Лікувально-педагогічні заходи при епілепсії.

Педагогам-дефектолога, які мають справу з дітьми, хворими на епілепсію, необхідно правильно орієнтуватися в тих випадках, коли у дитини розвивається судомний напад. Щоб дитина не завдав собі ударів і ушкоджень під час нападу. Щоб уникнути прикусу язика в рот слід вкласти палять з носової хустки або рушники. Під час нападу не можна давати дитині які-небудь ліки або воду (рідина може потрапити в дихальну горло і викликати гостру зупинку дихання). Дитину необхідно звільнити від стискуючого одягу. Не рекомендується під час припадку переносити хворого. Після нападу його укладають в ізольованому приміщенні, забезпечуючи достатній приплив свіжого повітря і спокійний сон.

Можливість навчання дітей, які страждають на епілепсію, залежить від стану їх нервово-психічних функцій.

Хворі епілепсією - інтелектуально збережені діти і можуть навчатися за програмою масової школи. З огляду на можливість настання судомних нападів, а також наявність негативних характерологічних особливостей (неуживаність в колективі, афективні, запальність, злісність), навчання таких дітей доцільно здійснювати в домашніх умовах чи в школі при стаціонарі (якщо дитина знаходиться у лікарні). Ті хворі на епілепсію діти, у яких знижений інтелект, мають місце виражені характерологічні зміни і рідкісні епізодичні напади, можуть навчатися в спеціальних школах або в реабілітаційних відділеннях психіатричних лікарень.

Навчання треба будувати на основі даних аналізу психопатологічних рис і особливостей інтелекту Дарна дитини. Треба направити в потрібне русло такі риси хворих на епілепсію, як акуратність, педантизм, наполегливість, схильність до стереотипії і т.д. Заняття з дітьми не повинні бути дуже різноманітними і розрізняються за структурою та оформлення. Зміна учбових кімнат, робочого місця або порядку проведення занять в значній мірі ускладнюють процес засвоєння знань і навичок. Оскільки у хворих переважає наочно-образне мислення, в процесі навчання слід максимально використовувати ілюстративний матеріал. Потрібно подбати про створення такої обстановки, в якій під час занятті хвора дитина відчував би позитивні емоції і хотіла б вчитися. У центрі уваги педагога-дефектолога повинна знаходитися корекція таких патологічних рис, як злостивість, агресивність, жадібність і т.п. Добре, ласкаве, уважне ставлення до дітей є запорукою успіху корекційно-педагогічних заходів.

Упертість, негативізм, озлобленість педагогові не слід долати шляхом наказу. Краще переключити дитину на будь-яку діяльність, з якою він добре справляється. Для того, щоб подолати схильність до «застрявання» на своїх переживаннях, дітей треба включати в різні види діяльності і при цьому надавати їм потрібну допомогу. Велику роль у соціальній адаптації хворих, які страждають на епілепсію, відіграє організація їх трудової діяльності. Таких хворих слід залучати до суспільно корисної гурткової роботи. При цьому треба регулювати їх прагнення взяти на себе командну роль.

Лікування епілепсії ставить своєю метою домогтися повного припинення нападів, оскільки часто повторюва­ні напади мають руйнівний вплив на здоров'я, а також несуть у собі потен­ційну небезпеку одержання травми, яка часом становить загрозу для жит­тя. Якщо напади супроводжуються до того ж порушенням свідомості, то зго­дом можуть розвинутися зміни в ро­зумових здібностях, погіршитися пам'ять і концентрація уваги. У школя­рів це, як правило, супроводжується складнощами у навчанні, а в дорослих — професійними проблемами. Крім безпосередньої шкоди здоров'ю, на­явність у людини нападів створює низку проблем соціального характе­ру. Наприклад, якщо напад відбувся при сторонніх свідках, то ймовірно, у них сформується негативне ставлен­ня до цієї людини. Близькі теж боять­ся нападів і не завжди можуть до них звикнути. Та й сама людина з епілеп­сією у разі зростання кількості напа­дів почувається дедалі більш ізольо­ваною, відірваною від людей, у ре­зультаті чого розвивається комплекс меншовартості.

На жаль, попри сучасні досягнення в галузі лікування епілептичних напа­дів, не всі люди з епілепсією одержу­ють адекватну терапію. Навіть у роз­винутих країнах із високим рівнем ос­віти населення є ще чимало людей, котрі відмовляються від лікування на­падів через побоювання шкідливого впливу ліків і незнання сучасних можливостей протиепілептичної те­рапії. Незважаючи на всі зусилля, що докладаються різними гро­мадськими і професійними органі­заціями щодо інформування і ме­дичної освіти населення, ще зберіга­ються поширені упередження щодо епілепсії. Досить багато людей з епі­лепсією, котрі бажають лікуватися, віддають себе в руки знахарів, на­родних цілителів і шарлатанів. Це тим більше неприпустимо, оскільки епілептичні напади зараз добре під­даються медикаментозному лікуван­ню, і шкода, заподіювана дуже сум­нівними нетрадиційними методами лікування, виявляється почасти незрівнянно вищою за очікуваний ризик побічного впливу лікарських препа­ратів.