вивчення теології: [...] icy est le lieu où Dom Iean Margoigne fit sa tentatiue: & plus bas où Caillard ce docte Grammairien d’Amaulis accorda Maudestran & Tartaret debatans s’il faut pronõcer michi ou mihi. ([...] ось тут місце, де Дон Жан Маргвань склав свій іспит, а нижче місце, де Каяар, цей учений Граматист з Амауліcа примирив Модестрана і Тартарета, які сперечалися,
як потрібно вимовляти michi чи mihi.) – Fail, CDE, 310.

Щодо архітектури, ми б хотіли нагадати, що Італія та італійський Ренесанс відіграли провідну роль у розвитку цього вида мистецтва не лише у Франції,
а й у всій Європі. Проте значна кількість адаптованих французькою мовою
XVI століття слів була запозичена з латини.

Прикладом цього може служити французьке ЛЗ ARCHITECTURE n. f., запозичене у 1504 р., Ж. Лемером де Бельжем, від лат. architectura "зодчество, архітектура", тобто мистецтво проектування і будівництва [342, с. 112].
На початку століття у французьку мову ввійшло значення латинського етимона "архітектура, мистецтво" [там само].

У новелі Ф. Б. де Вервіля автор використав іменник architecture
у загальному сенсі "майстерності": Mesmes ce Monsieur la [la mere de Beroalde] tabourdoit si fort auec vne lance à deux boulets, que ie croyois que c’estoit vn moutõ, qui maintenant en hõneste architecture de guerre, on appelle vn foutoir. (Навіть цей пан так сильно вдарив її [мати Бероальда], кинувши два ядра, що я подумав
на барана, який захищав своє почесне мистецтво війни, яке ми називаємо військовою машиною.) – Verville, MP, 343.

У французькій мові з 1596 р. іменником architecture називали також "будівлю, споруду" [342, с. 112] (метонімія). Коли у середині XVI століття
дю Белле розширив значення іменника, у словнику завдяки метафоричному переносу з’явилося значення "форма, структура" [там само].

Наступний приклад з архітектури – іменник FRISE n. f.(1528 р., Барб’є), який не одразу потрапив до сфери культури, від середньовічної лат. frīsium, phrygium "вишивка, бахрома" за моделлю phrygiае vestes або phrygiае "тканини, виткані золотом" з Фрігії [там само, с. 905]. Саме тому у тексті Н. дю Файля
ми натрапили на ЛЗ frise у значенні "грубої, вовняної тканини" [351, с. 311]: Voyla vne partie de la vie & exercices des Gentils-hommes d’alors: Leurs habillemens pour les iours de festes, comme le pourpoint de satin, chausses boufantes & rẽpliees
de tafetas, le bonnet de velours, la plume blanche biẽ atifee, la cappe de drap ou frise, & l’escarpin bien faict & decoupé; aux iours ouuriers ie ne say quoy de moins. (Представляю частину життя і роботу дворян тієї епохи: їхній одяг у святкові дні: атласний камзол, розкішні штани, підібрані тафтою, велюрова шапочка, прикрашена білою пір’їною, плащ із сукна або фризу і добре пошиті туфлі:
саме для робочих днів, що ще сказати.) –Fail, CDE, 280.

Згодом іменник frisium почав використовуватись в архітектурі, оскільки орнаменти порівнювали з вишивкою (метафоричний перенос). У добу Відродження ЛЗ frise означало частину рами стіни між архітравом і карнизом, назва якої була також "фриз" [342, с. 905]: Quand Pihourt, maçon de Rennes, [...], allant à Chasteaubriand pour l’edifice d’vn beau Chasteau, ouyt les grands ouuriers de toute la France illec mandez & assemblez, qui n’auoient autres mots en bouche, que frontispices, piedestals, obelisques, coulõnes, chapiteaux, frizez, cornices, soubassemens, & desquels il n’auoit onc ouy parler, il fut bien esbahy. (Коли Піурт, каменяр з Рену, [...], прибувши до Шатобріану поглянути на будівлю гарного замку, зустрів відомих робітників з усієї Франції, які там зібралися за наказом; вони не мали інших слів на вустах, крім головних фасадів, основ, обелісків, колон, капітелей, фризів, карнизів, фундаментів, слів, які він ніколи не чув
і був цим вражений.) – Fail, CDE, 429.

У наведеному вище прикладі Н. дю Файль використав ЛЗ італійського походження CORNICHE n. f. [див. с. 169], а також два ЛЗ латинського походження FRONTISPICE n. m. та OBÉLISQUE n. m. (див. Додаток З).

Іменник FREDON n. m. (1540 р., Івер) належав до вокабуляру музичного мистецтва < класичної лат. fritinnīre "цвірінькати, буркотіти" [342, с. 900].
У процесі адаптації ЛЗ fredon було субстантивоване зі значенням "музичного мелізма" [там само] (метафоричний перенос), імпровізованого співаком особливо у приспіві. Мелізм означав мелодійне прикрашання основних звуків мелодії додатковими звуками: Timotheus auec ses fredons roulez, & par interuale mariez & ioints à la parole, poignit & piqua tant vehementement le courage d’Alexandre, que tout furieux saisit ses armes, le courrouça, gronda. (Тимофій
зі своїм поєднанням розкотисті мелізм й інтервалів у мовленні, так гаряче вражав і зачіпав мужність Олександра, що абсолютно розлючений хапав свою зброю, гнівався, гарчав.) – Fail, CDE, 233–234.

У XVI столітті управління французькою державою здійснювалось владою короля. Саме у цьому контексті цікавим історичним терміном, на нашу думку,
є іменник VÉNALITÉ n. f.(1573 р., Дюпуіс) < пізньої лат. venalitas "продажність, підкупність" [343, с. 2383; 346, с. 803; 351, с. 649]. ЛЗ вживалось
у словосполученнях vénalité des offices та vénalité des charges "діяння влади щодо купівлі чи продажу певних публічних функцій" і "інститути, що відповідали цій дії" [343, с. 2383]: [...] deuant que les meschans Iuges (car il en faut tousiours pour cognoistre les bons) ayent desployé leurs venalitez, & passé par la forest de Grip, leur temps de seruice sera escoulé & finy. ([...] перш ніж погані Судді (а вони завжди потрібні, щоб пізнати гарних) покажуть свою продажність і пройдуть лісом Гріпа, їхній час служби підійде до кінця й завершиться.) –Fail, CDE, 105.

Отже, цей термін, як і наступне ЛЗ PÉCULAT n. m., демонстрував внутрішню роботу влади. Іменник péculat (1530 р., Ізамбер), давній термін романського і карного права, походить від лат. pecūlātus "розкрадання державних коштів", словотвір від pecūlāri "робити грошові заощадження", особливо
у політичній сфері "багатіти за рахунок держави, бути хабарником" < pecūlium "майно" [343, с. 1575]. У сучасній французькій мові, як у мові XVI століття, іменник péculat означав "розкрадання державних коштів публічною, довіреною особою" [там само]: Anthoine de vif & chatouilleux esprit, se voyant prins & enueloppé en telles & raisonnables remonstrances, fit surseoir la leuee des deniers, & depuis entendit de pres au fait de ses finances, où il trouua de lourdes & extremes pilleries
et peculats. (Антуан, маючи жвавий і тонкий розум і зрозумівши, що потратив
у центр серйозних докорів, відразу припинив збір грошей, як тільки почув
у своєму оточенні розмови щодо його фінансів, серед яких траплялися неабиякі
та надмірні крадіжки і розкрадання державних коштів.) –Fail, CDE, 439.

Крім хабарників та бажаючих спустошити королівське майно, існували благородні діячі, які привносили добробут у розвиток культури країни за рахунок власних грошей. Як приклад, пропонуємо іменник MÉCÈNE n. m. (1526 р., Маро, mécénas) < лат. Maecenas, ім’я римського вершника І століття до н. е., вихідця
з благородного етруського роду (Лукумонів), близького друга та радника Августа, захисника художньої літератури (винятково Вергілія та Горація) [343, с. 1302].
В античній Франції, існували меценати та меценатство, яке на ранніх етапах практикувалось монархами, священиками, а згодом починаючи з XIII-XIV століть мирянами [там само]. У французькій мові XVI століття з’явилось ЛЗ "меценат" (метонімічне переосмислення) у латинізованій формі mécénas: Et bien, dit le Clerc, Mõsieur mon bien facteur, mon bon mecenas, n’est-ce pas faire vn diademe de racines de chaussepied, que de parler ainsi à ces sots? (І добре Пане, каже Клерк,
мій хороший творець, мій добрий меценат, чи не краще зробити одну діадему
з коренів ріжка, ніж вести розмову з цими дурнями?) – Verville, MP, 115.

Достатньо важливою тематичною групою у розширенні лексичного складу французької мови, на наш погляд, є клас "абстрактних понять". Як демонструють наведені приклади (див. Додаток З), поняття, які були запозичені з латинської мови, перешли у французьку мову, зберігаючи свою абстрактність. До таких прикладів належить іменник ALLUSION n. f. (1558 р., Деперьє) < лат. allusio < alludere [346, с. 21]. Слово allusio мало значення "гри", зокрема "словесної гри",
а alludere перекладалось як "грати" [342, с. 57]. Згодом alludere отримало значення "жартувати, забавлятися", а також "розмовляти, не наполягаючи", виходячи
зі значення "жарт". "Жарт", у свою чергу, пішов від "натяку без конкретного слова", перейшовши від красномовства до класу логіки. Отже, французьке ЛЗ allusion у 1558 р. означало "гру жартівливих слів" [там само], а з 1593 р. значення було розширене (метафора), іменник перекладався як "натяк" [там само], тобто вираз, який пробуджував ідею, чітко не визначаючи її, наприклад: "Amy, refermez vostre bouche; j’ay [l’hostesse de l’escolier] advisé le coing du memorial où vous l’avez enfermée vostre chanson en vostre cerveau pour la garder seurement", pensant, par ces allusions, le divertir de son propos. ("Друже мій, тримайте свої вуста на замку;
я [хазяйка школяра] зазирнула у той куток вашої пам’яті, де ви зберігаєте свою пісеньку, і знаю, про що в ній йдеться", – цим натяком вона хотіла відволікти школяра від його наміру.) – Periers, NRJD, T 2,329.

Проте в латинській мові існував ряд слів, які мали конкретні значення,
а, потрапивши до французької мови, почали використовуватись у переносному значенні. Таким прикладом виступали слова PRÉCIPICE n. m.і PROGRÈS n. m.ЛЗ précipice (1520 р., Сейсель, prеcipice) < лат. praecipitium "провалля, безодня" [343, с. 1734; 351, с. 500]. Французьке ЛЗ précipice набуло значення "дуже глибокий простір з обривистими краями" [343, с. 1734]. З 1559 р. цей іменник уживався у метафоричному значенні "загибелі, біди" [там само]: Saint Hierosme dit vn beau mot, Que celuy deprise volõtiers les choses de ce monde, qui songe vne fois
le iour qu’il faut mourir, n’entendant pas ces profonds discours, precipices vehemens
& perpetuels és cogitations & pensees melancholiques de ce monde. (Святий Єрозм каже розумні слова: той, хто зазвичай недооцінює речі світу, хто хоча б раз уявляв день смерті, не розуміючи, що за цими глибокими міркуваннями, палкими, життєвими бідами містяться сумні думки цього світу.) –Fail, CDE, 221.

Іменник progrès (1532 р., Рабле) < лат. prōgressus, дослівно "крок уперед", згодом "розвиток" (переносне значення) [343, с. 1769; 351, с. 508]. Латинське слово було утворене від prōgredī "рухатися вперед". У французьку мову
ЛЗ progrès адаптувало значення латинського іменника prōgressus "розвиток,
рух вперед у якійсь справі, успіх" [там само]: Si l’vn croist & l’autre s’auance, soudain il sentira les operations & effets de l’enuieux & calõniateur: [...] ce sera à qui le heurtera par moyẽs sourds & obliqs, eu autrement fera les ongles, & racourcira
le progrez & aduancement de sõ hõneur. (Якщо один думає, а інший рухається вперед, раптово другий відчуває дію та результат заздрості й наклепу: [...] тому стане кому зачепити його таємними і непрямими засобами, випустити кігті
й вкоротити успіх і розвиток його честі.) –Fail, CDE, 538.

Звертаючись до тематичної групи "релігія і міфологія", слід звернути увагу
на слово FANATIQUE adj. Представлений прикметник fanatique (1532 р.,
Ф. Рабле) < лат. fānāticus "служитель храму", згодом "натхненний, фанатичний" [342, с. 832; 351, с. 281], коли йшлося про священиків Кібели, Ісіди та інших богинь Греції та Єгипту, оскільки вони відкрито демонстрували своє захоплення до них. У французькій мові фанатичної характеристики надавали людині,
яка запально вірила в божественний дух [там само]. З 1580 р. прикметник fanatique використовувався у значенні сліпого тяжіння до релігії або теорії
[там само]: Car l’humeur sanguine est tousiours bõne (ce dit on), dont la fumee monte au cerueau, qui les [les gens] rend fanthasticques, lunaticques, erraticques, phanaticques, scismaticques, & tous les aticques qu’on sauroit dire [...] (Оскільки сангвінічний настрій – це завжди добре (так кажуть), його пар піднімається
до мозку і робить людей фантазерами, лунатиками, бродягами, фанатиками, схизматиками та всякими іншими атиками [...]) –Periers, NRJD, 135.

Щодо богів, міфології, було б доречним згадати запозичений іменник PARQUE n. f. (1529 р., Рабле, parce; 1564 р., Ж. Т’єрі, parque) < лат. Parca (головним чином у множині Parcaе),родова назвабогинь римської міфології,
які ткали долю кожного смертного. Їх назвали Нона, Декума (Децима), Морта
та ототожнювали з Муарами (Клото, Лахесис, Атропос) в античній міфології
[343, с. 1549]. Одна з сестер керувала наро